Ухвала суду № 137212296, 02.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"02" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/47/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Дудченко В.В.,

від відповідача: адвокат Федорова В.В.,

розглянувши клопотання Акціонерного товариства «Одесагаз» (вх. № 18387/26 від 27.05.2026) про зупинення провадження по справі № 916/47/22

за позовом: Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, № 9/1)

до відповідача: Акціонерного товариства «Одесагаз» (65003, м. Одеса, вул. Одарія, № 1)

про стягнення 5 135 389 329, 84 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Одесагаз» про стягнення вартості безпідставно набутого природного газу в обсязі 73 454 050,07 куб.м. в сумі 5 135 389 329, 84 грн (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28 січня 2022 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні-грудні 2018 року та січні, лютому, липні-грудні 2019 року АТ «Одесагаз» безпідставно набуло для власних виробничо-технічних потреб з газотранспортної системи 73 454 050,07 куб.м. природного газу, власником якого є АТ «Укртрансгаз».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025, у справі №916/47/22 у задоволені позову Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 5 135 389 329, 84 грн відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 09.12.2025 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено частково. Скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.2024 та справу № 916/47/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 справу № 916/47/22 передано на розгляд судді Цісельського О.В..

12.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято справу № 916/47/22 до свого провадження на стадії відкриття провадження по справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

26.03.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/47/22 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "16" квітня 2026 року о 09:20 год.

24.04.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/47/22 призначено на "12" травня 2026 року о 10:30 год.

12.05.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/47/22, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/47/22 до судового розгляду по суті на "02" червня 2026 року о 14:20 год.

Між тим, 27.05.2026 до Господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства «Одесагаз» надійшло клопотання (вх. № 18387/26), де відповідач просив зупинити провадження у справі № 916/47/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач послався на те, що під час нового розгляду необхідно встановити обсяги природного газу чи факту небалансу, а насамперед визначити правову природу спірних правовідносин, а саме чи можуть відносини, що виникли у спеціально врегульованій сфері ринку природного газу та оформлення актами балансування, рахунками, звітами по точках входу/виходу і розрахунками вартості послуг балансування, бути кваліфіковані як безпідставне набуття майна за ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Відповідач, серед іншого, зауважує, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, які саме балансуючі дії були вчинені у спірні періоди; у які газові доби; щодо яких точок входу/виходу або сегментів системи; у якому обсязі; за якою ціною; через яку торгову платформу; з яким контрагентом; на підставі яких договорів, торгових сповіщень, актів, рахунків, платіжних документів або інших первинних документів; а також яким чином такі конкретні балансуючі дії пов`язані саме зі спірним обсягом 73454050,07 куб. м. природного газу. При цьому, якщо позивач стверджує, що для покриття відповідних небалансів оператор ГТС придбавав природний газ або короткострокові стандартизовані продукти, то, на думку відповідача, такі твердження мають підтверджуватися первинними, торговими, закупівельними, платіжними та бухгалтерськими документами, самого акта балансування або розрахунку небалансу для цього недостатньо. Водночас, відповідач додає, що значення доказів фактичного придбання природного газу або понесення витрат оператором ГТС під час балансування підтверджується судовою практикою.

Водночас, за ствердженням відповідача, кондикційне зобов`язання за ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України має інший предмет доказування. Для нього необхідно встановити не факт нарахування плати за небаланс, а факт набуття або збереження конкретного майна відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави, а тому докази комерційного балансування не доводять автоматично факту набуття АТ «Одесагаз» природного газу як майна АТ «Укртрансгаз» та вони можуть підтверджувати лише наявність або відсутність грошової вимоги у межах спеціального механізму балансування, але не замінюють доказів складу кондикційного зобов`язання.

Посилаючись на рішення у справах № 916/3201/19 та № 916/2467/19 відповідач наголошує, що відмова у стягненні вартості балансування в цих справах не означає, що в АТ «Укртрансгаз» виникла альтернативна можливість стягнути ці самі або пов`язані суми як вартість безпідставно набутого майна. Такий підхід, на думку відповідача, означав би штучну підміну спеціально врегульованого механізму транспортування, алокації, небалансу та балансування універсальною позадоговірною конструкцією статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Отже, на переконання відповідача, у справі № 916/47/22 постає питання, чи може спеціально врегульовані механізми ринку природного газу транспортування, алокація, небаланс, комерційне балансування та розрахунок плати за небаланс бути замінені універсальною позадоговірною конструкцією стягнення вартості безпідставно набутого майна за статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України

Так само, як вважає відповідач, у цій справі постає питання про межі застосування принципу jura novit curia, зокрема, чи може суд, установивши спеціально врегульовану природу спірних операцій або недоведеність позивачем належної договірної/балансувальної моделі, задовольнити позов як кондикційний або фактично підмінити заявлену кондикційну вимогу вимогою про оплату послуг балансування. При цьому, саме це питання як виключну правову проблему у подібних правовідносинах вирішується Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/1809/24.

