Ухвала суду № 137227732, 09.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/14007/26 Провадження №1-кс/760/6833/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р. м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

представника третіх осіб стосовно майна яких вирішується питання адвоката ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Солом`янського районного суду м. Києва клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про скасування арешту майна (в порядку статті 174 КПК України),

ВСТАНОВИВ:

«13» травня 2026 року до Солом`янського районного суду м. Києва від адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , надійшло клопотання про скасування арешту майна (в порядку статті 174 КПК України),

«14» травня 2026 року клопотання та додані до нього документи були передані слідчому судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 (на підставі протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 13 травня 2026 року).

Клопотання обґрунтовано наступним. 12 грудня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (надалі - Заявники, Власники майна), як покупці з одного боку, та Акціонерне товариство «Альфа-банк», як продавець, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (надалі квартира, квартира АДРЕСА_2 ). Право власності на квартиру зареєстровано на підставі означеного договору. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.02.2026 за №463326440 (надалі - Інформація) підтверджується, що квартира на праві спільної часткової власності належить заявникам. 26 березня 2021 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/10874/21 (провадження № 1-кс/761/6866/2021) клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів СБ України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12019000060000107, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 лютого 2019 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366 КК України задоволено частково та серед іншого накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , із забороною здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном. Згодом 05 червня 2023 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/19165/23 (провадження № 1-кс/761/12631/2023) клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримки публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12019000060000107, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 лютого 2019 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч.1 ст.263, ч.3 ст.358, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366, ч.2 ст.367 КК України задоволено та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , із забороною здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном. Оскільки, накладені арешти прямо порушують право власності заявників останні звертаються до слідчого судді із даним клопотанням. Як зазначалося вище, 12 грудня 2019 року між Акціонерним товариством «АЛЬФА БАНК» (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець-1), ОСОБА_5 (Покупець-2) укладено договір купівлі продажу, зареєстрований в реєстрі за №7757, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (надалі - Договір). За цим Договором Продавець зобов`язується продати та передати у власність Покупців по 1/2 (одній другій) частці кожному, а Покупці зобов`язуються купити, сплати обумовлену грошову суму в обумовлені строки та прийняти у власність нерухоме майно, а саме: восьмикімнатну квартиру, загальною площею 749,9 (сімсот сорок дев`ять цілих і дев`ять десятих) кв.м., житловою площею 358,9 (триста п`ятдесят вісім цілих і дев`ять десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (сто чотирнадцять) (надалі - «Майно» або «Нерухоме майно») (п.1.1. Договору). Продавець стверджує, що відчужуване Нерухоме майно належить йому на праві власності, на момент укладення цього Договору нікому іншому не продане, не подароване, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане, не відчужене іншим способом, не заставлене, під податковою заставою, під забороною (арештом) не перебуває, прихованих недоліків не має, а також прав щодо нього у третіх осіб (в тому числі за договорами найму, тощо) як в межах, так і за межами України немає. Внаслідок продажу Нерухомого майна не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі дітей; в Нерухомому майні не проживають та не зареєстровані малолітні (неповнолітні) діти та недієздатні (обмежено дієздатні) особи, а також інші особи, а також відсутні малолітні (неповнолітні) діти, що мають право користуватись Нерухомим майном, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, виданим ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 12.12.2019 року, №11219746 (п.1.5. Договору). Право власності на Нерухоме майно виникає у Покупців відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України з дня державної реєстрації права власності Покупців на Нерухоме майно відповідно до закону (п.5.1. Договору). Цього ж дня, 12 грудня 2019 року, між Продавцем та Покупцями підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким відбулось прийняття нерухомого майна: восьмикімнатної квартири, загальною площею 749,9 (сімсот сорок дев`ять цілих і дев`ять десятих) кв.м., житловою площею 358,9 (триста п`ятдесят вісім цілих і дев`ять десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (сто чотирнадцять) (надалі - «Нерухоме майно») (п.1.1. акту). Надалі, правомірність набуття права власності Заявників була предметом позову серед вимог господарського позову у справі №910/6567/20. Так, у провадженні Господарського суду м. Києва перебувала позовна заява Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним результатів прилюдних торгів, актів про реєстрацію предмета іпотеки та свідоцтв, скасування державної реєстрації, а також відновлення чинності записів (справа №910/6567/20). Серед уточнених вимог позову було: скасувати державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 3044173) загальною площею 749,9 кв.м, з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 (номери запису про право власності 3460988 та 34609788) загальною площею 749,9 кв.