Рішення № 137213918, 08.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 910/16004/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/16004/25

за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІВЕРСАЛЬНА» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 9; код ЄДРПОУ: 20113829),

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

про стягнення завданих збитків у розмірі 179 381,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІВЕРСАЛЬНА», звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою (вх. № 16004/25 від 22.12.2025) до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд стягнути завдані збитки в порядку суброгації у розмірі 179 381,13 грн.

Стягнення коштів в порядку суброгації обґрунтовано виплатою страхового відшкодування за завдання майнової шкоди застрахованому транспортному засобу № НОМЕР_3 в результаті ДТП, що мало місце 31.10.2023.

Також, позивач просить стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 36 000,00 грн.

17.03.2026, ухвалою Господарського суду м. Києва, господарську справу №910/16004/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» - направлено за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

15.04.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області (суддя Лавренюк Т.А.) прийнято справу до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу, відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам ст.165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду, а докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Позивачу, відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк на подання до суду відповіді на відзив - 5 календарних днів з дня його отримання. Копію відповіді на відзив та доданих до неї документів позивач зобов`язаний надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відповіді на відзив до суду, а докази надіслання надати суду разом із відповіддю на відзив. Відповідачу, відповідно до ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив - 5 календарних днів з дня її отримання. Зобов`язати відповідача надіслати (надати) заперечення та додані до нього документи іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) такого заперечення до суду. Докази такого надіслання надати суду. Третій особі встановлено строк протягом 15 днів з дня отримання копії позовної заяви на подання суду пояснень третьої особи, в яких викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. Зобов`язано третю особу надіслати (надати) пояснення та додані до них документи іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) таких пояснень до суду. Докази такого надіслання надати суду.

Розпорядженням в.о. Керівника апарату суду від 24.04.2026 відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено та здійснено повторний автоматизований розподіл справи №910/16004/25 у зв`язку з вагітністю та пологами судді Лавренюк Т.А. У відповідності до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 визначено для розгляду справи суддю Новікову Н.А.

27.04.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до провадження справу № 910/16004/25. Розгляд справи №910/16004/25 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Учасникам справи постановлено виконати вимоги ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 15.04.2026.

06.05.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про витребування доказів (вх. № 10649 від 05.05.2026 року).

Також, 06.05.2026, іншою ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (вх. № 10651 від 05.05.2026 року).

Відносно реалізації учасниками справи свого права на подання заяви по суті справи:

- відповідачем надано відзив на позов (вх. № 9864 від 24.04.2026);

- позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, хоча відзив був скерований до електронного кабінету системи «Електронний Суд» та доставлено 23.04.2026 о 18:21. Строк на подання відповіді на відзив був до 29.04.2026 (включно);

- відповідач не надав заперечень на відповідь на відзив, адже позивачем не надано відповіді на відзив;

- третьою особою надані пояснення (вх. № 10605 від 04.05.2026).

Крім того, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надано до суду:

- клопотання про долучення доказів (вх. № 11831 від 18.05.2026), що долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду;

- клопотання про долучення доказів (вх. № 12091 від 20.05.2026), що долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду;

- клопотання про витребування доказів (вх. № 12685 від 26.05.2026);

- додаткові пояснення (вх. № 13131 від 01.06.2026), що долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду;

- додаткові пояснення (вх. № 13498 від 03.06.2026), що долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Як зазначено у позовній заяві, 31.10.2023 року відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ» реєстраційний № НОМЕР_4 , скоїв зіткнення з транспортним засобом «МАЗ», реєстраційний № НОМЕР_5 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «МАЗ», реєстраційний № НОМЕР_5 була застрахована за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів № 3001/283/001769.

У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.

Відповідно до постанови суду ОСОБА_1 визнано винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страхові акти.

На підставі вищезазначеного страхового акту ПрАТ «СК «Універсальна» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 179 381,13 грн.

Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність на момент настання ДТП транспортного засобу «ВАЗ» реєстраційний № НОМЕР_4 не була застрахована.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 5 червня 2018 року (справа № 243/10982/15) шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.

Згідно довідки поліції, протоколу про адміністративне правопорушення та реєстраційним данним транспортний засіб «ВАЗ» реєстраційний № НОМЕР_4 належить Військовій частині НОМЕР_6 .

