Рішення № 137225974, 08.06.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/6608/25

Провадження № 2/487/377/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

08.06.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Бобрової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Богатої А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу № 490/6608/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

13.08.2025 представник позивача Вишневська О.І. звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просить стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість у сумі 213220,97 грн., з яких 3% річних у розмірі 49610,76 грн., сума нарахованих інфляційних витрат у розмірі 163610,21 грн., та судовий збір у розмірі 2558,64 грн.

Вимоги позову мотивовані тим, що 28.11.2007 між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11259465000, згідно з яким остання отримала грошові кошти у розмірі 30000,00 доларів США. На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 28.11.2007 між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким остання зобов`язалась відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. У зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного вище кредитного договору, Центральний районний суд м. Миколаєва своїм заочним рішенням від 31.10.2011 у справі № 2-619/11 задовольнив позов ПАТ "УкрСиббанк" та стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11259465000 від 28.11.2007 у сумі 337393,82 грн. 12.12.2011 між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ "Кей-Колект" набуло прав кредитора за кредитним договором № 11259465000 від 28.11.2007. На сьогоднішній день рішення суду відповідачами на виконано, заборгованість у розмірі 337393,82 грн. не сплачена. У зв`язку з чим, відповідно до норм чинного законодавства, ТОВ "Кей-Колект" як новий кредитор вправі вимагати від відповідачів в судовому порядку стягнення 3% річних та інфляційних витрат до повного виконання грошового зобов`язання, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Центральний районний суд м. Миколаєва своєю ухвалою від 14.08.2025 вказану цивільну справу передав для розгляду за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 головуючим суддею у справі визначено Боброву І.В.

Суд своєю ухвалою від 08.10.2025 відкрив провадження та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Суд своєю ухвалою від 24.02.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив про їх задоволення.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Судом було ухвалено про проведення заочного розгляду справи на підставі ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, доходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 28.11.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11259465000 (далі Договір), згідно з яким останній надано кредит у розмірі 30000,00 доларів США на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених у Договорі до 28.11.2014.

Крім того на забезпечення виконання умов Договору 28.11.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 161270, згідно з умовами якого остання взяла на себе зобов`язання відповідати за належне виконання ОСОБА_1 обов`язків за Договором.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31.10.2011 року у справі № 2-619/2011 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11259465000 від 28.11.2007 в сумі 337393,82 грн.

12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно з умовами якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, в тому числі за кредитним договором № 11259465000 від 28.11.2007.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.12.2012 року у справі 1423/17601/2012 замінено сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-619/11, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва, а саме з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».

У відповідь на запит суду заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Терзі А. (лист № 66041/18.10-34/1 від 22.05.2026) повідомлено, що за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, електронного архіву та спец розділу АСВП встановлено, що у відділі здійснювалось виконавче провадження № 30693776 з примусового виконання виконавчого документа № 2-619/11, виданого Центральним районним судом 28.11.2011 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 338368,82 грн. Боржником визначено ОСОБА_1 23.05.2014 державним виконавцем вищезазначене виконавче провадження завершено (п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV). Крім того перевіркою по пошуку даних також встановлено, що у відділі здійснювалось виконавче провадження № 30693918 з примусового виконання виконавчого документа № 2-619/11, виданого Центральним районним судом 28.11.2011 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 338368,82 грн. Боржником визначено ОСОБА_2 17.06.2016 державним виконавцем вищезазначене виконавче провадження завершено (п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV). Станом на 22.05.2026 відкриті виконавчі провадження з примусового виконання вказаних виконавчих документів у відділі відсутні.

Так, оскільки судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконувалось досить тривалий час, позивач вимагає стягнення з останніх сум інфляційних втрат та 3% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до повного його виконання, що відповідає вимогам ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, тобто ч. 5 ст.11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання зобов`язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті.

Щодо стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з такого.

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже у відповідачів виникло грошове зобов`язання перед позивачем, який є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк», яке було встановлено заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31.10.2011 року та відповідно до положень ч.5 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

При цьому матеріали справи не містять доказів виконання грошового зобов`язання відповідачами.

Приймаючи до уваги викладене, суд встановив про доведеність існування у ТОВ "Кей-Колект" права вимоги на стягнення, з відповідачів 3% річних та інфляційних витрат.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим представником позивача, сума нарахованих інфляційних витрат становить 163610,21 грн, а сума 3% річних становить 49610,76 грн, що у загальному розмірі складає 213220,97 грн за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 України редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Тобто строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон №2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Позивач звернувся з позовом 13.08.2025 року з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, передбачених ст. 625 ЦК України, за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто останнім днем звернення з позовом було 02 квітня 2020 року.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набрав чинності з 02 квітня 2020 року, визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який було скасовано на всій території України з 01 липня 2023 року.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який триває і по даний час.

Згідно з п. 18, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності законодавцем спочатку було продовжено на час дії карантину, а у подальшому зупинено на строк дії воєнного стану. З огляду на те, що строк позовної давності у даній справі спливав 02 квітня 2020 року, він припадав на час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і відповідно до наведених вище норм продовжувався до 01 липня 2023 року, коли карантин було скасовано. Позивач звернувся з цим позовом 13.08.2025 року під час дії воєнного стану, з введенням якого 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності було зупинено, отже строки позовної давності позивачем не пропущені.

За такого позивач, звернувшись до суду з позовом у серпні 2025 року про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року не пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, оскільки такі строки було продовжено Законом № 540-IX та Законом № 2120-ІХ.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Отже на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20, а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21, від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 3% річних, що становить 49610,76 грн (337393,82 х 3% х 1789: 365).

При обчислені сум інфляційних витрат, суд виходить з наступного.

Інфляційні витрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на індекс інфляції за період прострочення платежу.

Так індекс інфляції складав: за квітень 2017 - 100.9; травень 2017 - 101.3; червень 2017 - 101.6; липень 2017 - 100.2; серпень 2017 - 99.9; вересень 2017 - 102.0; жовтень 2017 - 101.2; листопад 2017 - 100.9; грудень 2017 - 101.0; січень 2018 - 101.5; лютий 2018 - 100.9; березень 2018 - 101.1; квітень 2018 - 100.8; травень 2018 - 100.0; червень 2018 - 100.0; липень 2018 - 99.3; серпень 2018 - 100.0; вересень 2018 - 101.9; жовтень 2018 - 101.7; листопад 2018 - 101.4; грудень 2018 - 100.8; січень 2019 - 101.0; лютий 2019 - 100.5; березень 2019 - 100.9; квітень 2019 - 101.0; травень 2019 - 100.7; червень 2019 - 99.5; липень 2019 - 99.4; серпень 2019 - 99.7; вересень 2019 - 100.7; жовтень 2019 - 100.7; листопад 2019 - 100.1; грудень 2019 - 99.8; січень 2020 - 100.2; лютий 2020 - 99.7; березень 2020 - 100.8; квітень 2020 - 100.8; травень 2020 - 100.3; червень 2020 - 100.2; липень 2020 - 99.4; серпень 2020 - 99.8; вересень 2020 - 100.5; жовтень 2020 - 101.0; листопад 2020 - 101.3; грудень 2020 - 100.9; січень 2021 - 101.3; лютий 2021 - 101.0; березень 2021 - 101.7; квітень 2021 - 100.7; травень 2021 - 101.3; червень 2021 - 100.2; липень 2021 - 100.1; серпень 2021 - 99.8; вересень 2021 - 101.2; жовтень 2021 - 100.9; листопад 2021 - 100.8; грудень 2021 - 100.6; січень 2022 - 101.3; лютий 2022 - 101.6.

Приймаючи до уваги викладене інфляційні витрати, які підлягають стягненню становлять 163610,21 грн (337393,82 x 1.484924 (індекс інфляції отриманий шляхом множення вищевказаних індексів інфляції : 100 ) 337393,82 (сума заборгованості).

Вказаний розрахунок здійснений з урахуванням формули, що відповідає вимогами закону та методики, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року в справі № 905/21/19, зокрема у абз. 6 п. 28, зазначено, що у випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Судом встановлено, що за зазначений період погашення боргу не відбувалося, тому слід застосовувати саме зазначений порядок обчислення інфляційних витрат.

Отже суд дійшов до висновку про прострочення відповідачами виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі судового рішення, та необхідність стягнення з них інфляційних витрат та 3 % річних у загальному розмірі 213220,97 грн.

Крім того на підставі статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам, підлягають стягненню судовий збір у розмірі 1279,32 грн з кожного.

Керуючись ст.141, 259, 263-265, 280-282,352, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», у порядку ст. 625 ЦК України заборгованість за кредитним договором № 11259465000 від 28.11.2007 року у розмірі 213220,97 грн з яких: 49610,76 грн - три відсотки річних та 163610,21 грн - інфляційні витрати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір у розмірі 1279,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір у розмірі 1279,32 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», місцезнаходження: вул. Менделєєва, 12 офіс 94/1, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37825968.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 08.06.2026.

Суддя І. В. Боброва