Рішення № 13723085, 20.01.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

20.01.2011Справа №5002-7/5386.1-2010

За позовом Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (м. Ялта, вул. Масандрівський парк, 40а)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель в Автономній Республіці Крим (м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114);

2) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (м. Київ, вул. Урицького 35);

3) Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища (м. Сімферополь, вул. Кечкеметська 198);

4) Лівадійська селищна рада (смт. Лівадія, м. Ялта, вул. Батуріна 8);

5) Державний архітектурно-будівельний контроль (м. Сімферополь, вул. Толстого 15);

6) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим (м. Сімферополь, вул.. Залеська, 12);

7) Головне управління національних природних парків і заповідної справи (03035, м. Київ, вул. Урицького, 35);

8) Представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Автономній Республіці Крим (95034, м. Сімферополь, вул. Київська, 81, оф. 103);

9) Громадська організація «Рада підприємців торгівельних рядів «Секвойя» (АДРЕСА_3, кв. 8);

10) Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_2);

11) Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_3)

За участю Прокуратури Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21)

Про усунення перешкод та знесення споруди.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача не зявився .

Від відповідача не зявився.

Від третіх осіб - не зявилися.

Від прокуратури Горна К. В., посв. НОМЕР_2

Сутьспору: Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить зобовязати відповідача усунути перешкоди у використанні території Лівадійського парка-памятника садово-паркового мистецтва шляхом знесення за рахунок відповідача торгівельного павільйону (ролету), який знаходиться на території Лівадійського парку біля Лівадійського палацу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на земельній ділянці природно-заповідного фонду в межах Лівадійського парка-памятки відповідачем самовільно було здійснено захоплення території Лівадійського парку та самочинно здійснено будівництво на захопленій території торгівельного павільйону (ролету) без отримання правовстановлюючих документів на землю.

Ухвалою ГС АР Крим від 22.07.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель в АР Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, Лівадійська селищна рада, Державний архітектурно-будівельний контроль.

Ухвалою ГС АР Крим від 20.08.2009 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була залучена Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель в АР Крим у поясненнях від 10.09.2009 р. повідомила про те, що відповідач використовує земельну ділянку без оформлення відповідно до норм земельного законодавства правовстановлюючих документів на землю, що є порушенням норм чинного законодавства України.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що торгівельний павільйон був розміщений на підставі отриманого дозволу позивача, оформленого листом від 22.04.2008 р. вих..№053, а встановлення павільйону здійснювалося відповідно до розробленого наукового обґрунтування лімітів на використання території на використання території Лівадійського парку і відповідно до затверджених Мінприроди України лімітів на використання природних ресурсів. Торгівельна діяльність здійснюється на підставі Дозволу на здійснення торгівельної діяльності та надання послуг на території Лівадійської селищної ради, виданого органом місцевого самоврядування. Також відповідач зазначив, що оскільки позивач відмовився від укладання договору з відповідачем, він був позбавлений можливості отримати від Рескомприроди дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів Лівадійського парку.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим у поясненнях по справі від 09.09.2009 р. повідомила про те, що до неї відповідач за отриманням дозволу на виконання будівельних робіт не звертався, у звязку з чим будівництво, яке було виконано відповідачем на території Лівадійського парку, є самочинним та підлягає зносу.

В процесі розгляду справи позивачем неодноразово змінювалися позовні вимоги. Згідно останньої заяви позивач просить суд зобовязати відповідача усунути перешкоди у використанні Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення території Лівадійського парка-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення шляхом знесення за рахунок відповідача торгівельних павільйонів (ролєтів), які знаходяться зліва від доріжки від Північних воріт Лівадійського парку до Лівадійського палацу-музею на куртині №40 під порядковим №№3, 4, відповідно до доданої схеми їх розміщення.

