Ухвала суду № 137212284, 09.06.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа 303/2159/26

№ 1-кп/303/204/26

У Х В А Л А

04 червня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Мукачеві, клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_4 про скасування арешту з транспортного засобу та клопотання адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_6 про скасування арешту майна (квартири), подане в порядку ст. 174 КПК України у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеному до ЄРДР від 17.04.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , за ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_8 , за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_9 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_10 , за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_11 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_12 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_13 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_14 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_15 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_16 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_17 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_18 , за ч.2 ст.307 КК України;

за участю сторін кримінального провадження:

сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_19

сторони захисту - обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18

- захисників (адвокатів) ОСОБА_20 (у режимі відео конференції), ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26

У С Т А Н О В И В:

У правадження Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням: ОСОБА_7 за ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_8 за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_9 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_10 за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_11 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_12 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_13 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_14 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_15 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_16 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_17 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_18 за ч.2 ст.307 КК України.

У судовому засіданні, в порядку ст. 174 КПК України адвокатом ОСОБА_3 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_4 подано клопотання про скасування арешту з транспортного засобу марки BMW 5301, номерні знаки «ТРАНЗИТ» НОМЕР_1 (тимчасові номерні знаки на червоному фоні), серійний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2019, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_1 .

Клопотання мотивовано тим, що «ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеного до ЄРДР від 17.04.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушення, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, накладено арешт на майно його довірительки ОСОБА_4 , а саме: транспортний засіб марки BMW 5301, номерні знаки «ТРАНЗИТ» НОМЕР_1 (тимчасові номерні знаки на червоному фоні), серійний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2019, мобільний телефон Iphone 16 Pro Max, ІМЕІ НОМЕР_4 , ІМЕІ НОМЕР_5 ; грошові кошти в сумі 1750 доларів США та грошові кошти в сумі 29420 гривень.

ОСОБА_4 не є обвинуваченою у даному кримінальному провадженні, не має процесуального статусу підозрюваної чи обвинуваченої особи та є добросовісним власником арештованого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасований судом під час судового провадження за клопотанням власника майна або його представника, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні такого заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Вважаю, що арешт майна підлягає скасуванню з наступних підстав.

Автомобіль BMW 530I, державний номерний знак НОМЕР_6 , VIN-код НОМЕР_2 не є предметом, знаряддям чи засобом вчинення кримінального правопорушення, не містить на собі слідів кримінального правопорушення та не має доказового значення у даному кримінальному провадженні.

Вказаний транспортний засіб був придбаний ОСОБА_4 на законних підставах відповідно до договору купівлі-продажу №24/10/90-24 від 24.10.2025 року.

Продавцем транспортного засобу виступало ТзОВ «КАР БРОК», а покупцем ОСОБА_4 .

Крім того, між ТзОВ «КАР БРОК» та ОСОБА_4 було підписано акт приймання-передачі транспортного засобу, відповідно до якого автомобіль фактично передано останній.

Отже, право власності ОСОБА_4 на транспортний засіб підтверджується належними письмовими доказами.

25.10.2025 року автомобіль був оглянутий працівниками поліції за добровільною письмовою згодою власниці.

Згідно протоколу огляду транспортного засобу під час його огляду жодних заборонених предметів, наркотичних засобів, психотропних речовин, документів чи інших речей, які могли б свідчити про використання автомобіля для вчинення кримінальних правопорушень, виявлено не було.

Таким чином, відсутні будь-які докази того, що автомобіль має відношення до обставин кримінального провадження.

Щодо законного походження коштів, використаних для придбання автомобіля

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 її батьками є ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Батько ОСОБА_4 ОСОБА_27 є військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується довідкою форми №5.

На підтвердження законності його доходів до клопотання додається довідка про доходи та грошове забезпечення військовослужбовця.

Саме ОСОБА_27 передав своїй дочці ОСОБА_4 власні грошові кошти у сумі 540 000 гривень для придбання автомобіля BMW 530I.

Факт передачі коштів підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_27 .

Слід зазначити, що вказана нотаріальна заява оформлялася для подання слідчому судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області під час розгляду питання про накладення арешту на майно.

Однак подати зазначений документ під час розгляду питання про арешт не було можливості, оскільки на той момент сторона захисту ще не отримала зазначену заяву.