У зв`язку з тим, що транспортний засіб ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_4 , перебуває у власності Відповідача, то Позивач позбавлений можливості отримати інформацію до права власності (користування) у зв`язку з оголошенням правового режиму воєнний стан. У зв`язку з оголошенням правового режиму воєнний стан, Позивач позбавлений можливості самостійно отримати інформацію про проходження військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на 31.10.2023 р. У зв`язку з неможливістю самостійно отримати інформацію, позивач просив суд витребувати вище зазначену інформацію у Міністерства оборони України.

В результаті отримання відомостей, 16.02.2026, ухвалою Господарського суду м. Києва, замінено неналежного відповідача у справі №910/16004/25, а саме Міністерство оборони України на належного відповідача - військову частину НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

24.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 9864).

Військова частини НОМЕР_1 розглянувши позовні вимоги вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

На підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.06.2025 року № Д-321/78/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 10.10.2025 № Д-41/ДСК військова частина НОМЕР_6 з 01.08.2025 ліквідована, код ЄДРПОУ анульовано, а правонаступником визначено - військову частину НОМЕР_1 .

На теперішній час рядовий ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Транспортний засіб марки «ВАЗ-21093», державний номер НОМЕР_4 згідно технічного талону серії СХ № 007926 від 11.07.2022 року зареєстрований за військовою частиною НОМЕР_6 (на даний час триває переоформлення на військову частину НОМЕР_1 , як правонаступника).

Так, наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 31.10.2023 № 589 (з адміністративно-господарської діяльності) встановлено, що факт перебування водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення рядового ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, а тому у відповідності до пункту 11 Розділу ІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, нещасний випадок 31.10.2023 (ДТП) рядового ОСОБА_1 , не визнається таким, що пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби.

Транспортний засіб марки «ВАЗ-21093», 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_7 , який зареєстрований за військовою частиною НОМЕР_6 (правонаступник - військова частина НОМЕР_1 ), у відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правовою відповідальністю не забезпечувався та Договір обов`язкового страхування не укладався.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює страхову (регламентну) виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України забезпеченим транспортним засобом під керуванням поліцейського, військового.

Враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода за участі нетверезого водія рядового ОСОБА_1 не визнається такою, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, то у відповідності до ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визнається право ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна»» у разі здійснення нею виплати потерпілій особі страхового відшкодування, звернутись: до МТСБУ про виплату за рахунок коштів фонду страхової (регламентної) виплати забезпеченого транспортного засобу або подати регресний позов до водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідач вважає, що Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у вказаній справі та не повинна відповідати за нанесену шкоду особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та не виконувала обов`язків військової служби (службові обов`язки) в момент завдання шкоди.

Що стосується відшкодування матеріальних збитків, Відповідач зазначає, що Позивачем не доведена протиправна діяльність (бездіяльність) відповідача, причинний зв`язок між неправомірними діями і самою шкодою, що унеможливлює покладання на відповідача відшкодування майнової шкоди.

Позивач зазначає, що в матеріалах справи взагалі відсутній звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, акт автотоварознавчого дослідження або експертизи, заподіяних пошкодженням транспортного засобу із значенням коефіцієнту фізичного зносу.

З урахуванням викладеного страховик за договором зобов`язаний відшкодувати завдані застрахованим транспортним засобом збитки, пов`язані з відновлювальним ремонтом, лише з урахуванням зносу розрахованого у порядку, встановленому законодавством, що при оцінці вартості збитків зроблено не було. Відтак зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» відшкодувати позивачу спірну суму страхової виплати без врахування фізичного зносу суперечить положенням ст. 29 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним до регулювання спірних правовідносин. Також страховиком не надано відомостей та в жодному документі не зазначено вартість деталей, які без ремонту по своєму технічному стану придатні для подальшого використання після пошкодження транспортного засобу або є можливість їх відновлення відповідно до нормативної документації виробника ТЗ, що в свою чергу є підставою для не відшкодування та можливості суттєво зменшити витрати на відновлення пошкодженого автомобіля.

Відповідач звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на визначення вартості суб`єктом оціночної діяльності пошкодження деталей і механізмів та необхідності заміни деталей на нові. Позивачем до суду не наданого жодного доказу про те, що відповідно до пункту 7.2.3. Договору Страхувальником (ТОВ «ОТП Лізінг») було погоджено вибір сервісної станції із Страховиком або Спеціалізованою службою, що є порушення умов договору.

