Рішення № 137224261, 28.05.2026, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1073/25

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської міської ради, Північного офісу Держаудитслужби

до 1) Приватного підприємства «Валентина-2000», 2) Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги»

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 241 972, 14 грн

Учасники судового процесу:

прокурор: Постемський А.В.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: Сидоренко В.В.;

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Фастівської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби до Приватного підприємства «Валентина-2000» та Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги», в якій просить суд:

- визнати недійсними додаткові угоди № 2 від 04.05.2021, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022, укладені між Комунальним некомерційним підприємством Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та Приватним підприємством «Валентина-2000»;

- стягнути з Приватного підприємства «Валентина-2000» безпідставно сплачені кошти в сумі 241 972, 14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки внаслідок їх укладення була збільшена ціна, встановлена у договорі про закупівлю товару № 04-03/22 від 04.03.2022, більше ніж на 10 % без документального підтвердження коливання ціни за одиницю товару на ринку.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1073/25 від 16.04.2025 позовну заяву заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області залишено без руху.

23.04.2025 до суду від прокуратури надішли документи на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1073/25. Призначено підготовче засідання у справі на 05.06.2025.

30.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ПП «Валентина-2000» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечує проти позовних вимог прокурора, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вважає висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі», яким прокурором обґрунтований позов, з обґрунтуванням підстав історичного тлумачення та виходячи з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, помилковим. Відповідач також відмітив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 застосувала ст. 652 ЦК України, яка встановлює лише одну з підстав для зміни умов договору, та не врахувала особливостей зміни умов договору про закупівлю, які встановлені спеціальним Законом «Про публічні закупівлі». За доводами відповідача, законодавцем не обмежено будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому зберігається обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що ця зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Тобто, відповідач вважає, що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю). На підтвердження вказаної вище позиції відповідач також посилається на лист Мінекономіки від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 «Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю» (щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 114-ІХ), а також підп. 2, 9 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022. З урахуванням зазначеного вище, позиція ПП «Валентина-2000» зводиться до того, що законодавцем наразі надано право сторонам договору збільшувати ціну за одиницю товару на відсоток коливання такої ціни у бік збільшення (без прив`язки до обмеження у 10%), у зв`язку із чим відповідач вважає доводи прокурора є безпідставними та необґрунтованими, а також недоведеними належними доказами.

04.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від Північного офісу Держаудитслужби надійшло клопотання про долучення пояснень до матеріалів справи № 911/1073/25.

04.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» надійшли додаткові пояснення у справі (які за своїм змістом є заявою відповідача-2 по суті спору), в яких відповідач-2 зазначив, що протягом 2022 року не існувало ні законодавчого, ні підзаконного, ні судового акту, який би встановлював обмеження щодо кількості збільшення ціни за одиницю товару до 10 % від ціни товару. Відповідач-2 посилається на висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21 за змістом якого норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів (не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії у будь-який час) змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Враховуючи викладене, відповідач-2 стверджує про те, що комунальне некомерційне підприємство під час укладання додаткових угод діяло в межах і в спосіб, визначений законодавством та з метою недопущення порушення прав та інтересів мешканців Фастівської територіальної громади у наданні первинної медичної допомоги, а також у наданні допомоги постраждалим мешканцям Бишівської, Макарівської та Бородянської територіальних громад після деокупації території Київської області.

Також, 04.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» надійшла заява про проведення підготовчого засідання у справі за відсутності представника відповідача-2.

05.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від Фастівської міської ради надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи. Водночас, міська рада у поданій заяві зазначила, що вимоги прокурора підтримує в повному обсязі.

05.06.2025 у підготовче засідання з`явились представники позивача-2, відповідача-1 та прокурор та надали усні пояснення по справі. Представники інших сторін у підготовче засідання не з`явились, однак подали до суду заяви сторін про проведення засідання за відсутності учасників справи (їх представників). Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1073/25 на 25.06.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 05.06.2025 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

12.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла відповідь на відзив ПП «Валентина-2000», в якому прокурор, серед іншого, зазначив, що наразі відсутні будь-які обставини, які вказують на помилковість, як вважає представник відповідача-1, та безпідставність посилання прокурором на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, адже спірні правовідносини є подібними. Стосовно посилання у відзиві на лист Мінекономіки від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 прокурор зазначив, що вказаний лист не є актом законодавства та не може встановлювати норми права та трактувати вже діючі положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Посилання відповідача-1 на Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування прокурор відхилив, оскільки вважає, що Особливостями не передбачено граничного розміру збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків та передбачено можливість змінювати умови договору. Також прокурор зауважив, що всі спірні додаткові угоди укладено до набрання чинності Особливостями, тому при оцінці їх правомірності застосуванню підлягають положення Закону України «Про публічні закупівлі».

25.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ПП «Валентина-2000» надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із неможливістю забезпечити явку представника відповідача-1 у підготовче засідання 25.06.2025.

25.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від Північного офісу Держаудитслужби надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача-2.

25.06.2025 у підготовче засідання з`явився прокурор та надав усні пояснення по справі. Представники інших сторін у підготовче засідання не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином. Суд протокольно прийняв відповідь на відзив прокуратури до розгляду та долучив її до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025 зупинено провадження у справі № 911/1073/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

30.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшло клопотання вх. № суду 18160/25 про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 поновлено провадження у справі № 911/1073/25 та підготовче засідання на 19.03.2026. Запропоновано сторонам та прокурору надати письмові пояснення щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Ухвала суду від 02.03.2026 була доставлена до електронних кабінетів сторін 02.03.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

13.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із неможливістю забезпечення явки представника в призначене засідання.

17.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

19.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від Фастівської міської ради надійшли додаткові пояснення у справі з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

19.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

19.03.2026 у підготовче засідання з`явився прокурор та надав усні пояснення по справі. Представники інших сторін у підготовче засідання не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Суд протокольно прийняв додаткові пояснення прокурора та позивача-1 до розгляду та долучив їх до матеріалів справи. Суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з його необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2026 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1073/25 до судового розгляду по суті на 09.04.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 19.03.2026 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

09.04.2026 в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача-1 надав усні пояснення по справі. Представники інших сторін в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку наміром в добровільному порядку сплатити заявлену до стягнення суму.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2026 задоволено усне клопотання представника відповідача-1 та відкладено судове засідання у справі № 911/1073/25 на 14.05.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 09.04.2026 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

13.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача (його представника).

14.05.2026 в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача-1. Представники інших сторін в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

Суд оголосив про відкриття розгляду справи по суті та про його початок. Прокурор та представник відповідача-1 виступили з вступними промовами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.05.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/1073/25 на 28.05.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

14.05.2026 після судового засідання до суду через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 14.05.2026 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

26.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача (його представника).

28.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача-1 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи. Разом з цим повідомив суд, що 26.05.2026 відповідачем ПП «Валентина-2000» були перераховані на рахунок Фастівської міської ради кошти в сумі 241 972, 14 грн, у призначенні платежу зазначено: «оплата згідно позовних вимог у справі №911/1073/25», на підтвердження чого долучив до заяви банківську виписку по рахунку Фастівської міської ради від 26.05.2026.

28.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів сплати ПП «Валентина-2000» в добровільному порядку на користь Фастівської міської ради заявлених до стягнення грошових коштів в сумі 241 972, 14 грн, а також заява про закриття провадження у справі № 911/1073/25 у зв`язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

28.05.2026 в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача-1. Представники інших сторін в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

Суд протокольно задовольнив клопотання відповідача-1 про долучення доказів, прийняв до розгляду докази сплати відповідачем-1 в добровільному порядку на користь позивача-1 заявлених до стягнення сум та постановив врахувати їх під час вирішення спору.

