Рішення № 13724547, 31.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/59131.01.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ 2000»

Простягнення 397852,68 грн.

          Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Ярчак В.В., дов. № 395 від 12.11.2010 р.

Від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТ»до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ 2000»про стягнення про стягнення 353598, 60 грн. основного боргу, 2899, 51 грн. інфляційної складової боргу, 1284, 58 грн. трьох процентів річних, 6975, 10 грн. пені, 17679, 93 грн. штрафу та 15414, 96 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № ЧКС-11-030610-з-Бз від 03.06.2010 р. щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 02.12.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/591 та призначено її розгляд на 13.12.2010 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2010 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 02.12.2010 р. надав витребувані документи.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, відзиву на позов не надав. Ухвала про порушення провадження у даній справі від 02.12.2010 р. була направлена на адресу ТОВ “АГРОХІМІНВЕСТ 2000” заздалегідь, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.12.2010 р.

Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги нез’явлення представника відповідача у призначене судове засідання та невиконання ним вимог ухвали суду від 02.12.2010 р., що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, суд відклав розгляд даної справи до 31.01.2011 р.

Представник позивача у судовому засіданні 31.01.2011 р. позовні вимоги повторно підтримав.

Представник відповідача у дане судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав. Про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про вручення поштового відправлення, відповідно до якої ухвала від 13.12.2010 р. у справі № 37/591 була отримана відповідачем 05.01.2011р.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті за наявними в ній документами, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ 2000»(покупець) був укладений договір поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р., відповідно до умов якого постачальник зобов’язався передати у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов’язався прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.2. договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. встановлено, що загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці. Його часткове співвідношення (асортимент, сортимент), упаковка та маркування. Ціна., строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатки до цього договору) та видатковими накладними, які є невід’ємною частиною цього договору.

В специфікації № 1 від 03.06.2010 р. строни погодили, що під асортиментом товару йдеться засоби захисту рослин МайсТЕр кількістю 150,00 л. та Біопауер кількістю 1250 л., загальна вартістю 353598,60 грн. Визначені такі строки оплати: 20 % ціни товару - передоплата, 80 % - до 01.11.2010 р. Строк поставки товару за умови попередньої оплати до 05.06.2010 р.

У відповідності до пункту 8.4.1 даного договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 5 % та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Пунктом 8.4.2 договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. встановлено, що за порушення грошових зобов’язань по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних від суми боргу.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що даний договір чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 25.12.2010 р., а щодо невиконаних до цього дня зобов’язань та відповідальності –до повного їх виконання.

Судом встановлено, що на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР»03.06.2010 р. поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ 2000»товар –засоби захисту рослин МайсТЕр кількістю 150,00 л. та Біопауер кількістю 1250 л. на загальну суму 353598,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЧКС-000021 від 03.06.2010 р., яка підписана представником відповідача, який діяв за дорученням № 2 від 03.06.2010 р.

Представник позивача пояснив, що відповідач свої зобов’язання щодо сплати вартості отриманого товару не виконав, у зв’язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ 2000»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР»складає 353598,60 грн.

За таких обставин позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 353598,60 грн. основного боргу, 2899, 51 грн. інфляційної складової боргу, 1284, 58 грн. трьох процентів річних, 6975, 10 грн. пені, 17679, 93 грн. штрафу та 15414, 96 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № ЧКС-11-030610-з-Бз від 03.06.2010 р. щодо оплати поставленого товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У специфікації № 1 від 03.06.2010 р. визначені такі строки оплати: 20 % ціни товару - передоплата, а 80 % - до 01.11.2010 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. поставив продукцію на загальну суму 353598,60 грн., в свою чергу, відповідач у строк, що встановлений у специфікації № 1 до даного договору поставки, а саме –до 01.11.2010 р. не виконав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оскільки відповідачем не доведено факту виконання ним зобов’язань за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. та у зв’язку з тим, що строк, протягом якого мало бути виконане зобов’язань за даним договором, сплинув, то позовну вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТ»стосовно стягнення суми основного боргу у розмірі 353598,60 грн. суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 15414,96 грн. 36 % процентів на підставі статті 536 Цивільного кодексу України та пункту 8.4.2. договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р., 2899,51 грн. інфляційної складової боргу та 1284,58 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Відповідно до умов статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Дана норма кореспондується з нормою, встановленою в частині 3 статті 198 Господарського кодексу України, відповідно до якої відсотки за грошовими зобов’язаннями учасників господарських відносин застосовується у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або нормою.

Таким чином, відповідно до вищевикладених норм чинного законодавства України, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сфері господарювання законом або договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Пунктом 8.4.2 договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. встановлено, що за порушення грошових зобов’язань пл. оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних від суми боргу.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 2899,51 грн. інфляційних нарахувань та 15414,96 грн. 36 % річних.

Суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення 1284,58 грн. трьох відсотків річних, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки пунктом 8.4.2 договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р. розмір річних відсотків становить 36 %, а позовна вимога про стягнення 36 відсотків річних судом була задоволена, то суд приходить до висновку, що подвійне застосування стягнення річних відсотків є неможливим.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягненні 1284,58 грн. трьох відсотків річних.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 17679,93 грн. та 6975,10 грн. пені, посилаючись на п. 8.4.1. договору поставки продукції для сільгоспвиробництва № ЧКС-11-030610/з-Бз від 03.06.2010 р., яким встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 5 % та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до статі 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. із змінами і доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

У зв’язку з тим, що своє підтвердження знайшло несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання стосовно сплати суми основного боргу у розмірі, то з відповідача підлягає стягненню 6975,10 грн. пені та 17979,93 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 230, 231, 232, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМІНВЕСТ»(01103, м. Київ, Залізничне шосе, 47, ідентифікаційний код 36927678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР»(03022, м. Київ, вул. Васильківська, 31/17, ідентифікаційний код 36059766) 353598 (триста п’ятдесят три тисячі п’ятсот дев’яносто вісім) грн. 60 коп. боргу, 2899 (дві тисячі вісімсот дев’яносто дев’ять) грн. 51 коп. інфляційної складової боргу, 6975 (шість тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) грн. 10 коп. пені, 17679 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят дев’ять) грн. 93 коп. штрафу, 15414 (п'ятнадцять тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 96 коп. річних відсотків, 3965 (три тисячі дев’ятсот шістдесят п’ять) грн. 68 коп. витрат по сплаті державного мита та 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 29 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                           Гавриловська І.О.