Додатково відповідач зазначив, що виключну правову проблему сформульовано як питання застосування статей 625, 633, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», абзацу сьомого пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та принципу jura novit curia у подібних правовідносинах. Зміст ухвали про передачу справи стосується співіснування двох взаємовиключних моделей кваліфікації відносин на ринку природного газу договірної/спеціально врегульованої та кондикційної, а також питання про те, чи може суд перекваліфікувати договірну вимогу у кондикційну та чи можуть дефекти оформлення відносин нівелювати факт існування спеціально врегульованих правовідносин.

Щодо подібності правовідносин у справах № 916/47/22 та № 904/1809/24 відповідач вказує, що в обох випадках йдеться про спеціально врегульовані відносини на ринку природного газу, для яких законодавство встановлює власний механізм виникнення, виконання та розрахунків. При цьому, в обох справах суд має відповісти на одне й те саме за правовою суттю питання, чи може спеціально врегульований механізм ринку природного газу бути замінений універсальною позадоговірною конструкцією стягнення вартості природного газу, а також чи можу суд, установивши, що правовідносини підтверджують наявність спеціально врегульованого механізму транспортування/балансування, задовольнити позов як кондикційний або фактично підмінити заявлену вимогу вимогою про оплату послуг балансування.

Відтак, за висновком відповідача, майбутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо меж застосування принципу jura novit curia у відносинах ринку природного газу безпосередньо визначатиме межі правової кваліфікації у справі № 916/47/22. Окрім того, майбутній висновок у справі № 904/1809/24 матиме істотне значення для правильного вирішення даної справи, оскільки він визначить підхід до застосування ч. 1 ст. 1212 ЦК України у спеціально врегульованих відносинах природного газу, визначить межі допустимої судової перекваліфікації правовідносин з договірних/спеціально врегульованих на позадоговірні, а також він має дати відповідь, чи може дефектність, спірність або неповнота оформлення відносин бути достатньою підставою для застосування позадоговірних механізмів стягнення, якщо фактичні відносини відбувалися в межах спеціального регулювання ринку природного газу.

01.06.2026 Акціонерне товариство «Укртрансгаз» надало до суду заперечення (вх. № 18976/26) на клопотання відповідача, відповідно до яких зауважило, що вважає його необґрунтованим та таким, що не є мотивованим тим, в чому саме подібність правовідносин у даній справі та у справі № 904/1809/24, оскільки надумана відповідачем подібність правовідносин справ суперечить елементам подібності за суб`єктивним складом, об`єктом та юридичним змістом.

Так, позивач зазначив, що, направляючи справу № 916/47/22 на новий розгляд, Верховний Суд встановив відсутність договірних відносин між сторонами на підставі яких міг бути набутий природний газ, в тому числі надав оцінку договору про транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011159/П31 від 28.09.2011, який також не може бути підставою для відбору обсягу природного газу для врегулювання небалансу, та вказав на застосування до спірних відносин ст.ст. 1212, 1213 ЦК України. Відтак, твердження відповідача щодо необхідності визначити правову природу спірних правовідносин, на думку позивача, не відповідають висновкам, наданим Верховним Судом при направленні справи на новий розгляд та є свідченням довільного тлумачення відповідачем вказаної постанови з метою затягування розгляду справи.

Позивач стверджує, що справи № 916/47/22 та № 904/1809/24 не є подібними, а тому підстави для зупинення даної справи відсутні з огляду на те, що предметом розгляду у справі № 916/47/22 є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого природного газу в обсязі 73454050,07 куб.м., з посиланням позивача на відсутність для його відбору відповідачем у спірний період, на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України. При цьому, позивач та відповідач не були пов`язані договірними правовідносинами щодо речі і це підтверджено відповідними судовими рішенням, які в силу приписів п. 4 ст. 75 ГПК України є приюдиційними та не потребують доказуванню.

В свою чергу, як наголошує позивач, предметом розгляду справи № 904/1809/4 є стягнення заборгованості за типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», у тому числі основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи сформує правову позицію щодо застосування ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», ст. 633 ЦК України, ч. 1 ст. 1212 ЦК України з урахуванням принципу «суд знає закони».

