Рішення № 137256148, 08.06.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7520/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряки Г.М.

позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Каракаша І.П.

представниці відповідача ОСОБА_2 адвоката Губської Х.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Кредо» та ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) відшкодування матеріального збитку, моральної шкоди, завданих злочином та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ :

26 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, який в подальшому зменшила та в остаточній редакції якого від 26.05.2025 р. просила суд стягнути на свою користь з ТдВ СК «Кредо» страхове відшкодування матеріального збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме витрат на лікування у сумі 188186,67 грн., моральну шкоду у сумі 9409,33 грн., а з ОСОБА_2 370329,67 грн. моральної шкоди, 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 500 грн. - витрат, пов`язаних з явкою до суду, а всього 377829,67 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19.10.2021 року, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки "NISSAN X-TRAIL", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Маршала Жукова в с. Лиманка Одеського району Одеської області, допустив порушення вимог пункту 12.3. Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_1 керованим ним автомобілем. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_1 було спричинене середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритої травми лівого колінного суглоба у вигляді внутрішньосуглобового перелому зовнішнього виростку лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламка. На момент пригоди автомобіль був застрахований відповідно до вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо». Внаслідок отриманих травм позивач перенесла три операції, в тому числі тотальне цементне ендопротезування колінного суглоба, проходила тривале лікування та реабілітацію, через що понесла витрати на лікування. Крім того, зазначала, що отримані тілесні ушкодження викликали у неї фізичні та моральні страждання, був порушений сталий спосіб життя, тоді як відповідач ОСОБА_2 припинив надавати матеріальну допомогу після проведення першої операції, не цікавився її станом здоров`я. 07 листопада 2024 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.10.2021 року за №12021162160000958 - закрито, її цивільний позов залишено без розгляду та роз`яснено право на за явлення цивільного позову в порядку цивільного судочинства.

В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали зменшені позовні вимоги в редакції позову від 26.05.2025 р., які просили задовольнити.

Представник відповідача ТДВ «СК «Кредо» в судове засідання не з?явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судових засідань, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмові заперечення проти позову, в яких вказував, що у зв`язку з лікуванням потерпілої відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Натомість, частина наданих позивачем фіскальних чеків на придбання лікарських препаратів не підтверджена документально відповідним закладом здоров`я та не відповідає призначенню лікаря. Сума відшкодування, яка могла би бути задоволена на підстав наданих позивачем документів, становила б 29471,79 грн. Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_2 відшкодував позивачу витрати на лікування у сумі 63052,44 грн., відсутні підстави для стягнення зі страхувальника витрат на лікування. Як наслідок, відсутні підстави й для стягнення моральної шкоди. Крім того, у разі надання позивачем додаткових документів що стосуються придбання колінного ендопротезу на суму 152000,00, такі витрати будуть покриті. Просив розглянути справу без участі представника страхової компанії.

Представниця відповідача ОСОБА_2 , приймаючи участь в судових засіданнях, заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити в частині вимог позову щодо ОСОБА_2 з тих підстав, що одразу після ДТП водій ОСОБА_2 викликав швидку, надавав допомогу потерпілій, всіляко сприяв відновленню стану її здоров`я, підтримував зв`язок із сином потерпілої на 2-й день перебування у лікарні через незадоволення якістю лікування замовив для неї реанімобіль для доставки до іншої лікарні, з жовтня 2021 року по квітень 2022 року здійснював перерахування грошових коштів на лікування на банківські рахунки, які були повідомлені йому сином потерпілої ОСОБА_1 . Загалом відшкодував 63052,24 грн. під час досудового розслідування та судового розгляду свою вину визнавав та пропонував потерпілій одноразово відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2000 - 2500 дол. США, що було зафіксовано на відео під час проведення судового засідання. Проте, позивачка та її представник відмовились від запропонованої суми та просили у ОСОБА_2 10000 дол. США. На початку судового розгляду кримінального провадження Овідіопольським районним судом Одеської області у справі №509/2177/22 ОСОБА_2 після кожного засідання питав позивачку про стан її здоров`я, однак остання дуже негативно реагувала на такі запитання та не бажала більше спілкуватись, спілкування між сторонами припинились. В подальшому під час судового розгляду, ОСОБА_2 просив повідомити розрахунковий рахунок позивачки для подальшого відшкодування або прийняти від нього готівкою грошову компенсацію у розмірі 2000 дол. США безпосередньо в судовому засіданні, проте позивач знову відмовилась. Під час розгляду цієї справи позивачка повідомила свої банківські реквізити та ОСОБА_2 сплатив на її користь 70261 грн. відшкодування моральної шкоди, вважає відповідну суму достатньою та справедливою для покриття нанесеної моральної шкоди.

В подальшому, представниця відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з?явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомила, надіслала до суду заяву з проханням про слухання справи без її участі та участі відповідача ОСОБА_2 .