Причиною цього стали об`єктивні обставини, які не залежали ні від сторони захисту, ні від самого ОСОБА_27 .

Останній проходить військову службу в умовах воєнного стану та виконує бойові завдання. Для оформлення нотаріальної заяви йому необхідно було отримати можливість вибути із району виконання бойових завдань, прибути до місця розташування нотаріуса, оформити відповідний документ та направити його стороні захисту.

Зазначені обставини потребували певного часу та не залежали від волі військовослужбовця.

Таким чином, нотаріальна заява є новим доказом, який об`єктивно не міг бути поданий під час розгляду питання про накладення арешту.

Отже, походження коштів, за які придбано автомобіль BMW 530I, є повністю встановленим, законним та підтвердженим належними письмовими доказами.

Щодо вилучених грошових коштів

Під час проведення обшуку у ОСОБА_4 було вилучено грошові кошти у сумі 1750 доларів США та 29420 гривень.Зазначені кошти мають законне походження.

Мати ОСОБА_4 ОСОБА_28 проживає та працює за кордоном і систематично надавала матеріальну допомогу своїй дочці.

На підтвердження цього до клопотання додаються квитанції міжнародних переказів коштів з перекладом на українську мову, які підтверджують надсилання коштів на загальну суму 4500 доларів США.

Також до клопотання додаються три квитанції АТ «А-Банк», які підтверджують отримання ОСОБА_4 грошових коштів у сумі: 2400 доларів США; 1000 доларів США; 1500 доларів США.

Таким чином, документально підтверджена сума отриманих від матері коштів суттєво перевищує суму коштів, вилучених під час проведення обшуку. Вилучені 1750 доларів США та 29420 гривень є значно меншими за суму коштів, законне походження яких підтверджується поданими доказами.

Отже, наявність зазначених коштів у ОСОБА_4 на момент проведення обшуку є цілком логічною та підтверджується належними письмовими доказами.

Жодного доказу того, що вилучені кошти набуті злочинним шляхом, використовувалися для вчинення кримінального правопорушення або підлягають спеціальній конфіскації, стороною обвинувачення не надано.

Сам факт виявлення та вилучення грошових коштів не може бути самостійною підставою для їх арешту.

Вилучений мобільний телефон Iphone 16 Pro Max є особистою власністю ОСОБА_4 та був придбаний за рахунок законних коштів.

Стороною обвинувачення не доведено, що зазначений телефон містить відомості або інформацію, яка має доказове значення для даного кримінального провадження. Також не доведено існування ризиків його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження. Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.»

У судовому засіданні представник власника арештованого майна, адвокат ОСОБА_3 , який одночасно є захисником обвинуваченого ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні, клопотання підтримав та просив його задоволити скасувати арешт, а майно повернути його власнику, ОСОБА_4 , при цьому надав докази законного походження майна ОСОБА_4 обвинувачений, ОСОБА_8 повідом, що знає таку дівчину, бо зустрічався з нею.

Прокурор, який представляє сторону обвинувачення у даному кримінальному провадженні, заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту, посилаючись на те, що арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Розглянувши дане клопотання, оглянувши матеріали додані до клопотання про скасування арешту, заслухавши позицію сторін у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку:

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України, є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке вилучено 25.10.2025 року в ході проведення обшуку транспортного засобу (тобто сам транспортний засіб).

Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя з матеріалів доданих слідчим до клопотання про арешт майна встановив, що транспортний засіб марки BMW 5301, номерні знаки «ТРАНЗИТ» НОМЕР_1 (тимчасові номерні знаки на червоному фоні), серійний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2019, належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є співмешканкою ОСОБА_8 та надала добровільну згоду на проведення огляду (обшуку) належного їй транспортного засобу. Арешт на транспортний засіб накладений з метою збереження речових доказів у справі, оскільки такий визнаний речовим доказом, відповідно до постанови слідчого від 25.10.2025 року.

Крім того, Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке вилучено 25.10.2025 року в ході проведення обшуку квартири АДРЕСА_2 , а саме: мобільний телефон Iphone 16 Pro Max, ІМЕІ НОМЕР_4 , ІМЕІ НОМЕР_5 ; грошові кошти в сумі 1750 доларів США та грошові кошти в сумі 29420 гривень. Слідчий суддя посилається на те, що вилучені грошові кошти можуть належати ОСОБА_8 , мобільні телефони можуть належати ОСОБА_4 ..