м, з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно; відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність записів про право власності Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на нерухоме майно за №459856 від 06.03.2013, здійсненого на підставі рішення №115021 від 26.03.2019 (квартира№114) з моменту вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 жовтня 2022 року (Справа №910/6567/20) касаційні скарги ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Індустрія» до якої приєдналося Акціонерне товариство «Альфа-Банк» задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 11 травня 2021 року залишено в силі. Отже, судовими рішеннями встановлено правомірність набуття Заявниками права власності на квартиру. Таким чином, Заявники, які набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку, визначеному законом протягом тривалого часу, а саме з березня 2021 року, є позбавленими у конституційному праві на володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття 321 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) дублює конституційний постулат про непорушність Згідно з частиною першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб Згідно з частиною першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Принцип презумпції правомірності правочину означає, що будь-який вчинений правочин (договір, одностороння дія) вважається правомірним (дійсним), доки його недійсність не буде прямо встановлена законом або він не буде визнаний недійсним судом. Презумпція правомірності (дійсності) правочину викладена в статті 204 ЦК України. Отже, Заявники на підставі правомірного укладення договору купівлі-продажу від 12 грудня 2019 року, є власниками квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується як презумпцією правомірності правочину, так і судовими рішеннями у господарській справі №910/6567/20. Відповідно до статті 16 КПК України одним з принципів кримінального провадження є недоторканість права власності, відповідно до якого позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом Стаття 1 Протоколу 1 також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004). Окрім цього, у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення права володіння своїм майном, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар. Заявники, маючи у власності квартиру з 2019 року та користуючись правомочностями права власності де-юре, з 2021 року опинились в ситуації, коли, де факто втратили абсолютний характер права власності - право розпоряджання (jus abutendi). Щодо процесуального статусу Заявників Коло учасників кримінального процесу визначено у главі 3 розділу 1 КПК України «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження». Державні органи, посадові та інші особи, визначені законодавцем у КПК України, згруповано у три категорії: суд, сторони та учасники кримінального провадження, через що слід визначити вказані категорії. Відповідно до п. 19 частини першої статті 3 КПК України та покладених на учасників кримінальних процесуальних функцій, сторонами кримінального провадження є: з боку обвинувачення - слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту - підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. Відповідно до п. 25 частини першої статті 3 КПК України учасниками кримінального провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник. Отже, термін «учасники кримінального провадження» охоплює як сторони кримінального провадження, так і інших осіб. Чинний КПК України містить визначену законодавцем класифікацію учасників кримінального процесу, а саме: 1) суд, суддя, слідчий суддя, присяжний; 2) сторона обвинувачення; 3) сторона захисту; 4) потерпілий, його представник; 5) інші учасники кримінального провадження. Набуття процесуального статусу в кримінальному провадженні - це момент, з якого в особи виникають передбачені законом права та обов`язки. Звертаємо увагу суду, що Власники майна з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (12.02.2019 року) по теперішній час не перебувають ані в статусі свідка, ані в статусі підозрюваного в рамках кримінального провадження №12019000060000107. В ухвалі про накладення арешту від 05 травня 2023 року (справа №761/19165/23) прокурором в клопотанні наведено загальну фразу наступного змісту: «… на даний час існує необхідність в накладенні арешту квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 із забороною розпоряджатись і користуватись ним будь-яким чином та здійснювати будь-яке відчуження зазначеного майна, у зв`язку з тим, що існують достатні підстави вважати, що вказане майно реалізовано з метою протиправного заволодіння ним із значним заниженням вартості та шляхом проведення електронних торгів із залученням заздалегідь погодженого складу учасників. Крім того, воно перебуває у власності особи, яка за наявними матеріалами є причетною до вчинених злочинів, та ступінь участі якої у скоєнні цих злочинів встановлюється у рамках даного кримінального провадження.». Разом з тим, відповідно до абз. 2 п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року, щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК , повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК ) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, НЕ може бути прийнято ухвалу про арешт майна. Підсумовуючи, Заявники не перебуваючи в жодному можливому процесуальному статусі в рамках кримінального провадження № 12019000060000107 від 12 лютого 2019 року, при формальному та поверхневому підході сторони обвинувачення до досудового розслідування та недоторканості майна особи, наразі вимушені захищати своє абсолютне право власності на нерухоме майно. Щодо відсутності правових підстав для накладення арешту Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (частина друга статті 1 КПК України). Питання арешту майна, а саме його накладення, скасування є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження (пункт сьомий частина друга статті 131 КПК України). При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні. Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Заходи забезпечення у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи. Разом з тим, метою застосування заходу забезпечення кримінального провадження є досягнення дієвості цього провадження, і застосовується він за клопотанням уповноваженої на те особи, визначеної КПК України. Частиною першою статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Відповідно до частини першої статті 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованість накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 спростована вище, що резюмується: по - перше, законністю набуття права власності Заявниками; по-друге, відсутністю протягом тривалого часу (починаючи з 2021 року) визначення будь-якого процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження Власників майна; по-третє, очевидним порушенням балансу між приватним та публічним інтересом. Окрім того, слід акцентувати увагу на тому, що хаотичні дії сторони обвинувачення призвели до того, що двічі слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва вирішував питання щодо накладення арешту на квартиру №114: спочатку 26 березня 2021 року, а згодом 05 червня 2023 року. Вказані недоліки діяльності органу досудового розслідування відображено в Інформації. Досудове слідство має бути процесом динамічним, направленим на збирання доказів для доказування, зокрема, події кримінального правопорушення, винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення і ін. (ст. 91-93 КПК України). Воно має проводитися у визначені процесуальні строки. Відповідно до частини першої статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. З урахуванням того, що сторона обвинувачення протиправно звернулась із клопотанням про накладення арешту на квартиру №114 в 2021 році та 2023 році, адже не було правових підстав для такого звернення, наразі варто констатувати факт, що розумність строків, як і недоторканість права власності Заявників в рамках кримінального провадження № 12019000060000107 від 12.02.2019 року, є порушеними. Вважаємо, що потреба в арешті квартири АДРЕСА_2 не тільки відпала, а навіть не існувала, як не існувало і законних підстав для звернення до слідчого судді з відповідними клопотаннями двічі. Тобто, множинно порушено справедливий баланс між інтересами Власників майна, гарантованими законом, і завданням кримінального провадження. Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений арешт НЕ сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та ВЗАГАЛІ не пов`язаний з розслідуванням конкретного злочину. Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд суду. Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Вважаємо, що існування «подвійного» арешту на Квартиру порушує основоположні права Заявників, тому, просимо скасувати арешт на майно. Щодо права власності та принципу його недоторканості (співмірності його обмеження) Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, «що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном . Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним. Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98). Отже, вважаємо, що накладення арешту на майно особи, яка не має відношення до кримінального провадження в рамках якого накладення арешт, є порушенням принципу недоторканості права власності та неспівмірним тягарем, який несуть Власники квартири №114, починаючи з 26 березня 2021 року. Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності. Ухвала Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/10874/21, якою було накладено арешт, винесена 26 березня 2021 року. Таким чином, з моменту накладення арешту пройшло вже майже п`ять років. Тому, просимо скасувати вжиті заходи забезпечення кримінального провадження. Вирішуючи питання про скасування арешту майна, слідчий суддя зобов`язаний урахувати відповідну практику ЄСПЛ, в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям та з дотриманням принципу справедливої рівноваги. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Таким чином, виходячи з викладених вище обставин, випливає, що у разі відмови у скасуванні арешту «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи дотриманий не буде, що, у свою чергу, порушує норми національного та міжнародного законодавства, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а також практику ЄСПЛ. Підсумок Незважаючи на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні триває з лютого 2019 року, жодних доказів причетності Власників майна до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч.1 ст.263, ч.3 ст.358, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366, ч.2 ст.367 Кримінального кодексу України у рамках кримінального провадження № 12019000060000107 не існує. Власники майна не є особами до яких можуть бути застосовані заходи кримінально правового характеру (не набули жодного процесуального статусу . Арештована квартира АДРЕСА_2 не є предметом вчинення злочину. Квартира №114 не відповідає критеріям, визначених ч.2 ст. 170 КПК України, як майно до якого допускається його арешт з метою забезпечення 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Все наведене вище вказує на відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки вищевказані обставини в своїй сукупності викликають сумніви в розумності і співрозмірності подальшого обмеження права власності з завданнями кримінального провадження, враховуючи, зокрема, і наслідки арешту майна для власників майна. Щодо підсудності Мною, адвокатом ОСОБА_9 , було подано клопотання про скасування арешту майна до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва. Означеному клопотання присвоєно № 761/10689/26 та відповідно до автоматизованого визначення слідчим суддею обрано ОСОБА_10 . Прокурором у провадженні - прокурором відділу міської прокуратури ОСОБА_11 було повідомлено слідчого суддю ОСОБА_10 , що досудове розслідування у кримінальному провадженні №120190000000000107 здійснюється СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області. Відповідно до наданої інформації, звертається із даним клопотанням до слідчого судді Солом`янського районного міста Києва. На підставі викладеного, просить у кримінальному провадженні №12019000060000107 скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у справі № 761/10874/21 (провадження 1 кс/761/6866/2021) на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві спільної часткової приватної власності належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , у розмірі частки: 1/2, та ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , у розмірі частки: 1/2, із скасуванням заборони здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном; у кримінальному провадженні №12019000060000107 скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року у справі № 761/19165/23 (провадження № 1 кс/761/12631/2023) на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , у розмірі частки: 1/2, та ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , у розмірі частки: 1/2, із скасуванням заборони здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном.

