Рішення № 137219727, 09.06.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/363/26

Провадження № 2/630/365/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 25.11.2019 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах споживчого кредиту № 284811, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в розмірі 5100 грн. В подальшому, 16.11.2020 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу № ККЛУ-16112020, та позивач отримав право грошової вимоги по відношенню до вказаного вище кредитного договору відповідача. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 18966,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5100,00 грн., заборгованість за процентами 12331,80 грн., заборгованість за штрафом 1535,10 грн.

Ухвалою суду від 22.04.2026 р. було відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 01.05.2026р. було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з АТ «ПриватБанк» про належність відповідачу платіжної карти та зарахування на неї кредитних коштів.

Відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, де вказала, що позивач не надав доказів належності та обґрунтованості розміру вимоги, відсутній договір з її підписом а також договір про переуступку права вимоги. Окрім того, відсутній розрахунок боргу. Відповідач пропустив трирічний строк позовної давності звернення із позовом щодо договору за 2019 рік.

Представник позивача у позові просив розглядати справу у його відсутності.

Відповідачка подала заяву, де просила розглянути справу у її відсутність та вказала, що відзив підтримує, а також вказала, що заперечує проти розміру заявленої правової допомоги та вважала, що адвокатом додаткових розрахунків не проводилося, а проведена робота звелася до заміни анкетних даних боржника у шаблонному позові. Тому вважала, що розмір правової допомоги позивача не може перевищувати 1000 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

25 листопада 2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді договір про надання коштів у позику №284811. За кредитним договором сума кредиту в пункті 1.1 договору визначена у 5100,00 грн, строком на 30 днів (п.1.2). За пунктами 1.3.1-1.3.2 процентна ставка в межах строку надання позики становить 1,14% на день від суми кредиту, стандартна процентна ставка складає 1,9% від суми позики за кожен день користування позикою. Пункт 4.4 договору передбачає відповідальність для позичальника за прострочення повернення позики у виді неустойки 1,1% вуд суми позики за кожен день порушення.

Додатком №1 до даного договору є графік платежів, де загальна сума складає 6844,20грн з якої кредит 5100 грн, відсотки 1744,20грн.

25.12.2019 сторони підписали у електронному вигляді додатковий договір №334099 до договору №284811, за яким продовжили строк користування позикою на 30 днів та встановили процентну ставку 1,6% на день від суми позики.

23.01.2020 сторони підписали у електронному вигляді додатковий договір №492787 до договору №284811, за яким продовжили строк користування позикою ще на 30 днів та встановили процентну ставку 1,6% на день від суми позики.

Згідно довідки ТОВ ФК «Вей Фор Пей», за дорученням ТОВ «Лінеура», 25.11.2019 було перераховано на карту НОМЕР_1 грошові кошти 5100 грн.

Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк», отриманої судом у порядку витребування доказів, ОСОБА_1 належить карта № НОМЕР_2 , на яку 25.11.2019 було зараховано 5100,00 грн.

За договором факторингу №ККЛУ-16112020 від 16.11.2020 ТОВ «Лінеура Україна» відступило до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, відповідно до реєстрів прав вимог.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-16112020 від 16.11.2020, за порядковим номером 2339 значиться боржник ОСОБА_1 за договором №284811 із загальною сумою заборгованості у розмірі 18966,90 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 5100 грн, заборгованості по відсоткам: 3610,80 грн, простроченим відсоткам 8721,00 грн, штрафам 1535,10 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Лінеура Україна», заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 23.05.2020 становить 18966,90 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 5100 грн, заборгованості по відсоткам: 3610,80 грн, простроченим відсоткам 8721,00 грн, штрафам 1535,10 грн.

ОСОБА_2 у період з 25.12.2019 по 23.01.2020 здійснювала оплати на загальну суму 4110,60 грн, які позикодавець зарахував на погашення процентів,

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 25.11.2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позичальником ОСОБА_1 у електронному вигляді кредитний договір №284811. ТОВ «Лінеура Україна» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши на банківський рахунок ОСОБА_1 кредит в сумі 5100,00 грн.

Дані обставини підтверджуються відповіддю АТ КБ «ПриатБанк», з якої вбачається, що банківська картка, на яку за дорученням ТОВ «Лінеура Україна» було перераховано кредитні кошти 5100 грн 25.11.2019, належить ОСОБА_1 , та на цю картку є зарахування 25.11.2019 грошей 5100 грн.

За умовами договору та двох додаткових угод, сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як правонаступника кредитора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли всі права ТОВ «Лінеура Україна» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №284811. Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» являється новим кредитором у зобов`язанні.

ОСОБА_1 здійснила не повне погашення кредиту, тобто не виконала у повному обсязі свого обов`язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунками заборгованості. Таким чином позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача відповідно до умов договору.

Відповідачкою заявлено про необхідність застосування до відносин строків позовної давності. Суд не вбачає проввих підстав для застосування позовної давності у зв`язку із наступним.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено і триває надалі.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану"(далі - Закон № 2120-ІХ)розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статті 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності". Цим Законом виключено з ЦК України пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", а отже поновлено перебіг позовної давності.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року до 04 вересня 2025 року.

Отже, позовна давність до вимог ТОВ «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 листопада 2019 року - не сплинула.

Суд вважає, що розмір заборгованості обґрунтований не у повному обсязі у зв`язку із наступним.

Вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за штрафами 1535,10 грн суд зазначає таке.

У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, та діє до цього часу.

Оскільки, законодавець на рівні ЦК України (пункти 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню), суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення з Відповідачки неустойки в розмірі 1535,10 грн.

Позивачем у позові вказано розмір заборгованості відповідачки за відсотками у розмірі 12331,80 грн.

Відсотки за кредитним договором за період користування позикою встановлені у пункті 1.3.1 і за період кредитування у 30 днів вони дорівнюють 1,14% від суми позики на день. Двома додатковими угодами строк кредитування було продовжено ще на 60 днів та відсотки збільшено до 1,6% на день від суми позики.

За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 35494,65 гривень, яка існує станом на дату пред`явлення позову 06 березня 2025 року. Таким чином, вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування у 30 днів тобто після 01.12.2021.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

За змістом пункту 4.4 договору № 284811, сторони погодили пеню за кожен день прострочення в 1,1% від суми позики.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.

Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

У зв`язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Як було зазначено вище, для захисту прав позичальника у розділі 4 договору біло обумовлено фінансову відповідальність боржника у вигляді пені за порушення його умов.

Отже, позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд бере до уваги, що на час дії воєнного стану, який з 24.02.2022 запроваджений в Україні, на підставі змін до пунктів 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором та продовжений додатковими угодами 90 денний строк кредитування.

Тому, суд наводить власний розрахунок відсотків.

Відсотки за ставкою 1,14% на день від 5100 грн за 30 днів дорівнюють 1 744,20 грн.

Відсотки за ставкою 1,6% на день від 5100 грн за 60 днів дорівнюють 4 896,00 грн.

Разом сума відсотків за строк кредитування складає 6 640,20 грн.

З врахуванням погашення відповідачкою частини відсотків на суму 4110,60 грн, заборгованість за відсотками складає 2529,60 грн.

Таким чином, вірним розміром заборгованості відповідача є 7629,60 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 5100 грн, заборгованості по відсоткам: 2529,60 грн.

У зв`язку із викладеним позов підлягає задоволенню у сумі 7629,60 грн.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Відповідачка у своїй заяві від 09.06.2026 вважала розмір правової допомоги завищеним, та вважала, що адвокатом зроблено лише заміну відомостей у стандартному зразку позовної заяви та додаткових розрахунків не наводилося, а тому вона вважала, що спів мірними витратами є 1000 грн.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано ордер адвоката Усенка М.І., Договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 із Адвокатським об`єднанням «Апологет», підписаним керуючим партнером Усенком М.І. актом № 1406 наданих послуг стосовно боржника ОСОБА_1 у розмірі 8000 грн, детальний опис послуг, за яким робота зайняла 6 год. 30 хв.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, заперечення відповідачки щодо розміру правової допомоги, розмір позики 5100 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення прострочених позик, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика; час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в описі дій вчинених у якості надання правової допомоги; виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.

Сума задоволених вимог 7629,60 грн складає 40,22% від 18966,90 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2662,40 грн.

Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 40,22% сплаченого судового збору, тобто 1 070,95 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, заборгованість за кредитним договором № 284811від 25.11.2019 року у розмірі 7629 (сім тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, судовий збір у розмірі 1070 (одна тисяча сімдесят) гривень 95 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков