Ухвала суду № 13722997, 03.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року справа №2а-23736/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Карпушової О.В.

суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.

при секретарі: Солодько О.І.,

за участю: представника позивача Кривенької О.В.

представника відповідача Романіка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит» до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Шахтарськантрацит» (далі ДП «Шахтарськантрацит») звернулося до суду першої інстанції з позовною заявою до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції (далі Шахтарська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000651542/1/684 від 13 жовтня 2010 року, мотивуючи свої вимоги тим, що податковим органом самостійно змінено призначення платежу, вказаного в платіжних дорученнях.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року позовні вимоги було задоволено та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції № 0000651542/1/684 від 13 жовтня 2010 року на суму 1023 461 (один мільйон двадцять три тисячі чотириста шістдесят одна) грн. 54 коп.

Суд першої інстанції виходив з того, що жодним Законом не передбачено право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій він просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях. Відповідач зазначив, що визначений порядок сплати та зарахування податків є єдиним для всіх платників податків та органів державної податкової служби України. Отже, на момент сплати відповідних сум позивач мав податковий борг, а відповідно до закону податковий борг погашається у порядку календарної черговості його виникнення, тому Шахтарська ОДПІ при веденні податкового обліку керувалась п.7.7. ст.7 Закону України № 2181. Крім того, позивач зазначає, при наявності податкового боргу відповідач платіжними дорученням з поточного рахунку із спеціальним режимом використання для розрахунків з податку на додану вартість, відкритому на виконання п.7 Постанови КМУ № 892 від 05.06.200р. «Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості» сплачував авансові внески з ПДВ. Апелянт вказує, що під час проведення розрахунків з податку на додану вартість з постачальниками та іншими кредиторами за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, в платіжному документі у графі «Призначення платежу» платник податку робить такий запис: «Кошти для розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2002 року № 270». Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунку, тобто, діями відповідача грубо порушується норма п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами».

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечував проти її задоволення. .

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку Державного підприємства «Шахтарськантрацит» з питань порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, якою встановлено порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у частині несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, про що складено акт № 1052/15/32299510 від 16.08.2010 року (арк. справи 8-9 т. 1).

13.10.2010 року Шахтарською обєднаною державною податковою інспекцією прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000651542/1/684 на суму 1023461,54 грн. за несвоєчасну сплату податку на додану вартість із затримкою на 460 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 2046923,02 грн. та зобовязано сплатити штраф у розмірі 50 % від зазначеної суми (арк. справи 11 т.1).

Отже, відповідно до п 7.1.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти.

Пунктом 17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, та якщо така затримка складає більш 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, вказаний платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи (арк. справи 4-17 т. 2) сплачені суми ПДВ з відповідним призначенням платежу, однак відповідач спрямував кошти в погашення попередньо виниклих сум податкового боргу, змінивши тим самим цільове призначення платежів.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно із ч. 5 ст. 139 ГК України коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 17.1 зазначеного Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Отже, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

На підставі вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку, що якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

Із платіжних доручень позивача вбачається, що у реквізиті «Призначення платежу» ним вказано перерахування поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Тобто, позивач скористувався своїм правом щодо розпорядження своїми коштами на свій розсуд.

Колегія суддів зазначає, що застосування податковим органом норми п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є обмеженням права платника податків самостійно розпоряджатися власними коштами, оскільки спосіб такого обмеження законами України не встановлений. Обовязковість встановлення способів обмеження права власності саме законами України випливає з п.7 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається правовий режим власності, а також ч.3 ст. 134 ГК України згідно з яким правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Судова колегія не приймає до уваги доводи податкового органу щодо правомірності його дій по зміні призначення платежів позивача у звязку з відсутністю в платіжних дорученнях посилання на Постанову КМУ № 270 від 07.03.2002 року, оскільки платник податку не порушив встановлений законом порядок сплати податку на додану вартість. Відсутність посилання на Постанову КМУ № 270 від 07.03.2002 року при зазначенні призначення платежу і періоду сплати не дають право податкового органу змінювати призначення платежу.

На підстав вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має.

Повний текст ухвали виготовлено 08 лютого 2011 року.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит» до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.А. Василенко М.М. Гімон