Рішення № 13724400, 28.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/50228.01.11 За позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі:

1) Міністерства промислової політики України;

2) державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод"

до Палацу культури і техніки "Дніпро"

третя особа Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації

про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобов"язання вчинити дії

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури Греськів І.І. (прок. відділу прок. м. Києва, посв. №214)

Від позивача - 1 не з"явився

Від позивача-2 Снісаренко Д.І. (дов. від 26.05.2010)

Від відповідача Столяренко С.М. (дов. від 14.05.2010)

ОСОБА_2 (директор)

Від третьої особи не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики та Державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном, укладеного 15.01.1993 між Державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" та Палацом культури і техніки "Дніпро" та зобов"язання Палацу культури і техніки "Дніпро" звільнити нежитлову будівлю, займану на підставі цього договору.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2010 порушено провадження у справі №50/502 та призначено до розгляду на 18.10.2010.

Представник позивача-1 в судове засідання 18.10.2010 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 18.10.2010 з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали поясненння по справі.

За клопотанням сторін, хід судового засідання фіксується за допомогою технічних засобів.

Представником відповідача у судовому засіданні подано заяву, у якій він просить залучити Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації (01001, м. Києва, вул. Хрещатик, 10) до участі у справі №50/502 відповідачем, оскільки даний спір стосується майнових прав Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації і рішення по справі вплине на права та обов"язки даного управління.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації співвідповідачем по даній справі. Однак, зважаючи на те, що рішенням з даної справи можуть зачіпатися права та законні інтереси Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, суд вважає за необхідне залучити Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Крім цього, представник відповідача подав заперечення на позовну заяву про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобов"язання вчитини дії, у якому просить відмовити у задоволенні даного позову. Суд прийняв до уваги дані заперечення.

Розгляд справи було відкладено на 08.11.2010.

08.11.2010 у судове засідання представники позивача-1 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 08.11.2010 представник прокуратури також не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладенння розгляду справи на іншу дату. Суд дане клопотання задовольнив.

У судове засідання 08.11.2010 з"явилися представники позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник прокуратури через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить пункт 3 прохальної частини позовної заяви читати в наступній редакції: «зобов'язати Палац культури і техніки «Дніпро»звільнити нежитлову будівлю, за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 10, займану на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном, укладеного 15.01.1993 між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»та Палацом культури і техніки «Дніпро». Суд прийняв до уваги дані уточнення.

Розгляд справи було відкладено на 17.11.2010.

17.11.2010 у судовому засіданні було оголошено перерву на 18.11.2010.

Представник позивача-1 у судовому засіданні подав клопотання про виключення зі складу позивачів, у якому просить виключити Міністерство промислової політики зі складу позивачів по справі №50/502. Суд, дане клопотання відхилив, у зв"язку з його недостатньою обґрунтованістю.

У судовому засіданні було оголошено перерву на 24.11.2010 для надання сторонам можливості підготовки додаткових доказів.

У судове засідання 24.11.2010 представники позивача-1 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

24.11.2010 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про витребування від позивача-2 додаткових доказів, а саме рішення, постанови та ухвали суду по справі №24/241 та рішення, постанови, ухвали суду по справі №30/438-2/344. Суд дане клопотання задовольнив.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку щодо необхідності витребування додаткових доказів.

Розгляд справи було відкладено на 14.12.2010.

14.12.2010 у судове засідання представник позивача-1 не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 14.12.2010 з"явилися представники прокуратури, позивача-2, відповідача та третьої особи і дали пояснення по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що Фонд державного майна та БТІ у м. Києві вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 24.11.2010 не виконали, необхідних доказів суду не надали.

Розгляд справи було відкладено на 12.01.2011.

У судове засідання 12.01.2011 представники позивача-1 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

12.01.2011 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 28.01.2011.

У судове засідання 28.01.2011 представники позивача-1 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

28.01.2011 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" в судовому засіданні 28.01.2011 відмовився від поданої 28.12.2010 через канцелярії суду заяви про зміну позовних вимог. Суд прийняв дану відмову.

Представники прокуратури та позивача-2 позовні вимоги прокуратури підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 12.07.1996 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", Постановою арбітражного суду м. Києва по справі № 15/81 підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, яка продовжується по сьогоднішній день.

В подальшому, з метою збереження державного майна на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, Міністерство машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України (Мінпромполітики) видало наказ № 129Д від 04.07.1996.

Згідно цього наказу і Постанови КМУ було створено 26 нових підприємств на базі цехів і відділів ВО „Київський радіозавод". Даним підприємством по розподільчим балансам та актам приймання передачі було передано частину майна, яке знаходилось на балансі ДП „ВО "Київський радіозавод". Все інше майно залишилось на балансі ДП „ВО „Київський радіозавод (ЄДРПОУ 14308210, юридична адреса м. Київ, вул. Бориспільська, 7), що підтверджується Протоколом № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації і банкрутства, розподільчим балансом підприємства, інвентаризаційними описами, складеними в 1998 року та підписаними ОСОБА_1 та ОСОБА_2, договорами оренди з ПКіТ „Дніпро" (договір № 901 від 15.01.1993) та з ГО „СК „Восход" (договір № 74/13 від 10.12.1996).

15.01.1993 між державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" (далі позивач-2) та Палацом культури і техніки "Дніпро"(далі відповідач) укладено договір № 901 (далі договір), згідно якого позивач-2 передає, а відповідач приймає в користування будівлю для організації культурно-масової роботи з робітниками Виробничого об"єднання "Київський радіозавод" та членами їх сімей, а також громадянами заводського мікрорайону. В цьому договорі зазначено перелік та площа орендованого майна , але не вказано адреси, де воно знаходиться.

Відповідно до п. 1.2. договору адміністрація відповідача приймає на себе функції по експлуатації та санітарно-технічному обслуговуванню вищезазначеної будівлі.

Що стосується позовних вимог прокуратури про визнання недійсним даного договору № 901 від 15.01.1993, щодо безоплатного користування нерухомим майном, яке знаходиться на думку прокурора за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 10, то суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині у звязку з наступним:

Згідно п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12 1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», який діяв на момент укладення вказаного договору, заборонялося підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

В подальшому аналогічна норма знайшла своє закріплення у ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України відповідно до якої державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Державне комерційне підприємство відноситься до числа підприємств - не власників майна, оскільки майно закріплюється за ним на праві господарського відання, що тягне за собою обмеження правомочностей такого підприємства щодо розпорядження ним. Саме тому частина 5 статті 75 Господарського кодексу України встановлює заборону безоплатної передачі належного державному комерційному підприємству майна іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Аналогічна норма закріплена у ст.ст. 203, 215 діючого Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Зважаючи на викладене, договір безоплатного користування нерухомим майном № 901 укладений 15.01.1993 між ДП «ВО «Київський радіозавод»та ПКіТ „Дніпро" підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством Союзу PCP або Української PCP не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік.

Якщо такий договір укладений без зазначення строку, застосовується частина перша статті 259 цього Кодексу. Якщо ні один з учасників такого договору не заявив про відмову від нього, договір вважається припиненим по закінченні року.

Зважаючи на викладене, договір безоплатного користування нерухомим майном, укладений 15.01.1993 між ДП «ВО «Київський радіозавод»та ПКіТ «Дніпро», у будь-якому випадку припинив би свою дію 14.01.1994.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частина 1 статті 203 ЦК України, встановлює: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже, суд приходить до загального висновку, що в порушення чинного в Україні законодавства державне підприємство "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" згідно договору № 901 від 15.01.1993 безоплатно передало Палацу культури і техніки "Дніпро" майно, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Що стосується позовних вимог прокуратури про зобов'язання Палацу культури і техніки "Дніпро" звільнити нерухоме майно, займане на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном № 901 від 15.01.1993 між Виробничим об'єднанням «Київський радіозавод» та Палацом культури і техніки "Дніпро", то суд в цій частині відмовляє в задоволенні позову у звязку з наступним:

Постановою Арбітражного суду м. Києва від 01.10.1997 у справі №15/81 позивач-2 визнаний банкрутом як виробнича сфера, а діяльність Палацу культури і техніки "Дніпро" не відноситься до сфери виробництва і вказаний обєкт соціальної структури не може бути включений в ліквідаційну масу згідно діючого законодавства України, так як від держави можуть бути відчужені лише засоби виробництва.

Більш того, Постановою Верховної Ради України від 04.03.2004 № 1585 «Про інформацію Кабінету міністрів України про стан збереження об'єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх використання у післяприватизаційний період»Верховна Рада України постановила:

У разі банкрутства приватизованих підприємств забезпечити передачу в управління органам місцевого самоврядування об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на їх балансах.

Постановою Верховної ради України № 901 від 16.01.2009 «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книго розповсюдження», введено мораторій на виселення закладів культури, в даному випадку Палацу культури і техніки «Дніпро».

Постановою Верховної Ради України № 2319 від 04.06.2010 «Про забезпечення дотримання законодавства України в галузі культури та спорту»зазначено:

п.3. Кабінету Міністрів України:

Невідкладно надати інформацію про хід виконання Постанови Верховної Ради України «Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкультурних закладів»від 03.08.2006 та Постанови Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан збереження об'єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та цільового їх використання у післяприватизаційній період»від 04.03.2004, також подати пропозиції щодо збереження об'єктів соціально-культурного призначення;

До 01 вересня 2010 року забезпечити проведення інвентаризації та облік об'єктів соціально-культурного призначення, що перебували на балансах державних установ, організацій та підприємств колишнього Союзу PCP. Матеріали інвентаризації подати до Верховної Ради України;

До 01 вересня 2010 року розглянути питання щодо передачі у встановленому порядку об'єктів соціально-культурного призначення, які використовуються з порушенням законодавства про порядок використання таких обєктів відповідно до їх цільового призначення в комунальну власність.

Окрім цього суд відмовляє у задоволенні позову в частині звільнення нерухомого майна ще й тому, що майно, яке займає Палац культури і техніки «Дніпро»по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві не належить ні державному підприємству "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод", ні будь-якій іншій особі. Незважаючи на вимогу суду учасниками провадження у справі так і не було подано суду доказів, що підтверджують приналежність вказаного майна тій чи іншій особі чи комунальній(муніципальній) громаді. Отже, у разі виселення із приміщень по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві Палацу культури і техніки «Дніпро», вказані приміщення в межах діючого в Україні законодавства просто нікому буде передати, що призведе до їх руйнування та знищення.

Суд вважає, що в порушення вимог законодавства України спірне майно по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві на праві власності з 1997 року за жодним з субєктів господарювання за зареєстровано ні за державою, ні за державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод", ні за Палацом культури і техніки «Дніпро», ні за іншими підприємствами. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: довідкою з Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна № 1171(И-2011) від 12.01.2011 та письмовими поясненнями Фонду державного майна України № 10-25-1026 від 27.01.2011.

Окрім цього, рішенням господарського суду м. Києва від 02.10.2002 по справі № 30/438(суддя Ващенко Т.М.) позовні вимоги Виробничого обєднання «Київський радіозавод»було задоволено та, зокрема, визнано за Виробничим об"єднанням "Київський радіозавод" право власності на: будинок культури «Дніпро», розташований в м. Києві по вул. Бориспільська, 10.

В подальшому вказане рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2004 та направлено справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.12.2004 по справі № 30/438-2/344(суддя: І.О. Домнічева) первісний позов задоволено частково шляхом визнання за ВО "Київський радіозавод" права власності на об'єкти згідно переліку, визначеного резолютивною частиною рішення, зокрема, на будинок культури «Дніпро», розташований в м. Києві по вул. Бориспільська, 10 та зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" провести реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, крім відчужених, згідно з переліком.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 (колегія суддів: В. Корсак, П. Авдеев, Н. Коршун) рішення у справі залишене без змін.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2005 по справі № 30/438-2/344 рішення господарського суду м. Києва від 28.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 у справі № 30/438-2/344 скасовано та прийнято нове рішення - у задоволенні первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Отже, Вищим господарським судом України по справі № 30/438-2/344 було відмовлено Виробничому обєднанню «Київський радіозавод» у визнанні за ним права власності на спірне майно по вул. Бориспільська, 10 в м. Києві.

В подальшому, Державним підприємством «ВО «Київський радіозавод»заявлено позовні вимоги про зобовязання Державної акціонерної холдингової компанії “Київський радіозавод”, м. Київ повернути майно - корпус № 2, площею 7 886,0 кв.м., кімнати корпусу № 9 та зобовязання ДАХК "Київський радіозавод" повернути вилучену документацію за переліком та усунення перешкод у використанні мана.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.02.2007 по справі № 13/468 в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд послався на постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2005 у справі №30/438-2/344.

Як зазначено у вказаному рішенні по справі № 13/468, підставою для відмови у позові суд зазначив відсутність доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про залишення ДП ВО «Київський радіозавод»як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації Державного підприємства «ВО «Київський радіозавод» не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому у суду відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходилося на балансі ДП ВО «Київський радіозавод»передане йому у повне господарське відання. Вимога про реєстрацію права власності (господарського відання) не базується на правовстановлюючих документах.

Вищий Господарський суд України по цій справі дійшов висновку про існування розбіжностей щодо ідентифікації майна, допущених при складанні розподільчих та передавальних балансів, є наслідком помилки при здійснені інвентаризації майна, що унеможливлює встановлення юридичного факту здійснення корпоратизації конкретного суб'єкта. Зважаючи на те, що здійснення корпоратизації майна проводиться у порядку та органами, визначеними законом, та за відсутності правовстановлюючого документа про корпоратизацію об'єкта висновок суду щодо відсутності підстав для визнання за ВАТ «Київський радіозавод»права власності на перелічені ним об'єкти базується на нормах права. Наведені обставини були прийняті судом до уваги при розгляді даного спору.

Також в рішенні по справі № 13/468 зазначено, що зі Статуту позивача вбачаться, що підприємство «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»засновано на держаній власності і підпорядковується Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, та відповідно до п. 4.3 Статуту джерелами формування його майна є, зокрема, майно, передане йому органами державного управління.

Отже, позивачу може належати майно чи перебувати у нього в господарському віданні тільки після оформлення документів, що посвідчують передачу йому майна.

На виконання положення п. 4.3 Статуту ДП «ВО «Київський радіозавод», Генеральним директором Позивача Актом від 18.04.1997 був затверджений його перелік майна, яке залишилося за ним після проведення реструктуризації згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 569 від 29.05.1996, Протоколом № 6 засідань галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації та банкрутства підприємств та згідно з розподільчим балансом на 01.01.1997.

Отже, аналогічно ДП «ВО «Київський радіозавод»не передавалося і майно по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві, що в черговий раз підтверджує відсутність у ДП «ВО «Київський радіозавод»будь-яких прав на це майно.

Також рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 (суддя Смілянець В.В.) позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання "Київський радіозавод" про виключення із ліквідаційної маси ВО "Київський радіозавод" об'єктів соціальної інфраструктури: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 в м. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс "Схід", розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 8, загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45, кв. м. - задоволено.

Зобов'язано банкрута - Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передати об'єкти комунальної інфраструктури: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 вм. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс "Схід", розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 8 загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 264,8 кв. м. павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45,кв. м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 (Колегія суддів: Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малетич М.М.) рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 скасовано повністю, в позові Заступнику прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання "Київський радіозавод" про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2006 по справі № 24/241 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 залишено без змін.

У матеріалах справи відсутні також докази про прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо залишення ВО "Київський радіозавод" як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації ДП ВО "Київський радіозавод" не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходиться по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві, передане йому у господарське відання. Доводи позивача-2 про право власності (господарського відання) на приміщення по вул. Бориспільська, 10 у м. Києві не базуються на правовстановлюючих документах.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" підлягало реорганізації, шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств.

Збереження державного підприємства у вигляді виробничого об'єднання цією постановою не передбачалось.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987 зобов'язано Міністерство промислової політики, за участі Фонду державного майна України, створити, в установленому порядку, відкриті акціонерні товариства на базі державних підприємств за додатком та передати до статутного фонду новоствореної компанії ДАХК "Київський радіозавод" майно державного підприємства "Київський радіозавод".

Цією постановою передбачалось, що контрольні пакети новостворених акціонерних товариств підлягали передачі до статутного фонду ДАХК "Київський радіозавод".

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987, за наказом Мінмашпрому України від 09.10.1997, створено ряд акціонерних товариств та засновано ДАХК "Київський радіозавод" з передачею до статутного фонду майна державного підприємства "Київський радіозавод", створеного за наказом Мінмашпрому України від 04.07.1996 № 1298.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 № 236-р, прийнятого на виконання Указу Президента України від 27.10.1998 № 1190, ДАХК "Київський радіозавод" передана до сфери управління Національного космічного агентства України, а вже за наказом останнього від 07.08.2003 № 170, ДП "Київський радіозавод" підлягало перетворенню у відкрите акціонерне товариство.

Статут ДАХК "Київський радіозавод" зареєстровано 20.02.1998 і станом на 2000 рік, статутний капітал компанії складав 3234594 грн., з яких 2420347 грн. - вартість майна державного підприємства "Київський радіозавод", а 814247 грн. - вартість акцій акціонерних товариств, створених при реорганізації державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" і частина яких залишена у державній власності.

Наведені вище обставини, з якими пов'язувалась реорганізація та корпоратизація державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передбачали інвентаризацію майна останнього, звірку з даними бухгалтерського обліку та складання відповідних передавальних балансів.

Наданий суду розподільчий баланс на 01.01.1997 між підприємствами, які створювались, складений ними за участі і позивача-2 у справі, не містить даних про перелік майна, яке передавалось кожному з новостворених підприємств чи залишалось у позивача-2 у справі.

В цьому розподільчому балансі, на який посилається прокурор як на підставу даного позову, немає жодного слова про те, що на баланс державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" передано спірне майно: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 в м. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м. На неодноразові вимоги суду позивач-2 так і не надав документи про те, що і сьогодні вказане майно перебуває на його балансі(послався на вилучення всієї документації державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" слідчими органами прокуратури).

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2007 по справі № 13/468, у подальшому кожен із учасників корпоратизації виробничого об'єднання вчиняв дії по визначенню об'єктів нерухомого майна без погодження з органами приватизації та поза межами тих дій, які підлягали вчиненню під час корпоратизації підприємства, а тому, розподіл основних фондів, як за участі окремих учасників, так і в односторонньому порядку, є таким, що не визначає право позивача-2 на спірне майно.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно вимог ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Пунктом 3 ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З рп/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В даному випадку порушення інтересів держави відбувалося через незаконну передачу в користування спірним нерухомим майном ГО «СК «Восход», що порушило право державної власності щодо управління та користування даним державним майном у відповідності до закону.

Суд вважає, що прокурор не довів суду належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтується його позов, а також правомірність заявлених правових вимог щодо виселення відповідача зі спірних приміщень. За вказаних обставин прокурор і позивачі не довели наявність у них права(власності, господарського відання, тощо) на зазначене спірне майно, яке необхідно для них звільнити.

Судом не приймаються доводи та посилання прокурора та позивача-2 на перелік цього майна за внутрішнім актом від 10.03.1998(п. 15: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 в м. Києві,), оскільки зазначені факти не свідчать про набуття права власності чи права повного господарського відання, а лише відображають перелік цього майна.

На думку суду позивачу-2 може належати дане спірне майно чи перебувати у нього в господарському віданні тільки після оформлення документів, що посвідчують передачу йому майна прокурор і позивач цих доказів суду не надали.

Таким чином суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог прокуратури щодо виселення відповідача зі спірних будівель та обєктів, так як незрозуміло кому ці обєкти необхідно передати для обслуговування та збереження їх спортивно-оздоровчого профілю. На думку суду ці обєкти є державною власністю, але державні органи тривалий час так і не зуміли належним чином їх зареєструвати за відповідними профільними міністерствами чи підприємствами.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір №901 від 15.01.1993, що укладений між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»та Палацом культури і техніки "Дніпро" щодо безоплатного користування нерухомим майном.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 07.02.2011