При цьому позивач повідомив про те, що п. 3 рішення Лівадійської селищної ради від 23.03.2001 р. №23 було надано Адміністрації парків у постійне користування для обслуговування частини території Лівадійського парку земельну ділянку площею 35,9307 га. та відповідно до п. 5 рішення Лівадійської селищної ради від 23.03.2001 р. №23 було видано 15.06.2001 р. державний акт на право постійного користування землею ІКМ №000504, зареєстрованого в Книзі державних актів на право постійного користування землею за №76. За рішенням Лівадійської селищної ради від 23.05.2006 р. №23 про переоформлення права постійного користування землею Лівадійського парку, земельну ділянку площею 35,9307 га було оформлено на Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та видано державний акт на право постійного користування землею серії ЯЯ №000660. У звязку з відмовленням у його державної реєстрації за позовом Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення рішенням ГС АР Крим від 11.06.2009 р. по справі №2-8/1803-2009 було зобовязано Кримську регіональну філію ДП “Центр земельного кадастру при державному комітеті по земельним ресурсам” зареєструвати державний акт серії ЯЯ №000660 на право постійного користування земельною ділянкою площею 35,9307 га, виданий Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Вказане рішення ГС АР Крим вступило в законну силу та знаходиться на виконанні в ВДВС Київського району м. Сімферополь. На підставі вказаного позивач вважає, що територія Лівадійського парку є визначеною територією з винесенням їх меж в натурі.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до п. 4 лімітів на 2009 р. на використання природних ресурсів на території Лівадійського парку визначено використання території парку для торгівлі сувенірами, книгодрукарською продукцією, фотоматеріалами із обєктів збірних легких металоконструкцій на доріжці від північних воріт до палацу між куртин 33 та 39,40 загальною площею 80 кв. м. у кількості 20 обєктів. Відповідно до Науково обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів на території Лівадійського парку та лімітів, виданих Держадміністрації парків на 2009 р., виділена територія для комплексного розміщення тимчасових обєктів рекреаційної інфраструктури (№15 -34 мал. 2.15) - це територія між куртинами 33 і 39, 40 по дублюючій доріжці вздовж основного проходу до будівлі Лівадійського палацу з північної сторони (основного) вїзду в парк, довжиною 50 м. у кількості 20 обєктів, з легких збірних металевих конструкцій розміром 2 х 2 кожний з санітарними і декоративними розривами та зовнішнім видом. Позивач посилається на те, що передбачене Науковим обґрунтуванням лімітів на використання природних ресурсів на території Лівадійського парку розширення доріжці до 4-х метрів для вільного переміщення відповідачів за рахунок укладки тротуарної плитки із встановленням огорожі по зовнішньому краю доріжці для попередження витоптування газону не було здійснено. Тимчасові обєкти рекреаційної інфраструктури (№15 34) були розміщені не між куртинами 33 і 39, 40 по дублюючій доріжці вздовж основного проходу до будівлі Лівадійського палацу з північними сторонами (основного) вїзду в парк, довжиною 50 м. у кількості 20 обєктів, не із легких збірних металевих конструкцій розміром 2 х 2 кожний з санітарними і декоративними розривами та зовнішнім видом, визначеним на мал.. 2.5, як це було визначено Науковим обґрунтуванням лімітів, а самовільно на куртинах 33, 40 на бетонній основі у два ряди по обочинам доріжки як стаціонарні конструкції із ролетів розміром 2,50 х 2.15 м. кожний без санітарних і декоративних розривів, з справа від проходу до Лівадійського палацу у кількості 10 павільйонів та зліва від проходу у кількості 12 павільйонів, а всього у кількості 10 павільйонів та зліва від проходу у кількості 12 павільйонів, а всього у кількості 22 обєктів рекреаційної інфраструктури. Відповідно до списку учасників ГО “Секвойя” із зазначенням їх номерів торгових павільйонів, наданого головою ГО “Секвойя” 18.08.2009 р., самовільно встановлений відповідачем по справі торгівельні павільйони (ролети) та значаться під номером 3 і 4, який розташований на куртині №40, що є порушенням Наукового обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів, на території парку-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський” від 16.12.2005 р., лімітів №224/24 -6- 2009, визначених на 2009 р.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища у своїх поясненнях по справі повідомили про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та законними.