09 травня 2026 року від прокурора у провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_12 слідчому судді надійшли письмові заперечення на клопотання адвоката про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12019000000000107, які обґрунтовані наступним. Слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється

досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019000000000107 від 12 лютого 2019 року за ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 367 КК України. У поданому клопотанні адвокат просить скасувати арешт нерухомого майна. Клопотання мотивоване тим, що зі змісту вищевказаної ухвали вбачається, що підставою для накладення арешту на майно послугувала наявність розумних підозр вважати, що таке майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні. В ході досудового розслідування було встановлено, що службові особи ДП «Сетам», ПАТ «Укрсоцбанк», відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за попередньою змовою з іншими невстановленими особами та приватними структурами, здійснюють привласнення, розтрату майна Фірми «Т.М.М.» - ТОВ (код ЄДРПОУ 14073675) шляхом зловживання своїм службовим становищем. Так, встановлено, що службові особи ПАТ «Укрсоцбанк» зверталися до приватних нотаріусів для звернення майна, на користь сплати заборгованості Фірми «Т.М.М.» - ТОВ за кредитним договором, не зважаючи на звернення останніх щодо можливих умов погашення боргу чи його реструктуризації. На. виконання написів приватного нотаріуса державний виконавець призначив підконтрольного експерта-оцінювача, яким готувався звіт та висновки із завідомо заниженою вартістю майна. В подальшому, державний виконавець ініціював аукціон, який проводився ДП «Сетам», за результатами якого майно реалізовувалось підконтрольним суб`єктам підприємницької діяльності, які здійснюють його продаж на користь невстановлених осіб Міністерства юстиції України. Зокрема, за вказаною схемою, державним виконавцем передано на реалізацію в ДТ «Сетам» та останнім продане приміщення. Разом з тим, за результатами проведених будівельно-технічних експертиз, вартість вищезазначеного нерухомого майна була безпідставно занижена. Крім того, з наданих матеріалів вбачається, що участь у вказаних торгах на ДП «Сетам» брали пов`язані з банками та між собою фізичні і юридичні особи, з єдиними засновниками, електронними та поштовими адресами, керівниками, спеціальними телефонними номерами, що вказує на їх заздалегідь погоджену взаємодію, направлену на організоване придбання незаконно відчуженого майна Фірми «Т.М.М.» - ТОВ за суттєво заниженими цінами. Постановою слідчого приміщення визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 120190000000000107 та ухвалою суду накладено арешт майна. Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі, сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину. У відповідності до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт - майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4, частини другої статті 170. цього Кодексу): можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо, арешт майна, накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої, статті 170 цього Кодексу); розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Згідно з положеннями ст. 170 КПК України арештом, майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку позбавлення, за ухвалою слідчого судді або суду права, на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування зникнення втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Таким чином, матеріали провадження містять достатньо відомостей, які вказують, що нежиле приміщення може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під,час кримінального провадження, та може бути об`єктом кримінально протиправних дій, набуте протиправним шляхом, що вказує на йото відповідність критеріям ст. 98 КПК України та були обґрунтовані підстави для подальшого арешту. Крім того, посилання представника власника майна на те, що існуючий арешт, нерухомого, майна перешкоджає у реалізації права власності, а саме користування таким майном, крім того потенційні орендарі за наявності арешту нерухомого майна відмовляють орендувати таке майно або пропонують невигідні умови оплати оренди. В межах вказаного кримінального провадження не відпала необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення як арешт, оскільки повідомлено про підозру особам, причетним до вчинення розслідуваних кримінальних правопорушень, а матеріали провадження вже перебувають на розгляді у суді. Арешт накладено обґрунтовано, арештоване майно відповідає критеріям речових доказів. Враховуючи викладене просив відмовити у задоволенні клопотання представника власника майна щодо скасування арешту майна.

