Рішення № 137223650, 02.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/173/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Чопської міської ради Закарпатської області, м. Чоп Закарпатської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Шквари Івана Васильовича, м. Чоп Закарпатської області

про стягнення 198 520,39 грн безпідставно збережених коштів

За участю представників:

позивача Голод О.В., начальник відділу земельних відносин, довіреність №0315/1114 від 15.05.2026, в порядку самопредставництва; Скиба С.С., начальник правового відділу, довіреність №0315/765 від 03.04.2026;

відповідача Кудільчак О.В., адвокат, ордер серії АО №1234708 від 18.05.2026.

ВСТАНОВИВ:

Чопська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Шквари Івана Васильовича 198 520,39 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування частиною земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 2124884200:10:011:0243 площею 0,92 га за період з 29.04.2021 по 19.08.2025 без укладеного договору оренди землі в порушення норм Земельного кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/173/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17 лютого 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

03 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 02.03.2026. У поданій заяві по суті справи відповідач просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог на суму 43 701,68 грн, а в решті позовних вимог відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що, на його переконання, обов`язок зі сплати орендної плати за землю має обмежуватися виключно тією площею земельної ділянки, на якій безпосередньо розташовані належні йому об`єкти нерухомого майна. Відповідач вважає безпідставним нарахування орендної плати за всю земельну ділянку.

На підтвердження своєї позиції відповідач надав самостійний розрахунок орендної плати за площу під забудовою та долучив платіжну інструкцію від 02.03.2026 на суму 43 701,68 грн, що, на його думку, свідчить про відсутність предмета спору в цій частині.

05 березня 2026 року від позивача на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла відповідь на відзив від 04.03.2026, у якому Чопська міська рада просить суд закрити провадження в частині позовних вимог на суму 43 701,68 грн у зв`язку з її добровільною сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі, а в іншій частині позовні вимоги задовольнити.

Позивач вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, безпідставними та наголошує, що останній фактично користується всією земельною ділянкою, яка відведена для обслуговування комплексу будівель. Позивач зазначає, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26.06.2003, у користування надавалася вся земельна ділянка, а не лише площа безпосередньо під забудовою. Враховуючи викладене, на переконання позивача, нарахування орендної плати за всю площу об`єкта землеустрою є правомірним.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено наявність невідповідностей в документах, копії яких долучені до поданої заяви по суті спору, що мають важливе значення для правильного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку з чим виникла необхідність призначити судове засідання для усного заслуховування пояснень сторін, огляду оригіналів документів, копії яких долучено до справи.

Ухвалою від 20 квітня 2026 року суд призначив справу №907/173/26 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 19 травня 2026 р. об 11:00 год.

Окрім того, означеною ухвалою суду в порядку ч. 4 ст. 74 ГПК України суд зобов`язав позивача надати в строк до 10 травня 2026 року:

- належним чином засвідчену копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1155 га, кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, що була затверджена рішенням Чопської міської ради від 12.11.2025 №46;

- витяг з Державного земельного кадастру по земельній ділянці кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 із зазначенням дати її формування та реєстрації.

22 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява від 22.04.2026 представника відповідача фізичної-особи підприємця Шквари Івана Васильовича адвоката Меренич Мирослави Іванівни про відвід судді.

Ухвалою від 23.04.2026 судом постановлено вважати необґрунтованим відвід судді Лучка Романа Михайловича від розгляду справи № 907/173/26. Окрім того, означеною ухвалою суд звернувся до керівника апарату Господарського суду Закарпатської області з метою визначення автоматизованою системою документообігу суду складу суду для розгляду заяви про відвід судді Лучка Романа Михайловича від розгляду справи №907/173/26 в порядку статті 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026, заяву про відвід передано на розгляд судді Пляцко У. М.

Згідно з ухвалою від 27.04.2026 визначеною автоматизованою системою суддею відмовлено у задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця Шквари Івана Васильовича від 22.04.2026 про відвід судді Лучка Р. М. від розгляду справи № 907/173/26.

08 травня 2026 року позивачем на виконання вимог суду надано для долучення до матеріалів справи копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 та витяг з ДЗК щодо означеної земельної ділянки.

В судовому засіданні 19.05.2026 судом оголошувалася перерва до 02.06.2026 для надання можливості учасникам справи надати додаткові пояснення щодо обставин, які підлягають встановленню у цій справі.

25 травня 2026 року позивачем долучено до матеріалів справи копію договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, укладеного сторонами 04 грудня 2025 року.