Рішенням ГС АР Крим від 02.03.2010 р, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р., позов був задоволений в повному обсязі. Зобовязано субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 усунути перешкоди у використанні Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення території Лівадійського парка-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення шляхом знесення за рахунок субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 торгівельних павільйонів (ролєтів), які знаходяться зліва від доріжки від Північних воріт Лівадійського парку до Лівадійського палацу-музею на куртині №40 під порядковим №№3, 4, відповідно до доданої схеми їх розміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

При цьому, в процесі розгляду апеляційної скарги ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 12.04.2010 р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені Головне управління національних природних парків і заповідної справи, Представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Автономній Республіці Крим, Громадська організація «Рада підприємців торгівельних рядів «Секвойя», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2010 р. рішення ГС АР Крим від 02.03.2010 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 р. були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 5002-7/5386.1-2010 та ухвалою від 09.11.2010 р. була прийнята до свого провадження.

Представники сторін та третіх осіб у судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, суд

ВСТАНОВИВ :

Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, яка створена відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №196 від 12.05.2004р. замість ліквідованої Адміністрації парків, відповідно до Положення про Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є державною установою, що здійснює державну політику у сфері охорони, збереження та використання території Парків, у тому числі Лівадійського парку.

Відповідно до Положення про Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, Держадміністрація є бюджетною установою, яка створена з метою вдосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського і Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення і входить до сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Згідно п.3 Положення зазначені парки входять до складу природно-заповідного фонду України, охороняються як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Територія Лівадійського парку-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення визначена проектом організації території Парку в 1999 році та технічним звітом по інвентаризації і встановленню меж земельної ділянки Лівадійського парку в смт. Лівадія 2000 року, затвердженого пунктом 2 рішення Лівадійської селищної ради №36 від 23.01.2001р. з визначенням меж Лівадійського парку площею 35,9307га і винесенням їх в натуру та видачею Адміністрації парків державного акта на право постійного користування землею від 15.06.2001 р. І-КМ №000504, зареєстрованого в Книзі державних актів на право постійного користування землею за №76.

У звязку з ліквідацією Адміністрації парків відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №195 від 12.05.2004 р., рішенням Лівадійської селищної ради №23 від 23.05.2006 р. переоформлено право постійного користування землею Лівадійського парку площею 35,9307 га на Держадміністрацію парків з видачею Державного акта на право постійного користування землею серії ЯЯ №000660.

Рішенням господарського суду АРК від 11.06.09 р. у справі №2-8/1803-2009 зобовязано Кримську регіональну філію ДП “Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” зареєструвати державний акт серії ЯЯ №000660 на право постійного користування земельною ділянкою площею 35,9307 га, виданий Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зазначене рішення вступило в закону силу.

Матеріали справи свідчать, що 20 січня 2009 року Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель в Автономній Республіці Крим проведена перевірка дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог земельного законодавства України, якою встановлено, що фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 за адресою: місто Ялта, смт. Лівадія, Лівадійський парк біля палацу самовільно зайнята земельна ділянка площею 4 кв. м шляхом встановлення торгівельних місць (ролєтів), про що складено акт №002114, протокол про адміністративне правопорушення № 002114 та винесено припис № 003309 про усунення вищевказаних порушень (а. с. 22,23,24 том 1).

26 січня 2009 року постановою державного інспектора Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим справу про адміністративне порушення, вчинене фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, закрито, матеріали передано до прокуратури міста Ялта (а.с.25, том 1).

За результатами повторної перевірки стану дотримання вимог земельного законодавства на території Лівадійського парку Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не виконано припис №003309 від 20 січня 2009 року, про що складені акт № 003010 від 18 березня 2009 року, протокол № 003010 від 18 березня 2009 року та винесено припис № 004279 від 18 березня 2009 року (а. с. 26, 28, 27, том 1).

Постановою державного інспектора Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим від 19 березня 2009 року № 002114 за фактом здійснення правопорушення, передбаченого статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо самочинного зайняття та використання земельної ділянки орієнтовною площею 0,0004 га за адресою: місто Ялта, Лівадійський парк біля палацу, фізичну особу ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 255 грн., а постановою Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим від 20 березня 2009 року №003010 за фактом здійснення правопорушення, передбаченого статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо невиконання припису № 004279 від 20 січня 2009 року, на відповідача накладено штраф у розмірі 170 грн.

Зазначені постанови Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим у судовому порядку фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не оскаржувалися та є чинними.

Самовільне зайняття фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки природно-заповідного фонду в межах Лівадійського парку-памятки та самовільне будівництво на зайнятій території торгівельних павільйонів (ролєтів) стало підставою для звернення позивача до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно охоронного зобовязання №ППСПИ/з-41 від 26.05.2008 р., виданого Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища, землекористувач Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, взяла під охорону заповідний обєкт Лівадійський парк і зобовязалась охороняти його і додержуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів. Цим охоронним зобовязанням на території парка-памятки садово-паркового мистецтва заборонено, зокрема, проведення господарської і підприємницької діяльності без попереднього узгодження з місцевим природоохоронним органом, відведення земельних ділянок парку для інших цілей, використання їх під будь-яке будівництво, а також розміщення торгових точок, ларьків, кіосків, оскільки запроваджено заповідний режим його використання.

Забезпечення заповідного режиму згідно ст. ст. 3, 34 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 8 Закону України “Про природно-заповідний фонд” та Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 р. №459, здійснюється шляхом науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, встановлення лімітів, якими визначаються обсяги використання природних ресурсів, у межах яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 р. №459 та Інструкції про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (яка діяла на час розробки наукового обґрунтування лімітів), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12.03.1993 р. №19, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26.03.1993 р. за №459, у редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11.05.1994 р. №43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.05.1994 р. за №111/320, на замовлення Держадміністрації парків було розроблено Наукове обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів на території парку-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, затвердженого в. о. директора Держадміністрації парків 16.12.2005 р.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про застосування порядку та установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (далі - Інструкція), затвердженої наказом Мінприроди від 24.01.2008 р. № 27 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12.02.2008 р. за №117/14808, ліміти на використання природних ресурсів встановлюються щороку.

Згідно пункту 2.1 Інструкції заявниками на ліміти є особи, у віданні яких знаходяться природні ресурси у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

У відповідності до пункту 3.2. розділу III Інструкції ліміти в оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також в освітньо-виховних цілях встановлюються з визначенням меж, площ територій, кількості відвідувачів та умов відвідування з урахуванням ступеня рекреаційного та іншого навантаження на ці території.

На підставі Інструкції та у відповідності до Наукового обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Лівадійський”, Держадміністрацією парків, у віданні якої знаходиться Лівадійський парк відповідно до Положення про Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, на 2009 р. одержані ліміти на використання природних ресурсів за №224/24-6-2009, затверджені 07.05.2009 р. Мінприроди, у тому числі у межах Лівадійського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Пунктом 4 лімітів на використання природних ресурсів на території Лівадійського парку передбачено використання території парку для торгівлі сувенірами, книгодрукарською продукцією, фотоматеріалами на збірних, легких металоконструкціях, розташованих на доріжці від північних воріт до палацу між куртин 33 та 39, 40 загальною площею 80 кв. м. загальною кількістю 20 об'єктів.

Вказані вимоги щодо використання території Лівадійського парку для торгівлі сувенірами, книгодрукарською продукцією, фотоматеріалами на збірних, легких металоконструкціях, розташованих на доріжці від північних воріт до палацу між куртин 33 та 39, 40 загальною кількістю 20 об'єктів і площею одного торгового місця 4 кв. м. передбачені у таблиці 2.2 Переліку тимчасових об'єктів обслуговування відвідувачів Лівадійського парку Наукового обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів на території парку-пам'ятки “Лівадійський” від 16.12.2005 р.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та обєктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та обєктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих обєктів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем доведений факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки особо цінних земель заповідного фонду, охорона яких покладена на позивача, що підтверджується належними доказами і не спростовано відповідачем. Доказів оскарження та скасування вищевказаних постанов Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в АРК, якими встановлено порушення земельного законодавства, відповідачем суду не надано.

Доказів щодо наявності у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 договору оренди на спірну земельну ділянку або іншої підстави набуття прав на спірну земельну ділянку відповідно до закону, суду не надавалось, як і доказів щодо звільнення земельної ділянки, усунення виявлених порушень земельного законодавства.

