Постанова № 13722367, 25.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2011                                                                                           № 23/376

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           Авдєєв П.В.

          Нєсвєтова Н.М.

За участю представників:

від позивача: Гарковенко С.В. – представник за довіреністю,

від відповідача: не з’явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.09.2010

у справі № 23/376 (Кирилюк Т.Ю. .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Олександрівської клінічної лікарні м. Києва

про                                                   стягнення 854999,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року АЕК „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Олександровської клінічної лікарні міста Києва (відповідач) про стягнення заборгованості за договором №240830 від 03.08.2006 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 371418,44 грн. (у тому числі 313710,64 грн. основного боргу; 44179,22 грн. інфляційних втрат та 13528,58 грн. трьох процентів річних).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за договором про постачання електричної енергії.

28.09.2010 року представником позивача було надано суду першої інстанції уточнений розрахунок суми боргу, відповідно до якого станом на 29.07.2010 року основний борг відповідача за спожиту активну електричну енергію становив 0,42 грн.; за спожиту реактивну енергію 536,09 гривень. На момент розгляду справи судом першої інстанції відповідач заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 0,42 грн. погасив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року у справі № 23/376 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 536,09 грн. , 100,00 грн. пені; 11275,15 грн. 3% річних; 29645,64 грн. інфляційних втрат; 415,57 грн. державного мита та 11,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Припинено провадження у справі в частині стягнення 0,42 грн. основного боргу за активну електричну енергію.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №23/376 від 28.09.2010 року скасувати частково в частині зменшення пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне:

Як свідчать матеріали даної справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії №30948 від 29.04.2008 року, відповідно до якого позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок відповідачу, а останній –оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про електроенергетику” електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно пункту 2.2 договору №30948 від 29.04.2008 року позивач відпускає електроенергію дозволеної до використання потужності за умовами та величинами споживання електроенергії та потужності, визначеними договором, за яку відповідач згідно пункту 2.3.3 договору зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки відповідно до додатку до договору “Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань з електролічильників споживачів”.

Згідно пункту 13 додатку 2.6 “Порядок розрахунків” до договору відповідач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період до 25 числа поточного розрахункового місяця.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід змінити з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, за період з 01.11.2009 року по 01.07.2010 року відповідач за поставлену активну та реактивну електричну енергію розрахувався частково, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість за активну електричну енергію у розмірі 733680,91 грн. та реактивну електричну енергію у розмірі 3483,60 гривень.

Згідно наданого, у суді першої інстанції, уточненого розрахунку суми боргу та довідку про надходження коштів в погашення боргу за період з липня 2010 року по 28 вересня 2010 року, відповідно до якої відповідач погасив основний борг за спожиту активну та реактивну електроенергію на момент звернення позивача до суду.

Борг відповідача за активну електроенергію становив 0,42 грн., за реактивну електроенергію 536,09 грн.

З огляду на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу слід відмовити у стягненні з відповідача 733680,49 грн. боргу за активну електричну енергію та 2947,51 грн. боргу за реактивну електричну енергію.

Оскільки відповідачем проведено оплату активної електричної енергії у розмірі 0,42 грн., згідно договору №30948 від 29.04.2008 року, місцевий суд правомірно припинив провадження в цій частині позову щодо стягнення з відповідача 0,42 грн. основного боргу у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача стосовно стягнення суми основного боргу за спожиту реактивну електроенергію підлягає задоволенню у розмірі 536,09 гривень.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.2 договору №30948 від 29.04.2008 року у разі порушення відповідачем строків оплати за спожиту електроенергію передбачено стягнення пені у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Крім суми основного боргу за спожиту реактивну електроенергію позивач просив суд стягнути з відповідача пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до вимог статті 343 Господарського кодексу України) за прострочення оплати теплової енергії у розмірі 67433,58 гривень.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи до уваги положення наведених норм, враховуючи те, що відповідач є бюджетною установою та вживав усіх заходів щодо погашення заборгованості, суд першої інстанції зменшив розмір пені до 100,00 (ста) гривень з чим колегія апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Також, позивач просив місцевий суд стягнути на його користь інфляційні втрати у розмірі 39126,13 грн.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в цій частині частково , стягнувши на його користь інфляційні втрати у розмірі 29645,64 грн.

З вказаним висновком суду колегія не погоджується з наступних підстав.

Приписи ст. 625 ЦК України не обмежують кредитора при прийнятті рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції певними періодами часу. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що такі періоди кредитор вільний визначати самостійно, без обмежень, а отже, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні інфляційної складової в сумі 9 480,49 грн. безпідставно.

Крім того, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не зобов'язано кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 39126,13 гривень.

Що стосується вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних в сумі 11275,15 грн., колегія вважає, що в цій частині позову вимога позивача підлягає повному задоволенню.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що Рішення Господарського суду м.Києва від 28.09.2010 року в частині стягнення інфляційних втрат слід змінити.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проте вбачає підстави для зміни резолютивної частини рішення в частині розміру стягуваної суми інфляційних втрат.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення інфляційних втрат та вважає за необхідне стягнути з Олександрівської клінічної лікарні міста Києва інфляційні втрати у повному обсязі в сумі 39126,13 грн., апеляційна скарга АЕК Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” підлягає частковому задоволенню .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу АЕК Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити частково. .

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року у справі №23/376 змінити в частині стягнення інфляційних втрат . В решті рішення залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року у справі №23/376 в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Олександрівської клінічної лікарні міста Києва (01601, м. Київ, вул. Шовковична, 39/1; ідентифікаційний код 01994095) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 536, 09 грн. (п’ятсот тридцять шість гривень 09 копійок) основного боргу за реактивну енергію; 100,00 грн. (сто гривень 00 копійок) пені; 11275,15 грн. (одинадцять тисяч двісті сімдесят п’ять гривень 15 копійок) трьох процентів річних; 39126,13 грн. (двадцять дев’ять тисяч шістсот сорок п’ять гривень 64 копійки) інфляційних втрат; 510,37 грн. ( п’ятсот десять гривень 57 копійок) державного мита та 12,47 грн. (одинадцять гривень 37 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 0,42 грн. основного боргу за активну електричну енергію.

Видати наказ.”

3. Стягнути з Олександрівської клінічної лікарні міста Києва (01601, м. Київ, вул. Шовковична, 39/1; ідентифікаційний код 01994095) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 40,44 грн. (сорок гривень 44 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №23/376 повернути до Господарського суду міста Києва.          

6. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Кондес Л.О.

Судді                                                                                          Авдєєв П.В.

                                                                                          Нєсвєтова Н.М.

04.02.11 (відправлено)