Рішення № 13724387, 28.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/50328.01.11 За позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі:

1) Міністерства промислової політики України;

2) державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод"

до громадської організації Спортивний клуб "Восход"

третя особа Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації

про про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобов"язання вчинити дії

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури Греськів І.І. (прок. відділ. прок. м. Києва, посв. №214)

Від позивача - 1 не з"явився

Від позивача-2 Снісаренко Д.І. (дов. від 26.05.2010)

Від відповідача Оліус Є.В. (дов. від 17.05.2010)

Від третьої особи-1 не з"явився

Від третьої особи-2 не з"явився

В судовому засіданні 28.01.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики та Державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном, укладеного 10.12.1996 між Державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" та Громадською організацією "Спортивний клуб "Восход" та зобов"язання Громадської організації "Спортивний клуб "Восход" звільнити нерухоме майно, займане на підставі цього договору.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2010 порушено провадження у справі №50/503 та призначено до розгляду на 18.10.2010.

Представник позивача-1 в судове засідання 18.10.2010 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 18.10.2010 з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

За клопотанням сторін, хід судового засідання фіксується за допомогою технічних засобів.

Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи, так як позивач, в порушення вимог п. 2 ст. 57 ГПК України, не надіслав йому всіх додатків до позовної заяви. У зв"язку з наведеним суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача і відкласти розгляд справи, надавши йому(відповідачу) можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Представник відповідача подав заяву про залучення до матеріалів справи додаткових документів. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 27.10.2010.

У судове засідання 27.10.2010 з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Зважаючи на те, що рішенням з даної справи можуть зачіпатися права та законні інтереси Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, суд за власною ініціативою залучив Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Розгляд справи було відкладено на 08.11.2010.

У судове засідання 08.11.2010 представник позивача-1 не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник прокуратури у судове засідання також не з"явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд дане клопотання задовольнив.

08.11.2010 у судове засідання з"явилися представники позивача-2, відповідача та третьої особи і дали пояснення по справі.

Представник прокуратури через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить пункт 3 прохальної частини позовної заяви читати в наступній редакції: «зобов'язати Громадську організацію «Спортивний клуб «Восход» звільнити нерухоме майно, за адресами: м. Київ, вул. Бориспільська, 8 та м. Київ, вул. Привокзальна, 6, займане на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном, укладеного 10.12.1996 між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»та Громадською організацією «Спортивний клуб «Восход». Суд прийняв до уваги дані уточнення.

Представник відповідача через канцелярію суду 05.11.2010 подав відзив на позовну заяву, у якому не визнає позов та просить відмовити у його задоволенні.

Розгляд справи було відкладено на 17.11.2010.

У судовому засіданні 17.11.2010 було оголошено перерву на 18.11.2010.

У судовому засіданні 18.11.2010 було оголошено перерву на 24.11.2010 для надання сторонам часу на підготовку додаткових доказів.

У судове засідання 24.11.2010 представник третьої особи не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача-1 у судове засідання 24.11.2010 також не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, але через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.

24.11.2010 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

18.11.2010 представник позивача-1 через канцелярію суду подав клопотання про виключення його зі складу позивачів. Суд, дослідивши дане клопотання, вирішив його відхилити, оскільки воно не достатньо обгрунтоване.

Розгляд справи було відкладено на 14.12.2010.

Представник позивача-1 у судове засідання 14.12.2010 не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

14.12.2010 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2, відповідача та третьої особи і дали пояснення по справі.

Представником відповідача у судовому засіданні було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд дане клопотання задовольнив.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що вимоги ухвали господарського суду м. Києва від 24.11.2010 Фондом державного майна та БТІ у м. Києві виконані не були, витребуваної інформації суду не надано.

Розгляд справи було відкладено на 12.01.2011.

У судове засідання 12.01.2011 представники позивача-1 та третьої особи-1 не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

12.01.2011 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-2, відповідача та третьої особи-2 і дали пояснення по справі.

Судом встановлено, що 29.12.2010 через канцелярію суду від Міністерства України у справах сім"ї, молоді та спорту надійшла "позовна заява про зобов"язання виключити об"єкт з ліквідаційної маси та вчинити дії".