Окрім того, 01.06.2026 відповідачем надано суду квитанцію від 28.05.2026 про спрямування за належними реквізитами сплачених підприємцем на користь позивача грошових коштів в сумі 44 138,50 грн як оплату за фактичне користування земельною ділянкою, а згідно з клопотанням Чопської міської ради Закарпатської області від 01.06.2026 до матеріалів справи долучено докази вжиття дій з оформлення новим власником об`єктів нерухомості у с. Тисаашвань, вул. Промислова, 4 ТОВ «Люба Тиса» права користування земельною ділянкою площею 1,8157 га.

Також, 01.06.2026 позивачем надано суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій здійснено обрахунок безпідставно збереженої відповідачем орендної плати з урахуванням ретроспективної індексації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 відповідно до витягу від 21.08.2025 за 2021-2024 роки. Окрім того, у поданих розрахунках здійснено відповідні нарахування безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за період з 20.08.2025 по 03.12.2025 включно.

Розглядаючи відповідну заяву позивача, суд враховує, що відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 46 ГПК України право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог чи змінити предмет або підставу позову обумовлено строком до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (не пізніше ніж за п`ять днів до його початку в разі зміни предмету або підстави позову), якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, за приписами ч. 3 ст. 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, враховуючи, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17 лютого 2026 року у цій справі суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, строк подання позивачем заяви про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог закінчився 19 березня 2026 року, а відтак, з огляду на подання Чопською міською радою Закарпатської області заяви про уточнення позовних вимог лише 01.06.2026, така судом не може бути прийнята до розгляду як заява про зменшення розміру безпідставно збережених коштів у зв`язку з ретроспективним застосуванням індексів інфляції до НГО чи про збільшення періоду нарахування безпідставно збережених коштів.

Водночас, зазначені у заяві від 01.06.2026 розрахунки нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 у 2021-2024 роках враховуються судом при вирішенні цього спору у спірних правовідносинах.

Представники позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримують з визначених у позовній заяві підстав.

Відповідач згідно з поясненнями своїх представників у судових засіданнях заперечує проти задоволення позовних вимог з визначених у відзиві на позов підстав.

В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 02.06.2026 року.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються використанням відповідачем земельної ділянки комунальної власності площею 0,92 га за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, площа Промислова, 4 без належної правової підстави, у зв`язку з чим, за переконанням позивача, Фізична особа-підприємець Шквара Іван Васильович безпідставно зберіг грошові кошти, які мав сплатити за використання земельної ділянки за період з 29.04.2021 року (дата набуття права комунальної власності на таку земельні ділянку позивачем) по 19.08.2025 року (дата складення комісією з визначення збитків Акту №1).

На переконання позивача відповідач, як власник нежитлових будівель та споруд, що розташовані на такій земельній ділянці та фактичний користувач земельної ділянки площею 0,92 га, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України зобов`язаний сплатити безпідставно збережені кошти за використання цієї земельної ділянки, виходячи з пропорційного визначення нормативної грошової оцінки наданої відповідачу за Договором оренди від 04.12.2025 земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га до площі зайнятої підприємцем земельної ділянки площею 0,92 га, що за підрахунками органу місцевого самоврядування становить 198 520,39 грн.

Означені розрахунки позивачем здійснено виходячи з вартості 1 м.кв. земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га відповідно до витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок 417,54 грн за 1 м.кв. (482 257,47 грн/1155 м.кв.) помноженого на площу зайнятої відповідачем за позицією позивача земельної ділянки 0,92 га 3 841 368,00 грн (417,54 грн за 1 м.кв. * 9200 м.кв.).

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 02.03.2026 заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав неналежності їх розрахунку позивачем.

За позицією відповідача, враховуючи, що вартість орендної плати одного квадратного метра в рік в виведеного міською радою розрахунку складає 5,01048 грн то вартість оренди землі під власним майном підприємця площею 2047,8 м.кв. за обрахований органом місцевого самоврядування період складає 43 701,68 грн, які й були сплачені відповідачем після подання позивачем цього позову до Господарського суду.

Відповідь на відзив.

Позивач згідно з поданою суду відповіддю на відзив від 04.03.2026 за №03-15/537 вказує, що відповідач визнає наявність правових підстав стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати, оскільки він є власником об`єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності.

При цьому, позивач заперечує щодо розрахунку безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів суто під майном (забудовою), у зв`язку із тим, що користування земельною ділянкою не обмежується площею забудови, оскільки земельна ділянка є самостійним об`єктом цивільних прав, а ст. 120 ЗК України передбачає перехід прав на земельну ділянку разом із об`єктом нерухомості.