Також, відповідач заперечує щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

04.05.2026 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення в порядку ст. 168 ГПК України (вх. № 10605).

У цих поясненнях зазначено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією та в момент ДТП проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_6 . У зв`язку з ліквідацією з 01.08.2025 ВЧ НОМЕР_6 ОСОБА_1 був переведений для продовження служби до ВЧ НОМЕР_1 , яка була визначена в якості правонаступника ВЧ НОМЕР_6 .

Автомобіль «ВАЗ 21093», р.н. НОМЕР_8 , яким керував ОСОБА_1 в момент ДТП, є службовим транспортним засобом та належить військовій частині. В момент ДТП, яка мала місце 31.10.2023 о 15.00 годині , ОСОБА_1 перебував на військовій службі та виконував свої обов`язки згідно займаної посади водій автомобільного забезпечення. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 в момент ДТП був у відпустці, самовільно залишив місце служби, або іншим чином був увільнений від виконання службових обов`язків тощо, матеріали справи не містять.

В свою чергу, наданий Відповідачем Наказ № 589 від 31.10.2023, яким ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, в даному випадку не може бути прийнято до уваги в якості належного і допустимого доказу вчинення ОСОБА_1 ДТП не під час виконання службових обов`язків.

Також, третя особа зазначає, що відповідно до ст. 90 ЗУ «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, який перебуває у стані сп`яніння, та отримання від нього пояснень проводиться після його протвереження. Протвереження ОСОБА_1 не могло наступити ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим, в цей день у нього не могли бути відібрані пояснення з подальшим накладенням на нього дисциплінарного стягнення. В іншому випадку зазначене свідчить: або про порушення порядку накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення; або про формальний підхід до проведення службового розслідування; або про те, що ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому, інших доказів які би достовірно підтверджували знаходження ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння матеріали справи не містять.

При цьому, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП не за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а саме за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

З викладеного вбачається, що при розгляді адміністративних матеріалів у відношенні ОСОБА_1 як за ст. 124 КУпАП, так і за ч. 1 ст. 130 КУпАП судом не було встановлено факту знаходження ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення ДТП.

Як вважає третя особа, в даному випадку дослідженню підлягають наступні матеріали: результат визначення рівня алкогольного сп`яніння здійснений та роздрукований на касовій стрічці приладом «Алконт-М» № 00253 тест № 4005 від 31.10.2023; акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу від 31.10.2023; протокол про адміністративне правопорушення ДНХ-2/11305 від 31.10.2023 щодо ОСОБА_1 за ст. 172-20 КУпАП; сп`яніння; відеозаписи процедури огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння; матеріали службового розслідування за фактом нещасного випадку (ДТП), який мав місце з ОСОБА_1 31.10.2023 в АДРЕСА_1 . В іншому випадку без дослідження вказаних матеріалів неможливо встановити чи дійсно ОСОБА_1 в момент ДТП перебував в стані алкогольного сп`яніння та не виконував службові обов`язки.

Додатково третя особа повідомляє, що автомобіль «ВАЗ 21093», р.н. НОМЕР_8 , яким керував ОСОБА_1 , був відремонтований ним за власні кошти, у зв`язку з чим, завдана Відповідачу матеріальна шкода від його пошкодження була в повному обсязі компенсована.

Також, 01.06.2026 до суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення (вх. № 13131).

У цих поясненнях зазначено, що 29.05.2026 на адресу представника ОСОБА_1 адвоката Коваля О.Ю. надійшов Лист № 1656/15091 від 28.05.2026 з додатками від Відповідача у відповідь на адвокатський запит від 11.05.2026. У відповідь на адвокатський запит Військова частина НОМЕР_1 направила Лист № 1656/15091 від 28.05.2026 наступного змісту: «На Ваш Адвокатський запит від 11.05.2026. Надаємо Вам інформацію стосовно події 31.10.2023 року, за участю військовослужбовця військової частини НОМЕР_6 рядового ОСОБА_1 . Документи додаються: витяг з наказу по стройовій частині від 24.05.2022 № 3; витяг з наказу по стройовій частині від 03.11.2023 № 304; витяг з наказу по стройовій частині від 01.12.2023 № 332; витяг з наказу по стройовій частині від 06.12.2023 № 337; витяг з наказу по стройовій частині від 31.12.2023 № 362; витяг з наказу по стройовій частині від 01.01.2024 № 1; витяг з наказу по стройовій частині від 21.07.2025 № 212; фото відновленого транспортного засобу на 22.05.2026.