Водночас, позивач звертає увагу, що сторонами у справі № 904/1809/24 є постачальник «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та споживач АТ «Дніпрогаз», правовідносини яких, в тому числі, унормовані ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» та ст. 633 ЦК України. У справі № 916/47/22 сторонами є оператор газотранспортної системи (до 31.12.2019) АТ «Укртрансгаз», яке не є постачальником природного газу, та АТ «Одесагаз», як оператор газорозподільної системи, отже, на переконання позивача, спірні правовідносини за характером урегульованих нормами права не регулюються ст. 633 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу».

Відповідно, матеріальне-правове регулювання правовідносин у справі № 904/1809/24 відмінне тому, яке у даній справі, оскільки судовими рішеннями у справах № 916/3201/19, № 916/2467/19 договори транспортування визнано неукладеними, а у справі № 904/1809/24 вирішуватиметься питання наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості на підставі публічного договору приєднання та застосування ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», ст. 633 ЦК України. Таким чином, на думку позивача, у даному випадку не виконується змістовний критерій порівняння правовідносин на їх подібність, а відтак, правовідносини у справах не є подібними, що виключає наявність підстав для зупинення провадження у справі № 916/47/22 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24.

Додатково позивач наголошує, що наразі відсутні перешкоди для розгляду даної справи, оскільки матеріали справи містять достатню кількість доказів, в тому числі первинних документів, що підтверджують позовні вимоги позивача та перегляд судового рішення у справі № 904/1809/24 ніяким чином не вплине на ухвалення рішення у цій справі.

В підготовчому засіданні 02.06.2026 представники сторін висловили свою правову позицію щодо заявленого відповідачем клопотання, присутній представник відповідача підтримав свої доводи про наявність підстав для задоволення клопотання та зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з чим просив задовольнити подане клопотання. Представник позивача заперечував щодо задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у справі відповідно до викладених ним письмових обґрунтувань та заперечень.

Враховуючи обставини справи, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх матеріалів справи та фактичних обставин спору, та оскільки нормами п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачене зупинення провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду лише на стадії підготовчого провадження, господарський суд дійшов висновку про необхідність повернення на стадію підготовчого засідання для вирішення питання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим судом 02.06.2026 постановлено протокольну ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження у справі.

Розглянувши клопотання Акціонерного товариства «Одесагаз» про зупинення провадження по справі № 916/47/22, проаналізувавши наявні у справі докази та дослідивши подані учасниками справи заяви по суті, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 916/47/22 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24 та оприлюднення постанови по цій справі з огляду на наступне.

Згідно частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Суд також зазначає, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та абз.1 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 31.03.2015 № 1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (рішення КСУ від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п. 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumаrescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п. 123 рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).

Згідно з ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Судом встановлено, що позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» у цій справі обґрунтовані тим, що у вересні-грудні 2018 року та січні, лютому, липні-грудні 2019 року відповідач безпідставно набув для власних виробничо-технічних потреб з газотранспортної системи 73 454 050,07 куб.м природного газу, власником якого є позивач та який вважає, що для відбору відповідачем у вказаний період природного газу з газотранспортної системи, оператором якої бу позивач, відповідач повинен був мати постачальника відповідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу.

Крім того, посилаючись на встановлені у справах №916/3201/19 та №916/2467/19 обставини неукладеності договорів транспортування природного газу від 01.03.2016 №1512000741 та від 29.03.2019 №1904000228, а отже відсутності договірного врегулювання правовідносин сторін між оператором ГРС та оператором ГРМ щодо транспортування природного газу у спірний період, позивач заявив до відповідача вимоги на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України про стягнення грошових коштів, що є вартістю безпідставно набутого майна природного газу, посилаючись на те, що відбір відповідачем природного газу відбувався за відсутності у нього постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору.

Верховний Суд, черговий раз направляючи справу №916/47/22 на новий розгляд, у постанові від 09.12.2025 вказав, що судами попередніх інстанцій не були виконані вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2024 у цій справі, та допущені процесуальні порушення щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, зокрема щодо вартості безпідставно відібраних обсягів газу, які мають значення для правильного вирішення цього спору.

В свою чергу, у попередніх постановах, направляючи цю справу № 916/47/22 на новий розгляд, Верховний Суд вказував, що предметом дослідження у цій справі є, зокрема, встановлення таких фактів: набуття (збереження) відповідачем природного газу, що належав позивачу; наявність або відсутність підстав такого набуття (у разі встановлення підставності набуття, то чи відпала згодом підстава набуття); у разі встановлення факту безпідставного набуття природного газу, то чи є можливість його повернення у натурі; у разі неможливості повернути природній газ в натурі, визначити його вартість на момент розгляду справи судом.

