Рішення № 137211629, 26.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2026Справа № 910/2092/26За позовом ОСОБА_1

до 1) Фонду державного майна України;

2) Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод»

про припинення правовідносин та виключення з реєстру

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1:Галата А.О.;

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Фонду державного майна України (надалі - відповідач-1), 2) Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:

- припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод»;

- виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.43 Конституції України, ст. 105 Цивільного кодексу України, ст.1, 4, 6, 9 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами 1-2 свого обов`язку щодо виключення позивача із складу комісії та звільнення з посади голови комісії з реорганізації за його заявою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/2092/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 24.03.2026.

18.03.2026 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що процедура припинення Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» була розпочата ще наказом Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 відповідно до положень Цивільного кодексу України, а не на підставі Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України». За твердженням відповідача-1, у спірних правовідносинах позивач не є «керуючим припиненням» у розумінні зазначеного Закону, оскільки: рішення про припинення підприємства приймалось не Фондом державного майна України; позивач не призначався Фондом за результатами конкурсного відбору; Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» не є «об`єктом припинення» у значенні наведеного Закону. У зв`язку з цим Фонд вказує, що положення Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», у тому числі щодо виплати винагороди керуючому припиненням, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, відповідач-1 зазначає, що позивач не здійснював дій, передбачених Законом для керуючого припиненням, зокрема не подавав на затвердження план-графік процедури припинення, звіти, передавальні акти, ліквідаційні баланси та інші документи, необхідні для завершення процедури припинення, у зв`язку з чим у Фонду відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому винагороди. Також вказує, що відповідачем-1 вживались заходи для припинення повноважень позивача як голови комісії з реорганізації, а саме надсилались листи до Державного підприємства «Укрспирт» з проханням надати кандидатуру нового голови комісії з реорганізації. При цьому відповідач-1 наголошує, що призначення нового голови комісії можливе виключно за наявності згоди відповідної особи, а відсутність такої кандидатури унеможливлює припинення повноважень позивача, оскільки під час перебування юридичної особи у стані припинення - поле щодо голови комісії у Єдиному державному реєстрі не може залишатися незаповненим. Крім цього, відповідач-1 звертає увагу, що Фонд жодним чином у відзиві на позов не вказував на те, що він не має права чи повноважень припинити повноваження голови комісії з реорганізації Державного підприємства ОСОБА_1, а з урахуванням законодавства України вказував на юридичну неможливість припинити повноваження чинного голови комісії з реорганізації Державного підприємства в зв`язку з складним процесом пошуку особи, яка б надала згоду на призначення її головою комісії з реорганізації Державного підприємства на безоплатній основі, як свого часу надав позивач. Також вказує, що у випадку видачі Фондом наказу про припинення повноважень позивача як голови комісії з реорганізації Державного підприємства, реєстрація такого наказу в ЄДР, на думку Фонду, буде унеможливлена, оскільки поле «Голова комісії з припинення» не може бути не заповненим під час перебування Державного підприємства в процесі припинення.

20.03.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти викладених відповідачем доводів у відзиві на позов, посилаючись на те, що доводи відповідача-1 є необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог. Позивач зазначає, що Державне підприємство «Укрспирт» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 є правонаступником Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», однак ні Державне підприємство «Укрспирт», ні Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» не наділені повноваженнями щодо призначення або відбору голови комісії з реорганізації, як і не мають обов`язку здійснювати пошук відповідної особи. Також вказує, що на позивача не покладено жодних обов`язків щодо пошуку особи, яка б надала згоду на призначення головою комісії з реорганізації, а доводи Фонду в цій частині є припущеннями, які не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Щодо застосування Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» позивач зазначає, що його статус як голови комісії з реорганізації підпадає під дію перехідних положень зазначеного Закону, у зв`язку з чим на нього поширюються гарантії, передбачені цим Законом, зокрема щодо визначення та виплати винагороди керуючому припиненням. Крім цього, позивач наголошує, що саме Фонд державного майна України відповідно до статей 4, 5 вказаного Закону має виключні повноваження щодо призначення та припинення повноважень керуючого припиненням, а відтак посилання на «організаційну складність» або відсутність кандидатури не може бути правовою підставою для бездіяльності щодо припинення його повноважень. Також позивач зазначає, що відповідач-1 не вчинив необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», конкурс на посаду керуючого припиненням Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» не проводиться. Крім того, позивач вказує, що відсутність бажання виконувати обов`язки на безоплатній основі на невизначений строк є реалізацією гарантованого Конституцією України права на свободу праці та заборону примусової праці, що додатково підтверджує необхідність судового захисту його прав.

20.03.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У підготовче засідання 24.03.2026 з`явився представник відповідача-1, представники позивача та відповідача-2 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відзив на позов від 17.03.2026, який надійшов до суду 18.03.2026. Також суд протокольною ухвалою у порядку ст. 74 ГПК України витребував у відповідача-1 докази правонаступництва Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод». Крім цього, у підготовчому засіданні представник відповідача-1 заявив усне клопотання про долучення документів до матеріалів справи , яке суд протокольною ухвалою задовольнив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 21.04.2026.

13.04.2026 від представника відповідача-1 надійшли пояснення.

14.04.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

21.04.2026 від представника відповідача-1 надійшли пояснення.

У підготовче засідання 21.04.2026 з`явився представник відповідача-1, представники позивача та відповідача-2 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи пояснення представника відповідача-1 від 13.04.2026, разом із доданими доказами. Також суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи додаткові пояснення представника позивача від 14.04.2026. Крім цього суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи пояснення представника відповідача-1 від 20.04.2026, які надійшли до суду 21.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2026.

У судове засідання 26.05.2026 з`явилась представник відповідача-1, представники позивача та відповідача-2 в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Представник відповідача-1 в судовому засіданні надала пояснення по суті позовних вимог, у задоволенні позову просила відмовити.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, враховуючи подану представником позивача заяву про розгляд справи без його участі, а також те, що явка представників позивача та відповідача-2 у судове засідання обов`язковою не визнавалась, останній повідомлений про хід розгляду справи в встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, у межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представників позивача та відповідача-2 за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 26.05.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з?ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» утворено Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Державне підприємство «Укрспирт») на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»), державних підприємств і об`єднань спиртової та лікерогорілчаної промисловості, зазначених в абзаці третьому цього пункту, з віднесенням Підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» включено до Переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 «Про реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості «Артемівський спиртовий завод», Караванського спиртового заводу, «Стадницький спиртовий завод», Тхорівського спиртового заводу, «Укрспиртпостач», Залучанського спиртового заводу, «Косарський спиртовий завод», «Лужанський експериментальний завод», «Бджільнянський спиртовий завод», Гніздичівського державного спиртового заводу, «Ковалівський горілчаний завод», «Гайсинський спиртовий завод», «Крисківський спиртовий завод», «Торговий дім «Сіверщина» реорганізовано Стадницький спиртовий завод шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (надалі - Державне підприємство «Укрспирт»).

Додатком №4 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 № 779 затверджений склад комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод».

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 18.09.2020 № 1831 (а.с.13-14) внесені зміни в додаток №4 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 №779.

Відповідно до додатку № 4 до наказу Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 (у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 30.11.2020 № 779), головою комісії (за згодою) є ОСОБА_1 - заступник директора Державного підприємства «Укрспирт» (а.с.14-15).

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.

05.06.2023 Державним підприємством «Укрспирт» до Фонду державного майна України та Міністерства економіки України подана заява від 05.06.2023 № 1.1-1.9/3 (а.с.18-19), за підписом в.о. директора ОСОБА_1 (позивача), про заміну голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» та інших підприємств у зв`язку з покладенням на позивача виконання обов`язків директора Державного підприємства «Укрспирт».

01.07.2024 позивач звернувся до Фонду державного майна України (відповідача-1) із заявою (а.с. 21 на звороті) про виключення зі складу комісій з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» (відповідача-2) та інших підприємств за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку.

Наказом Державного підприємства «Укрспирт» від 15.01.2025 № 3-к (а.с.20 на звороті) позивача звільнено з посади заступника директора Державного підприємства «Укрспирт».

25.07.2025 позивач звернувся до Фонду державного майна України (відповідача-1) із заявою (а.с. 22) про виключення зі складу комісій з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку. Вказана заява зареєстрована відповідачем-1 28.07.2025 за вх. № 19/33423.

15.08.2025 позивач повторно звернувся до Фонду державного майна України (відповідача-1) із заявою (а.с.24) про виключення зі складу комісій та звільнення з посади голови комісії реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», у зв`язку із звільненням з Державного підприємства «Укрспирт», а також за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку. Вказана заява зареєстрована відповідачем-1 15.08.2025 за вх. № 16/36754.