Як зазначає третя особа, з такої відповіді Відповідача можна зробити наступні висновки: жоден з наданих наказів безпосередньо не стосується події ДТП, яка мала місце 31.10.2023; зі змісту вказаних наказів не вбачається, що ОСОБА_1 в момент ДТП 31.10.2023 перебував у відпустці, увільненні, на лікуванні чи в статусі СЗЧ; сам лист також не містить даних щодо перебування ОСОБА_1 в момент ДТП 31.10.2023 у відпустці, увільненні, на лікуванні чи в статусі СЗЧ, з чого можна зробити висновок, що він перебував на службі та в момент ДТП виконував службові обов`язки; Відповідач не заперечує проти того, що ОСОБА_1 було відшкодовано шкоду внаслідок пошкодження службового автомобіля, шляхом його ремонту власними коштами; надані Відповідачем фото підтверджують твердження ОСОБА_1 про те, що ним було відшкодовано шкоду внаслідок пошкодження службового автомобіля, шляхом його ремонту власними коштами.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У силу положень ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносно клопотання третьої особи про витребування доказів (вх. № 12685 від 26.05.2026), суд зазначає наступне.

Так, третя особа просить витребувати у відповідача наступні відомості: чи перебував ОСОБА_1 31.10.2023 у відпустці, на лікарняному чи в увільненні; чи перебував ОСОБА_1 31.10.2023 у статусі особи, яка самовільно залишила місце служби. При цьому, безпосередньо необхідність витребування цих відомостей пов`язана з тим, що відповідно до змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог Відповідач серед іншого посилається на те, що в момент ДТП ОСОБА_1 не виконував службові обов`язки. На обґрунтування цього Відповідач надав Витяг з Наказу № 589 від 31.10.2023, яким вирішено, що нещасний випадок 31.10.2023 за участю ОСОБА_1 не визнається таким, що пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби.

В обґрунтування підстав витребування цих відомостей, третя особа зазначає, що ОСОБА_1 вживав заходів щодо самостійного отримання наведених вище доказів, шляхом направлення адвокатського запиту його представником адвокатом Ковалем О.Ю. Так, з метою з`ясування питання чи виконував ОСОБА_1 в момент ДТП 31.10.2023 обов`язки військової служби, адвокатом Ковалем О.Ю. 11.05.2026 додатково було направлено адвокатський запит до ВЧ НОМЕР_1 . На момент подання даного клопотання строк у 5 робочих днів для надання відповіді на адвокатський запит сплив та жодна відповідь Відповідачем надана не була. Зазначене може свідчити лише про намагання Відповідача приховати запитувані відомості з метою ускладнення здійснення ОСОБА_1 захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин, ОСОБА_1 вимушений просити суд про витребування у Відповідача вказаної інформації, яка має важливе значення для розгляду даної справи.

Розглянувши клопотання третьої особи, суд зазначає наступне.

По-перше, у відповідності до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Тобто, витребуванню підлягають саме докази, а не будь-які відомості чи документи.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом клопотання третя особа фактично просить суд зобов`язати відповідача надати відповіді на поставлені запитання (чи перебував ОСОБА_1 31.10.2023 у відпустці, на лікарняному, в увільненні, чи мав статус особи, яка самовільно залишила місце служби). Тобто йдеться не про витребування конкретного, вже існуючого доказу, а про спонукання відповідача викласти певну інформацію у формі відповіді. Інститут витребування доказів, передбачений ст. 81 ГПК України, опосередковує надання учасником справи або іншою особою вже наявних у неї доказів, а не надавати відповіді на запитання.

По-друге, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема, який саме доказ витребовується. Натомість заявлене клопотання сформульоване у вигляді запитань, а не як вимога про надання доказів (наприклад, наказу про надання відпустки, табеля обліку особового складу, стройової записки, листка непрацездатності чи іншого документа). За таких обставин клопотання не відповідає вимогам ч. 2 ст. 81 ГПК України щодо визначення доказу, який має бути витребуваний.

По-третє, посилання третьої особи на ненадання відповідачем (військовою частиною) відповіді на адвокатський запит від 11.05.2026 та, відповідно, припущення третьої особи про про намагання відповідача приховати запитувані відомості з метою ускладнення здійснення ОСОБА_1 захисту своїх прав та інтересів, не відповідає дійсності. Так, самою третьою особою повідомлено у додаткових поясненнях (вх. № 13131 від 01.06.2026), що військова частина НОМЕР_1 направила відповідь на адвокатський запит листом № 1656/15091 від 28.05.2026 із наданням витягів із відповідних наказів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання третьої особи про витребування доказів (вх. № 12685 від 26.05.2026).

Відносно вирішення спору по суті суд зазначає наступне.

Як вбачається із постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 у справі № 641/7246/23 ОСОБА_1 31 жовтня 2023 року о 12 годині 30 хвилин в м. Харкові по вул. Георгія Тарасенка, 79, керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2109», державний реєстраційний номер НОМЕР_8 , здійснив зіткнення з транспортним засобом «МАЗ 60 0С5», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3-Б, 13.1 ПДР України.

У постанові зазначено, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджується в повному обсязі сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи, а саме: змістом протоколу серії ААД № 606257 від 31.10.2023 року, схеми місця ДТП від 31.10.2023 року, переліком видимих пошкоджень транспортних засобів, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , рапортом.

З огляду на викладене, Комінтернівський районний суд м. Харкова у справі № 641/7246/23 дійшов висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, як зазначено самим відповідач, постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.09.2024 у справі № 641/7209/23 (провадження № 3/641/165/2024) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. У постанові зазначено, що згідно із протоколом про адміністративне правопорушення Серії ААД № 606256 від 31.10.2023 року, складеного інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону № 2 УПП в Харківській області ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 , 31.10.2023 року о 12 год. 30 хв., в м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 79, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21093 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини роту, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 на місці зупинки транспортного засобу, та у закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОНД у лікаря нарколога відмовився. Водій ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин наявність вини у діях ОСОБА_1 у настанні ДТП 31.10.2023 року встановлена і не підлягає доказуванню.

Як вбачається із відповіді НПУ, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «МАЗ», реєстраційний № НОМЕР_5 було застраховано ПрАТ «СК «Універсальна» за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів № 3001/283/00176 (автокаско).

05.02.2025 із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник.

05.02.2025 року виконавчим директором з врегулювання збитків ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» ОСОБА_4 було складено страхований акт № G-17507-1 і подія 31.10.2023 визнана страховим випадком, а збитки, яких зазнав страхувальник, підлягають відшкодуванню в сумі 179 381,13 грн. Платіжною інструкцією № 5008 від 06.02.2025 року підтверджується здійснення виплати позивачем на користь страхувальника у розмірі 179 381,13 грн.

У відповідності до документа «Реєстраційні дані транспортного засобу» серії НОМЕР_9 від 11.07.2022 автомобіль ВАЗ 21093 з реєстраційним номером НОМЕР_8 належить військовій частині НОМЕР_6 . Як зазначено самим відповідачем, на підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.06.2025 року № Д-321/78/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 10.10.2025 № Д-41/ДСК військова частина НОМЕР_6 з 01.08.2025 ліквідована, код ЄДРПОУ анульовано, а правонаступником визначено - військову частину НОМЕР_1 .

У відповідності до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 3 від 24.05.2022 рядового ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 травня 2022 року № 34-РС (по особовому складу) на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, який прибув із військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), з 24 травня 2022 року, зарахувати до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 25 травня 2022 та вважати таким, що з 24 травня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою.

З відомостей ЦБ МТСБУ та довідки військової частини НОМЕР_1 № 1656/1733 від 18.01.2026 вбачається, що транспортний засіб марки «ВАЗ-21093» обов`язковою цивільно-правовою відповідальністю не забезпечувався.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування" якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Перехід права вимоги до страховика в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ст. 1166 ЦК України).

За приписами ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ст. 1172 ЦК України).

Із змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Приписи ч. 2 ст. 1187 ЦК України встановлюють особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що водій ОСОБА_1 не виконував службових обов`язків, пов`язаних з військовою службою на момент скоєння ДТП.

Разом з тим, будь-яких доказів (у тому числі звернення до правоохоронних органів) того, що водій ОСОБА_1 самовільно чи протиправно заволодів/використав транспортний засіб без відома його власника - відповідача, останнім до суду не надано. Крім того, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодних документів які б показували на виключення ОСОБА_1 з особового складу військової частини на момент ДТП, або внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про призупинення військової служби.

Оскільки відповідач на час дорожньо-транспортної пригоди проходив військову службу за призовом під час мобілізації та скоїв дорожньо-транспортну пригоду під час виконання службових обов`язків, то відносини між ним та позивачем щодо проходження військової служби врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

За аналізом положень ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку (ч. 4).

Оскільки позивач (як страхова компанія) не є суб`єктом, що має доступ до документації відповідача (військової частини), тож позивач не мав доступу до первинних документів, які могли б підтвердити перебування ОСОБА_1 при виконанні своїх службових обов`язків у момент ДТП (так документи як, наприклад, накази, дорожні листи тощо).

У той же час обов`язок доказування та подання доказів згідно зі ст.74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги, заперечення.

Суд відхиляє твердження відповідача про відсутність у водія службових обов`язків на момент скоєння ДТП, а також твердження, що ОСОБА_1 використовував автомобіль ВАЗ не за своїми функціональними обов`язками, оскільки будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 самовільно чи протиправно заволодів/використав транспортний засіб без відома військової частини. Крім того, наданий до суду витяг із наказу № 589 від 31.10.2023 свідчить, що рядовий ОСОБА_1 неналежно виконав загальні обов`язки військової служби та, перебуваючи 31.10.2023 під час виконання службових обов`язків у стані алкогольного сп`яніння, порушив вимоги статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 листопада 2021 року по справі № 610/2229/18 (провадження № 61-16760свп19) зазначив, що при визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Під правомірним володінням транспортним засобом для цілей страхуванням потрібно розуміти таке володіння, яке виникло з волі власника, або іншої уповноваженої особи в результаті передачі у фактичне володіння та/або управління транспортним засобом. Порушення Правил дорожнього руху України, в тому числі передача транспортного засобу в управління особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, є порушенням публічного права, що не впливають на оцінку події ДТП як страхового випадку.

Викладеним спростовуються доводи відповідача про те, що обов`язок з відшкодування шкоди покладений законодавством на заподіювача шкоди, тобто на ОСОБА_1 .

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до видів обов`язкового страхування.

Згідно статті 2 Закону, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.ст. 3-5 Закону).

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону).

Власники транспортних засобів, юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п. 1.6 ст. 1 Закону).

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - ЗСУ) (ст. 1 ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України").

Військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна (ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц.

Ураховуючи викладене, суд визнає доведеним, що в даному випадку (у контексті спірних правовідносин) фактичним власником автомобіля «ВАЗ» реєстраційний № НОМЕР_4 є відповідач.

З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця особового складу військової частини НОМЕР_1 у вчиненні ДТП, а також наявні у матеріалах справи докази здійснення Страховою компанією виплати відшкодування у спірній сумі, суд визнає вимогу позивача про стягнення указаної суми з відповідача обґрунтованою та підлягаючою задоволенню. Таким чином, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого страховиком на користь страхувальника страхового відшкодування, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу спірну суму страхового відшкодування у зв`язку з настанням ДТП у розмірі 179 381,13 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалам и справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 159 034,38 грн страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.

Відносно повідомлення третьої особи, що автомобіль «ВАЗ 21093», р.н. НОМЕР_8 , яким керував ОСОБА_1 , був відремонтований ним за власні кошти, у зв`язку з чим, завдана Відповідачу матеріальна шкода від його пошкодження була в повному обсязі компенсована, для розгляду цієї справи немає значення, адже предметом позову є стягнення коштів, які позивач сплатив в якості страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу «МАЗ 60 0С5», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , а не транспортного засобу ВАЗ.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач посилався на п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відповідності до якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює страхову (регламентну) виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України забезпеченим транспортним засобом під керуванням поліцейського, військового.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Транспортний засіб позивача на дату дорожньо-транспортної пригоди не був забезпеченим, тобто щодо нього був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак, підстави для здійснення регламентних виплат МТСБУ у даному випадку відсутні.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_10 , АДРЕСА_1 ) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УНІВЕРСАЛЬНА» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 9; код ЄДРПОУ: 20113829) завдані збитки у розмірі 179 381,13 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2422,40 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256,257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 08.06.2026 року.

СуддяН.А. Новікова