Рішення № 13723443, 10.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2011Справа №5002-32/6072-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-а, ідентифікаційний код 03358593).

До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95044, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про стягнення 4 824,91 грн.

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача ОСОБА_1 ФОП, паспорт.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4824,91 грн., з яких : 4258,07 грн. сума основного боргу, 3 % у розмірі 142,05 грн. та інфляційні витрати у сумі 394,79 грн.

Ухвалою господарського суду від 20.12.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10.01.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 31.01.2011р., розгляд справи відкладено на 10.02.2011р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору на відпуск теплової енергії № 1458 від 28.10.2003р. в частині повної та своєчасної оплати отриманої теплової енергії за період з 25.12.2008р. по 24.11.2010р., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 4258,07 грн., що і стало приводом для звернення позивача із позовом до суду.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, однак письмового відзиву на позов не надав.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.10.2003р. між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (Постачальник) (позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Споживач) ( відповідач) був укладений договір № 1458 про відпуск теплової енергії ( а.с. 9-11).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник бере на себе зобовязання відпускати Споживачу теплову енергію у вигляді опалення та підігріву води в необхідних для нього обємах, а Споживач зобовязується прийняти теплову енергію в обємах, визначених дійсним договором та оплатити її по встановленим тарифам та в строки, передбачені договором.

01.07.2004р. сторонам по справі було підписано додаткову угоду до договору № 1458 про відпуск теплової енергії від 28.10.2003р., якою було внесено зміни у додаток 2 до договору у звязку з встановленням теплолічильника.

У пункті 2.3 договору визначено, що фактичне споживання теплової енергії по приладам обліку тепла підтверджується актом довідкою, підписаною повноважними представниками двох сторін та зданою Споживачем не пізніше 25 числа розрахункового (поточного) місяця, який є невідємною частиною дійсного договору.

Пунктом 6.3 Договору встановлено, що Споживачі, які мають прилади обліку оплачують теплову енергію по затвердженим тарифам по показникам приладу обліку теплової енергії пропорційно площі, яка займається.

Пунктом 6.7 Договору сторони передбачили, що підставою для оплати по другій групі споживачів є рахунки, виставленні Постачальником.

Строк дії договору встановлений пунктами 10.1, 10.4, в яких зазначено, що дійсний договір укладено строком на 5 років та діє з 01.08.2003р. по 31.07.2008р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до скінчення строку його дії не буде письмово заявлено ні однією зі сторін про його припинення.

Сторони не представили суду доказів припинення дії вказаного договору, згоди сторін на його припинення, відповідного рішення суду про розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, позивачем надавалися послуги з теплопостачання у відповідності до умов договору, що підтверджується доданими до матеріалів справи рахунками за теплопостачання за період з 25.12.2008р. по 24.11.2010р, а саме рахунками № 1181458 від 12.12.2008р., № 1281458 від 12.01.2009р., № 191458 від 12.02.2009р., № 291458 від 12.03.2009р., № 391458 від 12.04.2009р., № 491458 від 12.05.2009р., № 991458 від 12.10.2009р., № 1091458 від 12.11.2009р., № 1191458 від 12.12.2009р., № 1291458 від 12.01.2010р., № 101458 від 12.02.2010р., № 201458 від 12.03.2010р., № 301458 від 12.04.2010р., № 401458 від 12.05.2010р., № 1001458 від 12.11.2010р., № 1101458 від 12.12.2010р. (а.с. 52-68) на загальну суму 4362,17 грн. та актами довідками про споживання теплової енергії за цей же період (а.с. 17-40).

Вказані рахунки були отримані відповідачем, про що свідчить підпис в журналі реєстрації рахунків, копія якого додана до матеріалів справи. ( а.с. 69-82).

Проте, відповідачем вказані рахунки не були сплачені в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 4 258,07 грн. за період з 25.12.2008р. по 24.11.2010р., що і стало підставою для звернення Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Неналежне виконання відповідачем обовязків за договором призвело до утворення заборгованості в розмірі 4258,07 грн.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 4362,17 грн., однак так як суд позбавлений права виходити за рамки позовних вимог стягненню з відповідача підлягає заборгованість саме в розмірі 4258,07 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2011р. відповідачем було частково оплачено заборгованість в розмірі 1318,00 грн., відповідно до квитанції, доданої до матеріалів справи ( а.с. 87)., тобто після звернення позивача до суду із позовною заявою (17.12.2010р. відповідно до штампу вхідної кореспонденції канцелярії Господарського суду АР Крим).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі підлягає припиненню в частині стягнення 1318,00 грн. у звязку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем вказана сума заборгованості погашена.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі 2940,07 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 394,79 грн., 3% річних у розмірі 142,05 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що сума інфляційних втрат в розмірі 394,79 грн. підтверджується матеріалами справи, визнана відповідачем у судовому засіданні та підлягає стягненню.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що сума 3% річних за період з 25.12.2008р. по 24.11.2010р. підтверджується матеріалами справи в розмірі 142,05 грн. та підлягає стягненню.

20 грудня 2011 року на адресу господарського суду АР Крим поступило клопотання позивача про повернення двічі сплаченого державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по даній справі.

Згідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Пунктом 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» передбачено, що повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Відповідно до розяснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» однією з підстав для повернення державного мита відповідно до статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. №7-93 є: внесення державного мита у більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив, що позивачем було двічі сплачено державне мито та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями : № 5254 від 08.12.2010р. на суму 102,00 грн., № 5187 від 03.12.2010р. на суму 236, 00 грн. (а.с. 5-6), № 5335 від 10.12.2010р. на суму 102,00 грн., № 5336 від 10.12.2010р. на суму 236,00 грн. (а.с. 47).

Беручи до уваги викладене, суд вважає за необхідне повернути позивачу надлишково сплачені 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 47, 49, пунктом 1-1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95044, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-а, ідентифікаційний код 03358593) 2940,07 грн. заборгованості, 142,05 грн. 3% річних, 394,79 грн. інфляційних втрат, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині провадження у справі припинити.

4.Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 34740405, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-а, ідентифікаційний код 03358593) надмірно сплачені 102,00 грн. державного мита, оплачене платіжним дорученням № 5335 від 10.12.2010р. та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачене платіжним дорученням № 5336 від 10.12.2010р.

5.Накази видати в порядку статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника у судовому засіданні 10.02.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 11.02.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.