Зауважує, що у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише площу забудови, а і необхідну площу землі для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, а за наявних у справі доказів розмір фактичного користування відповідачем земельною ділянкою (площа земельної ділянки) безпосередньо підтверджується Договором купівлі продажу від 23.05.2006 року, серія та номер нотаріального бланка ВСХ 207003, в якому зазначено, що предметом цього Договору, яке було передано Регіональним відділенням ФДМУ по Закарпатській області Шкварі Івану Васильовичу є об`єкт групи А комплекс будівель та споруд паливного складу №3, що знаходився на бaлансі ЗАТ «Закарпатське облпаливо», до складу майна якого входять: адміністративний будинок з підвалом (літ. А) загальною площею 129,90 кв.м.; автовагова (літ. А1) загальною площею 45,5 кв.м. з автовагами 3-ти тонними; будівля гаражу (літ. Б) загальною площею 188,80 кв.м.; огорожа (літ. №2) з металевими ворітьми та хвірткою (літ. №1), шлях до складу довжиною 60,00 пог.м.; благоустрій території; колодязь з бетонних кілець глибиною 4,00 пог.м.; технологічна площадка 1660,00 кв.м., що складається з двох площадок площами 160,00 кв.м. та 1500,00 кв.м.; вбиральні (літ. В) площею 1,60 кв.м., який розташовується за адресою: Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4 на земельній ділянці площею 0,92 га.

Таким чином, стверджує, що ФОП Шквара Іван Васильович є власником комплексу будівель, топливного складу, який розташований на земельній ділянці площею 0,92 га.

Окрім того, у поданій відповіді на відзив позивач підтверджує отримання від відповідача грошових коштів в розмірі 43 701,68 грн, у зв`язку з чим просить в цій частині позовних вимог закрити провадження у справі.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечень на відповідь на відзив за правилами ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17 за результатами розгляду листа ЗАТ «Закарпатське облпаливо» від 24.06.2003 за №246 було надано згоду на виділення земельної ділянки 0,92 га в оренду в с. Тисаашвань на якій розташований паливний склад №3 і якою користуються 20 років та постановлено оформити договір оренди земельної ділянки.

Судом встановлено та сторонами визнається, що відповідний договір оренди земельної ділянки оформлений не був, а земельна ділянка площею 0,92 га сформована та виділена в оренду на підставі рішення виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17, - не була.

23 травня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України, як Продавцем та Фізичною особою-підприємцем Шкварою Іваном Васильовичем, як Покупцем укладено Договір купівлі-продажу об`єкта групи А, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області комплексу будівель та спору паливного складу №3, що знаходиться на балансі ЗАТ «Закарпатське облпаливо» і орендується приватним підприємцем Шквара І.В. шляхом викупу за №367 (надалі Договір), який 23.05.2006 був посвідчений державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Куліковим М.В. за №2-597 та цього ж дня зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №1321573, про що свідчить наданий суду витяг з Державного реєстру правочинів від 23.05.2006 за №2412934.

За змістом п. 1.1. Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю об`єкт групи А комплекс будівель та споруд паливного складу №3, що знаходився на бaлансі ЗАТ «Закарпатське облпаливо», до складу майна якого входять: адміністративний будинок з підвалом (літ. А) загальною площею 129,90 кв.м.; автовагова (літ. А1) загальною площею 45,5 кв.м. з автовагами 3-ти тонними; будівля гаражу (літ. Б) загальною площею 188,80 кв.м.; огорожа (літ. №2) з металевими ворітьми та хвірткою (літ. №1), шлях до складу довжиною 60,00 пог.м.; благоустрій території; колодязь з бетонних кілець глибиною 4,00 пог.м.; технологічна площадка 1660,00 кв.м., що складається з двох площадок площами 160,00 кв.м. та 1500,00 кв.м.; вбиральні (літ. В) площею 1,60 кв.м., який розташовується за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4 на земельній ділянці площею 0,92 га (рішення Виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26.06.2003 за №17).

Згідно з долученим до відзиву на позов Актом приймання-передачі від 24.07.2006, Покупець прийняв від Продавця комплекс будівель та споруд паливного складу №3, що знаходився на балансі ЗАТ «Закарпатське облпаливо», до складу майна якого входять: адміністративний будинок з підвалом (літ. А) загальною площею 129,90 кв.м.; автовагова (літ. А1) загальною площею 45,5 кв.м. з автовагами 3-ти тонними; будівля гаражу (літ. Б) загальною площею 188,80 кв.м.; огорожа (літ. №2) з металевими ворітьми та хвірткою (літ. №1), шлях до складу довжиною 60,00 пог.м.; благоустрій території; колодязь з бетонних кілець глибиною 4,00 пог.м.; технологічна площадка 1660,00 кв.м., що складається з двох площадок площами 160,00 кв.м. та 1500,00 кв.м.; вбиральні (літ. В) площею 1,60 кв.м.

Право власності Покупця за Договором на комплекс, топливний склад за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4 зареєстровано Ужгородським районним державним підприємством технічної інвентаризації, про що свідчить долучений до позовної заяви Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040.

Згідно з долученим позивачем до клопотання від 05.05.2026 витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №101736969 від 27.10.2017 підтверджується реєстрація 26.10.2017 відповідачем права власності на комплекс, топливний склад, площею 188,8 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, вул. Промислова, буд. 4 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2017, індексний номер 37796526).

19 серпня 2025 року комісією з визначення збитків власникам землі та землекористувачам Чопської міської ради складено Акт за №1 (який в подальшому був затверджений рішенням Чопської міської ради від 18.09.2025 за №716) встановлено, що гр. ОСОБА_1 тривалий час використовував земельну ділянку, площею 0,92 га без відповідних документів, у зв`язку з чим, з посиланням на ст. 287.6. Податкового кодексу України згідно якого в разі набуття права власності на будівлю, споруду обов`язок сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку та документи, згідно яких гр. ОСОБА_1 купив майно, яке розташоване було на той час на земельній ділянці площею 0,92 га та яка мала перебувати в користуванні на умовах оренди для обслуговування власного майна гр. Шквара І.В., - було постановлено нарахувати збитки в розмірі 1,2 % від нормативної грошової оцінки в рік з урахуванням вимог ст. 288 Податкового кодексу України за період з 29.04.2021 по 19.08.2025 в сумі 198 520,39 грн.

З урахуванням наведених обставин, позивач стверджує, що відповідач з 29.04.2021 року (дата набуття права комунальної власності на таку земельні ділянку позивачем) і по 19.08.2025 року (дата складення комісією з визначення збитків Акту №1) використовував земельну ділянку, площею 0,92 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості - без належної на те правової підстави.

Відповідач заперечує проти означених аргументів позивача щодо використання ним земельної ділянки площею 0,92 га з посиланням на ту обставину, що формування такої земельної ділянки ніколи не відбувалося, а підприємцем, як власником комплексу, топливного складу, площею 188,8 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, вул. Промислова, буд. 4 використовується значно менший розмір земельної ділянки.

В даному контексті судом встановлено, що рішенням двадцять восьмої сесії восьмого скликання Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області від 09.11.2022 за №36 надано дозвіл Фізичній особі-підприємцю Шкварі Івану Васильовичу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій знаходиться власне нерухоме майно відповідно до витягу про реєстрацію права власності від 08.08.2006 за №11469040, орієнтовною площею 2,0 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної ті іншої промисловості з метою укладення договору оренди.

На виконання означеного рішення позивача за замовленням відповідача інженером-землевпорядником Готрою С.І. розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди ФОП Шквара Іван Васильович для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної ті іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, вул. Промислова, буд. 4 (надалі Проект землеустрою).

Згідно з пояснювальною запискою до Проекту землеустрою даним проектом відповідно до ст.ст. 12, 20, 92, 121-124 ЗК України передбачено відвести в оренду ФОП Шквара Івану Васильовичу земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком за адресою: село Тисаашвань, пл. Промислова, 4, площею 0,1155 га.

Окрім того, зазначено, що враховуючи наявну містобудівну документацію та проаналізувавши наявні дані про земельну ділянку можна передбачити, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,1155 га можливо відвести для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Рішенням шістдесят першої сесії восьмого скликання Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області від 12.11.2025 за №46 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1155 га, кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 для розміщення. та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів зокрема із енергогенеруючим блоком (11.02) та надано означену земельну ділянку в оренду відповідачу строком на 10 років з визначенням річної орендної плати в розмірі 12% від її нормативної грошової оцінки.

Витягом з Державного земельного кадастру № НВ-6801493912025 від 15.08.2025 підтверджується державна реєстрація 15.08.2025 земельної ділянки площею 0,1155 га, кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 для розміщення. та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів зокрема із енергогенеруючим блоком на підставі розробленого 31.07.2025ФОП Готра С.І. Проекту землеустрою.

04 грудня 2025 року між Чопською міською радою Закарпатської області, як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Шкварою Іваном Васильовичем, як Орендарем укладено Договір оренди землі за змістом п.п. 1, 2 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га, яка знаходиться за адресою: село Тисаашвань, пл. Промислова, 4 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Відповідно до п. 3 Договору оренди землі від 04.12.2025 на земельній ділянці наявні об`єкти нерухомого майна комплекс, топливний склад (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040).

З витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га вбачається, що нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки на 2025 рік становить 482 257,47 грн.

Розмір безпідставно збережених коштів позивачем розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді затвердженої рішенням Чопської міської ради від 26.05.2022 за №13 (зі змінами, що внесені рішенням від 26.05.2023 за №24) ставки земельного податку за земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02) 1,2% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, виходячи з зазначеної у витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га на 2025 рік (482 257,47 грн) з урахуванням вартості 1 м.кв. цієї земельної ділянки 417,54 грн за 1 м.кв. (482 257,47 грн/1155 м.кв.) помноженого на площу зайнятої відповідачем за позицією позивача земельної ділянки 0,92 га 3 841 368,00 грн (417,54 грн за 1 м.кв. * 9200 м.кв.).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,92 га за період з 29.04.2021 року по 19.08.2025, загальна сума безпідставно збережених коштів 198 520,39 грн, з вимогами про стягнення якої органом місцевого самоврядування подано цей позов до Господарського суду.

Також, судом встановлено, що 24.09.2025 позивачем надано відповідачу письмову вимогу від 23.09.2025 за №0319/2065 про сплату 198 520,39 грн збитків, нанесених у зв`язку з несплатою плати за землю, на яку підприємцем надано письмову відповідь від 17.10.2025 про відсутність наміру здійснювати її виконання, позаяк земельна ділянка, площею 0,92 га за адресою: с. Тисаашвань, пл. Промислова, 4 ніколи не була сформована.

Водночас, судом встановлено, що після звернення з цим позовом до суду відповідачем 02.03.2026 самостійно здійснено сплату грошових коштів на користь позивача в сумі 43 701,68 грн з призначенням платежу: «за площу землі, на якій знаходиться майно паливного складу…» (квитанція від 02.03.2026), які згідно з квитанцією від 28.05.2026 перераховані відповідачем на зазначений у вимозі позивача від 23.09.2025 за №0319/2065 розрахунковий рахунок Чопської міської ради UA568999980314090611000007497.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою, виключно, відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, необхідної для розміщення та експлуатації належного йому на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040 нерухомого майна - комплексу, топливного складу, площею 188,8 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, пл. Промислова, буд. 4 (право власності на яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2017, індексний номер 37796526), а тому не вважався суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 07.07.2020 у справі №922/3208/19, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 08.11.2023 у справі №916/2498/22.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №922/3560/18 від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

За встановленими у справі обставинами, які також визнаються усіма сторонами цієї справи, земельна ділянка площею 0,92 га, щодо якої на підставі рішення виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17 було надано згоду на її виділення в оренду ЗАТ «Закарпатське облпаливо», - не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав.

Так за змістом ч. 1 ст. 79 ЗК України (в редакції, чинній з 11.06.2003, тобто на час прийняття рішення виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17) земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції, чинній з 11.06.2003).

Відповідно до ст. 184 ЗК України (в редакції, чинній з 11.06.2003) складання проектів відведення земельних ділянок, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею становлять зміст землеустрою.

Розділом V Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній з 22.05.2003) визначалася можливість формування земельної ділянки за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок/щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, а встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів і здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 55 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній з 22.05.2003).

При цьому, згідно з чинним з 26.05.2004 Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 за №677 визначався механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, який полягав, зокрема, в отриманні дозволу на його розроблення, погодження та затвердження, у зв`язку з чим рішення виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17 може оцінюватися судом виключно як надання ЗАТ «Закарпатське облпаливо згоди на розроблення відповідної землевпорядної документації.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка площею 0,92 га, щодо якої на підставі рішення виконавчого комітету Тисаашванської сільської ради від 26 червня 2003 року за №17 було надано згоду на її виділення в оренду ЗАТ «Закарпатське облпаливо», - ніколи не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав, щодо такої земельної ділянки жодним землекористувачем ніколи не укладався договір оренди, а відтак, неналежними суд вважає аргументи позивача з посиланням на положення приписів ст. 120 ЗК України щодо набуття відповідачем права користування земельною ділянкою площею 0,92 га за фактом купівлі 23.05.2006 комплексу будівель та споруд паливного складу що знаходиться за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, пл. Промислова, буд. 4.

Так, положеннями ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення відповідачем договору купівлі-продажу від 23.05.2006) визначалося, зокрема, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда (ч.ч. 1, 2, 5 відповідної редакції ст. 120 ЗК України).

З урахуванням наведеного, за відсутності доказів формування земельної ділянки, на якій розташовувався придбаний відповідачем у 2006 році комплекс будівель та споруд паливного складу що знаходиться за адресою: с. Тисаашвань Ужгородського району Закарпатської області, пл. Промислова, буд. 4, як і доказів наявності щодо такої земельної ділянки договору оренди, у розумінні чинного на час придбання відповідачем законодавства до Фізичної особи-підприємця Шквари І.В. перейшло виключно право користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, що у спірних правовідносинах пов`язується з площею придбаного за Договором комплексу у 188,8 м.кв. та не може пов`язуватися з неіснуючою ні станом на 2006 рік, ані на час розгляду справи в суді земельною ділянкою площею 0,92 га, місце розташування якої, конфігурація, межі з поворотними точками ніколи у встановленому законом порядку не визначалися та не затверджувалися.

Водночас, матеріалами справи, зокрема витягом з Державного земельного кадастру № НВ-6801493912025 від 15.08.2025, Проектом землеустрою, Рішенням шістдесят першої сесії восьмого скликання Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області від 12.11.2025 за №46 підтверджується, що для розміщення належного відповідачу нерухомого майна - комплексу, топливного складу, площею 188,8 м.кв. відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040 органом місцевого самоврядування було надано земельну ділянку площею 0,1155 га та саме така є сформованою в розумінні чинного законодавства з 15.08.2025, їй присвоєно кадастровий номер 2124884200:10:011:0243.

Окрім того, в подальшому 04 грудня 2025 року між сторонами було укладено Договір оренди цієї земельної ділянки із зазначенням у п. 3 цього Договору, що на земельній ділянці наявний належний Орендарю відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040 об`єкт нерухомого майна комплекс, топливний склад.

Наведеним спростовуються аргументи позивача про те, що відповідачу в оренду надавалася лише земельна ділянка для обслуговування частини належного підприємцю нерухомого майна, позаяк усі наведені вище судом докази свідчать, що земельна ділянка кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 формувалася і надавалася в оренду Фізичній особі-підприємцю Шкварі І.В. для обслуговування усього належного йому нерухомого майна, площею 188,8 м.кв., а спірна за позицією сторін «технологічна площадка площею 1660,00 м.кв.» (яка зазначена у п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 23.05.2006) згідно з поясненнями самих представників позивача є залишками колишнього асфальтового покриття, не використовується відповідачем при експлуатації комплексу, топливного складу, площею 188,8 м.кв. та не може вважатися об`єктом нерухомості у розумінні чинного законодавства.

Не можуть вважатися належними доказами долучені позивачем до клопотання від 01.06.2026 докази звернення у 2026 році нового власника комплексу, топливного складу, площею 188,8 м.кв. ТОВ «Люба Тиса» до Чопської міської ради із заявою про надання згоди на виготовлення проекту відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 1,8157 га, позаяк намір нового власника об`єкта нерухомості отримати в оренду земельну ділянку іншої конфігурації та площі жодним чином не може ні підтверджувати, ані спростовувати факт користування відповідачем у спірний період сформованою земельною ділянкою площею 0,1155 га кадастровий номер 2124884200:10:011:0243.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

В даному випадку суперечливою і такою, що не відповідає доктрині venire contra factum proprium слід вважати поведінку самого позивача, який затвердивши Проект землеустрою щодо відведення відповідачу для використання ним для обслуговування належного йому нерухомого майна комплексу, топливного складу за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4, площею 188,8 м.кв., в оренду земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га та уклавши Договір оренди такої земельної ділянки в подальшому ініціює в судовому порядку перегляд необхідної для обслуговування такого об`єкту нерухомості площі, за відсутності будь-яких змін у складі нерухомого майна, яке відповідач придбавав у 2006 році порівняно з наявним у його власності на час розгляду справи у суді, що також підтверджено представниками позивача у судових засіданнях.

Водночас, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування, без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, Договору купівлі-продажу №367 від 23.05.2006, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.08.2006 за №11469040 вбачається, що відповідач у 2006 році набув право власності на нерухоме майно (комплекс, топливний склад за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4, площею 188,8 м.кв.), який розташовано на сформованій у 2025 році земельній ділянці кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Таким чином, за встановленими судом обставинами, попередній власник придбаного відповідачем об`єкта нерухомості не сформував земельну ділянку площею 0,92 га та не оформив договірні відносини щодо користування нею, а саме право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного відповідачу майна земельною ділянкою кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га до відповідача перейшло згідно з приписами ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України у зв`язку з набуттям права власності на розташовані на такій земельній ділянці об`єкти нерухомості, що в подальшому підтверджено укладеним сторонами Договором оренди від 04.12.2025 року.