В судове засідання представник третьої особи стосовно майна якої вирішується питання адвокат ОСОБА_3 з`явився, клопотання підтримав, просив його задовольнити.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Вислухавши представника, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали у їх сукупності, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року (справа №761/19165/23), клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000107 від 12.02.2019, - задоволено; накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), із забороною здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року (справа №761/10874/21), клопотання прокурора 2-го відділу процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів СБ України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019000060000107, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 лютого 2019 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 366 КК України, - задоволено частково; накладено арешт, на квартиру АДРЕСА_5 , яка на праві приватної власності належить ФІРМІ "Т.М.М." - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (код ЄДРПОУ: 14073675), квартиру № 114, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28506780000), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Провіантська (Галі Тимофєєвої), 3, яка на праві спільної часткової приватної власності належить громадянину російської федерації ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , у розмірі частки: 1 / 2 та громадянину України ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , у розмірі частки: , із забороною здійснення будь-якого відчуження, розпорядження та користування власниками чи будь-якими іншими особами зазначеним майном; у задоволенні решти вимог клопотання - відмовлено.

Як вбачається з Договору купівлі - продажу квартири, посвідченої 12 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , зареєстровано в реєстрі за №7757, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право власності на квартиру загальною площею 749,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.05.2021 року (справа №910/6567/20), у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 " - Товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтв, скасування державної реєстрації, а також відновлення чинності записів відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.10.2022 року (справа №910/6567/200), касаційні скарги ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" до якої приєдналося Акціонерне товариство "Альфа-Банк" задоволено; Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №910/6567/20 скасовано; Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі №910/6567/20 залишено в силі.

Слідчим суддею також досліджено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Висновок експерта №84/8 від 02.09.2020 року, Висновок експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової економічної експертизи у кримінальному провадженні №12019000000000107 від 19.10.2022 року.

Інших доказів надано слідчому судді не було.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь - яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.

Згідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності з клопотанням про скасування арешту до суду, який його наклав.

Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 174 КПК України наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №569/4374/16-ц та постанові Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №362/392/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи з моменту накладення першого арешту на майно сплинуло вже п`ять років, з другого - три роки, ОСОБА_4 та / або ОСОБА_5 не набули будь - якого статусу у кримінальному провадженні, про підозру у вчиненні будь - якого кримінального правопорушення ним не повідомлялось.

Прокурором було зазначено у письмових запереченнях, що у кримінальному провадженні повідомлено про підозру особам, причетним до вчинення розслідуємих кримінальних правопорушень матеріали провадження щодо яких перебувають на розгляді в суді, однак, будь - яких доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.

Слідчий суддя враховує, що будь - яке втручання у право власності має відповідати "трискладовому тесту" сформульованому у практиці Європейського суду з прав людини, а саме: бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Слідчий суддя враховує, що наявність арештів нерухомого майна, перешкоджає реалізації права власності власників майна (зокрема права користування ним та розпорядження).

Враховуючи тривалість вказаних обмежень слідчий суддя дійшов висновку, що таке втручання у право власності не може вважатись пропорційним.

Будь - яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року).

З врахуванням вищевикладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про скасування арешту майна (в порядку статті 174 КПК України), підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170 - 175, 309, 532 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про скасування арешту майна (в порядку статті 174 КПК України), - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у справі № 761/10874/21 (провадження 1 кс/761/6866/2021) на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві спільної часткової приватної власності належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , у розмірі частки: 1/2, та ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , у розмірі частки: 1/2,

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року у справі № 761/19165/23 (провадження № 1 кс/761/12631/2023) на квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , у розмірі частки: 1/2, та ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , у розмірі частки: 1/2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1