Рішення № 137216352, 29.05.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/725/24

Провадження № 2/302/16/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

29 травня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретарів судового засідання Куруц В.І., Сита Л.М.,

представника позивача адвоката Рішка С.І.,

представниці відповідача адвокатки Керити М.В.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних

вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Міжгірської селищної ради до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2025 року Міжгірська селищна рада (далі селищна рада, рада, позивач) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 , відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

В обґрунтування позову рада посилались на те, що відповідач улаштував огорожу свого домоволодіння з металевої сітки поза межами належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013 на землях комунальної власності, зокрема на дорозі загального користування, що призвело до зменшення її ширини. Дії відповідача перешкоджали проїзду автомобілем до земельної ділянки ОСОБА_2 , внаслідок чого останній неодноразово звертався до ради з відповідними скаргами. Селищна рада у межах своєї компетенції намагалась гласно з участю відповідача вирішити цей земельний спір. Позивач кілька разів створював комісії, які з повідомленням відповідача та третіх осіб фіксували факт самовільного захоплення ОСОБА_3 частини дороги загального користування на землях комунальної власності з наданням відповідачу рекомендацій демонтувати незаконно встановлену частину огорожі. Відповідач рекомендації ради не виконав, огорожу не демонтував, унаслідок чого залишається захопленою частина дороги загального користування на земельній ділянці комунальної власності, що унеможливлює доступ на автомобілі сім`ї ОСОБА_2 до належної їм земельної ділянки. Обґрунтовуючи позов вказаними фактичними обставинами, з посиланням на приписи ст. 41 Конституції України, ст. 16, 317, 319, 321, 386 і 391 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст. 83, 90, 152, 212 Земельного кодексу України (ЗК України) селищна рада просила зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати огорожу, самочинно споруджену ним на дорозі загального користування по АДРЕСА_1 .

24 травня 2024 року вказаний позов надійшов до суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 цивільна справа № 302/725/24 була розподілена судді Міжгірського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В.

27 травня 2024 ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області було відкрито провадження в справі, постановлено проводити її розгляд в порядку загального позовного провадження.

06 червня 2024 року від позивача надійшла до суду заява про уточнення позовних вимог, якою він просив: «зобов`язати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно захоплену ним земельну ділянку комунальної власності шляхом демонтування огорожі, самочинно спорудженої ним на дорозі загального користування».

28 червня 2024 року відповідач ОСОБА_3 , в особі представниці адвокатки Керити М.В., подав до суду відзив на позовну заяву, якою просив відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З приводу дороги загального користування, з якою межує його земельна ділянка існували багаторічні судові спори з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зокрема, рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2016 року в справі № 302/470/16-ц, залишеним без змін ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Майданської сільської ради про визнання недійсним державного акту про право власності на землю, скасування рішення Майданської сільської ради, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди було відмовлено. Стверджує, що огорожа на межі його земельної ділянки й суміжної дороги загального користування зафіксована в актах Майданської сільської ради, не переносилась і її конфігурація не змінювалась. Міжгірська селищна рада без участі всіх заінтересованих осіб прийняла рішення від 23 березня 2023 року № 1046 «Про визначення й закріплення проїзної дороги», чим створила доказ для подання цього позову до суду. Пояснює, що земельна ділянка ОСОБА_3 межує з пішохідною доріжкою, ширину якої відповідач не змінював. Заявляє про необґрунтованість і безпідставність позову, відтак просить у його задоволенні відмовити повністю.

09 липня 2024 року Міжгірською селищною радою подано відповідь на відзив, у якій рада заперечує доводи відповідача. Зокрема, стверджує, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) була виготовлена після ухвалення судового рішення від 19 серпня 2016 року. Рішення Міжгірської селищної ради від 23 березня 2023 року № 1046 «Про визначення та закріплення проїзної дороги» було прийнято відповідно до положень діючого законодавства. Факт захоплення відповідачем частини дороги загального користування, розташованої на землях комунальної власності неодноразово був установлений і підтверджений комісіями селищної ради, про роботу яких відповідач повідомлявся письмово.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2024 року уточнений позов за заявою представника позивача був залишений без розгляду.