В судовому засіданні прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з урахуванням поданих відповідачем-1 доказів сплати в добровільному порядку на користь позивача-1 заявлених до стягнення сум.

Разом з цим, прокурор заявив усне клопотання про повернення судового збору у разі закриття провадження у справі у зв`язку з сплатою відповідачем грошових коштів.

У свою чергу представник відповідача-1 надав усні пояснення по суті спору та обставин сплати в добровільному порядку заявлених до стягнення сум, просив врахувати вказані обставини та у зв`язку із цим закрити провадження у справі.

Щодо неявки представників сторін в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що учасники справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, однак про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, а їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивачів та відповідача-2.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 28.05.2026 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача-1, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, Фастівською окружною прокуратурою за результатами здійснення функції з представництва інтересів держави встановлено порушення інтересів держави у сфері публічних закупівель при використанні бюджетних коштів, спрямованих на закупівлю нафтопродуктів для забезпечення діяльності Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги».

04.03.2022 між Комунальним некомерційним підприємством Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» (далі замовник, відповідач-2) та Приватним підприємством «Валентина-2000» (далі постачальник, відповідач-1), за результатами проведеної Комунальним некомерційним підприємством Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» закупівлі бензину А-95, дизельного палива, нафтового газу скрапленого (з ідентифікатором UA-2022-02-21-003248-b), у формі переговорної процедури, укладено договір про закупівлю товару № 04-03/22 (далі договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику (бензин А-95, дизельне паливо, нафтовий газ скраплений) код ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти, в замовник зобов`язується прийняти товар шляхом надання талонів від постачальника та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Договором погоджено найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару: Нафта і дистиляти, а саме:

1. Бензин А-95 в кількості 21 500 л, ціна за одиницю без ПДВ 28, 30 грн, ціна за одиницю з ПДВ 33, 96 грн, сума з ПДВ 730 140, 00 грн;

2. Дизельне паливо в кількості 1600 л, ціна за одиницю без ПДВ 26, 65 грн, ціна за одиницю з ПДВ 31, 98 грн, сума з ПДВ 51 168, 00 грн;

3. Нафтовий газ скраплений в кількості 11 500 л, ціна за одиницю без ПДВ 15, 80 грн, ціна за одиницю з ПДВ 18, 96 грн, сума з ПДВ 218 040, 00 грн.

Згідно з п. 1.2 договору, асортимент та кількість товару (об`єм товарної партії) погоджується сторонами в додатках, що є невід`ємними частинами даного договору. Одиницею виміру кількості товару сторони визначили літри.

Загальна сума цього договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії даного договору, згідно додатків до даного договору (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору, загальна сума даного договору на 2022 рік становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн.

Ціна за один літр товару: бензин А-95 33, 96 грн, дизельне паливо 31, 98 грн, нафтовий газ скраплений 18, 96 грн.

За змістом п. 2.4 договору, остаточна ціна договору визначається за підсумком заявок, поданих і оплачених замовником постачальнику протягом строку дії цього договору.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що ціна за одиницю товару може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди. Ціна за одиницю товару може бути змінена не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Відповідно до п. 3.1 договору, після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (товарної партії) шляхом підписання відповідного додатку до даного договору, постачальник надає за видатковою накладною замовнику картку(и) на пальне встановленої форми відповідного номіналу протягом 2022 року. Передача замовнику карток на пальне здійснюється по місцезнаходженню офісу постачальника уповноваженій особі замовника. Уповноважена особа покупця зобов`язана надати постачальнику довіреність на отримання товару (партії товару). Право власності на товар переходить до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар. Товар може відпускатися замовнику по бланкам внутрішнього обігу талонам. Замовник надає замовлення на поставку товару факсимільним зв`язком із зазначенням найменування та кількості товару, а постачальник протягом 2-х банківських днів зобов`язаний надати талони згідно замовлення. Передача товару здійснюється замовнику цілодобово по талонам постачальника, що є документом обов`язкової звітності і підставою для відвантаження товару з АЗС замовнику, що обслуговують талони постачальника

Згідно з п. 3.3 договору, товар постачається замовнику по-частково (товарними партіями) на умовах FСА (Інкотермс 2010) завантажено в автомобільний транспорт замовника з резервуарів автозаправних станцій (АЗС) постачальника. Перелік АЗС та їх місцезнаходження визначаються в додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору. Протягом терміну дії даного договору сторони мають право змінювати перелік АЗС, шляхом внесення відповідних змін до додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.4 визначено, що датою поставки товару є дата отримання оператором АЗС картки на пальне від клієнта.

У пункті 4.1 договору сторони узгодили, що розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті гривнях. Вид розрахунків безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Розрахунки між замовником та постачальником здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.2 договору).

За змістом п. 6.1 договору, замовник зобов`язаний: оплатити поставлений товар на умовах, визначених цим договором (підп. 6.1.1); прийняти товар за кількістю, якістю, в порядку і терміни, установлені цим договором (підп. 6.1.2).

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 договору передбачено, що замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товару та загальну вартість (визначену ціну) цього договору залежно від реального фінансування видатків. У такому випадку сторони вносять відповідні зміни до цього договору, шляхом укладення додаткової угоди.

За змістом п. 6.4 договору, постачальник зобов`язаний: забезпечити своєчасну поставку товару в асортименті та у строки визначені цим договором (підп. 6.4.1).

Підпунктом 6.5.1 п. 6.5 договору передбачено, що постачальник має право своєчасно і в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Відповідно до п. 11.3 договору, зміни, доповнення, додатки до даного договору, його пролонгація або дострокове розірвання будуть дійсні при умові, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками обох сторін. Всі вище перераховані документи до даного договору становлять його невід`ємну частину.

За змістом п. 11.9 договору, термін дії договору встановлюється з дати підписання та діє до 31.12.2022 включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання сторонами.

Умовами п. 11.10 договору визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) дія договору, про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку,

Усі додатки, додаткові угоди та зміни до договору набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та діють протягом строку дії даного договору.

Додатком № 1 до договору є перелік АЗС постачальника в м. Фастів Київської області та їх місцезнаходження.

У подальшому, між КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та ПП «Валентина-2000» укладено 12 додаткових угод, 10 з яких стосувалися збільшення ціни за одиницю товару.

Так, 15.04.2022 між сторонами договору укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони погодилися відповідно до вимог Закону України « Про публічні закупівлі» та п. 11.10 договору про закупівлю товарів щодо зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: « 2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн. Ціна за один літр товару становить: бензин А-95 37, 36 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 1 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-04/01 від 13.04.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися в квітні 2022 року, у порівнянні з березнем 2022 року, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару бензину А-95 збільшена на 10 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у договорі.

04.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн. Ціна за один літр товару становить: бензин А-95 41, 08 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 2 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-05/01 від 02.05.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару бензину А-95 збільшена на 9, 95 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 1 від 15.04.2022 та на 20, 96 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

06.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн. Ціна за один літр товару становить: бензин А-95 45, 18 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 3 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-05/02 від 05.05.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару бензину А-95 збільшена на 9, 98 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 2 від 04.05.2022 та на 33, 03 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

24.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн. Ціна за один літр товару становить: бензин А-95 49, 69 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 4 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-05/3 від 20.05.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару бензину А-95 збільшена на 9, 98 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 3 від 06.05.2022 та на 46, 31 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

31.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 5 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 999 348, 00 грн, в т.ч. ПДВ 166 558, 00 грн. Ціна за один літр товару становить: бензин А-95 54, 66 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 5 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-05/4 від 27.05.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару бензину А-95 збільшена на 10 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 4 від 24.05.2022 та на 60, 95 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

31.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 6 до договору, якою сторони домовились зменшити обсяги закупівлі та відповідно ціну договору на 218 040, 00 грн в т.ч. ПДВ. Пункт 2.3 договору узгоджено викласти в наступній редакції: «Загальна сума договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в тому числі ПДВ 51 113, 61 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

02.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 7 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в т.ч. ПДВ 51 113, 61 грн. Ціна за один літр товару становить: дизельне паливо 35, 17 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 7 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-08/1 від 31.08.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися в серпні-вересні 2022 року, у порівнянні з березнем 2022 року, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару дизельного палива збільшена на 10 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у договорі.

06.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 8 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в т.ч. ПДВ 51 113, 61 грн. Ціна за один літр товару становить: дизельне паливо 38, 68 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 8 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-09/01 від 02.09.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару дизельного палива збільшена на 9, 98 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 7 від 02.09.2022 та на 20, 95 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

13.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 9 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: «2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в т.ч. ПДВ 51 113, 61 грн. Ціна за один літр товару становить: дизельне паливо 42, 54 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 9 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-09/2 від 09.09.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару дизельного палива збільшена на 9, 98 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 8 від 06.09.2022 та на 33, 02 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

20.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 10 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: « 2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в т.ч. ПДВ 51 113, 61 грн. Ціна за один літр товару становить: дизельне паливо 46, 79 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 10 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-09/3 від 15.09.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару дизельного палива збільшена на 9, 99 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 9 від 13.09.2022 та на 46, 31 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

03.10.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 11 до договору, якою сторони погодилися викласти п. 2.3 договору в наступній редакції, а саме: « 2.3 Ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Загальна сума даного договору на 2022 р. становить 781 308, 00 грн, в т.ч. ПДВ 51 113, 61 грн. Ціна за один літр товару становить: дизельне паливо 49, 99 грн.». Всі інші умови договору залишились без змін.

Підставою укладення додаткової угоди № 11 слугував лист ПП «Валентина-2000» № 22-09/4 від 29.09.2022, в якому зазначено, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо.

Таким чином, ціна за одиницю товару дизельного палива збільшена на 6, 83 % у порівнянні з ціною за одиницю товару, визначеною у додатковій угоді № 10 від 20.09.2022 та на 56, 31 % у порівнянні з ціною, визначеною у договорі.

27.12.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 12 до договору, якою сторони, керуючись ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», дійшли взаємної згоди продовжити дію договору на строк, достатній для проведення закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує: 20 відсотків суми, визначеної в договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, а саме до 31.03.2023. Решта умов договору залишились без змін.

Усі зазначені вище додаткові угоди підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток (копії додаткових угод та листів постачальника наявні в матеріалах справи).

Суд встановив, що за результатами виконання договору між сторонами було складено та підписано без зауважень та заперечень видаткові накладні на загальну суму 780 927, 34 грн, а саме: № РН-0000510 від 04.03.2022 на суму 16 980, 00 грн (500 л бензину А-95 за ціною 28,30 грн без ПДВ), № РН-0000593 від 17.03.2022 на суму 21 750, 00 грн (500 л бензину А-95 за ціною 36,25 грн без ПДВ), № РН-0000649 від 08.04.2022 на суму 3 395, 11 грн (100 л бензину А-95 за ціною 31,73 без ПДВ), № РН-0000685 від 20.04.2022 на суму 18 676, 85 грн (500 л бензину А-95 за ціною 34,91 грн без ПДВ), № РН-0000894 від 24.05.2022 на суму 14 907, 00 грн (300 л бензину А-95 за ціною 46,44 грн без ПДВ), № РН-0000919 від 01.06.2022 на суму 27 327, 80 грн (500 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0001377 від 08.08.2022 на суму 54 655, 60 грн (1000 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0002193 від 26.10.2022 на суму 109 311, 20 грн (1000 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0002376 від 15.11.2022 на суму 216 982, 73 грн (3970 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0002297 від 08.11.2022 на суму 14 997, 12 грн (300 л дизпалива за ціною 46,72 грн без ПДВ), № РН-0000670 від 19.04.2022 на суму 11 206, 11 грн (300 л бензину А-95 за ціною 34,91 грн без ПДВ), № РН-0000776 від 12.05.2022 на суму 22 587, 70 грн (500 л бензину А-95 за ціною 42,22 грн без ПДВ), № РН-0001217 від 07.07.2022 на суму 27 327, 80 грн (500 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0001335 від 21.07.2022 на суму 27 327, 80 грн (500 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0001973 від 03.10.2022 на суму 9 998, 08 грн (200 л дизпалива за ціною 46,72 грн без ПДВ), № РН-0002028 від 04.10.2022 на суму 81 983, 40 грн (1500 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ), № РН-0002387 від 09.11.2022 на суму 24 995, 20 грн (500 л дизпаливо за ціною 46, 72 грн без ПДВ), № РН-0002628 від 07.12.2022 на суму 76 517, 84 грн (1400 л бензину А-95 за ціною 51,08 грн без ПДВ) (копії наявні в матеріалах справи).

КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги», на виконання умов договору та відповідно до підписаних між сторонами видаткових накладних було перераховано на користь ПП «Валентина-2000» грошові кошти в загальній сумі 780 927, 34 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень № 100 від 04.03.2022 на суму 16 980, 00 грн, № 117 від 23.03.2022 на суму 21 750, 00 грн, № 141 від 13.04.2022 на суму 3 395, 11 грн, № 150 від 25.04.2022 на суму 18 676, 85 грн, № 190 від 24.05.2022 на суму 14 907, 00 грн, № 211 від 02.06.2022 на суму 27 327, 80 грн, № 289 від 08.08.2022 на суму 54 655, 60 грн, № 393 від 26.10.2022 на суму 109 311, 20 грн, № 415 від 15.11.2022 на суму 216 982, 73 грн, № 405 від 08.11.2022 на суму 14 997, 12 грн, № 131 від 19.04.2022 на суму 11 206, 11 грн, № 174 від 18.05.2022 на суму 22 587, 70 грн, № 333 від 13.07.2022 на суму 27 327, 80 грн, № 366 від 26.07.2022 на суму 27 327, 80 грн, № 562 від 06.10.2022 на суму 9 998, 08 грн, № 570 від 11.10.2022 на суму 81 983, 40 грн, № 671 від 14.11.2022 на суму 24 995, 20 грн, № 788 від 13.12.2022 на суму 76 517, 84 грн.

Всього за договором № 04-03/22 від 04.03.2022 сплачено кошти в сумі 780 927, 34 грн, з яких: місцевий бюджет 498 983, 41 грн, кошти Національної служби здоров`я України 281 943,93 грн, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю, листом КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» № 336 від 17.06.2024, листом Фастівського управління державної казначейської служби України Київської області № 05-17-06/400 від 10.06.2024.

Так, з місцевого бюджету: - відповідно до платіжного доручення № 100 від 04.03.2022 та видаткової накладної № РН-0000510 від 04.03.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 16 980, 00 грн; - відповідно до платіжного доручення № 117 від 23.03.2022 та видаткової накладної № РН-0000593 від 17.03.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 21 750, 00 грн; - відповідно до платіжного доручення № 141 від 13.04.2022 та видаткової накладної № РН-0000649 від 08.04.2022 за придбання 100 л бензину А-95 сплачено 3 395, 11 грн; - відповідно до платіжного доручення № 150 від 25.04.2022 та видаткової накладної № РН-0000685 від 20.04.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 18 676, 85 грн; - відповідно до платіжного доручення № 190 від 24.05.2022 та видаткової накладної № РН-0000894 від 24.05.2022 за придбання 300 л бензину А-95 сплачено 14 907, 00 грн; - відповідно до платіжного доручення № 211 від 02.06.2022 та видаткової накладної № РН-0000919 від 01.06.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 27 327, 80 грн; - відповідно до платіжного доручення № 289 від 08.08.2022 та видаткової накладної № РН-0001377 від 08.08.2022 за придбання 1000 л бензину А-95 сплачено 54 655, 60 грн;- відповідно до платіжного доручення № 393 від 26.10.2022 та видаткової накладної № РН-0002193 від 26.10.2022 за придбання 2000 л бензину А-95 сплачено 109 311, 20 грн; - відповідно до платіжного доручення № 415 від 15.11.2022 та видаткової накладної № РН-0002376 від 15.11.2022 за придбання 3970 л бензину А-95 сплачено 216 982, 73 грн; - відповідно до платіжного доручення № 405 від 08.11.2022 та видаткової накладної № РН-0002297 від 08.11.2022 за придбання 300 л дизельного палива сплачено 14 997, 12 грн.

За рахунок коштів Національної служби здоров`я України: - відповідно до платіжного доручення № 131 від 19.04.2022 та видаткової накладної № РН-0000670 від 19.04.2022 за придбання 300 л бензину А-95 сплачено 11 206, 11 грн; - відповідно платіжного доручення № 174 від 18.05.2022 та видаткової накладної № РН-0000776 від 12.05.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 22 587, 70 грн; - відповідно платіжного доручення № 333 від 13.07.2022 та видаткової накладної № РН-0001217 від 07.07.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 27 327, 80 грн; - відповідно платіжного доручення № 366 від 26.07.2022 та видаткової накладної № РН-0001335 від 21.07.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 27 327, 80 грн; - відповідно платіжного доручення № 562 від 06.10.2022 та видаткової накладної № РН-0001973 від 03.10.2022 за придбання 200 л дизельного палива сплачено 9 998 ,08 грн; - відповідно платіжного доручення № 570 від 11.10.2022 та видаткової накладної № РН-0002028 від 04.10.2022 за придбання 1500 л бензину А-95 сплачено 81 983, 40 грн; - відповідно платіжного доручення № 671 від 14.11.2022 та видаткової накладної № РН-0002387 від 09.11.2022 за придбання 500 л бензину А-95 сплачено 24 995, 20 грн; - відповідно платіжного доручення № 788 від 13.12.2022 та видаткової накладної № РН-0002628 від 07.12.2022 за придбання 1400 л бензину А-95 сплачено 76 517, 84 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що внаслідок укладених додаткових угод № 2, 3, 4, 5 ціна за бензин марки А-95 збільшилась з 33, 96 грн з ПДВ до 54,66 грн з ПДВ, тобто на 60, 95 %, а внаслідок укладених додаткових угод № 7, 8, 9, 10, 11 ціна дизельного палива збільшилася з 31, 98 грн з ПДВ до 49, 99 грн з ПДВ, тобто на 56, 31 %.

Однак, як зазначив прокурор, ПП «Валентина-2000» належними документами коливання ціни на ринку не підтверджено, інформація, викладена у листах не містить будь-яких конкретних даних саме про факт коливання цін на бензин та дизельне паливо у порівняні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 11.10 Договору № 04-03/22 від 04.03.2022, тому їх не може бути розцінено як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору в частині збільшення ціни.

Прокурор зауважив, що сторони протягом 1 місяця (з 04.05.2022 до 31.05.2022) чотирма додатковими угодами № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022 підвищили ціни на бензин А-95 з 37, 36 грн до 54, 66 грн, хоча відповідно до інформації Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 протягом квітня 2022 року спостерігалося зниження середньомісячної ціни на вказаний продукт з 35, 55 грн у березні до 34, 03 грн у квітні 2022 року. Також зауважив, що протягом 1 місяця (з 02 вересня 2022 року до 03.10.2022 року) п`ятьма додатковими угодами № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, №10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 сторони підвищили ціни на дизельне паливо з 31, 98 грн до 46, 79 грн, хоча відповідно до інформації Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 протягом серпня-вересня 2022 року спостерігалося зниження середньомісячної ціни на вказаний продукт з 54, 70 грн до 53, 50 грн (копії листів Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 та № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 наявні в матеріалах справи).

У даному випадку, як зазначив прокурор, лише додаткова угода № 1 від 15.04.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладена з дотриманням норми збільшення ціни за одиницю товару в межах 10%. Разом з тим, належного підтвердження коливання ціни товару на ринку постачальником не надано. Однак, відповідно до листа Головного управління статистики у Київській області від 12.12.2024 № 04-18/1277-24 у березні-квітні 2022 року дійсно простежується коливання ціни на нафтопродукти, тому фактично додаткова угода № 1 від 15.04.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладена з дотриманням норм чинного законодавства.

Прокурор посилається на те, що багаторазове підвищення ціни за одиницю товару як бензину А-95, так і дизельного палива протягом короткого проміжку часу у розмірі, що не перевищує 10 % ціни товару у порівнянні з кожною попередньою угодою, за відсутності коливань ціни товару протягом місяця, що передує укладенню додаткових угод, свідчить про намагання відповідачів приховати завищення ціни за одиницю товару понад законодавчо встановлений 10 % розмір.

Прокурор посилається на те, що укладення між КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та ПП «Валентина-2000» додаткових угод №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 зі збільшенням ціни за товар жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.

У даному випадку, як зазначив прокурор, КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та ПП «Валентина-2000» дійшли згоди підписати оскаржувані додаткові угоди про збільшення ціни на бензин А-95 та дизельне паливо, внаслідок чого вартість 1 л бензину збільшилася на 60,95 %, а ціна дизельного палива збільшилася на 56,31 %, внаслідок чого КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» отримало товар по завищеній ціні.

Враховуючи викладене вище, прокурор посилається на те, що спірні додаткові угоди № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладено всупереч інтересів держави, в порушення вимог п. 13.1 договору № 04-03/22 від 04.03.2022, умов тендерної документації замовника та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на бензин А-95 та дизельне паливо, у зв`язку із чим підлягають визнанню недійсними відповідно до cт. 203, 215 ЦК України.