Як вбачається з ухвал слідчого судді, які постановлені в один день, 25.10.2025 року, жодних відомостей про те, що у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеного до ЄРДР від 17.04.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушення, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, кому небудь пред`явлена підозра. Клопотання розгядалося без повідомлення власника арештованого майна.

Згідно з ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

На підставі ч.2 ст.174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

З матеріалів, доданих до клопотання про скасування арешту, вбачається, що арештоване майно, має підтверджене походження та належить громадянці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Батько ОСОБА_4 ОСОБА_27 є військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується довідкою форми №5.

На підтвердження законності його доходів до клопотання додається довідка про доходи та грошове забезпечення військовослужбовця.

Саме ОСОБА_27 передав своїй дочці ОСОБА_4 власні грошові кошти у сумі 540 000 гривень для придбання автомобіля BMW 530I.

Факт передачі коштів підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_27 .

Мати ОСОБА_4 ОСОБА_28 проживає та працює за кордоном і систематично надавала матеріальну допомогу своїй дочці.

На підтвердження цього до клопотання додаються квитанції міжнародних переказів коштів з перекладом на українську мову, які підтверджують надсилання коштів на загальну суму 4500 доларів США.

Також до клопотання додаються три квитанції АТ «А-Банк», які підтверджують отримання ОСОБА_4 грошових коштів у сумі: 2400 доларів США; 1000 доларів США; 1500 доларів США.

Таким чином, документально підтверджена сума отриманих від матері коштів суттєво перевищує суму коштів, вилучених під час проведення обшуку.

Вилучені 1750 доларів США та 29420 гривень є значно меншими за суму коштів, законне походження яких підтверджується поданими доказами. Вилучений мобільний телефон Iphone 16 Pro Max є особистою власністю ОСОБА_4 та міг бути придбаний за рахунок законних коштів.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме: у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Частинами 1, 2 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, у межах кримінального провадження накладено обтяження на майно третьої особи у кримінальному провадженні. Тобто,- це майно, яке належить особі обвинуваченого ОСОБА_8 , а громадянці ОСОБА_4 , яка не є підозрюваною чи обвинуваченою по справі.

Проте, як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судду, арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, тобто в порядку п.1) ч.2, ч.3 ст.170 КПК України.

Статтею 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Поряд з цим варто враховувати, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів та являється самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, на відміну від інших правових підстав.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. (ч. 3 ст. 132 КПК України).

Як слідує з поданих матеріалів, основним доводом адвоката щодо неправомірності накладення арешту на майно, є посилання на те, що арешт зазначеного майна, порушує законні права та інтереси третьої особи (власника), яка є добросовісним набувачем та не має жодного відношення до кримінальних правопорушень, що розглядаються судом, а власник майна тривалий час обмежений у праві власності, яке є непорушним та гарантованим Конституцією України.

Абзацом другим п.10 ст.170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою збереження речових доказів.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до неї передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Позбавлення особи власності не допускається інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право держави на здійснення контролю за користуванням майном визнано відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Втім, під час кримінального провадження органи досудового розслідування можуть обмежувати осіб у праві приватної власності, зокрема, в межах ужиття заходів забезпечення кримінального провадження. Такі заходи, безумовно, є необхідними для досягнення мети провадження але, це не може порушувати права та інтереси інших осіб, особливо тих, хто не є учасниками.

При вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для позбавлення особи права розпоряджатися та користуватися майном має існувати очевидна (навіть мінімальна) причина, яка б виправдовувала подальше втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи.

Враховуючи всі вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що таке втручання у право власності третьої особи, яка є добросовісним набувачем, як арешт майна, вже не відповідає принципу пропорційності, коли має бути дотримано справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом основних прав людини. А враховуючи конкретні обставини справи, суд приходить до переконання, що передача власнику арештованого майна, зокрема транспортного засобу на відповідальне зберігання, до завершення судового провадження, жодним чином не зашкодить виконанню завдань кримінального провадження.

У судовому засіданні, в порядку ст. 174 КПК України адвокатом ОСОБА_5 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_6 подано клопотання про скасування арешту майна, а саме: квартири загальною площею 96.1 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м., що на АДРЕСА_3 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3186910921100), яка належить на праві власності ОСОБА_6 .

