Ухвала суду № 137216173, 04.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/2267/24

Провадження № 2-с/741/3/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 04 червня 2026 року

Суддя Носівського районного суду Чернігівської області Киреєв О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого суддею Носівського районного суду Чернігівської області Крупиною А.О. від 01 листопада 2024 року по справі № 741/2267/24 (провадження № 2-н/741/331/24) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію,

встановив:

31 жовтня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію.

01 листопада 2024 року було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (місце знаходження: 14013, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 126Б, код згідно з ЄДРПОУ 41823846) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК» (МФО 320478) заборгованість за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_3 , за період з 1 червня 2024 року по 1 жовтня 2024 року включно в сумі 1126 (одна тисяча сто двадцять шість) гривень 84 копійки та судові витрати по сплаті судового збору у сумі 302 (триста дві) грн 80 коп.

ОСОБА_1 подала до суду заяву про скасування судового наказу, зазначивши, що борг за спожиту електричну енергію було сплачено 24 жовтня 2024 року, що підтверджується копією квитанції. Заява обґрунтована тим, що 15 травня 2026 року боржнику стало відомо щодо винесення постанови ВП № 80832672 від 13 травня 2026 року про арешт коштів боржника державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Федяніною Юлією Віталіївною. До цього вона не отримувала судовий наказ. Також ОСОБА_1 просить поновити строк на звернення із заявою про скасування судового наказу та стягнути з ТОВ «Енера Чернігів» на свою користь понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 166 грн 40 коп. та 20 000 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно із частиною третьою статті 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Клопотання про поворот виконання судового наказу не заявлено.

Форма та зміст заяви про скасування судового наказу відповідає вимогам, викладених у ст. 170 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 170 ЦПК України, до заяви про скасування судового наказу додаються клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстав для повернення заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу не має, а тому судовий наказ від 01 листопада 2024 року підлягає скасуванню.

За приписами частини другої статті 164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Як вбачається, положення ст. 164 ЦПК України не передбачають порядку розподілу судових витрат, а саме судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу. Частина 2 вказаної статті передбачає лише можливість врахування суми судового збору, сплаченої за видачу судового наказу, до суми судового збору, яка має бути сплачена стягувачем при зверненні до суду в порядку позовного провадження.

Норми ст. 171 ЦПК України також не передбачають відшкодування судових витрат на користь особи, яка звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу, в тому числі за рахунок стягувача.

Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні.

Також згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положенням ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 статті 137 ЦПК України, передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 25 березня 2020 р. в справі № 607/1219/18, яка полягає в тому, що «відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише в справах позовного провадження».

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За положенням ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відшкодування витрат можливо лише у справах позовного провадження.

Відшкодування суми судового збору, сплаченого у наказному провадженні, передбачено лише на користь заявника, який звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, шляхом зарахування такого до судового збору, сплаченого у разі пред`явлення ним позову до боржника. Водночас чинним процесуальним законодавством не передбачено відшкодування боржнику судових витрат у виді судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката, сплаченого за подання заяви про скасування судового наказу.

Таким чином, скасування судового наказу за заявою боржника не виключає виникнення між сторонами спору про право, який вирішується в позовному провадженні, за результатами розгляду якого суд ухвалює рішення та здійснює розподіл судових витрат.

Суд зауважує, що скасуванням судового наказу спір по суті не вирішується, тому підстав для розподілу судових витрат у справі не має.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про стягнення понесених судових витрат та витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 164, 171, 259, 260, 261 ЦПК України,

постановив:

Поновити строк на звернення із заявою про скасування судового наказу.

Скасувати судовий наказ, виданий Носівським районним судом Чернігівської області 01 листопада 2024 року у справі № 741/2267/24 (провадження № 2-н/741/331/24) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 1126 (одна тисяча дев`яносто три) грн 84 коп. та судових витрат по сплаті судового збору у сумі 302 (триста дві) грн 80 коп.

У задоволенні заяви про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу відмовити.

Роз`яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Киреєв