Рішення № 13723398, 08.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

08.02.2011

Справа №5002-24/5720-2010

За позовом Виконавчого комітету Алуштинської міської ради (98500, м.Алушта, пл..Радянська, 1)

До відповідача Приватне підприємство «Віоле» (98500, м.Алушта, вул..Леніна, 2)

Про стягнення 2 027,10грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Черников О. О., представник, довіреність від 17.11.2010 р. №02-38/1321; посвідчення №534 від 09.12.2010 р.

Від відповідача – Бондаренко Е. М., представник, довіреність від 01.02.2011 р.

Обставини справи: до господарського суду звернувся Виконавчий комітет Алуштинської міської ради із позовом до Приватного підприємства «Віоле» про стягнення 2 027,10грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним: 08.06.2007р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про організацію паркування транспорту. Оплата, передбачена договором, повинна була сплачуватися у сумі 2500грн. на кількість місць паркування більше 10 одиниць.

За період дії договору від відповідача на рахунки позивача надійшло лише 472,9грн.

Таким чином, згідно позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем складає 7 027,10грн., саме таку суму позивач визначає у описувальній частині позову, проте у прохальній частині позову він просить стягнути суму заборгованості у розмірі 2 027, 10грн.

Також позивач просить покласти на відповідача суму судових витрат.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що предметом укладеного між сторонами договору б/н від 08.06.2007 р. не визначено, що оплата 2500 грн. сплачується щорічно. Також предметом договору не визначена плата у розмірі 2500 грн. як паркувальний збір. Вказаним договором не встановлено строки оплати за вказаним договором та не визначений отримувач плати. Також зазначає, що зі змісту договору вбачається, що оплата буде проведена в сумі на кількість місць паркування більше ніж 10 одиниць, тобто при перевищенні кількості паркувальних місць. Однак факт такого перевищення не встановлений. Також відповідач вважає, що сплачувати паркувальний збір повинні власники транспортних засобів, а не відповідач.

На підставі викладеного просить у позові відмовити.

Представником відповідача було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи у порядку ст..69 ГПК України у межах, передбачених чинним законодавством – до 08 лютого 2011р.

Вказане клопотання було судом задоволено та ухвалою від 14.12.2010 р. строк розгляду справи було продовжено до 08.02.2011 р.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та представив письмові пояснення від 08.02.2011 р. в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідач проти позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 08.06.2007 р. №436 було вирішено надати згоду відповідачу по справі на організацію платного паркування транспортних засобів по вул.. Набережна на вільної території напроти міжбунного простору №56 -59 за умови дотримання санітарних і технічних умов паркування автотранспорту.

Відповідно до п. 2 вказаного рішення відповідач зобов’язався укласти договір з виконавчим комітетом Алуштинської міської ради на експлуатацію місця паркування автотранспорту з фіксуванням зобов’язань по сплаті збору за паркування.

У виконання вказаного між позивачем по справі і відповідачем було укладено договір б/н організації паркування транспорту.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору його предметом є організація збору за паркування транспортного засобу по вул. Набережна між бунами №56 - 59 уздовж літньої площадки ПП «Віоле». Оплата буде проведена в сумі 2500 грн. на кількість місць паркування більше 10 – ти одиниць.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору підприємець зобов’язаний забезпечити оплату в місцевий бюджет збору за паркування транспортного засобу виходячи зі ставки збору, встановлену у розмірі 3% неоподаткованого мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних і відведених для цього місцях з одної транспортної одиниці за одну годину. Для суб’єктів підприємницької діяльності, що надають послуги перевезення пасажирів, встановлено кількість часів щоденного паркування: з 01 жовтня по 30 квітня – не менше 1,5 годин ( 23 грн. на місяць ); з 01 травня по 30 вересня не менше 3 – х годин (46 грн. на місяц ).

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору він вступає в силу з моменту підписання і діє до 08.06.2010 р.

Судом встановлено, що відповідно до плану контрольно – ревізійної роботи Контрольно – ревізійного управління в АР Крим на 2010 р. було проведено ревізію бюджету та фінансово – господарської діяльності у Фінансовому управлінні Алуштинської міької ради за період з 01.09.2006 р. по 31.03.2010 р.

По результатам вказаної ревізії було складено обов’язкові вказівки про усунення виявлених ревізією порушень від 17.08.2010 р. №01-08-14-14/7127 ( а. с. 9 -10 ).

Відповідно до п. 5 вказаних вказівок вбачається, що у порушення рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 08.06.2007 р. та умов договору від 08.06.2007 р. ПП «Віоле» не сплачено до міського бюджету м. Алушта збору за паркування автотранспорту у загальній сумі 2027,10 грн., що призвело до втрат міського бюджету м. Алушта у 2007 р. за кодом доходів 16010400 на суму 2027,10 грн. В зв’язку з вказаним було зобов’язано прийняти міри щодо повернення приватним підприємством «Віоле» до міського бюджету м. Алушта збору за паркування автотранспорту у загальній сумі 2027,10 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 25.08.2010 р. №02-16/1025, відповідно до якої він вимагав в строк до 05.09.2010 р. сплатити заборгованість, зокрема, за 2007 р. у розмірі 2027,10 грн. ( а. с. 11 ).

Вказана вимога була отримана відповідачем 31.08.2010 р., про що свідчить поштове повідомлення ( а. с. 12 ).

Оскільки заборгованість у встановлений строк погашена не була позивач знов направив на адресу відповідача лист від 10.09.2010 р. №3-02/1152 про стягнення заборгованості у розмірі 2027,10 грн.

Однак відповідач на вказане відповів відмовою.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Як вже вказувалося вище, у відповідності до вищевказаного договору від 08.06.2007 р. відповідач зобов’язався організувати збір за паркування транспортних засобів, а при цьому відповідно до п. 3.1 вказаного договору повинен був забезпечувати сплату до місцевого бюджету вказаного збору за паркування транспортного засобу.

При цьому в договорі чітко зазначено розмір плати – 2500 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов’язань, перерахував на користь місцевого бюджету м. Алушта тільки 472,90 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи Реєстром надходжень до місцевого бюджету м. Алушта по коду платежу 16010400 «Збір на паркування автотранспорту» від ПП «Віоле».

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що оскільки у договорі не встановлено, що сума у розмірі 2500 грн. сплачується відповідачем щорічно, він вираховує суму заборгованості як різницю між 2500 грн. та сумою оплати у розмірі 472,90 грн.

Відповідач вказує на той факт, предметом договору не визначена плата у розмірі 2500 грн. як паркувальний збір. Однак вказаний довід повністю спростовується п. 3.1 договору від 08.06.2007 р.

Відповідач зазначає, що вказаним договором не встановлено строки оплати за вказаним договором та не визначений отримувач плати.

Відповідно до ст.. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дослідивши вказаний договір, суд встановив, що він дійсно не містить умов щодо строків сплати збору.

Однак відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги.

Як вже вказувалося вище, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 25.08.2010 р. №02-16/1025., відповідно до якої вимагав в строк до 05.09.2010 р. сплатити заборгованість, зокрема, за 2007 р., у розмірі 2027,10 грн.

Вказана вимога була отримана відповідачем 31.08.2010 р., про що свідчить відповідне поштове повідомлення.

Однак відповідач у встановлений строк зобов’язання щодо сплати не виконав.

Що ж стосується того, що договором від 08.06.2007 р. не визначений отримувач плати, то суд зазначає, що в п. 3.1 вказаного договору прямо зазначено, що відповідач повинен забезпечити сплату збору до місцевого бюджету.

Необхідно вказати, що в главі № 7 договору від 08.06.2007 р. вказано реквізити місцевого бюджету м. Алушта.

До речі, те, що відповідач знав куди перераховувати збір підтверджується вищевказаним Реєстром надходжень до місцевого бюджету м. Алушта по коду платежу 16010400 «Збір на паркування автотранспорту» від ПП «Віоле».

Відповідач звертає увагу на те, що зі змісту договору вбачається, що оплата буде проведена в сумі на кількість місць паркування більше ніж 10 одиниць, тобто при перевищенні кількості паркувальних місць. Однак факт такого перевищення не встановлений.

З даного приводу суд зазначає, що в договорі ніде не ставиться сплата збору у розмірі 2500 грн. в залежність від кількості паркувальних місць, а йдеться лише про те, що парковка може складатися більше ніж з 10 одиниць.

Відповідач, у порушення вимог ст.. 33 ГПК України, доказів сплати заборгованості суду не представив, в зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд вважає за необхідне зазначити на наступне.

Згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 2027,10 грн., таким чином позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 102 грн.

Суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом було сплачено державне мито у розмірі 85 грн., що підтверджується платіжним дорученням №999 від 16.11.2010 р. ( а. с. 7 ).

В зв’язку з вказаним, суд зобов’язав позивача представити довідку Державного казначейства про зарахування державного мита у розмірі 85,00 грн. до Державного бюджету та представити в оригіналі докази сплати державного мита у розмірі 17,00 грн.

Однак всупереч вказаному позивачем було представлена квитанція №ПН200 від 04.02.2011 р. про сплату державного мита у розмірі 85 грн.

При таких обставинах, позивач замість 102 грн. державного мита сплатив170 грн.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

При таких обставинах державне мито у розмірі 68 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету м. Сімферополь на користь позивача.

Також Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 825 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 » внесені зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів". Відповідно до зазначеної постанови, з 13.08.2009 р. розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом господарських справ визначений за ставкою 236,00 грн.

Позивач при зверненні до суду з вказаним позовом сплатив вказані витрати у розмірі 120 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1000 від 16.11.2010 р., при цьому сплачені вони на невірні бюджетні рахунки.

В зв’язку з вказаним, суд зобов’язав позивача представити докази сплати витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 236,00 грн. на відповідний розрахунковий рахунок (згідно листа Управління Держказначейства у м. Сімферополі ГУ ДКУ в АРК від 11.06.2010 р. № 22-09/2250, з 21 червня 2010 р. відкритий рахунок з обліку надходжень від оплати витрат з ІТЗ у судах: р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь).

Однак всупереч вказаному, позивач представив квитанцію №ПН201 від 04.02.2011 р. про сплату вказаних витрат на вірний бюджетний рахунок тільки у розмірі 17 грн.

При таких обставинах суд дійшов висновку стягнути з позивача на користь Державного бюджету м. Сімферополь витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 219 грн.

При цьому суд вважає за необхідне повернути позивачу суму витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн., сплачених на підставі платіжнього доручення №1000 від 16.11.2010 р.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено сторонам, що повний текст рішення буде складено 10.02.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 10.02.2011 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства «Віоле», ( 98500, м. Алушта, вул. Леніна, 2, ЄДРПОУ 30027440 ) на користь виконавчого комітету Алуштинської міської ради, (98500, м. Алушта, пл. Радянська, 1, ідентифікаційний код 04055736 ) заборгованість у розмірі 2027,10 грн., державне мито у розмірі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь виконавчого комітету Алуштинської міської ради, (98500, м. Алушта, пл. Радянська, 1, ідентифікаційний код 04055736 ) державне мито у розмірі 68 грн., сплачене на підставі квитанції №ПН200 від 04.02.2011 р.

4. Стягнути з виконавчого комітету Алуштинської міської ради, (98500, м. Алушта, пл. Радянська, 1, ідентифікаційний код 04055736 ) на користь Державного бюджету м. Сімферополь, ( р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь ) витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 219 грн.

5. Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь на користь виконавчого комітету Алуштинської міської ради, (98500, м. Алушта, пл. Радянська, 1, ідентифікаційний код 04055736 ) витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн., сплачених на підставі платіжнього доручення №1000 від 16.11.2010 р.

Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.