Клопотання мотивовано тим, що «Відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

Власник майна ОСОБА_6 не є у даному кримінальному провадженні ні обвинуваченою, ні цивільним відповідачем, ні навіть свідком, а отже в розумінні кримінального процесуального закону не може нести будь-якої відповідальності за дії, вчинені іншими особамии у кримінальному провадженні.

В той же час арештоване майно ОСОБА_6 , жодного відношення до обставин події яка мала місце у вказаний період не має, не містить і не може містити будь-яких слідів кримінального правопорушення, а отже не може відповідати критеріям речового доказу у даному кримінальному провадженні у розумінні ст.98 КПК України.

Визначений змістом норм ст. . 94, 132, 170, 173КПК перелік осіб не стосується власника майна щодо якого на момент розгляду клопотання відсутнє кримінальне провадження, власник майна не є відповідачем у жодній справі, тому й не несе відповідальності за шкоду тощо.

Зазначена квартара № 41, що на вул.Баб`яка Миколи, буд.13в в м.Ужгороді не відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не є об`єктом кримінально протиправних дій та не набута кримінально протиправним шляхом та належать іншій особі яка не є учасником у даному кримінальному провадженні. Слід зазначити, що розглядаючи клопотання про арешт майна, через відсутність під час розгляду справи володільця майна та документів про його походження, суд не мав можливості у повному обсязі оцінити всі докази у справі та дати правильну оцінку клопотанню про накладення арешту на майно.

Ухвалюючи рішення у справі слідчий- суддя прийшов до помилкового висновку, що майно квартира ОСОБА_6 є об`єктом можливої конфіскації та тому підлягає арешту, незважаючи на те що розгляд клопотання відбувався без власників майна та питання належності правова власності вилученого майна взагалі не досліджувалось.

Враховуючи, що розгляд клопотання відбувся без участі власника майна, останній був позбавлений можливості доводити в судовому порядку законну належність та походження майна.

Так, поза увагою слідчого судді залишено обставини за яких у відповідності до договору купівлі- продажу квартири ОСОБА_6 29 листопада 2022 року придбано квартиру АДРЕСА_4 в на умовах, визначених договором. При цьому слід зазначити що право власності на вказану квартиру ОСОБА_6 набула одноособово. Так, у відповідності до п.2.1 Договору купівлі-продажу зазначено, що купівля-продаж квартири здійснена за кошти в сумі 2 558 000 грн., із яких ОСОБА_6 сплачує продавцю 511 600 грн. за рахунок власних коштів, а решта суми 2 046 000грн. сплачуються за рахунок кредитних коштів отриманих Покупцем у АТ «Державний ощадний банк України».

За таких обставин, у відповідності до вказаних документів чітко вбачається, що набуття права власності на квартиру АДРЕСА_5 в здійснено саме ОСОБА_6 за рахунок власних та кредитних коштів, а отже набуття права власності відбулось у законний спосіб.

До цього, відповідно до ч.1 ст. 73 СК України, за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Частина 3 вказаної норми вказує, що при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на зміст обвинувального акту, обвинувачем ставиться у вину ОСОБА_15 обставини, що мали місце в період серпня- вересня 2025 року, а право власності на квартиру ОСОБА_6 набула ще у листопаді 2022 року.

Враховуючи, що арештована місцевим судом квартира придбана за особисті та кредитні кошти ОСОБА_6 у 2022 році, така не відноситься до категорії майна, що визначене у ч. 3 ст. 73 СК України, а тому не підлягає до стягнення в межах даного кримінального провадження.

Відповідна норма Сімейного кодексу кореспондується з положеннями ч.5 ст.170 КПК України щодо можливості накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Іншими словами, місцевий суд наклав арешт на майно ОСОБА_6 , яка не є підозрюваною/обвинуваченою у кримінальному провадженні, необґрунтовано, без проведення об`єктивної перевірки наявності прав та законних інтересів третіх осіб, адже предметом такого арешту в межах правового поля може бути лише виділена в натурі частка обвинуваченого в цьому майні.

Таким чином, оскільки частка обвинуваченого у майні (квартирі), на яку накладено арешт не визначена та не виділена в натурі, таке майно не може забезпечувати виконання ним майбутніх зобов`язань (якщо такі ще будуть доведені за результатами розгляду цивільного позову судом), що є підставою для скасування накладеного арешту.