Представник позивача-2 через канцелярію суду подав клопотання, у якому просить відмовити Міністерству України у справах сім"ї, молоді та спорту в залученні до справи №50/503 у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Суд дане клопотання прийняв до уваги.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.01.2011 відмовлено Міністерству України у справах сім"ї, молоді та спорту у прийнятті до розгляду у межах справи № 50/503 позовної заяви про зобов"язання виключити об"єкт з ліквідаційної маси та вчинити дії та повернуто Міністерству України у справах сім"ї, молоді та спорту позовну заяву про зобов"язання виключити об"єкт з ліквідаційної маси та вчинити дії, а розгляд справи відкладено на 28.01.2011.

У судове засідання 28.01.2011 з"явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" в судовому засіданні 28.01.2011 відмовився від поданої 28.12.2010 через канцелярії суду заяви про зміну позовних вимог. Суд прийняв дану відмову.

Представники прокуратури та позивача-2 позовні вимоги прокуратури підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 12.07.1996 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод", Постановою арбітражного суду м. Києва по справі № 15/81 підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, яка продовжується по сьогоднішній день.

В подальшому, з метою збереження державного майна на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, Міністерство машинобудування, військово - промислового комплексу і конверсії України (Мінпромполітики) видало наказ № 129Д від 04.07.1996.

Згідно цього наказу і Постанови КМУ було створено 26 нових підприємств на базі цехів і відділів ВО „Київський радіозавод". Даним підприємством по розподільчим балансам та актам приймання передачі було передано частину майна, яке знаходилось на балансі ДП „ВО "Київський радіозавод". Все інше майно залишилось на балансі ДП „ВО „Київський радіозавод (ЄДРПОУ 14308210, юридична адреса м. Київ, вул. Бориспільська, 7), що підтверджується Протоколом № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації і банкрутства, розподільчим балансом підприємства, інвентаризаційними описами, складеними в 1998 року та підписаними Соколовим О.М. та Пархоменко А.О., договорами оренди з ПКіТ „Дніпро" (договір № 901 від 15.01.1993) та з ГО „СК „Восход" (договір № 74/13 від 10.12.1996).

10.12.1996 між державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" (далі позивач-2) та громадською організацією Спортивний клуб "Восход" (далі відповідач) укладено договір б/н (далі –договір), згідно якого позивач-2 передає, а відповідач приймає на себе обов’язки по експлуатації та санітарно-технічному обслуговуванню будівель і споруд фізкультурно-спортивного призначення та прилеглої території. В цьому договорі зазначено перелік та площа орендованого майна та спортивних споруд, але не вказано адреси, де воно знаходиться.

Відповідно до п. 2.1. пп. 2.1.1. позивач-2 зобов’язаний надати відповідачу в тимчасове користування(без плати за оренду) спортивні споруди, а саме: спортивний комплекс(з майном), павільйон спортивний, павільйон П-19, футбольне поле, фізкультурно-оздоровчий корпус, будівлю тирів та господарський комплекс, загальною площею 13 405 кв. м.

Що стосується позовних вимог прокуратури про визнання недійсним даного договору від 10.12.1996 щодо безоплатного користування нерухомим майном, яке знаходиться на думку прокуратури за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 8, вул. Привокзальна, 6, то суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині у зв’язку з наступним:

Згідно п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12 1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», який діяв на момент укладення вказаного договору, заборонялося підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

В подальшому аналогічна норма знайшла своє закріплення у ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України відповідно до якої державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Державне комерційне підприємство відноситься до числа підприємств - не власників майна, оскільки майно закріплюється за ним на праві господарського відання, що тягне за собою обмеження правомочностей такого підприємства щодо розпорядження ним. Саме тому частина 5 статті 75 Господарського кодексу України встановлює заборону безоплатної передачі належного державному комерційному підприємству майна іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Аналогічна норма закріплена у ст.ст. 203, 215 діючого Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Зважаючи на викладене, договір безоплатного користування нерухомим майном, укладений 10.12.1996 між ДП «ВО «Київський радіозавод»та ГО «СК «Восход»підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Крім того, відповідно до п. 4.1. вказаного договору його дія встановлюється з 01.01.1997 по 31.12.2001.

Згідно п. 3 доповнення до зазначеного договору його дія встановлюється з 01.01.1997 по 31.12.2010.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 статті 203 ЦК України, встановлює: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже, суд приходить до загального висновку, що в порушення чинного в Україні законодавства державне підприємство "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" згідно договору б/н від 10.12.1996 безоплатно передало громадській організації Спортивний клуб "Восход" майно, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Що стосується позовних вимог прокуратури про зобов'язання громадської організації «Спортивний клуб «Восход»звільнити нерухоме майно, займане на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном від 10.12.1996 між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»та громадською організацією «Спортивний клуб «Восход», то суд в цій частині відмовляє в задоволенні позову у зв’язку з тим, що вказаний договір закінчив свою дію 31.12.2010, а отже вимога щодо звільнення приміщень, які використовуються громадською організацією «Спортивний клуб «Восход»автоматично відпадає, оскільки відповідач в будь-якому випадку має звільнити приміщення після 31.12.2010 у зв’язку із закінченням дії договору.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що від громадської організації «Спортивний клуб «Восход»до ліквідатора державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" надійшла пропозиція про укладення нового договору на платній основі і у разі укладення такого договору, виселення відповідача буде недоцільним.

Окрім цього суд відмовляє у задоволенні позову в частині звільнення нерухомого майна ще й тому, що майно, яке займає громадська організація «Спортивний клуб «Восход»по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві не належить ні державному підприємству "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод", ні будь-якій іншій особі. Незважаючи на вимогу суду учасниками провадження у справі так і не було подано суду доказів, що підтверджують приналежність вказаного майна тій чи іншій особі чи комунальній(муніципальній) громаді. Отже, у разі виселення із приміщень по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві громадської організації «Спортивний клуб «Восход», вказані приміщення в межах діючого в Україні законодавства просто нікому буде передати, що призведе до їх руйнування та знищення.

Суд вважає, що в порушення вимог законодавства України спірне майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві на праві власності з 1997 року за жодним з суб’єктів господарювання за зареєстровано –ні за державою, ні за державним підприємством "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод", ні за громадською організацією «Спортивний клуб «Восход», ні за іншими підприємствами. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: довідками з Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна № 54551(И-2010) від 23.12.2010 та № 1173(И-2011) від 12.01.2011, письмовими поясненнями Фонду державного майна України № 10-25-1026 від 25.01.2011.

Окрім цього, рішенням господарського суду м. Києва від 02.10.2002 по справі № 30/438(суддя Ващенко Т.М.) позовні вимоги Виробничого об’єднання «Київський радіозавод»було задоволено та, зокрема, визнано за Виробничим об"єднанням "Київський радіозавод" право власності на: спорткомплекс «Схід», розташований по вул. Бориспільська, 8 у м. Києві, стрілецький тир та фізкультурно-оздоровчий комплекс, розташовані по вул. Привокзальна, 12А в м. Києві.

В подальшому вказане рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2004 та направлено справу на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.12.2004 по справі № 30/438-2/344(суддя: І.О. Домнічева) первісний позов задоволено частково шляхом визнання за ВО "Київський радіозавод" права власності на об'єкти згідно переліку, визначеного резолютивною частиною рішення, зокрема, на стадіон «Схід»зі всіма спортивними спорудами, розташований за адресою: м. Київ, вул. Привокзальна, 12А та на спорткомплекс «Схід», розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 8 та зобов'язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" провести реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, крім відчужених, згідно з переліком.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 (колегія суддів: В. Корсак, П. Авдеев, Н. Коршун) рішення у справі залишене без змін.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2005 по справі № 30/438-2/344 рішення господарського суду м. Києва від 28.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 у справі № 30/438-2/344 скасовано та прийнято нове рішення - у задоволенні первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Отже, Вищим господарським судом України по справі № 30/438-2/344 було відмовлено Виробничому об’єднанню «Київський радіозавод» у визнанні за ним права власності на спірне майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6(№ 12А) у м. Києві.

В подальшому, Державним підприємством «ВО «Київський радіозавод»заявлено позовні вимоги про зобов’язання Державної акціонерної холдингової компанії “Київський радіозавод”, м. Київ повернути майно - корпус № 2, площею 7 886,0 кв.м., кімнати корпусу № 9 та зобов’язання ДАХК "Київський радіозавод" повернути вилучену документацію за переліком та усунення перешкод у використанні мана.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.02.2007 по справі № 13/468 в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд послався на постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2005 у справі №30/438-2/344.