Крім того, як зазначив прокурор, оскільки спірні додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними та відповідно, не породжують правових наслідків, підстава для оплати поставленого нафтопродуктів за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, а тому ПП «Валентина-2000» має обов`язок повернути грошові кошти в частині збільшеної ціни товару за недійсними додатковими угодами, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

У даному випадку, як зазначив прокурор, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є їх порушення, що виражається у недодержанні вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні оскаржуваних додаткових угод до договору, що призвело до надмірного використання бюджетних коштів. Такі дії створюють загрозу економічній безпеці держави та територіальної громади, порушують порядок проведення публічних закупівель, зокрема їх конкурентну складову у зв`язку з незаконним збільшенням ціни за одиницю товару всупереч нормам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що призводить до порушення інтересів держави у вказаній сфері суспільних відносин. Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товарів бензину А-95 та дизельного палива після укладення договору про закупівлю призвело до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Однак, як зазначив прокурор, ні Фастівська міська рада як орган місцевого самоврядування, який діє від імені Фастівської міської територіальної громади та є засновником та власником КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги») сторони договору 04-03/22 від 04.03.2022 та спірних додаткових угод, фінансування яких здійснювалося за рахунок місцевого бюджету, та яка зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним підприємством коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, ні Північний офіс Держаудитслужби, як орган, що здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

З урахуванням усього зазначеного вище, оскільки, на думку прокурора, додаткові угоди № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладені в порушення вимог п. 13.1 договору № 04-03/22 від 04.03.2022, умов тендерної документації замовника та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», внаслідок чого збільшено ціну за одиницю товару без наявності та підтвердження факту коливання ціни на ринку за одиницю товару з моменту укладення договору, у той час як органами, уповноваженими на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не вживаються заходи належного реагування з метою захисту інтересів держави, заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Фастівської міської ради, Північного офісу Держаудитслужби про визнання вказаних додаткових угод недійсними та стягнення з ПП «Валентина-2000» на користь Фастівської міської ради безпідставно сплачені кошти в сумі 241 972, 14 грн.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів, господарським судом враховано наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фастівської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», замовниками є суб`єкти, визначені згідно з статтею цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону обумовлено, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

За положеннями ч. 2 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Статтею 18-1 цього Закону передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги» за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, засновником якого є Фастівська міська рада. Отже, засновником підприємства є територіальна громада м. Фастів Київської області.

Суд констатує, що рада наділена обов`язком забезпечувати ефективне та раціональне використання бюджетних коштів, а також вживати заходів для запобігання порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель. Відповідно, на неї покладено відповідальність за здійснення контролю за правомірністю укладених правочинів, їх відповідністю вимогам законодавства та принципам публічних закупівель.

Отже, КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги» підпорядковане, підзвітне та підконтрольне своєму засновнику, що зумовлює необхідність здійснення ефективного контролю за його фінансово-господарською діяльністю з боку Фастівської міської ради.

Оскільки Фастівська міська рада є засновником КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги», яке виступає стороною оспорюваних додаткових угод, вона наділена визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого комунального некомерційного підприємства, дотриманням вимог законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, а також забезпеченням ефективного та правомірного витрачання ним коштів відповідно до встановлених процедур.

При цьому, джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не має вирішального значення, оскільки контроль за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи є правом та обов`язком її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, контрольні функції Фастівської міської ради поширюються на правомірність укладених правочинів та їх відповідність принципам ефективного використання бюджетних ресурсів, що зумовлює її правову зацікавленість у вирішенні спору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у cправі № 924/524/24, від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24.

Верховний Суд у постанові у справі № 924/564/22, досліджуючи питання належного позивача у відповідній категорії спорів, дійшов висновку, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес і стосується прав та інтересів широкого кола осіб мешканців відповідної області. Орган місцевого самоврядування, відповідно до своїх повноважень, зобов`язаний забезпечувати раціональне використання комунального майна та інших ресурсів. Укладення підконтрольним такому органу комунальним закладом правочинів, що суперечать законодавству, може призводити до неефективного витрачання бюджетних коштів і порушення економічних інтересів територіальної громади.

Оскільки засновником КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги» є територіальна громада в особі Фастівської міської ради, яка фінансує та контролює діяльність цього комунального закладу, а також здійснює контроль за виконанням місцевого бюджету, зокрема щодо законності та ефективності використання підприємством бюджетних коштів за договорами закупівлі товарів, суд дійшов висновку, що Фастівська міська рада є належним позивачем у цій справі, уповноважена на вжиття заходів представницького характеру для захисту інтересів територіальної громади, які є складовою державного інтересу, пов`язаного із законним та ефективним використанням коштів місцевого бюджету.

Крім того, прокурор посилається на те, що уповноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері публічних закупівель є Північний офіс Держаудитслужби.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

За змістом ст. 5 вказаного Закону контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі органи державного фінансового контролю).

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (далі Положення № 43), Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підп. 3 п. 4 Положення № 43 Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно із п. 8 ст. 10 Закону їм надано право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства, а згідно із п. 10 ст. 10 Закону на звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених порушень під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пунктами 3, 4, 9 ч. 4 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень за законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України.

Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України від 02.06.2016 № 23 затверджено Положення про Північний офіс Держаудитслужби, згідно якого Північний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальних одиниць за їх місцезнаходженням відповідно.

Повноваження Північного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень. Звернення органу державного фінансового контролю до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 816/2394/16).

Відтак Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, а тому у даному випадку Північний офіс Держаудитслужби є належним органом, в інтересах якого мав право звертатися прокурор з позовом, який розглядається у цій справі (висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Таким чином, Північний офіс Державної аудиторської служби України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Київської області.

Отже, прокурор вірно визначився із органами, уповноваженим у спірних правовідносинах на захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на порушення, що виражається у недодержанні вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні оскаржуваних додаткових угод до договору, що призвело до надмірного використання бюджетних коштів. Такі дії створюють загрозу економічній безпеці держави та територіальної громади, порушують порядок проведення публічних закупівель, зокрема їх конкурентну складову у зв`язку з незаконним збільшенням ціни за одиницю товару всупереч нормам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що призводить до порушення інтересів держави у вказаній сфері суспільних відносин.

Фастівською окружною прокуратурою Київської області було скеровано до Фастівської міської ради лист № 57-2280вих-24 від 03.05.2024 щодо вжиття заходів, спрямованих на відновлення порушеного права у вказаних правовідносинах із зазначенням виявлених порушень, у відповідь на який Фастівська міська рада листом від 14.05.2024 № 3427-24 повідомила прокуратуру про те, що заходи щодо визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів не вживалися.

Крім того, Фастівською окружною прокуратурою листом № 57-2885вих-24 від 05.06.2024 повідомлено Північний офіс Держаудитслужби про виявлені порушення та наголошено на необхідності їх усунення, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом або повідомленням причин, що цьому перешкоджають, у відповідь на який Північний офіс Держаудитслужби листом № 262627-17/4102-2024 від 17.06.2024 повідомив про те, що взяв до уваги інформацію, викладену в листі прокуратури, проте повідомив, що ревізія, перевірка та моніторинг закупівель за номером UA-2022-02-21-003248-b не здійснювалась.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що прокурор, який звернувся до суду із даним позовом, виконав обов`язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з цим, з наведених вище відповідей вбачається, що ні Фастівська міська рада, ні Північний офіс Держаудитслужби належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави, не вжили жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави, що свідчить про бездіяльність позивачів щодо здійснення останніми захисту інтересів держави.

У подальшому, Фастівською окружною прокуратурою Київської області направлено позивачам повідомлення № 57-1657 вих-25 та № 57-1658 вих-25 від 25.03.2025 про встановлення відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав представництва інтересів держави в суді в особі позивачів до ПП «Валентина-2000» та КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн та пред`явлення у зв`язку із цим позову до суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Додатково суд зазначає, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинний на дату виникнення спірних правовідносин) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про закупівлю товару № 04-03/22 від 04.03.2022 був укладений між відповідачами в порядку процедури публічних закупівель у формі відкритих торгів.