У звязку з наведеним доводи відповідача про наявність дозвільних документів на зайняття підприємницькою діяльністю на території парку, і не самовільного заняття земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи, тому не приймаються судом до уваги.

Крім того, суд зазначає, що дозвільні документі на право торгівлі, надають субєкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці, але такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини 1 статті 79 ЗК України.

Так, відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, передбачені статтею 126 Земельного кодексу України.

Вказаною статтею (в редакції станом на момент проведення перевірки, тобто 20.01.2009 р.) було передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

При цьому, згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції станом на 20.01.2009 р.) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, посилання відповідача на те, що встановлення павільйону здійснювалося відповідно до розробленого наукового обґрунтування лімітів на використання території на використання території Лівадійського парку і відповідно до затверджених Мінприроди України лімітів на використання природних ресурсів, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки наведене не звільняє його від обовязку належним чином оформити своє право на земельну ділянку, оскільки в протилежному випадку зайняття земельної ділянки вважається самовільним.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції Закону України №509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16 вересня 2008 року, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, є самовільним зайняттям земельної ділянки, та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України. Така позиція викладена, зокрема, в пункті 4.1.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. N 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства».

З урахуванням цього, суд вважає, що дії відповідача по розміщенню торгівельних павільйонів (ролєтів) на невідведеній йому земельній ділянці є порушенням норм чинного земельного законодавства України та безумовно порушують права Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як землекористувача спірної ділянки.

Виший господарський суд України в постанові від 26.08.2010 р. у цій справі зазначив, що вимоги позову усунення перешкод шляхом знесення майна Підприємця, обґрунтовані законодавством, яке було чинним на момент звернення з таким позовом, однак на момент прийняття рішення суду від 02.03.10 р. набрав чинності Закон України від 21.01.10 р. № 1826-VI, яким Закон України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено ст. 9-1, якою врегульовано спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки вказаний закон змінює порядок спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду та функції державних органів у питаннях охорони об'єктів природно-заповідного фонду, а цивільно-правові угоди на використання природних ресурсів законом не передбачені, висновки, до яких прийшли попередні судові інстанції у межах даної справи, є передчасними та такими, що вчинені без визначення правомірності дій Адміністрації, органів повноважних затверджувати ліміти, передбачені законодавством, та осіб, залучених до надання наукового обґрунтування спеціального використання природних ресурсів.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, дійсно, Законом України від 21.01.2010 р. №1826-УІ були внесені зміни до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та, зокрема, доповнено Закон статтею 9-1 наступного змісту:

«Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Перелік встановлених цим Законом видів використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (крім корисних копалин) здійснюється на підставі дозволів, що видаються місцевими радами за погодженням з територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на безоплатній основі.

Видача дозволів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача, погодженого із власником або постійним користувачем земельної ділянки та заінтересованими органами.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути анульований органом, що його видав, у разі: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок природокористування, ліквідації підприємства, установи або організації, яка отримала дозвіл; порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду; втрати чи пошкодження дозволу, що не дає можливості визначити зміст дозволу.

Здійснення господарської та іншої діяльності за декларативним принципом заборонено.

Дозвіл видається після затвердження лімітів протягом місяця з моменту подання клопотання. Підставами для відмови у видачі дозволу є відсутність затвердженого в установленому порядку ліміту, порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду.

Рішення про відмову у видачі дозволу може бути оскаржено до центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища або до суду.

Прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється у місячний строк.

Заява про оскарження рішення про відмову у видачі дозволу подається до центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища протягом строку, що не перевищує десять днів з дня одержання відповідного рішення. Заява розглядається у десятиденний строк. Про результати розгляду заявник повідомляється у письмовій формі».

Проте, суд зазначає, що вказаною нормою визначений порядок отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що, в свою чергу, не позбавляє відповідача оформити належним чином земельну ділянку в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Отже, навіть наявність дозволу на спеціальне використання природних ресурсів не спростовує факту самовільного використання земельної ділянки. При цьому, лише наявність факту самовільного використання земельної ділянки є достатньою підставою для задоволення позову.