16 жовтня 2024 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

17 червня 2025 року наказом голови Міжгірського районного суду Закарпатської області відраховано зі штату Міжгірського районного суду Закарпатської області суддю Сидоренко Юлію Володимирівну у зв`язку з достроковим закінченням її відрядження до Міжгірського районного суду Закарпатської області на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 10.06.2025 № 1231/0/15-25 «Про дострокове закінчення відрядження судді Василівського районного суду Запорізької області Сидоренко Ю.В. до Міжгірського районного суду Закарпатської області та одночасне відрядження судді Василівського районного суду Запорізької області Сидоренко Ю.В. до Перечинського районного суду Закарпатської області для здійснення правосуддя».

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 червня 2025 року, цивільна справа № 302/725/24 (провадження № 2/302/29/25) розподілена судді Міжгірського районного суду Закарпатської області Повідайчик О.І.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2025 року було прийнято справу до провадження та призначено в ній підготовче засідання.

30 липня 2025 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд установив такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності відповідачем набуто на підставі рішення 11 сесії 6 скликання Майданської сільської ради від 06.03.2012 № 2, яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у власність громадянину ОСОБА_3 вказану земельну ділянку (т. 2 а.с. 4-42). Право власності на земельну ділянку посвідчувалось державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 306498 від 01.08.2012 (т. 1 а.с. 33).

Зазначені обставини підтверджуються належними й допустимими доказами, наявними матеріалах, та визнані сторонами справи, й не заперечувались будь-ким з учасників, відтак визнаються судом установленими.

З технічної документації (т. 2 а.с. 4-42) вбачається, що земельна ділянка відповідача по межі позначеній на плані ділянки літерами А-Е межує із землями загального користування комунальної власності пішохідною доріжкою. Відповідно до матеріалів польових геодезичних робіт і плану земельної ділянки (т. 2 а.с. 21) ширина пішохідної доріжки становить 2,0 м.

В 2020 році за заявою ОСОБА_3 було здійснено зміну конфігурації (без зміни площі) земельної ділянки площею 0,1500 га, проведено відповідні землевпорядні роботи та виготовлено технічну документації із землеустрою щодо встановлення, відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості (т. 1 а.с. 30-43). Відповідно до матеріалів польових геодезичних робіт і плану земельного ділянки (т. 1 а.с. 34) по межі позначеній літерами А-Є земельна ділянка ОСОБА_3 межує із землями комунальної власності пішохідною дорогою шириною 3,0 м.

Звертаючись із цим позовом, позивач стверджував, що Відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки комунальної власності, влаштувавши на ній огорожу з металевої сітки на металевих стовпах, внаслідок чого зменшив ширину проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 . Зазначені обставини були встановлені внаслідок розгляду скарг ОСОБА_2 щодо захоплення відповідачем проїзної частини дороги. Позивач вживав заходів для вирішення цього земельного спору, зокрема й приймаючи рішення про визначення ширини проїзду, проте вичерпавши можливості звернувся з цим позовом до суду.

Відповідач заперечив факт захоплення частини дороги, визнаючи, що належна йому земельна ділянка межує з пішохідною доріжкою, яка, в свою чергу, з протилежного боку, межує із земельною ділянкою третьої особи. Зауважив, що його земельна ділянка огороджена впродовж тривалого часу й він не переміщував огорожу та не захоплював землі комунальної власності. Вказав, що між ОСОБА_2 та ним був спір щодо дороги загального користування раніше вирішувався в судовому порядку. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 , було відмовлено в задоволенні позову.

Факт існування тривалого спору з приводу пішохідної доріжки або ж дороги загального користування, зокрема її ширини визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, зокрема зверненнями ОСОБА_2 , рішеннями органу місцевого самоврядування та його органів і матеріалами роботи комісій, створених радою, матеріалами правоохоронних органів (т. 1 а.с. 11-20, 25-29, 44-51).

Громадянин ОСОБА_2 звертався до Міжгірської селищної ради із заявами щодо забезпечення проїзної дороги до його земельної ділянки 17.03.2022, 29.08.2022, 23.01.2023 та 17.03.2023 (т. 1 а.с. 18-25).

Рішенням позачергової сесії VIII-го скликання Міжгірської селищної ради від 23 березня 2023 року № 1046 «Про визначення та закріплення проїзної дороги» (т. 1 а.с. 11) було визначено та затверджено розмір ширини проїзду 3,0 м до земельної ділянки в ур. «Горбок» с. Майдан громадянина ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_2 , згідно схеми в додатку. Проїзна дорога позначена на додатку до цього рішення схематичне зображення земельних ділянок гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визначення та закріплення ширини дороги 3,00 м до земельної ділянки в ур. «Горбок» с. Майдан гр. ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 12).

Розпорядженням Міжгірського селищного голови від 25 серпня 2023 року № 189 «Про створення комісії по розгляду земельного спору» (т. 1 а.с. 13) було створено комісію для вирішення спору за заявою гр. ОСОБА_2 . Про роботу комісії відповідача було повідомлено засобами поштового зв`язку (т.1 а.с. 44, 45). Під час роботи вказаної комісії було проведено топографо-геодезичні роботи, за результатами яких установлено, що ОСОБА_3 облаштував на дорозі загального користування огорожу у вигляді металевої сітки, внаслідок чого самовільно зайняв земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0035 м, чим зменшив ширину проїзду. Результати роботи комісії зафіксовані в акті роботи комісії від 07 вересня 2023 року додатками до якого є фото та збірний кадастровий план (т. 1 а.с. 14-17). Акт роботи комісії було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку (т. 1 а.с. 27-29).

Рішенням виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 12 вересня 2023 року № 168 «Про розгляд земельного спору» (т. 1 а.с. 26)було затверджено акт роботи комісії від 07 вересня 2023 року та зобов`язано гр. ОСОБА_3 , до 22 вересня 2023 року демонтувати незаконно встановлену огорожу на дорозі комунальної власності в ур. «Горбок» с. Майдан.

25 вересня 2023 року комісією селищної ради, з участю працівника Національної поліції, було проведено обстеження земельної ділянки в ур. «Горбок» с. Майдан та встановлено, що ОСОБА_3 , рекомендації звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки комунальної власності не виконані (т. 1 а.с. 46).

04 квітня 2024 року комісією селищної ради за попереднім повідомленням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було проведено обстеження земельної ділянки в ур. «Горбок» с. Майдан та встановлено, що ОСОБА_3 , рекомендації звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки комунальної власності не виконані (т. 1 а.с. 50).

З`ясовуючи суть цього позову суд бере до уваги, що предметом позову фактично є усунення перешкод у здійсненні права власності й загального користування на землі комунальної власності, спричинене стверджуваним самовільним захопленням їх відповідачем шляхом установлення огорожі. З метою перевірки обґрунтованості або ж безпідставності позовних вимог слід з`ясувати установлена спірна огорожа в межах земельної ділянки відповідача чи із заступом на землі комунальної власності пішохідну доріжку (дорогу).

З метою об`єктивного, повного і всебічного встановлення обставин справи, враховуючи, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом було задоволено клопотання позивача та призначено судову земельно-технічну експертизу. З врахуванням позицій сторін, на вирішення експертизи було поставлено питання: «Чи відповідає фактичне розташування огорожі відносно меж земельної ділянки з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013, зазначених у Державному земельному кадастрі та технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) у натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1500 га з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013, виготовленої ТОВ «Землемір»? Якщо не відповідає, то в чому саме полягає така невідповідність?».

Відповідно до висновку експерта судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 302/725/24 від 15 квітня 2026 року № 790/09-25 (т. 2 а.с. 138-156) спірною огорожею є її відрізок, який визначає північно-західну межу земельної ділянки ОСОБА_3 з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013. Висновком експерта підтверджується установлення відповідачем огорожі із заступом на землі загального користування, що призводить до фактичного їх захоплення площею 38 кв.м.