Таким чином, Верховний Суд виснував, що до предмету доказування у цій справі належать питання фактичного відібрання спірного газу та наявності у відповідача, у випадку встановлення фактів відібрання з газотранспортної системи позивача спірних обсягів газу відповідачем, номінацій на спірні обсяги, а у випадку відсутності номінацій такий безпідставно відібраний газ створює небаланс у газотранспортній мережі позивача.

В свою чергу, із відкритого державного реєстру судових рішень убачається, що Верховний суд ухвалою від 17 березня 2026 року справу № 904/1809/24 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Так, здійснивши аналіз спірних правовідносини, норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів у вказаній ухвалі дійсно зазначила про наявність виключної правової проблеми у справі № 904/1809/24 (щодо застосування ст. 633 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», абз. 7 п. 2 гл. 5 розд. IV Кодексу ГТС, ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, а також принципу «jura novit curia» (суд знає закони) у таких правовідносинах)), за яких ця справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду (якісний критерій).

Між тим, у вищевказаній ухвалі від 17.03.2026 Верховним Судом, серед іншого, зазначено про те, що, за загальним правилом, цивільно-правові зобов`язання поділяються на договірні і недоговірні. Договірні зобов`язання - це зобов`язання, що виникають на підставі договору і опосередковують майнові цивільні/господарські відносини. Зміст договірного зобов`язання складають права і обов`язки його учасників. Підрозд. 1 розд. III кнг. 5 ЦК України регулює договірні зобов`язання.

Разом з тим набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулює гл. 83 ЦК України, яка міститься у підрозд. 2. «Недоговірні зобов`язання» розд. III кнг. 5 ЦК України. За загальним правилом, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Також, в ухвалі Верховного суду від 17.03.2026 у справі № 904/1809/24 зазначено, що наразі фактично існують дві взаємовиключні моделі кваліфікації відносин щодо постачання газу постачальником «останньої надії», а саме:

- договірна - постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі відповідного правового регулювання; договір з постачальником «останньої надії» є публічним договором приєднання, який вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу споживачу, визначеного, зокрема, даними інформаційної платформи оператора ГТС та фактом включення споживача до Реєстру постачальника «останньої надії». За такого підходу фактичне постачання газу, підтверджене відповідними даними, означає існування договірних відносин і виключає можливість перекваліфікації спору на кондикційний;

- кондикційна - виходить із протилежного: якщо у споживача існувала прострочена заборгованість перед постачальником «останньої надії2, якщо строк постачання був перевищений, а виключення, передбачені ч. 2 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу», не застосовуються, то укладення договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» є неправомірним або взагалі неможливим, а тому вже спожитий газ може бути предметом вимоги про повернення вартості безпідставно набутого майна за ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Проблема співіснування таких двох моделей полягає в тому, що вони також породжують принципово різну відповідальність. За договірної моделі підлягають стягненню основний борг, пеня, 3% річних та інфляційні втрати (у разі їх заявлення). За кондикційної моделі - стягується вартість безпідставно набутого майна, причому визначена не за ціною договору, а за іншим критерієм.

Разом з тим, з аналізу вказаних вище нормативно-правових актів убачається, що підтверджене даними оператора ГТС фактичне постачання природного газу споживачу є належною та достатньою обставиною для визнання укладеним договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» в силу норм ст. 15 Закону України «Про ринок природнього газу»; такий договір укладається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування відповідним споживачем через сам факт постачання природного газу, а тому такі відносини між сторонами є договірними, а не кондиційними у розмінні ст. 1212 ЦК України. Водночас обставини, визначені ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» (зокрема, наявність простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року (за винятком оператора газорозподільної системи у певний період), не можуть свідчити про те, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є неукладеним у разі непереривного фактичного постачання природного газу споживачу. Наявність вищенаведених обставин не може звільняти споживача від обов`язку оплатити вже поставлений природній газ або ж сплачувати його у меншій сумі. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Перекваліфікація у цьому разі договірної вимоги на кондикційну, враховуючи принцип «jura novit curia» (суд знає закони), підриватиме стабільність відносин на ринку газу, створюючи правову невизначеність щодо розрахунків, суперечить самій правовій природі діяльності постачальника «останньої надії», що недопустимо. Обставина наявності системних недоліків у роботі інформаційної платформи (реєстрації операторів ГРМ у реєстрі постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі, що здійснюється в автоматичному режимі (абз. 7 п. 2 гл. 5 розд. IV Кодексу ГТС) може не узгоджуватися з приписами абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону «Про ринок природного газу», зокрема, за наявності у споживачів простроченої заборгованості (що унеможливлює укладення договору між такими споживачами та постачальником «останньої надії» (див. п.п. 82-85 постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22)) також не може нівелювати чіткі норми Закону щодо моменту визнання договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладеним.

Колегія суддів також звернула увагу на те, що за загальним правилом, принцип «jura novit curia» (суд знає закони) застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.

Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах необхідно зважати на принципи змагальності, диспозитивності. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (див. постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23).

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 904/1809/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, викладених у цій ухвалі.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17.04.2026 прийняла до розгляду справу № 904/1809/24, визнавши наведені підстави достатніми та обґрунтованими для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Відтак, на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа 904/1809/24, де предметом розгляду є вирішення виключної правової проблеми у подібних правовідносинах щодо кваліфікації постачання природного газу поза межами договірних відносин: як таких, що виникли на підставі договору, або ж - як таких, що не є договірними, що зумовлює їх перекваліфікацію та застосування норм статей 1212,1213 Цивільного кодексу України.

В ухвалі від 17.04.2026 про прийняття до розгляду справи № 904/1809/24 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що проблема співіснування цих двох моделей полягає в тому, що вони також породжують принципово різну відповідальність: за договірної моделі підлягають стягненню основний борг, пеня, 3% річних та інфляційні втрати (у разі їх заявлення); за кондикційної моделі - стягується вартість безпідставно набутого майна, визначена не за ціною договору, а за іншим критерієм.

Враховуючи предмет та підстави заявленого позову, а також зважаючи на те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/1809/24 матимуть суттєве значення для вирішення даної справи та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України за умови існування спеціально врегульованих Кодексом газотранспортної системи та Законом України «Про ринок природного газу» відносин на ринку природного газу, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі № 916/47/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24 у подібних правовідносинах.

Окрім того, суд цілком погоджується з твердженнями відповідача, що майбутній висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/1809/24 може містити відповідь щодо того, чи може дефектність, спірність або неповнота оформлення відносин бути достатньою підставою для застосування позадоговірних механізмів стягнення, якщо фактичні відносини відбувались в межах спеціального регулювання ринку природного газу, а відтак, вказаний висновок матиме значення для вирішення цієї справи щодо допустимості застосування до спірних правовідносин конструкції безпідставного набуття майна, оскільки права та обов`язки між сторонами можуть виникати як із договірних відносин, так і з позадоговірних, які, в свою чергу, можуть виникати з актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Виходячи зі змісту вказаних положень Кодексу, зупинення провадження у справі обумовлено саме необхідністю досягнення правової визначеності у правозастосуванні відносно конкретної категорії справ.

При цьому, суд звертає увагу, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Забезпечення єдності судової практики є складовою принципу правової визначеності та фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя, в той час як застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді «Верховенство права», схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25 - 26 березня 2011 року, також зазначала, що однією зі складових принципу верховенства права є юридична визначеність, яка є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункти 44, 46).

Суд приймає до уваги, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. При цьому порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

В свою чергу, зупинення провадження з урахуванням обставин цієї справи та особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідає принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності подальшого звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту та перегляду рішення суду в апеляційній інстанції з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/1809/24.

При цьому, судом враховано, що нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зупинення провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України можливе лише на стадії підготовчого провадження.

Завданням підготовчого провадження з-поміж іншого є вчинення інших дій з метою забезпечення правильного розгляду справи по суті (пункт 6 ч. 1 ст. 177 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Так, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед формування обґрунтованих правових позицій стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретних норм матеріального права або дотримання норм процесуального права, що були неправильно використані судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам попередніх інстанцій результат вирішення конкретної судової справи.

Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, предмет доказування у даній справі, з метою забезпечення єдності судової практики, дотримання принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, відсутність станом на день прийняття даної ухвали остаточного судового рішення у справі № 904/1809/24, а також оскільки правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/1809/24 може мати суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі, з огляду на обставини справи № 916/47/22 та з метою уникнення застосування різних підходів до тлумачення законодавства та врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне зупинити провадження у даній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 904/1809/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду, оскільки висновок, наданий вказаною судовою палатою може вплинути на оцінку правомірності звернення позивача з позовом у цій справі, а правовідносини у зазначених справах за сферою правового регулювання є подібними.

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст.ст. 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання Акціонерного товариства «Одесагаз» (вх. № 18387/26 від 27.05.2026) про зупинення провадження у справі № 916/47/22 задовольнити.

2. Провадження у справі № 916/47/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/1809/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення зупинити.

3. Зобов`язати учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвала набрала законної сили 02.06.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення (підписання).

Повна ухвала складена 08.06.2026.

Суддя О.В. Цісельський