У відповідь на вказані заяви від 25.07.2025 та 15.08.2025, відповідач-1 листом від 26.08.2025 за вих. № 10-72-21480 (а.с.25) повідомив позивача, що Фонд державного майна України листом від 20.08.2025 № 10-79-20956 (а.с.26) звернувся до Державного підприємства «Укрспирт», з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації.

03.10.2025 Державне підприємство «Укрспирт» листом від 03.10.2025 за вих. № 1.1-1-1.9/4020 (а.с.27) повідомило Фонду державного майна України про відсутність кандидатури серед діючих працівників Державного підприємства «Укрспирт», яка б надала згоду бути головою комісії з реорганізації державних підприємств та запропоновано Фонду державного майна України визначити кандидатуру голови комісії з реорганізації серед працівників Фонду державного майна України.

23.10.2025 позивач втретє звернувся до Фонду державного майна України (відповідача-1) із заявою від 21.10.2025 (а.с. 28) про виключення зі складу комісій та звільнення з посади голови комісії реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», у зв`язку із звільненням з Державного підприємства «Укрспирт», а також за станом здоров`я та досягненням пенсійного віку, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 23.10.2025, накладною АТ «Укрпошта» №0316501373092 та фіскальним чеком від 23.10.2025 (а.с.29).

У відповідь на вказану заяву, відповідач-1 листом від 24.11.2025 за вих.№10-79-28997 (а.с. 30 на звороті), повідомив позивача, що Фонд державного майна України листом від 21.11.2025 за вих. № 10-79-28948 (а.с.31) звернувся до Державного підприємства «Укрспирт» з проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації.

Як зазначає позивач, відповідачем-1 порушено його право на звільнення від виконання обов`язків голови комісії з реорганізації відповідача-2 внаслідок не прийняття наказу про зміну складу комісії з реорганізації та не припинення повноважень позивача як голови комісії з реорганізації відповідача-2, а тому позивач звернувся до суду із даним позовом та просить суд припинити правовідносини, які виникли між відповідачем-2 та позивачем, а саме - виконання позивачем повноважень голови комісії з реорганізації відповідача-2 та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про позивача із записів про відповідача-2 в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів.

Як установлено судом вище, наказом Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 «Про реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості «Артемівський спиртовий завод», Караванського спиртового заводу, «Стадницький спиртовий завод», Тхорівського спиртового заводу, «Укрспиртпостач», Залучанського спиртового заводу, «Косарський спиртовий завод», «Лужанський експериментальний завод», «Бджільнянський спиртовий завод», Гніздичівського державного спиртового заводу, «Ковалівський горілчаний завод», «Гайсинський спиртовий завод», «Крисківський спиртовий завод», «Торговий дім «Сіверщина» реорганізовано Стадницький спиртовий завод шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (надалі - Державне підприємство «Укрспирт»).

Додатком №4 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 № 779 затверджений склад комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод».

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 18.09.2020 № 1831 (а.с.13-14) внесені зміни в додаток №4 до наказу Міністерства аграрної політики України 30.11.2010 №779.

Відповідно до додатку № 4 до наказу Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 № 779 (у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 30.11.2020 № 779), головою комісії (за згодою) є ОСОБА_1 - заступник директора Державного підприємства «Укрспирт» (а.с.14-15).

Відповідно до частин 3, 4 статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», здійснюючи управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, які передаються до сфери управління Фонду державного майна, суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, повноваження з управління корпоративними правами держави щодо яких передаються Фонду державного майна, та суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, контроль за діяльністю яких здійснює Фонд державного майна.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

У відповідності до пункту 11 частини 1 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.

06.05.2023 набрав чинності Закон України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», який встановлює порядок та особливості припинення державних підприємств за рішенням суб`єкта управління на основі принципів законності, відкритості та прозорості.

У статті 4 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» унормовано повноваження суб`єкта управління, а саме: суб`єкт управління має право:

1) приймати рішення про припинення об`єктів припинення;

2) скасовувати прийняті рішення про припинення об`єктів припинення;

3) приймати рішення про продовження строку проведення процедури припинення;

4) здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням;

5) здійснювати контроль за діяльністю керуючих припиненням;

6) встановлювати додаткові заходи, що будуть невід`ємною частиною плану-графіка і є обов`язковими для здійснення припинення;

7) здійснювати компенсацію витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення;

8) затверджувати: а) план-графік та зміни до нього; б) проміжний ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); в) передавальний акт (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом злиття, приєднання чи перетворення); г) розподільчий баланс (у разі реорганізації об`єкта припинення шляхом поділу); ґ) пропозиції керуючого припиненням щодо подальшого ходу та завершення процедури припинення; д) ліквідаційний баланс (у разі ліквідації об`єкта припинення); е) кошторис витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення; є) порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням; ж) типову форму плану-графіка;

9) погоджувати умови реалізації майна об`єкта припинення;

10) погоджувати умови залучення керуючим припиненням третіх осіб для забезпечення здійснення процедури припинення;

11) виконувати дії, спрямовані на формування та передачу архівних документів об`єкта припинення до архівних установ у випадках, передбачених цим Законом;

12) одержувати інформацію та документи від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

13) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, до повноважень Фонду державного майна України входить припинення повноважень керуючого припиненням.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», з моменту призначення до керуючого припиненням переходять функції щодо управління об`єктом припинення, а також права та обов`язки керівника об`єкта припинення, у тому числі право:

1) вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна об`єкта припинення, що знаходиться у третіх осіб;

2) заявляти до третіх осіб вимоги та/або позови щодо повернення об`єкту припинення сум дебіторської заборгованості;

3) подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) об`єкта припинення;

4) залучати на договірних засадах для забезпечення виконання своїх повноважень під час здійснення процедури припинення за рахунок об`єкта припинення інших осіб (аудиторів, юристів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання тощо) шляхом укладення керуючим припиненням відповідних договорів у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних із здійсненням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;

5) призначати за рахунок об`єкта припинення проведення аудиторських перевірок та експертиз з питань діяльності об`єкта припинення у межах кошторису витрат керуючого припиненням, пов`язаних з проведенням процедури припинення, затвердженого суб`єктом управління;

6) звертатися за інформацією, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, юридичних осіб, у тому числі банків та інших фінансових установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб;

7) отримувати від банків, інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців об`єкта припинення, інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, електронних гаманцях об`єкта припинення, а також інформацію про договори об`єкта припинення про зберігання цінностей або надання йому в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

8) звертатися до контролюючих органів із заявами про відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу; 9) виконувати інші повноваження відповідно до закону.

Суб`єкт управління не несе відповідальності за шкоду, заподіяну керуючим припиненням третім особам.

Статтею 8 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» визначено, що керуючий припиненням виконує свої повноваження з моменту призначення до завершення або скасування процедури припинення об`єкта припинення, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

У разі прийняття суб`єктом управління рішення про скасування процедури припинення керуючий припиненням за своєю згодою та за рішенням суб`єкта управління може продовжувати виконувати функції керівника із встановленням йому на час виконання зазначених функцій заробітної плати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання таких функцій до моменту призначення суб`єктом управління іншого керівника підприємства.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» не може бути призначена керуючим припиненням фізична особа: яка не здатна виконувати обов`язки керуючого припиненням за станом здоров`я.

Отже, повноваження керуючого припиненням у відповідності до положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» можуть бути достроково припиненні.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.

Отже, зазначена норма Закону встановлює законодавче визначення правового статусу осіб, які вже здійснювали повноваження голови комісії з реорганізації на момент набрання чинності Законом України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», як керуючих припиненням.

З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема того, що позивач на момент набрання чинності вказаним Законом (06.05.2023) продовжував здійснювати повноваження голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» (зворотнього матеріали справи не містять), доводи відповідача-1 про незастосування до спірних правовідносин положень зазначеного Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», у зв`язку з відсутністю окремого рішення Фонду або конкурсного призначення є необґрунтованими та такими, що суперечать прямій вказівці закону.

Отже, позивач набув статусу керуючого припиненням у силу прямої дії закону, у зв`язку з чим на спірні правовідносини підлягають застосуванню норми Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України», а не виключно положення цивільного законодавства, на які посилається відповідач-1.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався до Фонду державного майна України із заявами від 01.07.2024, 25.07.2025, 15.08.2025 та 21.10.2025 (а.с. 21-28) про припинення його повноважень як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», що свідчить про послідовне та чітко виражене волевиявлення позивача щодо припинення участі у відповідних правовідносинах.

Також судом встановлено, що наказом Державного підприємства «Укрспирт» від 15.01.2025 № 3-к позивача звільнено з посади заступника директора, що додатково підтверджує припинення будь-якого організаційно-трудового зв`язку позивача з системою управління підприємством та відсутність фактичної заінтересованості у подальшому виконанні відповідних функцій.

При цьому Фонд державного майна України (відповідач-1) фактично не заперечує наявності у нього повноважень щодо припинення повноважень голови комісії з реорганізації, натомість посилається виключно на відсутність кандидатури для заміщення та складність технічної реалізації внесення змін до Єдиного державного реєстру, що не може визнаватися належним та достатнім правовим обґрунтуванням для збереження у позивача відповідного статусу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

В основу виникнення будь-яких цивільних відносин, у тому числі й з приводу виконання повноважень з управління юридичною особою, покладено абсолютні принципи свободи (договору, підприємницької чи іншої діяльності, що не заборонена законом) та вільного волевиявлення.

Свобода передбачає можливість особи займатися чи не займатися тією чи іншою справою, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.

Так само принципи свободи та вільного волевиявлення покладено й в основу припинення таких правовідносин, адже ніхто проти його волі не може бути примушений перебувати у тих чи інших правовідносинах або виконувати певні зобов`язання, якщо це не передбачено законом чи договором.

Суд зазначає, що виконання повноважень голови комісії з реорганізації є персонально визначеною функцією, яка ґрунтується на волевиявленні особи та не може мати характеру безстрокового та примусового покладення обов`язків. Сам факт незавершеності процедури реорганізації юридичної особи не створює правових підстав для обмеження свободи особи відмовитися від подальшого виконання відповідних повноважень, особливо за відсутності трудових відносин та за наявності неодноразово заявленої вимоги про їх припинення.

Також суд критично оцінює доводи відповідача-1 про неможливість припинення повноважень позивача до призначення іншої особи, оскільки чинне законодавство не встановлює залежності реалізації права особи на припинення участі у відповідних правовідносинах від наявності замінної кандидатури.

Крім цього, суд враховує, що Фонд державного майна України, реагуючи на звернення позивача, фактично визнав необхідність вирішення питання щодо припинення його повноважень, однак протягом тривалого часу не вжив ефективних і завершальних заходів, що свідчить про затягування стану правової невизначеності.

За таких обставин, оскільки починаючи з липня 2024 року, позивач постійно повідомляв Фонд державного майна України про небажання виконувати обов`язки голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», що підтверджується матеріалами справи, проте відповідачем-1 дій щодо призначення іншої особи головою комісії з реорганізації не було вчинено, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та покладення на нього виконання обов`язків, які позивач немає бажання виконувати.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Як слідує із висновків Верховного Суду в постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Водночас, якщо працівник (керівник) не може звільнитись через відсутність рішення органу управління, за рішенням якого він підлягає звільненню, ефективним способом захисту є визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічне слідує також із висновків Верховного Суду в постанові від 17.01.2024 у справі №333/3177/22, в якій Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з визнанням судовим рішенням у іншій справі, яке набрало законної сили, трудових відносин позивача (генерального директора комунального підприємства) припиненими, такі є припиненими з дня набрання цим рішенням суду законної сили, а таке судове рішення є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо припинення правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, процедура припинення відносин голови комісії з реорганізації має супроводжуватись внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника юридичної особи саме на підставі рішення суду у даній справі, у випадку набрання ним законної сили.

Згідно пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено, серед іншого, висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, у зв`язку з припиненням повноважень позивача як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», відповідні відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підлягають приведенню у відповідність до ухваленого судового рішення шляхом виключення інформації про позивача як особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи.

З огляду на те, що внесення змін до Єдиного державного реєстру спрямоване на відображення встановленого судом факту припинення повноважень позивача, суд вважає, що вимога про зобов`язання здійснити відповідні реєстраційні дії є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та припинення правовідносини, які виникли між відповідачем-2 та позивачем, а саме - виконання позивачем повноважень голови комісії з реорганізації відповідача-2 та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про позивача із записів про відповідача-2 в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір покладається на відповідача-1 з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями останнього.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» (09050, Київська область, Сквирський район, село Тхорівка, вулиця Сквирська, будинок 42, ідентифікаційний код 00374947) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод», з дати набрання рішенням законної сили.

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із записів про Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» (09050, Київська область, Сквирський район, село Тхорівка, вулиця Сквирська, будинок 42, ідентифікаційний код 00374947) в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп. судового збору.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 08.06.2026.

Суддя Я.А.Карабань