Частинами 2, 3, 4 ст. 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на час укладення договору), договір про закупівлю господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ч. 4 статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 4 ст. 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм ч. 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ від 03.06.2021, тож під час оцінки спірних правовідносин суд застосовує законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Згідно з пунктом 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 із змінами, внесеними Законом № 1530-IX від 03.06.2021).

З системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 1530-ІХ дійшла наступних висновків.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено п. 2 ч. 5 статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Іншими словами, зміни та доповнення до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте п. 2 ч. 5 статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Філологічне тлумачення п. 2 ч. 5 с. 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10% ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верхового Суду у п. 158 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 дійшла висновку, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вище спростовуються твердження відповідачів, що законодавцем наразі надано право сторонам договору збільшувати ціну за одиницю товару на відсоток коливання такої ціни у бік збільшення (без прив`язки до обмеження у 10%), а також твердження про помилковість висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі».

Посилання відповідача-1 у відзиві на позовну заяву на роз`яснення Міністерства економіки України, викладені у листі № 3304-04/69987-06 від 24.11.2020 «Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю», які є відмінними від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, суду відхиляє як необґрунтовані, оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

Надання Міністерством економіки України листів або роз`яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, зокрема висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону № 922-VIII (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 922/2497/23).

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача-1 як на правомірність укладення оспорюваних додаткових угод та наявність підстав для зміни ціни товару більш ніж на 10 % на постанову Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, оскільки відповідна постанова має перспективну дію і не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності, у той час як договір про закупівлю № 04-03/22 укладено 04.03.2022, а спірні додаткові угоди до нього укладались з 04.05.2022 до 03.10.2022.

З урахуванням наведеного вище, суд у даній справі дійшов до висновку, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що спірні додаткові угоди укладені всупереч інтересам держави, без належних правових підстав, у порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та положень договору, внаслідок чого було безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що не відповідало вимогам тендерної документації, у зв`язку із чим такі додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом вище, за результатами проведення оголошеної КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» процедури закупівлі бензину А-95, дизельного палива, нафтового газу скрапленого (з ідентифікатором UA-2022-02-21-003248-b), у формі переговорної процедури, переможцем визнано ПП «Валентина-2000» з остаточною пропозицією суми закупівлі 999 348, 00 грн з ПДВ та обсягами закупівлі: бензин А-95 21 500 л, дизельне паливо 1 600 л, нафтовий скраплений газ 11 500 л, з яким в результаті і укладено договір про закупівлю товару № 04-03/22 від 04.03.2022, за умовами якого відповідач-1 зобов`язався у 2022 році поставити відповідачу-2 бензин А-95, дизельне паливо, нафтовий газ скраплений) в наступних обсягах, а саме:

1. Бензин А-95 в кількості 21 500 л, ціна за одиницю без ПДВ 28, 30 грн, ціна за одиницю з ПДВ 33, 96 грн, сума з ПДВ 730 140, 00 грн;

2. Дизельне паливо в кількості 1600 л, ціна за одиницю без ПДВ 26, 65 грн, ціна за одиницю з ПДВ 31, 98 грн, сума з ПДВ 51 168, 00 грн;

3. Нафтовий газ скраплений в кількості 11 500 л, ціна за одиницю без ПДВ 15, 80 грн, ціна за одиницю з ПДВ 18, 96 грн, сума з ПДВ 218 040, 00 грн.

Додатковими угодами № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022 № 5 від 31.05.2022 до договору ціну бензину А-95 за 1 літр було збільшено з 33, 96 грн за літр до 54, 66 грн за літр, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 60, 95 % від ціни, визначеної основним договором.

Крім того, додатковими угодами № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022 та № 11 від 03.10.2022 до договору ціну дизельного палива за 1 літр було збільшено з 31, 98 грн за літр до 49, 99 грн за літр, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 56, 31 % від ціни, визначеної основним договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» із змінами, внесеними Законом № 1530-IX від 03.06.2021, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Отже, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» прямо передбачає коливання цін на ринку щодо відповідного товару обов`язковою умовою для збільшення ціни договору про закупівлю.

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі № 926/3244/22).

Суд встановив, що підставами укладення додаткових угод слугували листи ПП «Валентина-2000», а саме: додаткової угоди № 1 слугував лист № 22-04/01 від 13.04.2022, додаткової угоди № 2 лист № 22-05/01 від 02.05.2022, додаткової угоди № 3 лист № 22-05/02 від 05.05.2022, додаткової угоди № 4 лист № 22-05/3 від 20.05.2022, додаткової угоди № 5 лист № 22-05/4 від 27.05.2022, додаткової угоди № 7 лист № 22-08/1 від 31.08.2022, додаткової угоди № 8 лист № 22-09/01 від 02.09.2022, додаткової угоди № 9 лист № 22-09/2 від 09.09.2022, додаткової угоди № 10 лист № 22-09/3 від 15.09.2022 та додаткової угоди № 11 лист № 22-09/4 від 29.09.2022, які є аналогічними за змістом, в яких відповідач-1 зазначив, що ринкові ціни на нафтопродукти значно підвищилися у зв`язку з військовою агресією та значним дефіцитом пального, однак вказав, що через введений воєнний стан в Україні органи Державної служби статистики та Торгово-Промислової Палати України не працюють, тому довідку щодо коливання ціни за одиницю товару на ринку надати неможливо, повідомивши при цьому, що така довідка буде надана за потреби при поновленні роботи відповідних органів.

З листів відповідача-1 вбачається, належного обґрунтування підвищення цін на пальне вказані листи не містять та не відображають жодної інформації щодо динаміки середніх цін на пальне у спірний період. До вказаних листів не долучені докази пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди. Інших документів в обґрунтування зміни ціни товару в бік збільшення відповідач-1 відповдіачу-2 не направляв.

Інформація, викладена у листах не містить будь-яких конкретних даних саме про факт коливання цін на бензин та дизельне паливо у порівняні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 11.10 договору № 04-03/22 від 04.03.2022, тому їх не може бути розцінено як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до договору в частині збільшення ціни.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 жодних документів на підтвердження коливання ціни товару на ринку у спірний період відповідачу-2 не надав. В матеріалах справи відсутні та відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди.

Прокурор також обґрунтовано зазначив, що сторони протягом 1 місяця (з 04.05.2022 до 31.05.2022) чотирма додатковими угодами № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022 підвищили ціни на бензин А-95 з 37, 36 грн до 54, 66 грн, хоча відповідно до інформації Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 протягом квітня 2022 року спостерігалося зниження середньомісячної ціни на вказаний продукт з 35, 55 грн у березні до 34, 03 грн у квітні 2022 року. Також протягом 1 місяця (з 02 вересня 2022 року до 03.10.2022 року) п`ятьма додатковими угодами № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, №10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 сторони підвищили ціни на дизельне паливо з 31, 98 грн до 46, 79 грн, хоча відповідно до інформації Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 протягом серпня-вересня 2022 року спостерігалося зниження середньомісячної ціни на вказаний продукт з 54, 70 грн до 53, 50 грн (копії листів Головного управління статистики наявні в матеріалах справи).

Отже, в матеріалах справи відсутні та відповідачем-1 до суду не надано документи, які б містили відомості щодо динаміки ціни на пальне (бензин А-95, дизельне паливо) пропорційності їх зростання, аналіз вартості ціни пального на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни пального на ринку, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що спірні додаткові угоди укладені за відсутності належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII.