Так, Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, як землекористувач, має право на захист свого порушеного земельного права встановленим чинним законодавством способом.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Крім того, згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Наведеним підтверджується обґрунтованість позиції позивача.

Більш того, суд звертає увагу на те, що пунктом 4 зазначених вище лімітів на використання природних ресурсів на території парку-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення „Лівадійський” на території Лівадійського парку передбачено використання території парку для торгівлі сувенірами, книгодрукарською продукцією, фотоматеріалами на збірних, легких металоконструкціях, розташованих на доріжці від північних воріт до палацу між куртин 33 та 39, 40 загальною площею 80 кв. м загальною кількістю 20 обєктів.

При цьому, Науковим обґрунтуванням лімітів на розміщення 20 обєктів рекреаційної інфраструктури на території Лівадійського парку передбачено, що територією комплексного розміщення тимчасових обєктів рекреаційної інфраструктури є дублююча доріжка вздовж основного проходу до будівлі Лівадійського палацу з північної сторони (основного) вїзду в парк в кордонах куртин 33 та 39, 40. Крім того, для розміщення вказаних обєктів необхідне розширення дублюючої доріжки до 4 метрів для вільного переміщення відвідувачів за рахунок укладки тротуарної плитки та по зовнішньому краю встановлення огорожі для попередження витоптування газону; виділена ділянка доріжки довжиною 50 м передбачала розміщення тимчасових павільйонів (обєктів) торгівлі із збірних металевих конструкцій розміром 2х2 кожний з санітарними та декоративними розривами загальною кількістю 20 в один ряд; зовнішній вид обєктів визначено на малюнку 2.5. У випадку реконструкції парку та при невиконанні природоохоронних вимог вони повинні легко демонтуватися і переноситися в інше місце чи за межі парку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, обєкти торгівлі, серед яких є і торгівельні павільйони (ролєти) відповідача під № № 3, 4, розміщені не між куртинами 33 та 39, 40 по дублюючій доріжці вздовж основного проходу до будівлі Лівадійського палацу з північної сторони (основного) вїзду в парк довжиною 50 м, як передбачено схемою дислокації обєктів виносної торгівлі Наукового обґрунтування лімітів (а. с. 28, том 2), а встановлені на куртинах 33, 40 загальною кількістю 22 павільйони у два ряди вздовж доріжки. Крім того, обєкти не є збірними, легкими металоконструкціями розміром 2х2 кожний, як це передбачено лімітами, а збудовані як стаціонарна металева конструкція, розділена на відсіки розміром 2,5х2,2 м кожний на бетонній основі, вилитій єдиним масивом на куртині парку, що підтверджується актом контрольного обміру тимчасового використання території парку (а. с. 37, том 2); також, їх зовнішній вигляд не відповідає зображенню тимчасових обєктів на малюнку 2.5 Наукового обґрунтування лімітів (зворотній бік а. с. 27, т.2), обєкти не мають санітарних та декоративних розривів.

Наведеним спростовуються твердження відповідача про відповідність встановленого ним в Лівадійському парку-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення торговельного павільйону затвердженим лімітам та їх Науковому обґрунтуванню.

При цьому суд зазначає, що оскільки саме на позивача покладено завдання забезпечення проведення державної політики у галузі збереження, охорони та використання парків, він має законні підстави вимагати усунення перешкод в використанні території Лівадійського парку, територія якого знаходиться у користуванні позивача і визначена відповідним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою площею 35,9307 га.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду належних доказів, які б спростували доводи позивача і довели б суду необґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням викладеного, оцінюючи докази у даній справі відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та засновані на законі, відтак підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) усунути перешкоди у використанні Державною адміністрацією Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (м. Ялта, вул. Масандрівський парк, 40а, ідентифікаційний код 33223992) території Лівадійського парка-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення шляхом знесення за власний рахунок торгівельних павільйонів (ролєтів), які знаходяться зліва від доріжки від Північних воріт Лівадійського парку до Лівадійського палацу-музею на куртині №40 під порядковим №№3, 4, відповідно до схеми їх розміщення.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 85,00 грн.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, код платежу 22050003, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код ЄДРПОУ 34740405) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 25.01.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.