Рішення № 137224466, 08.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 Справа № 914/773/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»

до відповідача: Приватного підприємства «Ріміт»

про: стягнення 12 974,40 грн.,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ

16.03.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до відповідача: Приватного підприємства «Ріміт» про стягнення 12 974,40 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Дана ухвала суду була надіслана позивачу в його електронний кабінет, про отримання котрої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.

Відповідачу ухвала суду надіслана на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, із 18.10.2023р. введено в дію Закон України № 3200-IX від 29.06.2023р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами». Наведеним Законом внесено відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Отже, чинна редакція Господарського процесуального кодексу України зобов`язує юридичних осіб/адвокатів та рекомендує іншим особам зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку та встановлює наслідки невиконання таких вимог-фактичне повернення/не врахування поданих учасниками (що не зареєстрували електронний кабінет в ЄСІТС) заяв по суті спору.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позов обгрунтовано тим, що Приватне підприємство «Ріміт» (далі Відповідач) самовільно, з порушенням Законів України «Про рекламу», «Про благоустрій населених пунктів», постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003р. №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», «Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади» затверджених ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011р., «Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади» затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №569 від 21.05.2010р., (чинних на момент встановлення) встановило рекламні конструкції без виданого дозволу на розміщення за адресою м. Львів, вул. Польова, 57А.

За змістом позовних вимог, загальна сума заборгованості, яку ПП «Ріміт» зобов`язане відшкодувати КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем та зберіганням рекламних конструкцій за адресою вул. Польова, 57А м.Львів згідно наказу № 47Д від 27.04.2021р. становить 12 974,40 грн. (разом з ПДВ, яке становить 2 162,40 грн.).

Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 165 ГПК України, не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

З метою усунення порушень щодо самовільного встановлення рекламних конструкцій без виданого дозволу на розміщення таких за адресою м. Львів, вул. Польова, 57А., Департаментом економічного розвитку скеровано вимогу №23/Р-2-929 відповідачу та зазначено термін добровільного демонтажу до 15.04.2021р.

У зв`язку з невиконанням вищезазначених вимог відповідачем, Департамент економічного розвитку видано наказ №47Д від 27.04.2021р., де вказано про примусовий демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій КП «Адміністративно-технічне управління».

Демонтаж рекламних конструкцій проведено підрядником ФОП Флисом Тарасом Івановичем згідно укладеного договору №18/05/21 від 18.05.2021р.

За результатами проведеного демонтажу складено акт №10 від 07.12.2021р.

Накладною від 07.12.2021р. №96 демонтовані конструкції передано на склад комірнику КП «Адміністративно-технічне управління» Крижанівському І.Ф. (наказ про призначення на посаду та посадова інструкція долучено до позову).

Оплату послуг підтверджено долученим актом та розрахунком наданих послуг №0712 від 07.12.2021р. та платіжною інструкцією №3099 від 28.12.2021р.

За змістом позовних вимог, загальна сума заборгованості, яку ПП «Ріміт» зобов`язане відшкодувати КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем та зберіганням рекламних конструкцій за адресою вул. Польова, 57А м.Львів згідно наказу № 47Д від 27.04.2021р. становить 12 974,40 грн. (разом з ПДВ, яке становить 2 162,40 грн.).

З метою досудового врегулювання спору відповідачу скеровувалась лист - вимога від 30.07.2024р. №2410-10-3891 про повернення витрат, понесених КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем та зберіганням конструкцій, однак станом на момент звернення до суду, відповідачем не погашено заборгованість та жодної відповіді позивач не отримав.

Разом з тим, як зазначає позивач, згідно виданого дозволу ЛМР №5-18-08-016 відповідачеві надано дозвіл на розміщення рекламної конструкції типу «прапор» за адресою м.Львів, вул. Польова, 57А., термін дії 01.09.2018р. - 31.08.2023р.

Проте, дозволу на демонтовані рекламні конструкції відповідач не ініціював та дозвільних документів не отримував.

У прохальній частині позову викладено клопотання про поновлення строку позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Проаналізувавши предмет та підстави заявлених вимог, надавши оцінку поданим доказам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління», відповідно до розділу І Статуту КП «Адміністративно-технічне управління» (далі - Статут), організоване, засноване і здійснює свою діяльність на міській комунальній власності.

Згідно пункту 2.2.5. Статуту комунального підприємства «Адміністративно-технічне

управління», одним із напрямків його діяльності є «виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями уповноваженого органу».

Виконання наказів Департаменту містобудування, департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, а також рішень виконавчого комітету Львівської міської ради КП «Адміністративно-технічне управління» здійснює за кошти, отримані від надання у тимчасове користування розповсюджувачам реклами місць для розміщення реклами, що перебувають у комунальній власності, тобто за кошти від використання третіми особами комунальної власності. Зазначені кошти є коштами територіальної громади і коштами міського бюджету. Некомпенсовані витрати КП «Адміністративно-технічне управління» зумовлюють, відповідно, недоїмку відрахувань до міського бюджету, оскільки, відповідно до п.9.2 Статуту, частина прибутку вилучається до бюджету.

У відповідності до вимог ст. 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та у порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджені Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067 (надалі-Типові правила) виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Відповідно до пунктів 1 та 4 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до п. 4.2.10. «Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади», затверджених рішенням виконавчого комітету ЛМР від 21.05.2010р. №569, підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

У п.2.1. «Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади», затверджених рішенням виконавчого комітету ЛМР від 21.05.2010р. №569 передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.

Примусовий демонтаж конструкції це засіб для примусового усунення виявленого порушення вимог законодавства про рекламу (самовільного встановлення рекламного засобу), не усунутого суб`єктом господарювання у добровільному порядку.

Згідно п.2.1. Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади», затверджених рішенням виконавчого комітету ЛМР від 21.05.2010р. №569, робочий орган з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами орган, уповноважений Львівською міською радою виконувати покладені на нього функції, передбачені Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067.

У межах своєї компетенції Робочий забезпечує контроль за виконанням вимог Закону України «Про рекламу», Типових Правил розміщення зовнішньої реклами, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові усіма особами незалежно від форм власності та відомчої належності. Робочий орган уповноважений у сфері реклами звертатися до юридичних і фізичних осіб з вимогами про усунення виявлених порушень у визначений у вимогах термін.

Відповідно до пункту 13.4. «Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади», затверджених Ухвалою сесії Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 року: «витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники:

п.13.4.1.За демонтаж та транспортування спеціальної конструкції у розмірі фактичних витрат;

п.13.4.2.За зберігання спеціальної конструкції у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання» (17 грн. за 1 день за 1 конструкцію).

Згідно «Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади», затверджених рішенням Львівської міської ради №569 від 21.05.2010р., зберігання демонтованих рекламних засобів становить 6 місяців.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження стосовно організації благоустрою населених пунктів, здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п.5 ч.2, ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. Здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утримання територій населених пунктів.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 та п. 7 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», правила благоустрою території населеного пункту нормативно правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Правила благоустрою м.Львова, затверджені Ухвалою сесії Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011р., розроблені відповідно до Законів України «Про рекламу», «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про адміністративні послуги», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування в Україні», Про благоустрій населених пунктів», «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067, ухвали міської ради від 21.04.2011р. № 376 «Про Правила благоустрою м. Львова» (п. 1.1. Порядку).

Вищевказані Правила є обов`язковими для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчої належності, а також фізичними особами підприємцями.

Згідно п. 8.1.1. Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові демонтажу підлягають самовільно встановлені рекламоносії, власник яких не виконав вимогу про демонтаж.

Примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами Оператора (КП «Адміністративно-технічне управління»), робочим органом або на їх замовлення підрядною організацією. Обов`язок зі зберігання Позивачем демонтованих конструкцій в складських приміщеннях передбачений «Правилами розміщення реклами на території Львівської міської територіальної громади», затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010р.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У матеріалах справи відсутнє рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про надання відповідачу дозволу на розміщення рекламних конструкцій, як це передбачено Правилами.

Відтак, суд доходить висновку про те, що рекламні конструкції відповідача були самовільно встановленими.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, є вина, шкода, причинний зв`язок, протиправність поведінки.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про те, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивачу було заподіяно збитки у розмірі вартості понесених ним витрат на проведення демонтажу, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Визначаючи розмір витрат на демонтаж, який підлягає стягненню із відповідачки, суд зазначає, що такий становить 12 974,40 грн., адже визначений із урахуванням ПДВ.

При здійсненні таких висновків, суд виходить із того, що позивач є платником податку на додану вартість, тобто непрямого податку, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пункт 14.1.178 ПК України).

Об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (пункт 185.1 ПКУ України).

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку (пункт 14.1.185 ПК України).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

У листі ДФС України №23363/6/99-99-15-03-02-15 від 28.10.2016р. зазначено, що, якщо кошти надходять до платника податків в рахунок оплати вартості поставлених таким платником товарів/послуг, в тому числі які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, які для цілей оподаткування ПДВ є об`єктом оподаткування, то на дату зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку платник зобов`язаний визначити податкові зобов`язання виходячи з вартості таких товарів/послуг.

Отже, нарахування КП «Адміністративно-технічне управління» податку на додану вартість у розмірі 20 % на вартість понесених позивачем витрат на демонтаж відповідає вимогам законодавства.

Згідно долученої до позову накладної №96 від 07.12.2021р., накладна містить інформацію про інвентарні номери демонтованих конструкцій, які були транспортовані на склад КП «Адміністративно-технічне управління» і є одним з документів, що підтверджує виконання підрядником умов договору про надання послуг демонтажу рекламних конструкцій, їх завантаження, транспортування до майданчика тимчасового зберігання. В результаті виконання підрядником умов договору, позивачем перераховано кошти за демонтаж, транспортування конструкцій на склад, що підтверджується банківськими виписками, які є в матеріалах справи.

Зі змісту розрахунків позивача слідує, що нарахування плати за зберігання трьої рекламних конструкцій відповідача здійснюється за 182 дні, виходячи із вартості одного дня зберігання у розмірі 17,00 грн. Загальний розмір плати становить 12 974,40 грн. з ПДВ.

Здійснивши відповідний перерахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача вартості зберігання самовільно встановлених рекламних конструкцій у розмірі 12 974,40 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягаю задоволенню у повному обсязі, а саме у розмірі 12 974,40 грн.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України слідує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено повний склад цивільного правопорушення, оскільки мала місце протиправна поведінка відповідача, що полягала у самовільному встановленні рекламних конструкцій, які було демонтовано позивачем у примусовому порядку; позивачем понесено збитки, тобто витрати на оплату послуг підрядника та зберігання демонтованих конструкцій; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача позивач поніс збитки, демонтуючи конструкції на виконання наказу Департаменту економічного розвитку; наявність вини, оскільки відповідач, не маючи відповідного дозволу, самовільно встановив конструкції.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу у добровільному порядку вказаних витрат, пов`язаних з проведеним демонтажем та зберіганням демонтованих рекламних конструкцій.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до задоволення повністю.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). Така заява до суду не поступала.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №4235 від 06.03.2026р. на суму 2 662,40 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Ріміт» (адреса: Україна, 79020, Львівська обл., місто Львів, вулиця Ю.Липи, будинок 35, квартира 52; ідентифікаційний код 20785115) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (адреса: 79005, Україна, Львівська обл., місто Львів, площа Міцкевича, будинок, 6/7; ідентифікаційний код 13804591) 12 974,40 грн. витрат, пов`язаних з проведеним демонтажем та зберіганням демонтованих конструкцій та 2 662,40 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.