Рішення № 137224622, 27.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1291/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65062, Одеська обл., м. Одеса, вул. Черняховського, 6)

в інтересах держави в особі:

1) Південного офісу Держаудитслужби (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40477150),

2) Одеської обласної ради (65032, Одеська обл., м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882)

до відповідачів:

1) Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Прохоровська, 35; код ЄДРПОУ 25574222),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА ЛАЙФ» (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Базарна, буд. 5/5; код ЄДРПОУ 39412801)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20992104),

про визнання недійсним договору та стягнення 499 000,00 грн;

представники учасників справи:

від прокуратури - Ейсмонт І. С.,

від позивача-1 - не з`явився,

від позивача-2 - Верещаєва К. Р.,

від відповідача-1 - Фролова І. О.,

від відповідача-2 - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-1) та Одеської обласної ради (далі - позивач-2, Облрада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі - відповідач-1, ОНДЕКЦ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА ЛАЙФ» (далі - відповідач-2, Товариство), в якому просить суд:

1) визнати недійсним договір про закупівлю за державні кошти № 1 від 03.08.2017, укладений між ОНДЕКЦ та Товариством як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього;

2) стягнути з Товариства на користь ОНДЕКЦ 499 000,00 грн, а з ОНДЕКЦ одержані ним за рішенням суду у цій справі 499 000,00 грн - в дохід держави.

В обґрунтування позову Прокурор покликається на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, з огляду на з`ясування того факту, що спірний договір є укладеним за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, зокрема Товариством, у зв`язку з чим Прокурор вважає, що даний правочин має бути визнаний недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача-2, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Одночасно з пред`явленням позову Прокурор подав до суду заяву про вжиття у даній справі заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства в розмірі 499 000,00 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Ухвалою від 27.03.2024 задоволено заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 01.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1291/24, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2024, запропоновано відповідачу-1 та відповідачу-2 у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву, за заявою Прокурора залучено до участі у справі Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа, Відділення) у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, якому запропоновано подати до суду пояснення по суті справи.

11.04.2024 представник третьої особи подав до суду письмові пояснення по справі, відповідно до яких Відділення підтримує позовні вимоги Прокурора та просить їх задовольнити у повному обсязі.

12.04.2024 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ОНДЕКЦ заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» не передбачено визнання договору про закупівлю недійсним з підстав порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вказує, що у позовній заяві Прокурор не навів обставин, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним. Звертає увагу, що Прокурор не надав доказів того, що ОНДЕКЦ придбав автомобіль за спірним договором із завищенням ціни та що аналогічні послуги могли бути наданні з використанням менших ресурсів. Вважає, що позовні вимоги у даному випадку не спрямовані на захист державних інтересів, а навпаки, створюється ризик їх подальшого порушення, в той час як Прокурором не доведено, що в результаті визнання договору недійсним майнові права держави буде захищено та відновлено. Крім того, стверджує, що умови договору виконані відповідачами в повному обсязі, що унеможливлює застосування двосторонньої реституції та повернення сторін до стану, який існував до відповідного порушення.

29.04.2026 до суду надійшла відповідь Прокурора на відзив відповідача-1.

30.04.2026 представник позивача-1 подав до суду письмові пояснення по справі та заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 01.05.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.05.2024.

Ухвалою від 22.05.2026 суд повернувся до стадії підготовчого провадження та зупинив провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21 та опублікування тексту судового рішення.

Ухвалою від 04.10.2024 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.10.2024.

Ухвалою від 28.10.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, за усним клопотанням представника прокуратури відкладено підготовче засідання на 13.11.2024.

Ухвалою від 13.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 20.11.2024.

Ухвалою від 20.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2024.

Судове засідання, призначене на 18.12.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 18.12.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання призначено на 15.01.2025.

28.10.2024, 13.11.2024 та 27.12.2024 Прокурор подав до суду додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою від 15.01.2025 суд повернувся до стадії підготовчого провадження та зупинив провадження у справі № 916/1291/24 до закінчення розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23.

Ухвалою від 03.04.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.05.2026.

