Рішення № 13725252, 07.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/4807.02.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич - 2000"

до Акціонерного банку "Київська Русь"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій № Б/33-1, застосування наслідків недійсності такого договору - двосторонньої реституції - 2 699 997,65 грн., визнання недійсними Сертифікатів права власності та витребування їх чужого незаконного володіння

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Ободовська В.С. представник за довіреністю № 175-08/10 від 26.08.10

від відповідача: Домашенко О.О. представник за довіреністю № 427 від 30.09.10

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про: визнання недійсним Договору купівлі-продажу акцій № Б/33-1 від 29.08.2007 з моменту його укладання та застосування наслідків недійсності такого договору двосторонньої реституції, а саме повернення в попередній стан права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич - 2000" на прості іменні акції Акціонерного банку "Київська Русь"; про визнання недійсними Сертифікатів права власності Шарп Ерроу Холдінгс Лімітед на 1011244 акцій Акціонерного банку "Київська Русь" ISIN № UA 1022141006 та витребування таких сертифікатів з незаконного володіння; зобовязання Акціонерного банку "Київська Русь" зарахувати на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич - 2000" продані за Договором прості іменні акції Акціонерного банку "Київська Русь" ISIN № UA 1022141006 та видати нові Сертифікати права власності на такі акції.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Договір не відповідає вимогам закону та є недійсним, а право власності на продані прості іменні акції ISIN № UA 1022141006 за Договором має бути повернуто в попередній стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2010 порушено провадження по справі № 53/48, розгляд справи призначено на 31.01.2011.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.01.2011 оголошено перерву до 07.02.2011.

В судовому засіданні 07.02.2011 позивач підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.02.2011 проти задоволення позову не заперечував.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.02.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000», Товариством з обмеженою відповідальністю «Каскад», Шарп Ерроу Холдінгз Лімітед та Акціонерним банком «Київська Русь»було укладено договір купівлі-продажу акцій № Б/33-1.

Відповідно до п. 2.1 Договору кожен продавець (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000», Товариство з обмеженою відповідальністю «Каскад») продає, а покупець (Шарп Ерроу Холдінгз Лімітед) купує Акції, вільні від усіх обтяжень і разом з усіма правами будь-якого характеру, які зараз або можуть в будь-який час бути повязаними з ними, включно з усіма дивідендами або виплатами, що оголошені, виплачені або зроблені стосовно них до, під або після дати укладання Договору.

За вказаним Договором відповідач виступав в якості Брокера Продавців (Представника Продавців) відповідно до визначень Сторін та п. 11.1 Договору та в якості Компанії, цінні папери якої продавались відповідно до п. А. Преамбули Договору.

Відповідно до Договору позивач виступав продавцем простих іменних акцій Акціонерного банку «Київська Русь»ISIN № UA 1022141006, визначення яких надається в визначенні Акції цього Договору.

Відповідно до Договору доручення № Б/33 від 29 серпня 2007 року укладеного між позивачем та Відповідачем, відповідач уклав Договір № Б/33-1 у якості повіреного.

Як вбачається з п. 2.1.1. та п. 2.1.2. вказаного Договору доручення № Б/33 від 29 серпня 2007 року, відповідач зобов'язаний був укласти договір купівлі-продажу акцій (Договір Б/33-1) та протягом 5 робочих днів після отримання коштів від продажу акцій перерахувати на поточний рахунок позивача.

Відповідач здійснив вказані дії щодо перерахування коштів від продажу акцій, що підтверджується випискою по особовому рахунку № 260340408310 за 31.08.2007 на суму 534653,00 дол. США, що еквівалентно 2699997,65 грн. станом на 31.08.2007.

Позивач посилаючись на ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України стверджує, що спірний договір купівлі-продажу акцій № Б/33-1 від 29.08.2007 підлягає визнанню недійсним та просить застосувати наслідки недійсності такого договору двосторонню реституцію.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких Господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами суду докази є повними та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу положень ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами-господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” професійна діяльність на фондовому ринку підлягає ліцензуванню.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач на момент укладення спірного договору мав Ліцензію (Серія АБ № 113299 на період з 20 жовтня 2004 року до 2009 р.), виданою Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку.

Ліцензійна діяльність повинна здійснюватись з дотриманням “Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами” затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 346 від 26.05.2006 р.

Згідно з п. 14 гл. 2 Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами ліцензіат повинен дотримуватись вимог, зокрема:

Цивільного та Господарського кодексів України;

Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а також Законів України "Про акціонерні товариства" та "Про господарські товариства" у частині виконання вимог щодо формування резервного капіталу (фонду) товариства.;

нормативно-правових актів Комісії, що регулюють питання провадження професійної діяльності на фондовому ринку за кожним видом діяльності, на який ліцензіат отримав відповідну ліцензію;

оформлення та умов виконання договорів доручення, комісії, андеррайтингу або договору про управління цінними паперами, що встановлені законодавством України.

Укладаючи спірний договір, відповідач одночасно виступав і торговцем (брокером) і емітентом акцій.

Відповідно до п. и) ч. 10 розділу ХІІІ “Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами” затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006 р. торговці не мають права здійснювати купівлю-продаж цінних паперів, емітентом яких є торговець (крім первинного розміщення та викупу).

Згідно з ч. 3 ст. 358 Господарського кодексу України торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю цінними паперами власного випуску.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, відповідач, хоч і був наділений спеціальною правоздатністю в силу отриманої ліцензії на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладання спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 10 Пленуму Верховного Суду України постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу акцій № Б/33-1 від 29.08.2007, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000», Товариством з обмеженою відповідальністю «Каскад», Шарп Ерроу Холдінгз Лімітед та Акціонерним банком «Київська Русь».

3. Повернути в попередній стан право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000»на прості іменні акції Акціонерного банку «Київська Русь»ISIN № UА 1022141006.

4. Визнати недійсними сертифікати права власності Шарп Ерроу Холдінгз Лімітед на 1011244 акцій Акціонерного банку «Київська Русь»ISIN № UА 1022141006 та витребувати такі сертифікати з незаконного володіння.

5. Зобовязати Акціонерний банк «Київська Русь»зарахувати на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000»продані за договором купівлі-продажу акцій № Б/33-1 від 29.08.2007 прості іменні акції Акціонерного банку «Київська Русь»ISIN № UА 1022141006 та видати нові сертифікати права власності на такі акції.

6. Стягнути Акціонерного банку «Київська Русь»(04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А; код ЄДРПОУ 24214088, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-2000»(03035, м. Київ, пл. Соломянська, 2, прим. 800, код ЄДРПОУ 30813060), 25 500 грн. (двадцять пять тисяч пятсот гривень 00 коп.) державного мита, 85 (вісімдесят пять) грн.. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя О.А. Грєхова

Повне рішення складено 10.02.2011