В той же час, слідчий суддя, ухвалюючи рішення про арешт майна, що належить на праві власності ОСОБА_6 передчасно прийшов до висновку що квартира, яка набута під час шлюбу є спільним майном, що може бути предметом конфіскації як міри покарання ОСОБА_15 , оскільки така позиція суперечить практиці Верховного суду України.

Так, у відповідності до Постанови Верховного суду України у справі №703/2284/19 від 20.07.2022 року , належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Враховуючи наявність підтверджуючих документів, що вказують на придбання квартири за власні заощадження ОСОБА_6 , відсутні правові підстави вважати придбане житло спільно набутим майном, а отже і відсутні правові підстави вважати таку квартиру майном що може бути звернуто в дохід держави шляхом конфіскації. Крім того слід зазначити, що 13 травня 2026 року власник майна ОСОБА_6 , реалізовуючи конституційне право на розпорядження власним майном, здійснила укладання попереднього договору купівлі продажу зазначеної вище квартири громадянину ОСОБА_29 на умовах завдатку. В той же час, враховуючи наявні обмеження, встановлені ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2026 року в частині заборони розпорядження та відчуження, власник майна позбавлений можливості на вільне розпорядження своїм майном, що вказує на безумовне порушення її Конституційних прав.

За таких обставин, з урахуванням мети досудового розслідування, відсутні правові підстави для арешту майна, що визначені у змісті ст. 173 КПК України, тобто відсутні достатні докази, що вказують на вчинення особою (власником майна) кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, правові підстави для конфіскації майна третьої особи, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб.

Застосування арешту до майна з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, нівелює принцип законності кримінального провадження, не враховує фактичних обставин справи, а розумність та співмірність такого обмеження права власності не узгоджується із завданням кримінального провадження, регламентованими ст.2 КПК України.

До застосування заходів забезпечення кримінального провадження у кожному випадку на судову ланку покладено принципово здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні, перевіряти наявність об`єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, застосовувати можливість досягнення мети, без застосування цих заходів. До цього ж розумність та співрозмірність такого обмеження права власності ОСОБА_6 не узгоджується із завданням кримінального провадження, що регламентовано у змісті ст.7 КПК України. Зокрема, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; недоторканність житла чи іншого володіння особи; недоторканність права власності; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів.

У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», виходячи з принципу верховенства права та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» |ВП|, заява №31107/96. п.58, ЕСНГС 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля ( рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 5994 року, Зегіск А №296-А. п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар ( рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Зегіск А №52). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти ( рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Зегіск А №98).

У відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає, передусім, невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності, яка існує у різних формах, що є рівноправними. У відповідності зі статтею 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. На підставі викладеного, керуючись ст. 174 КПК України, просить скасувати арешт, накладений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2025 року у справі №308/15221/25 на майно а саме: квартиру загальною площею 96.1 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м., що на АДРЕСА_3 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2148087121101), яка належить на праві власності ОСОБА_6 .»

У судовому засіданні представник власника арештованого майна, адвокат ОСОБА_5 , який одночасно є захисником обвинуваченого ОСОБА_15 у даному кримінальному провадженні, клопотання підтримав та просив його задоволити скасувати арешт, а майно повернути його власнику, ОСОБА_6 , при цьому надав докази законного походження майна ОСОБА_6 , обвинувачений, ОСОБА_15 підтримав позицію свого захисника щодо підстав скасування арешту, наведених у клопотанні.

Прокурор, який представляє сторону обвинувачення у даному кримінальному провадженні, заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту, посилаючись на те, що арешт накладено в порядку ч.4 ст.170 КПК України, тобто на майно підозрюваного, обвинуваченого, оскільки в подальшому по завершенню судового провадження, судом може бути застосовано захід кримінального провадження у виді конфіскації майна.

Розглянувши дане клопотання, оглянувши матеріали додані до клопотання про скасування арешту, заслухавши позицію сторін у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку:

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України, є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року, з метою забезпечення можливості конфіскації майна у випадку призначення судом такого виду покарання у даному кримінальному провадженні, накладено арешт шляхом позбавлення права відчуження та розпорядження нерухомим майном, в тому числі квартирою загальною площею 96.1 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м., що на АДРЕСА_3 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2148087121101), яка належить на праві власності ОСОБА_6 .

Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя з матеріалів доданих слідчим до клопотання про арешт майна встановив, що квартира загальною площею 96.1 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м., що на АДРЕСА_3 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2148087121101), належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та набута нею 29.11.2022 року. Проте, слідчим суддю в ухвалі зазначено, що дана квартира, - є майном, набутим подружжям за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності.

Є позиція Верховного Суду. Судом зазначено, що положеннямиЗакону «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому поділ спільного майна, зокрема іпотечного, не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, зроблено висновок, що перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та не порушує прав іпотекодержателя. Нерухомість, яка придбана в кредит та перебуває в іпотеці, підлягає поділу між подружжям у судовому порядку. Постанова ВС від 08.07.19 по справі №?522/17048/15-ц та Постанові ВС від 03.06.20 по справі №?201/6412/17.

Закон суворо забороняє конфісковувати майно членів сім`ї, які не вчиняли злочину (якщо це не спецконфіскація майна, що безпосередньо було знаряддям злочину).

Таким чином, при накладенні арешту на квартиру, яка придбана за кредитні кошти та перебуває в іпотеці банку, - фактично є порушення прав добросовісного співвласника: Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ у справі "Ismayilova v. Russia") та Верховний Суд України неодноразово наголошували, що арешт усього майна подружжя з метою конфіскації майна лише одного з них порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном). Крім того, має місце дія Іпотечного пріоритету: наявність іпотеки накладає додатковий захисний бар`єр. Банк (іпотекодержатель) має першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок цієї квартири.

Крім того, як вбачається з Ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2025 року, арешт накладено як на об`єкти нерухомого та рухомомго майна, яке належить обвинуваченому ОСОБА_15 , так і його дружині ОСОБА_6 , яка не має жодного статусу у даному кримінальному провадженні.

В той же час, слідчий суддя, ухвалюючи рішення про арешт майна, що належить на праві власності ОСОБА_6 передчасно прийшов до висновку що квартира, яка набута під час шлюбу є спільним майном, що може бути предметом конфіскації як міри покарання ОСОБА_15 , оскільки така позиція суперечить практиці Верховного суду України.

Так, у відповідності до Постанови Верховного суду України у справі №703/2284/19 від 20.07.2022 року , належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Враховуючи наявність підтверджуючих документів, що вказують на придбання квартири за власні заощадження ОСОБА_6 , відсутні правові підстави вважати придбане житло спільно набутим майном, а отже і відсутні правові підстави вважати таку квартиру майном що може бути звернуто в дохід держави шляхом конфіскації. Крім того слід зазначити, що 13 травня 2026 року власник майна ОСОБА_6 , реалізовуючи конституційне право на розпорядження власним майном, здійснила укладання попереднього договору купівлі продажу зазначеної вище квартири громадянину ОСОБА_29 на умовах завдатку. В той же час, враховуючи наявні обмеження, встановлені ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2026 року в частині заборони розпорядження та відчуження, власник майна позбавлений можливості на вільне розпорядження своїм майном, що вказує на безумовне порушення її Конституційних прав.

Застосування арешту до майна з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, нівелює принцип законності кримінального провадження, не враховує фактичних обставин справи, а розумність та співмірність такого обмеження права власності не узгоджується із завданням кримінального провадження, регламентованими ст.2 КПК України.

До застосування заходів забезпечення кримінального провадження у кожному випадку на судову ланку покладено принципово здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні, перевіряти наявність об`єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, застосовувати можливість досягнення мети, без застосування цих заходів. До цього жрозумність та співрозмірність такого обмеження права власності ОСОБА_6 не узгоджується із завданням кримінального провадження, що регламентовано у змісті ст.7 КПК України.

Відповідно до договору купівлі- продажу квартири ОСОБА_6 29 листопада 2022 року придбано квартиру АДРЕСА_6 в на умовах, визначених договором. Так, у відповідності до п.2.1 Договору купівлі-продажу зазначено, що купівля-продаж квартири здійснена за кошти в сумі 2 558 000 грн., із яких ОСОБА_6 сплачує продавцю 511 600 грн. за рахунок власних коштів, а решта суми 2 046 000грн. сплачуються за рахунок кредитних коштів отриманих Покупцем у АТ «Державний ощадний банк України» за кредитним договором № 2911220104 від 29.11.2022 року (на придбання нерухомості) та, як вбачається з виписки з рахунку ОСОБА_6 , остання перераховувала грошові кошти згідно кредитного договору№ 2911220104 від 29.11.2022 року на погашення суми кредиту та відсотків по договору. Таким чином, право власності на вказану квартиру ОСОБА_6 набула одноособово, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).