08.04.2026 представник відповідача-1 подав до суду додаткові письмові пояснення по справі.

08.04.2026 та 20.04.2026 від Прокурора надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою від 04.05.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2026.

У судовому засіданні представник прокуратури просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача-2 підтримала позицію прокуратури.

Представник відповідача-1 заперечувала проти задоволення позову.

Інші учасники справи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

27.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

04.07.2017 в електронній системі закупівель ОНДЕКЦ опублікував оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі послуг "RENAULT LOGON MCV (або еквівалент)", ідентифікатор закупівлі UA-2017-07-04-001560-b за ДК 021:2015:34114000-9 - Транспортні засоби спеціального призначення.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 506 000,00 грн. Строк поставки було визначено до 31.08.2017.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання, а саме ТОВ «ВЕСТА ЛАЙФ» (відповідачем-2) з ціновою пропозицією 499 000,00 грн з ПДВ та ТОВ «АНТДІМ» з ціновою пропозицією 506 000,00 грн з ПДВ.

Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій від 20.07.2017 інформація та документи відповідача-2 відповідають кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації, через що відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі».

За результатами оцінки тендерних пропозицій замовник акцептував тендерну пропозицію відповідача-2, якого визнано переможцем відкритих торгів.

В подальшому, між ОНДЕКЦ (покупцем) та Товариством (постачальником) укладено договір поставки № 1 від 03.08.2017, згідно з яким постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує за рахунок коштів, отриманих згідно рішення Облради № 341-VІІ від 21.03.2017. автомобіль спеціальний "RENAULT LOGАN MCV" для забезпечення оперативного реагування, створення належних умов техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності на скоєні тяжкі та особливо тяжкі злочини за цінами та в асортименті, згідно специфікації.

Згідно з п. 3.4. договору його ціна становить 499 000,00 грн з ПДВ.

Визначений договором предмет закупівлі було поставлено за видатковою накладною № 8 від 03.08.2017.

04.08.2017 ОНДЕКЦ перерахував Товариству кошти за автомобіль на суму 499 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 556 від 04.08.2017.

В електронній системі закупівель "Prozorro" 04.07.2017 опубліковано звіт про виконання договору, відповідно до якого замовником сплачено Товариству 499 000,00 грн з ПДВ.

Рішенням адміністративної колегії Відділення від 29.12.2020 № 65/33-р/к, прийнятим за результатами розгляду справи № 01-02/2019, встановлено, що ТОВ «ВЕСТА ЛАЙФ» та ТОВ «АНТДІМ» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю транспортного засобу спеціального призначення, проведених ОНДЕКЦ. За виявлені порушення до вказаних суб`єктів господарювання застосовано штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.11.2021 у справі № 916/2477/21, яке набрало законної сили 15.12.2021, задоволено позовні вимоги Відділення та стягнуто з ТОВ «ВЕСТА ЛАЙФ» до Державного бюджету України 204 000,00 грн штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та 204 000,00 пені, нарахованої за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням адміністративної колегії Відділення від 29.12.2020 № 65/33-р/к.

Як на підставу для визнання спірного договору недійсним, Прокурор покликається на те, що допущені з боку відповідача-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного відповідачем-1 тендеру, несумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводять до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушують принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелюють мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливають на економічні процеси у державі та суспільстві.

Отже, Прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Товариства, на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Враховуючи наявність умислу лише у Товариства як сторони оспорюваного договору, одержані 499 000,00 грн за цим правочином, на переконання Прокурора, повинні бути повернуті іншій стороні договору (ОНДЕКЦ), а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

З указаних норм матеріального права вбачається, що Одеська обласна рада у спірних правовідносин уповноважена здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20 тощо.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону).

При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абз. 1, 3 пп. 9 п. 4 Положення).

Згідно з пп. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

На території Одеської області повноваження здійснює Південний офіс Держаудитслужби, який і є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у цих спірних правовідносинах.

Щодо визначення другим позивачем у справі Південного офісу Держаудитслужби суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, де відзначено, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18 тощо).

