Ухвала суду № 137231187, 08.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

08 червня 2026 року м. Київ № 320/20916/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в рамках адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040, адреса: б-p Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133) щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 22.03.2026 № 1;

Зобов`язати Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040, адреса: б-p Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 22.03.2026 № 1 в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у судовому рішенні.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позву, у якій позивач просить суд:

застосувати захід забезпечення позову шляхом відсторонення Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040), адреса: б-p Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, - ОСОБА_2 від займаної посади, на час розгляду та надання відповіді на запит від 22.03.2026 № 1.

Вказана заява була зареєстрована судом 08.06.2026, та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 08.06.2026 та акта канцелярії від 08.06.2026 передана головуючій судді Шевченко А.В. для подальшого розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Так, в обґрунтування цієї заяви заявник зазначає, що

Заявник вказує, що 22.03.2026 ним було направлено звернення до відповідача про отримання відомостей в порядку статей 1, 5 Закону України «Про звернення громадян», якому зокрема просив надати відомості та матеріали, що підтверджують внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві позивача від 19.03.2024. Позивач вказує, що станом на день подачі позову обґрунтованої відповіді на його звернення не надходила, у зв`язку із чим і звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначає, що Директор ТУ ДБР у м. Києві, є тією особою, що зацікавлена, в якої існує конфлікт інтересів, та такою, яка очевидно буде вчиняти перешкоди, а також здійснювати перепони щодо повного та об`єктивного розгляду запиту ОСОБА_1 від 22.03.2026 № 1, в разі, якщо Київський окружний адміністративний суд дійде висновку про задоволення позовної заяви.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При цьому, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, ключовою обставиною необхідності вжиття заходів забезпечення позову, на думку заявника, є ймовірність того, що «Директор ТУ ДБР у м. Києві буде вчиняти перешкоди а також здійснювати перепони щодо розгляду запиту позивача, оскільки є зацікавленою особою, у якої існує конфлікт інтересів».

При цьому, суд звертає увагу заявника, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Водночас, не може бути підставою для забезпечення позову заява, яка містить лише припущення про існування обставин, не підтверджені належними і допустимими доказами, та які є по своїй суті суб`єктивною думкою заявника.

Враховуючи викладене, суд вважає, що зазначені заявником обставини в обґрунтування заяви про забезпечення позову є суб`єктивними та не свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо неможливості захисту порушених прав після набрання судовим рішенням законної сили.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Суд наголошує, що ймовірне настання певних негативних наслідків (зокрема припущення позивача щодо того, що «Директор ТУ ДБР у м. Києві буде вчиняти перешкоди а також здійснювати перепони щодо розгляду запиту позивача, оскільки є зацікавленою особою, у якої існує конфлікт інтересів»), на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Окремо суд акцентує увагу на такому.

Згідно з частинами першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Як вбачається із позовної заяви, предметом позовної заяви є бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві щодо неналежного розгляду звернення від 22.03.2026 ОСОБА_1 .

Водночас, у заяві про забезпечення позову заявник просить суд відсторонити директора ТУ ДБР, розташованого у м. Києві від займаної посади на час розгляду та надання відповіді на запит. При цьому, суд констатує, що визначений у заяві спосіб забезпечення позову взагалі не відповідає жодному із способів забезпечення позову, визначених положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а питання про «відсторонення від займаної посади» жодним чином не стосуються предмету позову та не підлягає оцінці судом в рамках розгляду вказаної заяви про забезпечення позову та позовної заяви.

Таким чином, забезпечення позову у спосіб, що просить позивач, прямо суперечитиме імперативним нормам положень статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, а задоволення заяви про забезпечення позову у спосіб, що просить позивач, прямо суперечитиме положенням статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150 - 154, 156, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в рамках адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Шевченко А.В.