Оцінюючи висновок судової експертизи, суд зауважує, що такий узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами та не суперечить жодному з них. Висновок експерта містить детальний опис проведеного експертного дослідження, є належним чином мотивованим і обґрунтованим, чітким та зрозумілим. Учасники справи не висловлювали заперечень проти висновку судової земельно-технічної експертизи та не заявляли клопотань про допит експерта в судовому засіданні.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Згідно з положеннями частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 ЗК України унормовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, в порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 4 статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) матеріали топографо-геодезичних робіт;

г) кадастровий план земельної ділянки;

ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

д) відомості про встановлені межові знаки.

Статтею 198 Земельного кодексу України встановлено, що кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає:

а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

ґ) виготовлення кадастрового плану.

Суд констатує, що межі земельної ділянки ОСОБА_3 були чітко визначені при їх геодезичному встановленні та погоджені суміжними землевласниками, що стало умовою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Саме сформована земельна ділянка, яка має ряд необхідних ознак, серед інших і чітко визначені й винесені в натурі межі з установленими координатами, є об`єктом права власності й саме у визначених межах ділянки власник має право повного панування на нею. В питаннях користування належною земельною ділянкою, зокрема при встановленні її огорожі, власник був зобов`язаний керуватись винятково її характеристиками, зокрема межами, винесеними в натурі, відомості про які було внесено до Державного земельного кадастру та утриматись від порушень прав суміжних землевласників.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з пунктом б) ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно вимог ст.212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав визначені, зокрема, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

В питаннях обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до яких п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Доводи позивача про те, що внаслідок дій відповідача щодо установлення огорожі зменшилась ширина проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 , як і відповідні заперечення сторони відповідача й відомості про багаторічні судові спори щодо дороги загального користування, взяті до уваги при вирішенні спору. Водночас проаналізувавши доводи й заперечення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази й надавши їм відповідну оцінку кожному окремо та у взаємозв`язку суд установив, що цей спір виник щодо правовідносин володіння та користування суміжними земельними ділянками приватної та комунальної власності. В аспекті цієї справи істотне значення має не ширина під`їзної дороги чи пішохідної доріжки, порядок та процедура її встановлення й дотримання відповідних норм і стандартів щодо її параметрів, а саме забезпечення власниками земельних ділянок негативних зобов`язань утримання від дій, які порушують права суміжних землевласників, землекористувачів. Відтак в рішенні надано оцінку й обговорено саме доречні аргументи сторін, з посиланнями на відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору.

Суд констатує, що наявними в матеріалах справи доказами об`єктивно доведено, що ОСОБА_3 , установлюючи огорожу по межах належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 2122483301:01:006:0013 з північно-західної її сторони здійснив заступ на земельну ділянку комунальної власності загального користування, внаслідок чого самовільно захопив її частину площею 38 кв.м. Міжгірська селищна рада як представницький орган місцевого самоврядування має право звертатись до суду із позовом з метою захисту інтересів територіальної громади, зокрема для захисту права комунальної власності.

Вирішуючи заявлені вимоги суд констатує, що право комунальної власності на земельну ділянку, яка перебуває в загальному користуванні підлягає захисту шляхом усунення перешкод в її користуванні, тобто звільненні її від облаштованої поза волею селищної ради (територіальної громади) огорожі з сітки-рабиці. При цьому, з врахуванням того, що право власності позивача порушено шляхом незаконного облаштування на частині земельної ділянки комунальної власності споруди огорожі, суд уважає за належний і ефективний спосіб захисту права власності звільнення самовільно захопленої частини земельної ділянки комунальної власності шляхом демонтування огорожі. З врахуванням наведеного суд висновує, що позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки слід задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Оскільки суд задовольнив позовні вимоги, то з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені останнім судові витрати на загальну суму 22 985,62 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень 62 коп.), до якої належить: судовий збір при поданні позову у розмірі 3 028,00 грн та 19 957,62 грн витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи.

На підставі наведеного, керуючись ст. 259, 263-265 та 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Міжгірської селищної ради до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно захоплену частину земельної ділянки комунальної власності шляхом демонтування огорожі самочинно спорудженої на дорозі загального користування за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Міжгірської селищної ради (код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 77, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000) 22 985,62 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень 62 коп.) на відшкодування понесених судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників:

Позивач: Міжгірська селищна рада; код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 77, селище Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, 90000;

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 08.06.2026.

Суддя О. І. Повідайчик