Листом від 03.08.2023 № 52-8058вих-23 Прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, просив Південний офіс Держаудитслужби надати інформацію про вжиті чи заплановані заходи державного фінансового контролю щодо закупівлі UA-2017-07-04-001560-b. Також просив повідомити щодо вжитих заходів стосовно визнання недійсним договору поставки, укладеного за результатами проведення вказаної процедури закупівлі.

У відповідь на запит Прокурора Південний офіс Держаудитслужби листом від 17.08.2023 № 151531-17/3754-2023 повідомив про відсутність підстав для проведення моніторингу процедури закупівлі.

Листом від 14.02.2024 № 52-1732вих-24 Прокурор просив Південний офіс Держаудитслужби надати інформацію, чи відомо останньому про прийняття рішення від 29.12.2020 № 65/33-р/к адміністративною колегією Відділення. Також просив проінформувати про вжиті заходи державного фінансового контролю під час проведення процедури закупівлі UA-2017-07-04-001560-b, або ж повідомити причини невжиття відповідних заходів.

У відповідь на вказаний запит Прокурора Південний офіс Держаудитслужби листом від 27.02.2024 № 151531-17/975-2024 повідомив про те, що питання наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій з боку учасників процедур закупівель не належить до компетенції органів Держаудитслужби. Додатково в листі йдеться про те, що органи Держаудитслужби не мають повноважень на звернення до суду безпосередньо з позовами про розірвання/визнання недійними договорів, у тому числі укладених за результатами процедур закупівель. Прокурора також було повідомлено про те, що заходи державного фінансового контролю щодо закупівлі UA-2017-07-04-001560-b не вживались.

Листом від 14.02.2024 № 52-1734вих-24 Прокурор, у зв`язку з вирішенням питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, просив Облраду про наявність у неї відомостей щодо прийняття адміністративною колегією Відділення рішення від 29.12.2020 № 65/33-р/к. Також просив повідомити про вжиті або заплановані заходи щодо усунення порушень законодавства за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі UA-2017-07-04-001560-b.

Листом від 19.02.2024 № 615/0/03-14/24/286 Облрада проінформувала Прокурора про відсутність відомостей щодо проведеної ОНДЕКЦ процедури закупівлі UA-2017-07-04-001560-b.

Враховуючи викладене, нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів -1 та -2.

Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та на виконання зазначених норм попередньо, до пред`явлення позову, листами № 52-2804вих-24 та № 52-2805вих-24 від 12.03.2024 повідомлено позивачів -1, -2 про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду даного позову.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України, господарський суд повинен врахувати висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був викладений у постанові від 19.12.2025, за результатом розгляду справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах.

У справі № 922/3456/23 Верховним Судом вирішувалося питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто, чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури) таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 228 ЦК України у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, зокрема, зазначено наступне.

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому, підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, Об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається (№ 922/3456/23), при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що, здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Об`єднана палата вважає, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави

Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)

Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:

- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);

- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Втім, Об`єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").".

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд звертає увагу учасників справи, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч.3 ст.228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК Прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Суд зазначає, що у межах даної справи підстави для визнання договору недійсним зводяться лише до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним Прокурор не посилається.

При цьому докази, які можуть свідчити про понесення державою майнової шкоди, переплати коштів або отримання робіт/послуг неналежної якості в матеріалах справи відсутні. Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенню майнового становища держави відсутній, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України правових підстав для визнання Договору недійсним у зв`язку з недоведеністю Прокурором обставини вчинення відповідачами спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також відсутністю підстав для визнання правочину недійсним лише у зв`язку з порушенням відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції. Наведене має наслідком відмову у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання Договору недійсним.

Відмова суду у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність необхідності надавати юридичну оцінку похідним вимогам Прокурора в частині стягнення грошових коштів.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на прокуратуру, у зв`язку з відмовою у задоволенні заявленого позову.

Згідно з ч.ч. 1, 9 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Так, враховуючи ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 у справі № 916/1291/24, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 53, 73-80, 86, 123, 124, 129, 145, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 у справі № 916/1291/24.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 27 травня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 08 червня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков