Рішення № 137248734, 09.06.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/9408/25

Провадження 2/465/415/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б.,

з участю секретаря судового засідання Пони Ю.Л.,

представника позивача Осипової К.М.,

представника відповідача ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 22.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9638163, на виконання умов якого первісний кредитор перерахував відповідачу через банківський провайдер суму 8 470,00 гривень.

17.12.2024 між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників №Б/Н від 17.12.2024 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру боржників, до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до Відповідача.

02.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») укладено Договір факторингу № 02/06/25-Е, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників №Б/Н від 02.06.2025 до Договору Факторингу 2 та Акту приймання-передачі Реєстру боржників, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до Відповідача.

Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання щодо повернення коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, що становить 48 933,32 грн, яка складається з:

8 470,00 грн - заборгованість по тілу кредиту;

40 463,32 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором №00-9638163 від 22.02.2024 та судові витрати. Окрім того, заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22.10.2025 відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, постановлено витребувати докази.

19.11.2025 на адресу суду представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Борох Зоряна Ігорівна подала відзив на позовну заяву, в якому просить суд в позові відмовити повністю за безпідставністю. Відзив мотивовано тим, шо нарахування процентів здійснено безпідставно, визначений договором розмір процентів суперечить умовам договору. Також зазначає, що на момент укладання договорів факторингу вимоги не існувало, оскільки згідно з розрахунком самого позивача зобов`язання було припинене згідно зі ст. 599 ЦК України. Позивачем надано копії договорів факторингу, які підтверджують лише формальний факт укладення правочинів між фінансовими компаніями. Однак наявність договору факторингу не свідчить про дійсність чи правомірність переданої вимоги. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України новий кредитор набуває право вимоги в тому обсязі та на умовах, які існували на момент її переходу. Це означає, що кожен наступний кредитор зобов`язаний перед отриманням права вимоги перевірити її реальний розмір, перевірити фактичне існування боргу, а також встановити, чи не було зобов`язання вже припинено повним виконанням згідно зі статті 599 ЦК України.

24.11.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просить суд задоволити позовні вимоги, оскільки вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором, наявність заборгованості та обгрунтованості заявлених вимог. Вважає заперечення відповідача безпідставними.

25.11.2025 через підсистему «Електронний суд» представник заявника Поляков Олексій Володимировича подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути заборгованість за кредитним договором №00-9638163 від 22.02.2024 в розмірі 29 814,40грн., з яких 8 470грн. заборгованість по тілу кредиту, 21 344,40грн. заборгованість по відсотках.

03.12.2025 від представника відповідача через під систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив та на заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 12.12.2025 суд визнав обов`язкову явку в судове засідання представника позивача у цивільній справі №465/9408/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.01.2026 визнано неналежним виконання своїх процесуальних обов`язків ТОВ «ФК "ЕЙС", застосовано до ТОВ «ФК ЕЙС» заходи процесуального примусу за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків у вигляді штрафу в розмірі 1 (одного) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328 гривень, на користь Державної судової адміністрації України, повторно витребувано докази від позивача -ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

28.01.2026 на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 21.01.2026 через підсистему «Електронний суд» надано витребувані документи в позивача - ТОВ «ФК "ЕЙС».

12.02.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача подано додаткові пояснення щодо невиконання позивачем вимог ухвали суду та недоведеності розміру заборгованості.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 12.02.2026 розгляд справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відкладено.

16.02.2026 через підсистему «Електронний суд» представник заявника подав додаткові пояснення.

23.02.2026 через підсистему «Електронний суд» представник заявника подав заяву про скасування стягнення штрафу у розмірі 3 328 гривень, на користь Державної судової адміністрації України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС».

У судовому засіданні представник позивача просила скасувати накладений штраф, пояснила причини невиконання ухвали суду подіями, пов`язаними із війною та виключенням світла, разом із цим просила суд задоволити позовну заяву повністю.

Представник відповідача заперечила щодо клопотання про скасування накладеного штрафу та зазначила що ухвала про витребування доказів була не виконана більш ніж протягом місяця та вважає, що даного часу було достаньо для виконання вимог ухвали суду та просила суд відмовити у позовній заяві.

Суд протокольною ухвалою від 04.06.2026 відмовив в задоволенні клопотання про скасування накладеного штрафу, оскільки саме застосування до позивача заходів процесуального примусу сприяло виконанню вимог ухвали суду та всебічному і повному дослідженню матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 13 ЦК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 22.02.2024 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9638163, відповідно до умов якого встановлено кредитний ліміт у розмірі 7 700 грн. строком на 360 днів до 16.02.2025, вид процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка складає 2,47%, знижена процентна ставка становить 0,98 %, комісія за видачу кредиту 770грн.

Договір був підписаний відповідачем 22.02.2024 о 01:58:06 у відповідності до вимог частин 6, 8 статтей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 45899, який був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

Факт отримання 22.02.2024 кредиту в розмірі 7700грн. підтверджується довідкою первісного кредитора, інформаційною довідкою ТОВ "Платежі Онлайн" від 23.12.2024, та фактично не заперечувався відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Окрім того, з розрахунку заборгованості відповідача та з відзиву на позов вбачається, що відповідачем 18.-19.03.2024 проведено оплату нарахованих відсотків за користування кредитом за перші 25 днів користування кредитом в розмірі 1886,50грн., які обраховані за період з 22.02.2024-17.03.2024 в розмірі 0,98% згідно п.1.4.2 договору.

Однак, вподальшому ОСОБА_1 не виконав взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, допустив заборгованість зі сплати кредиту та відсотків.

17.12.2024 між Первісним кредитором та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн (далі - Договір Факторингу 1), відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Пунктом 2.1. Договору Факторингу 1 визначено, що в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові Права Вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

Відповідно до п. 2.2. Договору Факторингу 1 перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Боргів та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників- підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відповідно до Реєстру Боржників та є невід`ємною частиною цього Договору. Пунктом 2.4. Договору Факторингу 1 встановлено, що з дати відступлення Прав Вимоги Клієнт перестає бути стороною за укладеними Кредитними договорами, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за укладеними кредитними договорами, згідно реєстру та набуває всіх прав за ним.

Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників №Б/Н від 17.12.2024 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі реєстру боржників від 17.12.2024, до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму заборгованості в розмірі 48933,32гривні. Також матеріали справи містять докази оплати за відступлення права вимоги за договором факторингу від 17.12.2024 - платіжні інструкції № 342 від 27.12.2024, №335 від 26.12.2024, №358 від 06.01.2025.

02.06.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 02/06/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до п.1.2. Договору Факторингу 2, перехід від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників № Б\Н від 02.06.2025 за Договором Факторингу 2 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 48 933,32 грн. Враховуючи те, що Реєстр Боржників № Б\Н від 02.06.2025 містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача.

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № Б\Н від 02.06.2025 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором Факторингу 2.

Також матеріали справи містять докази проведення розрахунків між сторонами за договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 24.11.2025, за кредитним договором становить 29 814,40 грн, яка складається з:

8 470,00 грн - заборгованість по тілу кредиту;

21 344,40 грн- заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Положення статті 627 Цивільного кодексу України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови надання грошових коштів у кредит, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти..

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.

За приписами частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною першою ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

На підставі частини першої ст. 1049 Цивільного кодексу України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Судом встановлено, що кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». З матеріалів справи вбачається, що відповідач, використовуючи особистий кабінет на веб-сайті позивача, подав заявку на отримання кредиту, погодився з його умовами та підтвердив укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду), надісланого позивачем. Вчинення таких дій свідчить про вільне волевиявлення відповідача на укладення правочину, який за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджено факт укладення між сторонами договору, в якому погоджені істотні умови для кредитного договору (сума кредиту, строк кредитування, відсотки за користування кредитом, інші права та обов`язки сторін за договором), а також факт виконання позивачем умов договору в частині надання кредиту в розмірі 7700 грн. на строк до 16.02.2025 з правом кредитодавця вимагати дострокове повернення кредиту у випадку прострочення сплати відсотків.

Натомість відповідачем не спростовано як факт укладення договору, так і факт отримання та повернення кредиту.

З огляду на викладене, суд вважає доведеною належними та допустимими доказами суму заборгованості по кредиту в розмірі 7700гривень.

Перевіряючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором, суд виходить саме з тієї суми кредиту, яка була узгоджена сторонами у договорі і яка підтверджується документами про перерахування коштів, зарахування на рахунок відповідача.

Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, то суд зазначає наступне.

Згідно договору кредитної лінії № 00-9638163 від 22.02.2024 визначено, що проценти це плата, яку здійснює позичальник за користування кредитом.

Судом встановлено, що умовами договору погоджено розмір фіксованої процентної ставки, стандартна процентна ставка 2,47%, від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку строку дії кредитної лінії, знижена процентна ставка становить 0,98 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного періодичною датою оплати процентів.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості проценти по кредиту нараховані за період з 22.02.2024 по 31.10.2024, зокрема, за період 22.02.2024 по 17.03.2022 по 0,98% в день, з 18.03.2024 по 31.10.2024 в розмірі 2,47% в день.

Визначаючись із розміром заборгованості у частині процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, що набрав чинності 24.12.2023, доповнено ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір кредитної лінії № 251481619 від 10.01.2024 був укладений після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії передбачений пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Таким чином, умова укладеного кредитного договору щодо встановлення денної процентної ставки понад у 1,0% в день в порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

Заборгованість за відсотками за укладеним кредитним договором, слід розраховувати, виходячи з встановленої ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.

При здійснені перерахунку відсотків за користування кредитом судом взято до уваги часткову оплату відповідачем заборгованості по відсотках в розмірі 1 886,50гривень, тобто відповідачем проведено оплату відсотків, обчислених в розмірі 0,98% в день за перші 25 днів користування кредитом.

Отже, сума процентів за користування кредитом, яка підлягає до стягнення становить 17 556 грн., обчислених в межах строку кредитування за період 18.03.2024 по 31.10.2024 згідно поданого розрахунку, в розмірі 1% в день від суми кредиту 7700 гривень.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за договором кредитної лінії №00-9638163 від 22.02.2024, відтак позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7700 грн., заборгованості по відсотках в розмірі 17 556 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Ціна позову визначена позивачем, згідно заяви про зменшення позовних вимог від 24.11.2025, сумою стягнення 29 814, 40 гривень.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 2 059,04 гривень.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то суд зазначє наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною позивача надано: Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; додаткову угоду № 25771126482 від 11.09.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги 20/08/25-01 від 20.08.2025, довіреність та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 279-283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №00-9638163 від 22.02.2024 у розмірі 25 256 ( двадцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень 02 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 2059 (дві тисячі п`ятдесять дев`ять) гривень 04 копійки та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (чотири тисяч) гривень 00 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», 02090, місто Київ, вул. Алматинська, буд.8 , офс. 310А, ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 09.06.2026.

Суддя Б.Б. Кушнір