Суд також враховує пояснення прокурора, що у даному лише випадку додаткова угода № 1 від 15.04.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладена з дотриманням норми збільшення ціни за одиницю товару в межах 10 %, однак належного підтвердження коливання ціни товару на ринку постачальником не надано. У той де час прокурор вказав, що відповідно до листа Головного управління статистики у Київській області № 04-18/1277-24 від 12.12.2024 у березні-квітні 2022 року дійсно простежується коливання ціни на нафтопродукти, тому фактично додаткова угода № 1 від 15.04.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 укладена з дотриманням норм чинного законодавства.

Враховуючи викладене вище, судом встановлено, що спірні додаткові угоди № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 є такими, що суперечать п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідачі в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростували та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених прокурором, не надали, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 є обґрунтованими, нормативно та документально доведеними, у зв`язку із чим підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з ПП «Валентина-2000» безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 922/2060/23 вказував на можливість застосування реституції у спорі за позовом прокурора про визнання недійсними додаткових угод, укладених до договору про постачання електроенергії, з посиланням на те, що оспорювані додаткові угоди укладені в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а саме без належного обґрунтування та достатнього документального підтвердження, з якого можливо було б визначити динаміку ціни у період з часу укладання договору про закупівлю товарів по дату укладення додаткових угод до договору. Прокурор зазначав, що «каскадне» підвищення ціни товару шляхом укладення протягом короткого проміжку часу додаткових угод до договору свідчить про намагання постачальника перекласти ризики здійснення власної підприємницької діяльності на замовника, а також про намір освоїти передбачені умовами договору первісні обсяги коштів замовника при одночасному зменшенні кількості електроенергії, що фактично спожита замовником.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 922/2060/23 (з урахуванням зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції апеляційним судом), погодився з судами попередній інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, внаслідок чого у відповідача відпала підстава набуття грошових коштів, які останній зобов`язаний повернути відповідно до статей 216, 1212 ЦК України, оскільки оспорювані у цій справі угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо визначення ціни електричної енергії, поставленої за договором про постачання електричної енергії, мали здійснюватися відповідно до умов укладеного договору.

Отже, оскільки спірні додаткові угоди № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору № 04-03/22 від 04.03.2022 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати пального (бензину А-95 та дизельного палива) за встановленою у них ціною відпала, а тому ПП «Валентина-2000» має повернути сплачені на підставі них грошові кошти на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України.

За розрахунком прокурора, враховуючи, що додаткові угоди (крім додаткової угоди № 1 від 15.04.2022), укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, то з відповідача повинні бути стягнуті безпідставно сплачені з місцевого бюджету кошти на загальну суму 241 972, 14 грн, що відповідає наступному розрахунку:

- первісна ціна бензину А-95 згідно договору № 04-03/22 від 04.03.2022 складає 33, 96 грн з ПДВ, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 15.04.2022 ціна бензину А-95 становить 37, 36 грн з ПДВ. Упродовж березня грудня 2022 року фактично по ціні 33, 96 грн поставлено 500 л бензину А-95 на суму 16 980, 00 грн. Всього за договором поставлено 14 070 л бензину А-95. Тобто, із завищеною ціною поставлено 13 570 л бензину А-95, у зв`язку із чим покупець повинен був сплати за відповідну кількість отриманого товару 37, 36 грн х 13 570 л = 506 975, 20 грн;

- первісна ціна дизельного палива складає 31, 98 грн з ПДВ. Упродовж березня грудня 2022 року фактично поставлено 1000 л дизпалива, у зв`язку із чим покупець повинен був сплати за відповідну кількість отриманого товару 31, 98 грн х 1000 л = 31 980, 00 грн.

З огляду на викладене, відповідно до первісних умов договору за поставлений бензин А-95 та дизельне паливо покупець повинен був сплатити грошові кошти в загальній сумі 538 955, 20 грн (506975,20 грн + 31980 00 грн), у той же час з матеріалів справи вбачається, що покупцем фактично сплачено за поставлений товар 780 927, 34 грн.

З огляду на викладене, різниця між фактично сплаченою сумою та сумою, яка підлягала сплаті відповідно до первісних умов договору, складає 241 972, 14 грн (780 927, 34 грн 509 797, 20 грн), а тому сума надмірно сплачених коштів складає 241 972, 14 грн, що підлягають поверненню до бюджету.

Суд перевірив розрахунок прокурора заявленої до стягнення суми та встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, не порушує прав відповідача із урахуванням здійснених судом вище висновків. Відповідач-1 розрахунки прокурора не оспорив, заявлену до стягнення суму не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Разом з цим, суд встановив, що після відкриття провадження у справі ПП «Валентина-2000» перерахувало на рахунок Фастівської міської ради грошові кошти в загальній сумі 241 972, 14 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 3959 від 25.05.2026 на суму 241 972, 14 грн із призначенням платежу « 30293276; код платежу 24060300; оплата згідно позовних вимог у справі № 911/1073/25» та банківською випискою по рахунку Фастівської міської ради від 26.05.2026.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Валентина-2000» зверталось до Фастівської міської ради з листом вих. № 26/05/18-1 від 18.04.2026, в якому просило надати відповідачу-1 поточні реквізити ради для здійснення перерахування грошових коштів задля мирного вирішення спору у справі № 911/1073/25, у відповідь на який Фастівська міська рада листом № 06-33/2983 від 25.05.2026 надало реквізити для перерахування коштів.

Суд встановив, що ПП «Валентина-2000» перерахувало грошові кошти 241 972, 14 грн на реквізити, повідомлені Фастівською міською радою разом з листом № 06-33/2983 від 25.05.2026.

Суд враховує, що звертаючись до суду із даним позовом прокурор у п. 3 прохальній частині позовної заяви просив суд стягнути з ПП «Валентина-2000» (код ЄДРПОУ 30293276) на користь Фастівської міської ради (код ЄДРПОУ 34446857) безпідставно сплачені кошти в сумі 241 972, 14 грн.

В обґрунтування підстав для стягнення безпідставно набутих коштів саме на користь Фастівської міської ради прокурор зазначав, що з огляду на економічну ситуацію, пов`язану з фінансуванням діяльності комунального підприємства з місцевого бюджету та враховуючи вимоги ст. 26 Бюджетного кодексу України вбачається, що джерелом фінансування спірної закупівлі у даній справі фактично є кошти, що належать на праві спільної власності Фастівської територіальної громади.

Також прокурор посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, в якій викладені наступні висновки: «Відповідно до пункту 1 частини другої статті 55, частини першої статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17. (п. 8.17 Постанови).

Суд встановив вище, що засновником КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» є Фастівська міська рада, яка наділена обов`язком забезпечувати ефективне та раціональне використання бюджетних коштів, а також вживати заходів для запобігання порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель. Відповідно, на неї покладено відповідальність за здійснення контролю за правомірністю укладених правочинів, їх відповідністю вимогам законодавства та принципам публічних закупівель.

Тобто, КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 погодилась з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб (у нашому випадку в мешканців Фастівської територіальної громади). Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади (п. 8.47 постанови).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, зробив наступний правовий висновок:

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, касаційний суд дійшов висновку, що комунальне підприємство, установа чи організація у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товарів чи послуг в обсязі та в межах видатків, визначених селищною радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Згідно з ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що у цій справі апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відмову у стягненні коштів на користь селищної ради з тих підстав, що остання не була стороною договору про закупівлю та додаткових угод до нього, а школа є окремою юридичною особою, що має власні рахунки і самостійно здійснює свою фінансово-господарську діяльність.

Водночас з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців територіальної громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Пунктом 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, зокрема, що до повноважень сільської ради належить питання стосовно розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання бюджету.

Відповідно до пункту 13 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Частиною 2 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Тобто, Фастівська міська рада є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами (майном) місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Фастівської міської ради.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

З наявного в матеріалах справи листа Фастівського управління державної казначейської служби України Київської області за № 05-17-06/400 від 10.06.2024 вбачається, що джерелами фінансування договору №04-03/22 від 04.03.2022 та спірних додаткових угод були кошти місцевого бюджету, які виділялися відповідно до рішення Фастівської міської ради Київської області № 13-ХVI-VIII від 21.12.2021 «Про місцевий бюджет на 2022 рік» та Програми фінансової підтримки та розвитку Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги» на 2021-2023 рік.

Головним розпорядником, до мережі якого включено Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський центр первинної (медико-санітарної) допомоги» є виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області (ЄДРПОУ 04054926).

Фінансування зазначеного одержувача здійснювалося вищевказаним головним розпорядником за рахунок асигнувань місцевого бюджету відповідно до рішення Фастівської міської ради Київської області від 21.12.2021 № 13-ХVI-VIII «Про місцевий бюджет на 2022 рік». Кошти на здійснення видатків перераховуються розпорядником вищого рівня в межах кошторисних призначень бюджетної установи нижчого рівня, встановлених на відповідний бюджетний рік.

Також, статтею 3 БК України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік , який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

У разі якщо з початком нового бюджетного періоду (після 1 січня) на реєстраційний рахунок розпорядника (одержувача) бюджетних коштів повернуто кошти за товари, роботи або послуги, отримані та оплачені в попередньому бюджетному році, він не може їх використовувати в поточному році та надалі кошти перераховуються ним до бюджету, з якого відбувалося фінансування видатків: - якщо кошти були перераховані із загального фонду бюджету, вони повертаються у загальний фонд відповідного бюджету (код доходів 24060300 «Інші надходження»); - якщо кошти були перераховані зі спеціального фонду бюджету, вони повертаються до надходжень спеціального фонду відповідного бюджету (код доходів 24060300 «Інші надходження»).

Зважаючи на те, що джерелом фінансування розрахунків між КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський цент первинної (медико-санітарної) допомоги» та ПП «Валентина-2000» був загальний фонд місцевого бюджету, кінцевим отримувачем коштів минулих бюджетних періодів, що мають бути перераховані одержувачем, є місцевий бюджет Фастівської міської територіальної громади.

Крім того, згідно з п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 372 від 02.04.2014, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Отже, саме Фастівська міська рада Київської області є представницьким органом місцевого самоврядування, що представляє Фастівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законам України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими нормативно-правовими актами, а тому нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (органу місцевого самоврядування) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь місцевого бюджету Фастівської міської ради Київської області.

Суд також враховує, що фінансування публічної закупівлі UA-2022-02-21-003248-b та оплата договору про постачання бензину А-95 та дизельного палива здійснена частково за рахунок коштів місцевого бюджету (коштів Фастівської міської територіальної громади) та частково за рахунок коштів Національної служби здоров`я України.

У той же час, відповідно до листа Національної служби здоров`я України № 21236/2-16-24 від 21.06.2024 служба перераховує КНП Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» кошти на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та не здійснює контроль за їх використанням.

Таким чином, кошти, що передані службою комунальному підприємству, на підставі вищевказаних положень чинного законодавства, стають власністю територіальної громади.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постановах від 12.03.2025 у cправі № 924/524/24, від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24, що джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не має вирішального значення, оскільки контроль за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи є правом та обов`язком її власника незалежно від джерел фінансування.

З урахуванням усього зазначеного вище, оскільки звертаючись до суду із даним позовом прокурор просив суд стягнути з ПП «Валентина-2000» на користь Фастівської міської ради безпідставно сплачені кошти в сумі 241 972, 14 грн, а ПП «Валентина-2000» після відкриття провадження у даній справі перерахувало грошові кошти в сумі 241 972, 14 грн згідно позовних вимог у справі № 911/1073/25 на рахунок Фастівської міської ради, повідомлений нею у відповідь на запит відповідача-1 про надання реквізитів для здійснення перерахування грошових коштів задля мирного вирішення спору у справі № 911/1073/25, господарський суд дійшов висновку, що станом дату розгляду даної справи спір в частині стягнення з ПП «Валентина-2000» безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн відсутній.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

В судовому засіданні 28.05.2026 прокурор не заперечував проти факту сплати відповідачем-1 грошових коштів згідно позовних вимог у справі № 911/1073/25, не заперечував проти закриття провадження у справі в цій частині та усно клопотав про повернення судового збору у зв`язку із закриття провадження у справі в частині стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн.

З урахуванням зазначеного вище, оскільки станом на дату розгляду даної справи ПП «Валентина-2000» перерахувало на рахунок Фастівської міської ради грошові кошти в загальній сумі 241 972, 14 грн згідно позовних вимог у справі № 911/1073/25, а заперечень прокурора з цього приводу матеріали справи не містять, господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ПП «Валентина-2000» на користь Фастівської міської ради безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо розподілу судового збору за наслідками розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними 9 додаткових угод, з відповідачів на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 21 801, 60 грн в рівних частинах.

Крім того, в судовому засіданні 28.05.2026 прокурором заявлено усне клопотання про повернення судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині.

Згідно з п. 5 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При поданні позовної заяви прокуратурою було сплачено судовий збір в загальному розмірі 24 705, 27 грн, а саме: у розмірі 6 657, 58 грн як за 1 вимогу майнового характеру та 1 вимогу немайнового характеру, що підтверджується платіжною інструкцією № 757 від 19.03.2025; у подальшому, прокуратурою було доплачено судовий збір відповідно до ухвали суду від 16.04.2025 про залишення позовної заяви без руху в розмірі 18 047, 69 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1113 від 21.04.2025.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про повернення Київській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 903, 67 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 757 від 19.03.2025.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 231, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсними додаткові угоди № 2 від 04.05.2022, № 3 від 06.05.2022, № 4 від 24.05.2022, № 5 від 31.05.2022, № 7 від 02.09.2022, № 8 від 06.09.2022, № 9 від 13.09.2022, № 10 від 20.09.2022, № 11 від 03.10.2022 до договору про закупівлю товару № 04-03/22 від 04.03.2022, укладені між Комунальним некомерційним підприємством Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» та Приватним підприємством «Валентина-2000».

3. Закрити провадження у справі № 911/1073/25 за позовом заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської міської ради, Північного офісу Держаудитслужби до Приватного підприємства «Валентина-2000», Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» в частині позовних вимог про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 241 972, 14 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Валентина-2000» (місцезнаходження: вул. Володимирська, буд. 186-Б, с. Білогородка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08140; код ЄДРПОУ 30293276) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 10 900, 80 грн судового збору.

5. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Фастівської міської ради «Фастівський міський Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги» (місцезнаходження: вул. Київська, буд. 57, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500; код ЄДРПОУ 01107935) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) 10 900, 80 грн судового збору.

6. Повернути Київській обласній прокуратурі (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) з Державного бюджету України 2 903, 67 грн судового збору, сплаченого на підстав платіжної інструкції № 757 від 19.03.2025.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 09.06.2026

Суддя Л.В. Сокуренко