В матеріалах справи відсутні також і докази належного оформлення відповідачем у справі права користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га, у спірний період користування (з 29.04.2021 року по 19.08.2025), зокрема, укладення договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права або доказів формування такої земельної ділянки до моменту затвердження Проекту землеустрою позивачем (12.11.2025).

З урахуванням наведеного, суд висновує, що відповідач з дати набуття ним права власності на комплекс, топливний склад за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, площа Промислова, буд. 4, площею 188,8 м.кв. і до 04.12.2025 (до дати укладення Договору оренди) користувався такою земельною ділянкою, на якій вони (об`єкти нерухомості) розташовані без достатньої правової підстави, а площа такої земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 становить 0,1155 га.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Пункт 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абзац1 п. 289.1 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно ч.2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Окрім того, суд приймає до уваги правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, у якій зазначено, що з огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення на території Чопської територіальної громади ставок оренди за використання земельних ділянок комунальної власності протягом 2021-2025 років органом місцевого самоврядування інших, ніж у мінімально визначеному ПК України розмірі, що підтверджується і представниками у судовому засіданні, а матеріали справи свідчать, що розрахунки позивача ґрунтуються на ставках земельного податку, що затверджені рішенням Чопської міської ради від 26.05.2022 за №13 (зі змінами, що внесені рішенням від 26.05.2023 за №24) за земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02) 1,2% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Водночас, відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Положеннями п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку, який, у свою чергу, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.2. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України).

Таким чином, розмір нарахованої позивачем орендної плати, яка за позицією органу місцевого самоврядування безпідставно збережена відповідачем визначена у мінімальному розмірі з урахуванням п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України та рішення Чопської міської ради від 26.05.2022 за №13 (зі змінами, що внесені рішенням від 26.05.2023 за №24), - за ставкою 1,2%, а суд, в свою чергу, не може виходити за межі заявлених у цій справі позовних вимог.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

При цьому, чинне законодавство не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).

Верховний Суд у справі №922/2060/20 зауважив, що витяг може бути доказом проведення оцінки та визначати дані про акту оцінку як на момент його видачі, так за попередній період, за умови, що нормативно-грошова оцінка була сталою і не зазнала змін у цей період.

З аналізу наявного в матеріалах справи витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га вбачається, що нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки на 2025 рік становить 482 257,47 грн.

Позатим, позивач відповідно до наданого суду розрахунку безпідставно збережених відповідачем коштів за період з 29.04.2021 по 19.08.2025 розмір орендної плати обраховує, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий 2124884200:10:011:0243 (вартості 1 м.кв. за НГО такої земельної ділянки) яка була чинною у 2025 році.

Водночас, пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, становлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з повідомленнями Держгеокадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2025 рік (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2025-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі 2021 року для земель несільськогосподарського призначення становить 1,1, 2002 рік - 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь), 2023 рік 1,051, 2024 рік 1,12.

Наведене підтверджується також і в поданих позивачем розрахунках у заяві від 01.06.2026 про уточнення позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів податкового законодавства та за відсутності доказів затвердження органом місцевого самоврядування у спірний період іншої НГО по населеному пункту місті Чоп, суд висновує, що в цілях вирішення цієї справи та з`ясування розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою під належним ФОП Шквара І.В. майном кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 слід врахувати, що зазначена у витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 нормативна грошова оцінка означеної земельної ділянки на 2025 рік (482 257,47 грн) є проіндексованою її нормативною грошовою оцінкою попередніх періодів, тобто з урахуванням індексів інфляції 2021-2024 років, з урахуванням чого розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243:

- у 2024 році повинен становити 430 587,03 грн (482 257,47 грн /1,12);

- у 2023 році 409 692,70 грн (430 587,03 грн/1,051);

- у 2022 році 356 254,52 грн (409 692,70 грн/1,15);

- у 2021 році 323 867,75 грн (356 254,52 грн/1,10).

Варто зважати, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами розрахунки позивача, з огляду на категорію та функціональне використання спірних земельних ділянок, а відтак, суд вважає правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у мінімально визначеному з урахуванням п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України та рішення Чопської міської ради від 26.05.2022 за №13 (зі змінами, що внесені рішенням від 26.05.2023 за №24), розмірі 1,2% від нормативної грошової оцінки землі, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в означений період.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що в сукупності, за період з 29 квітня 2021 року по 19 серпня 2025 року включно відповідач мав сплатити позивачу 20 642,47 грн плати за користування земельною ділянкою (в тому числі 2612,69 грн у 2021 році (з 29.04.2021 по 31.12.2021), 4275,05 грн у 2022 році, 4916,31 грн у 2023 році, 5167,04 грн у 2024 році та 3671,38 грн у 2025 році (з 01.01.2025 по 19.08.2025)).

Нараховані позивачем 177 877,92 грн безпідставно збережених коштів, виходячи з вартості 1 м.кв. земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243, площею 0,1155 га відповідно до витягу №НВ-2100748872025 від 21.08.2025 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (417,54 грн за 1 м.кв.) помноженого на площу земельної ділянки 0,92 га не можуть вважатися судом правомірними, з наведених вище підстав відсутності доказів формування такої земельної ділянки (площею 0,92 га) та/або доказів формування права користування нею у спірний період, а відтак в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Суд, водночас, вважає за необхідне додатково звернути увагу позивача на хибність здійснених ним розрахунків в контексті можливості застосування нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243 до ділянки площею 0,92 га, в яку як доводив позивач входить ділянка площею 0,1155 га шляхом простого математичного множення вартості 1 м.кв. землі.

Так, як зазначено у вже вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489).

Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Таким чином, з огляду на те, що при визначенні нормативної грошової оцінки лежить капіталізація рентного доходу з урахуванням інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель, за визначеними у Порядку формулами та із застосуванням відповідних коефіцієнтів, - недопустимим є можливість застосування визначеної у встановленому порядку НГО однієї земельної ділянки до гіпотетичної площі іншої земельної ділянки, позаяк очевидною є обставина, що ландшафт, екологічний стан, наявність під`їзних шляхів, відстань від населеного пункту є критеріями, які впливають на нормативну грошову оцінку та не дають можливість застосування пропонованої позивачем формули множення вартості 1 м.кв.

При цьому, норми Порядку передбачають можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту (вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами чи вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання) та визначення грошової оцінки загальної площі земельної ділянки шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу, а не визначення такої вартості, виходячи з вартості 1 м.кв. за НГО однієї земельної ділянки кадастровий номер 2124884200:10:011:0243.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Таким чином, судом на підставі поданих доказів встановлено, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками. Водночас, відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати в розмірі 20 642,47 грн.

Водночас, за встановлених у справі обставин, після звернення з цим позовом до суду відповідачем 02.03.2026 самостійно здійснено сплату грошових коштів на користь позивача в сумі 43 701,68 грн з призначенням платежу: «за площу землі, на якій знаходиться майно паливного складу…» (квитанція від 02.03.2026), які згідно з квитанцією від 28.05.2026 перераховані відповідачем на зазначений у вимозі позивача від 23.09.2025 за №0319/2065 розрахунковий рахунок Чопської міської ради UA568999980314090611000007497.

Означені обставини підтверджуються усіма сторонами, а позивач згідно із заявленим у відповіді на відзив клопотанні просить закрити провадження у справі в частині добровільно сплачених підприємцем грошових коштів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що в процесі розгляду даної справи відповідачем у повному обсязі сплачено встановлену судом суму безпідставно збережених коштів в розмірі 20 642,47 грн, яка є предметом спору в даній справі, у зв`язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір, - провадження у справі в цій частині вимоги підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що ч. 3 ст. 231 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

В даному аспекті, суд звертає увагу, що здійснена відповідачем переплата в розмірі 23 059,21 грн може бути спрямована позивачем на оплату майбутніх періодів безпідставного збереження грошових коштів (до укладення Договору оренди від 04.12.2025), або в рахунок сплати орендної плати за Договором оренди від 04.12.2025, або повернута відповідачу у справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, в частині самостійно сплачених відповідачем грошових коштів на суму 20 642,47 грн, правомірність нарахування яких позивачем підтверджена судом належить закрити провадження у справі, а в решті позову як документально необґрунтованому та непідтвердженому належними та допустимими доказами слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог, провадження по яких було закрито судом покладаються на відповідача у справі, позаяк з його вини спір доведено до судового розгляду. В решті вимог судовий збір покладається судом на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В частині позовних вимог Чопської міської ради Закарпатської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шквари Івана Васильовича 20 642,47 грн безпідставно збережених коштів, - закрити провадження у справі за відсутності предмета спору.

2. В решті позову - відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шквари Івана Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чопської міської ради Закарпатської області (89502, м. Чоп Закарпатської області, вул. Берег, буд. 2, код ЄДРПОУ 04053737) 346,05 грн (триста сорок шість гривень 05 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 08 червня 2026 року.

Суддя Лучко Р.М.