Рішення № 13725606, 08.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/1308.02.11 За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

До Комунального підприємства «ЖЕО –110»Голосіївської районної в м.

Києві ради

про стягнення 100 925 грн. 67 коп.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Дідук О.В.

від відповідача Копачова В.В. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»до Комунального підприємства «ЖЕО –110»Голосіївської районної в м. Києві ради про стягнення заборгованості та пені, всього в сумі 100925,67 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2010р. порушено провадження у справі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача надав відзив на позов, в якому також просив суд відстрочити виконання рішення суду на 7 місяців.

В судовому засіданні 08.02.11р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»(надалі –Позивач) та Комунальним підприємством «ЖЕО –110»Голосіївської районної в м. Києві ради (надалі –Відповідач) було укладено договір № 1/10 від 01.06.2009р. на виконання робіт по технічному обслуговуванню димових і вентиляційних каналів від газових приладів (надалі –Договір).

Відповідно до розділу 4 Договору Відповідач зобов’язався проводити оплату Позивачу протягом 10 банківських днів після підписання акта ф-2.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи Актів виконаних робіт до Договору за період з червня 2009р. по травень 2010 року (включно) (надалі –Акти), Позивачем було виконано, а Відповідачем прийнято робіт на загальну суму 103697,25 грн., з яких відповідачем оплачено –10633,61 грн., та отже залишилося неоплаченими –93063,64 грн.

Відповідачем не заперечується виконання робіт Позивачем по Договору та вищенаведеним Актам; також в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій Відповідача до Позивача щодо якості або обсягів виконаних по Актам робіт.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушив умови Договору, а саме - не провів повну оплату за виконані по Актам роботи згідно Договору, що призвело до виникнення заборгованості.

Судом відхиляються заперечення Відповідача щодо того, що несплата по Актам сталася не з вини Відповідача, оскільки - укладаючи Договір Відповідач взяв на себе зобов’язання виконувати умови Договору належним чином та відповідно до норм законодавства та умов Договору, і та обставина, що Відповідач є комунальною організацією та розраховується за надані по Договору послуги на підставі сплачених йому кошів, не є обставиною, що виключає вину Відповідача - оскільки Відповідач укладав Договір на підставі вільного волевиявлення, та як суб’єкт господарювання мав співвідносити взяті на себе по Договору обов’язки і строки їх виконання, з особливостями здійснення власної господарської діяльності, зокрема з порядком та строками надходження до Відповідача коштів необхідних для розрахунків по Договору.

Отже в даному випадку невиконання Відповідачем умов Договору, з наведених Відповідачем підстав, є його прорахунком в господарській діяльності і тому не спростовує вину Відповідача у порушенні взятого на себе господарського зобов’язання по Договору.

Суд перевірив, погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача за виконані по Договору роботи, що наведені в Актах за період з червня 2009р. по травень 2010 року (включно), та станом на час звернення з позовом і на час винесення рішення заборгованість Відповідача по цим актам та договору становить –93063,64 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної заборгованості, а тому, зважаючи на все наведене, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми заборгованості в розмірі –93063,64 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем, у розмірі 7862,03 грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 5.2 Договору.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині оплати за виконані роботи по Актам на підставі Договору, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в сумі 7862,03 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги до Відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення Позивача з позовом до господарського суду.

Крім того, в поданому відзиві Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення на 7 місяців, оскільки виконання рішення та стягнення з Відповідача такої суми може створити суттєві перешкоди в здійснюваній Відповідачем господарської діяльності; також Відповідач просить врахувати його скрутне становище як комунального підприємства.

Згідно з п. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України, задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте Відповідачем не наведено суду таких виняткових обставин, які мали б своїм наслідком відстрочення виконання судового рішення.

В розумінні наведеної норми відстрочка означає виконання рішення через певний інтервал у часі, що встановлюється господарським судом, з врахуванням цих виняткових обставин та матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/333 від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи з наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами –виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені Відповідачем підстави для відстрочки виконання судового рішення, зокрема - тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності, не є тими виключними обставинами, які надають підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки по-перше, важке фінансове становище відповідача є наслідком його власної господарської діяльності (про що він сам також зазначає у відзиві), а не в силу якихось виключних і непереборних обставин, по-друге, скрутне фінансове становище є як у відповідача, так і у позивача, оскільки позивач також є комунальним підприємством з чітким та обмеженим фінансуванням, та на оплату наданих за Договором по Актах послуг Позивач розраховував у встановлені Договором строки.

Отже, досліджуючи питання про відстрочку виконання рішення по даній справі на підставі ст. 121 ГПК України суд встановив матеріальні інтереси обох сторін, та зокрема - що невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та також призведе до негативних наслідків для нього як для суб’єкта господарювання (аналогічну вищенаведеній правову позицію щодо застосування ст. 121 ГПК України наведено Вищим господарським судом України в Постанові від 12.01.11р. №30/325).

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на все вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України та 121 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «ЖЕО –110»Голосіївської районної в м. Києві ради (03028, м. Київ, просп. Науки, 11; ідентифікаційний код 26408187) на користь Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 93063 (дев’яносто три тисячі шістдесят три) грн. 64 коп. заборгованості, 7862 (сім тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 03 коп. пені, 1010 (одна тисяча десять) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні заяви Комунального підприємства «ЖЕО –110»Голосіївської районної в м. Києві ради про відстрочку на 7 місяців виконання рішення Господарського суду міста Києва по справі №2/13 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 10.02.11р.