Згідно іпотечного договору, укладеного від 29.11.2022 року, між сторонами договору: АО «Державний ощадний банк України» - «ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ» та ОСОБА_6 «ІПОТЕКОДАВЕЦЬ. Згідно пункту 2.3.1 договору, Предметом іпотеки, - є квартиру АДРЕСА_6 .

Суд констатує, що ухвала слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду була постановлена 27 листопада 2025 року, тобто після укладення Договору Іпотеки нерухомого майна (квартири).

Іпотека, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зі змісту наведених приписів Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 31 жовтня 2018 року у справі №923/1105/17.

У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права.

Суд зобов`язаний забезпечити змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, що узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17.

У клопотанні представником власника арештованого майна, адвокатом ОСОБА_5 вказується, що його довіритель, ОСОБА_6 - є законним і добросовісним володільцем майна, кредит виплачуєте самостійно, а її чоловік не має права власності на цей об`єкт, тому мета "забезпечення конфіскації його майна" є безпідставною та незаконною щодо неї. Держава не має процесуального права забезпечувати майбутню конфіскацію майна підозрюваного/обвинуваченого, за рахунок майна іншої, добросовісної особи.

Враховуючи всі вищенаведені обставини, слідчий суддя приходить до переконання, що таке втручання у право власності третьою особи, яка є добросовісним набувачем, як арешт майна, вже не відповідає принципу пропорційності, коли має бути дотримано справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом основних прав людини. А враховуючи конкретні обставини справи, скасування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження (арешту майна) є можливим і не зашкодить виконанню завдань кримінального провадження.

Керуючись: статтями 174, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

1) Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_4 про скасування арешту з транспортного засобу, накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеного до ЄРДР від 17.04.2025 року, - задоволити частково.

Передати арештоване майно, а саме: транспортний засіб марки BMW 5301, номерні знаки «ТРАНЗИТ» НОМЕР_1 (тимчасові номерні знаки на червоному фоні), серійний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2019, власнику ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_3 , мешканці АДРЕСА_1 , на відповідальне зберігання з покладенням на власника майна обов`язку забезпечити зберігання вказаного майна - до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку, а саме до вирішення питання про долю речових доказів при ухваленні судового рішення.

Зобов`язати уповноважену особу, яка відповідає за збереження арештованого майна у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеному до ЄРДР від 17.04.2025 року, передати транспортний засіб марки BMW 5301, номерні знаки «ТРАНЗИТ» НОМЕР_1 (тимчасові номерні знаки на червоному фоні), серійний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2019, під розписку, власнику ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_3 , мешканці АДРЕСА_1 , на відповідальне зберігання, з наступним скеруванням вказаної розписки до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області та долученням до матеріалів кримінальної справи 303/2159/26 (провадження1-кп/303/204/26).

Попередити власника арештованого майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_3 , мешканці АДРЕСА_1 , про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 388 КК України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено.

Заборонити власнику або іншим особам розпоряджатися будь-яким чином вказаним в ухвалі майном, але з правом його використання (користування), до прийняття остаточного процесуального рішення по кримінальному провадженню.

В іншій частини в задоволенні клопотання відмовити.

2) Клопотання адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_6 про скасування арешту майна (квартири), подане в порядку ст. 174 КПК України у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеному до ЄРДР від 17.04.2025 року задоволити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2025 року у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеному до ЄРДР від 17.04.2025 року, шляхом скасування позбавлення права на відчуження та розпорядження майном, що належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: квартиру загальною площею 96.1 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2148087121101).

Після набрання ухвалою законної сили, направити її до органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно для невідкладного зняття обмеження.

Копія ухвали негайно, після її постановлення вручається особі, за клопотанням якої було арештовано майно та особі, яка звернулася з клопотанням про скасування арешту.

На ухвалу може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий ОСОБА_30