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, матеріали кримінального провадження № 12021162160000958 від 20.10.2021 р. за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (справа № 509/2177/22), суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом або іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого складає підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 1 вказаної статті ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, яка пов`язана з використанням, зберіганням та утриманням транспортних засобів та ін., що складає підвищену небезпеку для осіб, які здійснюють цю діяльність та інших осіб.

Шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Пунктом 2 частини 4 та частини 2 Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Так, згідно з приписами ст. 1187 ЦК України-джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо -і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на момент заподіяння шкоди) (далі Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку - обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові у своїй Постанові від 04.07.2018 р. по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) дійшла висновку, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі - прямо суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Тобто, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов?язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Отже, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. (ст. 26-1 Закону).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 листопада 2024 року у справі № 509/2177/22, яка набрала законної сили 15.11.2024 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.10.2021 року за №12021162160000958 закрито. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

При цьому судом встановлено, що 19.10.2021 року, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки "NISSAN X-TRAIL", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Маршала Жукова в с. Лиманка Одеського району Одеської області, допустив порушення вимог пункту 12.3. Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_1 керованим ним автомобілем. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_1 було спричинене середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритої травми лівого колінного суглоба у вигляді внутрішньосуглобового перелому зовнішнього виростку лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламка.

Судом встановлено, що на момент ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/202337720 від 28.12.2020 р.

Матеріали справи не містять свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на підтвердження, поряд з цим відповідач ОСОБА_2 не заперечує належність йому автомобіля марки "NISSAN X-TRAIL", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

29.01.2022 р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

З наявних у матеріалах справи медичних документів судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні Комунальному некомерційному підприємстві «Одеська обласна клінічна лікарня» з 19.10.2021 по 21.10.2021 з діагнозом закритий внутрішньосуглобовий, осколковий перелом виростків лівої гомілки зі зміщенням уламків, забій правого колінного суглоба, помірний набряковий та больовий синдром; з 21.10.2021 по 27.10.2021, з 03.11.2022 по 04.11.2022, 12.04.2023 по 21.04.2023 проходила лікування у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

21.10.2021 була проведена операція з відкритої репозиції внутрішньо суглобового перелому зовнішнього виростку великогомілкової кістки пластиною та гвинтами з кістковою пластикою та призначене лікування медичним препаратами.

03.11.2022 проведена операція з видалення металоконструкції з в/3 великогомілкової кістки лівої гомілки, призначене медикаментозне лікування та рекомендоване тотальне ендопротезування лівого колінного суглобу у зв`язку з швидко прогресуючим післятравматичним деформуючим артрозом 4 ст.

12.04.2023 проведено тотальне цементне ендопротезування колінного суглоба протезом системи «United».

З наявних в матеріалах справи квитанцій від 20.10.2021, 21.10.2021, 22.10.2021, 23.10.2021, 25.10.2021, 26.10.2021, 27.10.2021, 31.10.2021, 27.11.2021, 12.12.2021, 18.01.2022, 20.04.2022, 30.04.2022 судом встановлено, що на покриття витрат на лікування позивача, відповідачем ОСОБА_2 здійснювались грошові перекази на загальну суму 64053,24 грн.

Суд критично ставиться до заперечень позивача щодо загальної суми здійсненого ОСОБА_2 відшкодування витрат на лікування через їх недоведеність. Крім того, встановлення розміру відшкодованого матеріального збитку за період до квітня 2022 року не входить до предмету доказування справі, що розглядається.

Адже, загальна вартість витрат на лікування, яку позивач просить стягнути зі страховика на відшкодування матеріального збитку становить 188186,67 грн. та стосується періодів проведення оперативного лікування після квітня 2022 року.

З цих підстав, суд відхиляє доводи ТДВ «СК «Кредо» щодо того, що усі витрати на лікування вже відшкодовані іншим відповідачем ОСОБА_2 як неспроможні.

На підтвердження понесених витрат на лікування, позивачем надані копії квитанцій на придбання лікарських препаратів, виробів медичного призначення, які підтверджені документально документами, наданими закладами охорони здоров`я.

Суд відхиляє заперечення страховика щодо не підтвердження понесених витрат та часткового неврахування наданих квитанцій як необґрунтовані.

Так, ТДВ «СК «Кредо» зазначає, що відшкодуванню підлягає не уся сума, яка за наданими квитанціями та чеками сукупно складає 188186,67 грн. (34666,67 грн. на придбання ліків, перебування на лікуванні, інших витрат, пов`язаних з проведенням оперативного втручання та 152000,00 грн. на придбання тотального ендопротезу колінного суглобу, 1520 грн. комісія банку), а тільки 29471,79 грн. вартості придбаних медичних препаратів за призначенням лікаря.

При цьому, відшкодування вартості ендопротезу страховою компанією визнано можливим за умови надання додаткових документів, а саме витягу з ЄДРПОУ ФОП ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи позивачем приєднані до матеріалів справи додаткові документи щодо придбаного та встановленого ендопротезу колінного суглобу, надані витяг з ЄДР ФОП ОСОБА_4 , копія сертифікату відповідності Українського інституту стандартів імпланту.

Відтак, витрати на придбання тотального ендопротезу колінного суглобу у сумі 152 000,00 грн. є доведеними та підставними, а тому підлягають відшкодуванню,

Водночас, відшкодування витрат комісії за банківські операції чинним законодавством не передбачено.

На підтвердження понесених витрат на лікування та придбання медичних препаратів, підтверджених фіскальними чеками, суд вважає доведеними та такими, що підлягають відшкодуванню: 250 грн. на проведення рентгенологічного дослідження згідно чеку №68251 від 05.04.2023; 1507,50 грн на придбання хірургічного набору для стегна з легінсами та хірургічної плівки згідно чеку №54109 від 11.04.2023, позаяк відповідні витрати пов`язані з необхідністю проведення оперативного лікування наступного дня; 6058,70 грн. на придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення в день проведення оперативного втручання згідно чеку №54057 від 12.01.2023; 1238,70 грн. на придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення в день проведення оперативного втручання згідно чеку №54061 від 12.01.2023; 22733,70 грн. на оплату при виписці вартості проведеного лікування, перебування в лікарні, харчування згідно чеку №68323 від 21.04.2023; 1200,20 грн. на придбання препаратів згідно призначень лікаря, зазначених у виписці №1649 від 21.04.2023.

Не підлягають відшкодуванню 354,7 грн., зазначені в чеку №54202 від 15.04.2023, адже придбання хірургічних халатів через декілька днів після проведеного оперативного втручання не є обґрунтованими та необхідними витратами, буд-яких призначень для їх придбання матеріали справи не містять.

Не може вважатись належним доказом понесених витрат на суму 1323,17 грн. надана копія квитанції про банківську операцію № 26.00.30.54.33.1 від 11.04.2023 р., адже не містить відомостей щодо предмету доказування.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону України № 1961-IV та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19, постанова від 11 грудня 2019 року).

Водночас, жодних відомостей щодо прийняття відповідачем (страховиком) вмотивованого рішення про виплату чи відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування матеріали справи не містять.

Відтак, позовні вимоги про стягнення матеріального збитку до відповідача ТДВ «СК «Кредо» підлягають задоволенню частково, а саме у сумі 184988,80 грн., як наслідок, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди також підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 відсотків від 184988,80 грн. у сумі 9249,44 грн.

В обґрунтування завданої моральної шкоди у сумі 370329,67 грн., яку позивачка просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 , позивачка посилається на перенесені фізичні страждання, пов`язані з отриманою травмою та подальшим тривалим лікуванням, реабілітацією, порушенням сталого способу життя, втратою частини підробітку, шоком, труднощами у самообслуговуванні.

Стаття 23 ЦК України передбачає -особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2 )у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи обставини справи, позивач, отримавши ушкодження здоров`я, зазнала моральної шкоди.

Відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг душевних страждань позивача, з урахуванням встановлених обставин справи,

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, яка отримала внаслідок ДТП тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв`язку з чим нею перенесені моральні страждання у виді порушення звичного способу та ритму життя, необхідності тривалого лікування, стороннього догляду, емоційної напруги, тривоги, стресу, відчуття болю та безпорадності, суд вважає, що визначення моральних страждань потерпілої у загальному розмірі 70000,00 грн, є розумною і справедливою сатисфакцією за завданні моральні страждання.

При цьому, судом встановлено, що під час розгляду кримінальної справи, ОСОБА_2 добровільно відшкодував позивачці моральну шкоду у розмірі 70261 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція № 8ЕАК-544Н-32Т6-5465 від 22.04.2025 р. і не заперечувалось позивачкою.

Таким чином, зважаючи на повне відшкодування відповідачем ОСОБА_2 суми моральної шкоди позивачці, яка за внутрішнім переконанням суду є належною і достатньою матеріальною компенсацією за завдані моральні страждання позивачки, на момент ухвалення рішення предмет спору в цій частині відсутній, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов?язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою № 28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд - є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3). Частинами першою та другою статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач був звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи, отже судовий збір слід стягнути з відповідача ТДВ «СК «Кредо».

Позивачка просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн. та витрати, пов`язані з явкою до суду у сумі 780 грн.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог позивача до ОСОБА_2 належить відмовити, то витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивачку.

Керуючись ст.ст. 12,13,18,76,81,141,258,259,263-265,274,279 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166-1168,1177,1195 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 31.03.2005 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Кредо» про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) відшкодування матеріального збитку - задовольнити частково ;

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (код ЄДРПОУ : 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП : НОМЕР_2 ) страхове відшкодування у сумі 194238,24 грн., з яких : матеріальна шкода 184988,80 грн., моральна шкода 9249,44 грн. ;

3.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (код ЄДРПОУ : 13622789) на користь держави судовий збір у розмірі 1942,38 грн. ;

4.В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Кредо» про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) відшкодування матеріального збитку відмовити ;

5.В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданих злочином та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.06.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.