Як зазначено у вказаному рішенні по справі № 13/468, підставою для відмови у позові суд зазначив відсутність доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про залишення ДП ВО «Київський радіозавод»як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації Державного підприємства «ВО «Київський радіозавод» не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому у суду відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходилося на балансі ДП ВО «Київський радіозавод»передане йому у повне господарське відання. Вимога про реєстрацію права власності (господарського відання) не базується на правовстановлюючих документах.

Вищий Господарський суд України по цій справі дійшов висновку про існування розбіжностей щодо ідентифікації майна, допущених при складанні розподільчих та передавальних балансів, є наслідком помилки при здійснені інвентаризації майна, що унеможливлює встановлення юридичного факту здійснення корпоратизації конкретного суб'єкта. Зважаючи на те, що здійснення корпоратизації майна проводиться у порядку та органами, визначеними законом, та за відсутності правовстановлюючого документа про корпоратизацію об'єкта висновок суду щодо відсутності підстав для визнання за ВАТ «Київський радіозавод»права власності на перелічені ним об'єкти базується на нормах права. Наведені обставини були прийняті судом до уваги при розгляді даного спору.

Також в рішенні по справі № 13/468 зазначено, що зі Статуту позивача вбачаться, що підприємство «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»засновано на держаній власності і підпорядковується Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, та відповідно до п. 4.3 Статуту джерелами формування його майна є, зокрема, майно, передане йому органами державного управління.

Отже, позивачу може належати майно чи перебувати у нього в господарському віданні тільки після оформлення документів, що посвідчують передачу йому майна.

На виконання положення п. 4.3 Статуту ДП «ВО «Київський радіозавод», Генеральним директором Позивача Актом від 18.04.1997 був затверджений його перелік майна, яке залишилося за ним після проведення реструктуризації згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 569 від 29.05.1996, Протоколом № 6 засідань галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації та банкрутства підприємств та згідно з розподільчим балансом на 01.01.1997.

Отже, аналогічно ДП «ВО «Київський радіозавод»не передавалося і майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві, що в черговий раз підтверджує відсутність у ДП «ВО «Київський радіозавод»будь-яких прав на це майно.

Також рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 (суддя Смілянець В.В.) позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання "Київський радіозавод" про виключення із ліквідаційної маси ВО "Київський радіозавод" об'єктів соціальної інфраструктури: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 в м. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс "Схід", розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 8, загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45, кв. м. - задоволено.

Зобов'язано банкрута - Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передати об'єкти комунальної інфраструктури: будинок культури "Дніпро", розташований по вул. Бориспільській, 10 вм. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс "Схід", розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 8 загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 264,8 кв. м. павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45,кв. м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 (Колегія суддів: Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малетич М.М.) рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 скасовано повністю, в позові Заступнику прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання "Київський радіозавод" про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2006 по справі № 24/241 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 залишено без змін.

У матеріалах справи відсутні також докази про прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо залишення ВО "Київський радіозавод" як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації ДП ВО "Київський радіозавод" не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходиться по вул. Бориспільська, 8 у м. Києві, передане йому у господарське відання. Доводи позивача-2 про право власності (господарського відання) на приміщення по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві не базуються на правовстановлюючих документах.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" підлягало реорганізації, шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств.

Збереження державного підприємства у вигляді виробничого об'єднання цією постановою не передбачалось.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987 зобов'язано Міністерство промислової політики, за участі Фонду державного майна України, створити, в установленому порядку, відкриті акціонерні товариства на базі державних підприємств за додатком та передати до статутного фонду новоствореної компанії ДАХК "Київський радіозавод" майно державного підприємства "Київський радіозавод".

Цією постановою передбачалось, що контрольні пакети новостворених акціонерних товариств підлягали передачі до статутного фонду ДАХК "Київський радіозавод".

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987, за наказом Мінмашпрому України від 09.10.1997, створено ряд акціонерних товариств та засновано ДАХК "Київський радіозавод" з передачею до статутного фонду майна державного підприємства "Київський радіозавод", створеного за наказом Мінмашпрому України від 04.07.1996 № 1298.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 № 236-р, прийнятого на виконання Указу Президента України від 27.10.1998 № 1190, ДАХК "Київський радіозавод" передана до сфери управління Національного космічного агентства України, а вже за наказом останнього від 07.08.2003 № 170, ДП "Київський радіозавод" підлягало перетворенню у відкрите акціонерне товариство.

Статут ДАХК "Київський радіозавод" зареєстровано 20.02.1998 і станом на 2000 рік, статутний капітал компанії складав 3234594 грн., з яких 2420347 грн. - вартість майна державного підприємства "Київський радіозавод", а 814247 грн. - вартість акцій акціонерних товариств, створених при реорганізації державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" і частина яких залишена у державній власності.

Наведені вище обставини, з якими пов'язувалась реорганізація та корпоратизація державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" передбачали інвентаризацію майна останнього, звірку з даними бухгалтерського обліку та складання відповідних передавальних балансів.

Наданий суду розподільчий баланс на 01.01.1997 між підприємствами, які створювались, складений ними за участі і позивача-2 у справі, не містить даних про перелік майна, яке передавалось кожному з новостворених підприємств чи залишалось у позивача-2 у справі.

В цьому розподільчому балансі, на який посилається прокурор як на підставу даного позову, немає жодного слова про те, що на баланс державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" передано спірне майно: спортивні споруди загальною площею 13 405 кв. м. у м. Києві по вул. Бориспільській, 8 та вул. Привокзальній, 6(в даних документах Привокзальна 12А). На неодноразові вимоги суду позивач-2 так і не надав документи про те, що і сьогодні вказане майно перебуває на його балансі(послався на вилучення всієї документації державного підприємства "Виробниче об"єднання "Київський радіозавод" слідчими органами прокуратури).

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2007 по справі № 13/468, у подальшому кожен із учасників корпоратизації виробничого об'єднання вчиняв дії по визначенню об'єктів нерухомого майна без погодження з органами приватизації та поза межами тих дій, які підлягали вчиненню під час корпоратизації підприємства, а тому, розподіл основних фондів, як за участі окремих учасників, так і в односторонньому порядку, є таким, що не визначає право позивача-2 на спірне майно.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно вимог ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Пунктом 3 ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З рп/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В даному випадку порушення інтересів держави відбувалося через незаконну передачу в користування спірним нерухомим майном ГО «СК «Восход», що порушило право державної власності щодо управління та користування даним державним майном у відповідності до закону.

Суд вважає, що прокурор не довів суду належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтується його позов, а також правомірність заявлених правових вимог щодо виселення відповідача зі спірних приміщень. За вказаних обставин прокурор і позивачі не довели наявність у них права(власності, господарського відання, тощо) на зазначене спірне майно, яке необхідно для них звільнити.

Судом не приймаються доводи та посилання прокурора та позивача-2 на перелік цього майна за внутрішнім актом від 10.03.1998(п. 16, п. 17: спорткомплекс «Схід»м. Київ, вул. Бориспільська, 8 та стадіон «Схід»- м. Київ, вул. Привокзальна, 12А, в тому числі спортивні споруди), оскільки зазначені факти не свідчать про набуття права власності чи права повного господарського відання, а лише відображають перелік цього майна.

На думку суду позивачу-2 може належати дане спірне майно чи перебувати у нього в господарському віданні тільки після оформлення документів, що посвідчують передачу йому майна –прокурор і позивач цих доказів суду не надали.

Таким чином суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог прокуратури щодо виселення відповідача зі спірних будівель та об’єктів, так як незрозуміло кому ці об’єкти необхідно передати для обслуговування та збереження їх спортивно-оздоровчого профілю. На думку суду ці об’єкти є державною власністю, але державні органи тривалий час так і не зуміли належним чином їх зареєструвати за відповідними профільними міністерствами чи підприємствами.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір від 10.12.1996, що укладений між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»та громадською організацією «Спортивний клуб «Восход»щодо безоплатного користування нерухомим майном.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Повне рішення буде складено 03.02.2011.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 07.02.2011