Рішення № 137211579, 27.08.2025, Господарський суд м. Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2025Справа № 910/9809/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина"

до 1. Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

2. Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація);

3. Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація);

4. Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація);

5. Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація);

6. Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація);

7. Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація);

8. Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація);

9. Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація).

про відшкодування 13 702 184,85 доларів США.

Представники учасників справи:

Від позивача: не з`явились;

Від відповідачів 1-9: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації 83 949,50 доларів США заподіяних збитків у порядку, зазначеному у мотивувальній частині рішення суду, у тому числі за рахунок: майна та активів Російської Федерації, які використовуються або призначені для використання в цілях, відмінних від державних некомерційних цілей; майна та активів державних підприємств, створених Російською Федерацією які використовуються не у державних некомерційних цілях; майна та активів пов`язаних із російською федерацією юридичних і фізичних осіб, стосовно яких введено обмежувальні заходи (накладено міжнародні санкції), як на території України так і на території інших країн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім у зв`язку з незаконною військової агресією Російської Федерації проти України матеріальної шкоди, до складу якої входять збитки внаслідок знищення майна (транспортних засобів), сільськогосподарської продукції, насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин та добрива, запчастини, паливно - мастильні матеріали, незавершене будівництво, а також збитки у вигляду упущеної вигоди у вказаній сумі, яка має бути відшкодована країною - агресором як компенсація за пошкодження майна та порушення майнових прав товариства, в тому числі на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9809/24, вирішено здійснювати розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина" здійснити переклад ухвали суду від 14.08.2024 та позовної заяви на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності, направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru, докази чого надати суду, підготовче засідання призначено на 14.10.2024.

28.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 14.08.2024.

13.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла клопотання про об`єднання справ в одне провадження №910/9878/24 (суддя Смирнова Ю.М.), №910/9811/24 (суддя Літвінова М.Є.), №910/9812/24 (суддя Літвінова М.Є.), №910/9813/24 (суддя Балац С.В.), №910/9954/24 суддя Балац С.В.) щодо розгляду позовних вимог ТОВ "Агрофірма "Батьківщина" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.

В обґрунтування поданого клопотання представник позивача посилається на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходяться справи: №910/9878/24 (суддя Смирнова Ю.М.), №910/9811/24 (суддя Літвінова М.Є.), №910/9812/24 (суддя Літвінова М.Є.), №910/9813/24 (суддя Балац С.В.), №910/9954/24 суддя Балац С.В.) за позовом одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача, предметом спору яких є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України та тимчасовою окупацією частини території України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 частково задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина" про об`єднання в одне провадження справ, об`єднано в одне провадження справи № 910/9809/24, №910/9878/24, №910/9811/24, №910/9812/24, передано справи №910/9878/24, №910/9811/24, №910/9812/24 на розгляд судді Літвіновій М.Є., присвоєно об`єднаній справі №910/9809/24, призначено підготовче засідання з розгляду справи №910/9809/24 на 14.10.2024.

25.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 18.09.2024.

Представник відповідача у підготовче засідання 14.10.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 відкладено підготовче засідання на 25.11.2024, зобов`язано позивача в строк до 27.09.2024 року (включно) здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 року у справі №910/9809/24 та направити ухвалу суду від 14.10.2024 року до Посольства Російської Федерації в Румунії (011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6), надавши суду відповідні докази.

17.10.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 14.10.2024.

28.10.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, а саме: Публічне акціонерне товариство "Алроса", Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії", Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ", Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ", Публічне акціонерне товариство "Камаз", Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть", Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" та Публічне акціонерне товариство "Транснєфть".

Представник відповідача у підготовче засідання 25.11.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина" про залучення до участі у справі співвідповідачів - Публічне акціонерне товариство "Алроса", Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії", Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ", Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ", Публічне акціонерне товариство "Камаз", Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть", Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро", Публічне акціонерне товариство "Транснєфть", відкладено підготовче засідання на 13.01.2025, зобов`язано позивача здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 року у справі №910/9809/24 та направити суду від 25.11.2024 року у справі №910/9809/24 до Посольства Російської Федерації в Румунії (011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6), надавши суду відповідні докази.

09.12.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024.

Представники відповідачів 1 - 9 у підготовче засідання 13.01.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 відкладено підготовче засідання по справі № 910/9809/24 на 10.03.2024, зобов`язано позивача в строк до 20.01.2025 року (включно) здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 року у справі №910/9809/24 та направити ухвалу суду від 13.01.2025 року у справі №910/9809/24 до Посольства Російської Федерації в Румунії (011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6), надавши суду відповідні докази.

20.01.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 13.01.2025.

10.03.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024.

Представники відповідачів 1 - 9 у підготовче засідання 10.03.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/9809/24 по суті на 05.05.2025.

14.03.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 10.03.2025.

14.04.2025 через відділ діловодства суду від Посольства Російської Федерації в Румунії надійшло поштове повернення з додатками, а саме: належним чином засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 року про відкриття провадження у справі №910/9809/24 та належним чином засвідчений переклад на російську мову позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Батьківщина" з додатками.

Представники відповідачів 1 - 9 у судове засідання 05.05.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом у судовому засіданні 05.05.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 30.06.2025.

25.06.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 05.05.2025.

30.06.2025 судове засідання по справі № 910/9809/24 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 призначено судове засідання по справі № 910/9809/24 на 27.08.2025.

16.07.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 08.07.2025.

27.08.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому представник позивача просить суд проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Суд зазначає, що за приписами частини 8 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.

Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину (ч. 9 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, з урахуванням змісту позовних вимог та предмету спору, оскільки за умови посилання в поданому клопотанні про розгляд справи в закритому судовому засіданні на обставини можливої ідентифікації та знищення майна позивача на окупованих територіях позивачем не наведено достатніх необхідних підстав для розгляду справи в закритому судовому засіданні, в тому числі за умови визначення в якості відповідача 1 держави російська федерація в особі державного органу, та обізнаності останньої щодо обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання позивача.

У судові засідання з розгляду справи по суті 27.08.2025 представники позивача та відповідачів 1-9 не з`явились.

Про дату, час та місце проведення судового засідання 27.08.2025 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про отримання копії ухвали від 14.07.2025.

В той же час, 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та продовження строку дії воєнного стану в Україні згідно Указів Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року, № 254/2023 від 01.05.2023 року, № 451/2023 від 26.07.2023 року, № 734/2023 від 06.11.2023 року, № 49/2024 від 05.02.2024 року, № 271/2024 від 06.05.2024 року та № 469/2024 від 23.07.2024 року, № 740/2024 від 28.10.2024 року, № 26/2025 від 14.01.2025 року, № 235/2025 від 15.04.2025 року затвердженого Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" на території України з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває на даний час.

Поряд із цим, як встановлено за змістом позовної заяви, відповідачем 1 у справі визначено Російську федерацію в особі Міністерства юстиції Російської федерації, а також відповідачами 2-9 - Публічне акціонерне товариство "Алроса", Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії", Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ", Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ", Публічне акціонерне товариство "Камаз", Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть", Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" та Публічне акціонерне товариство "Транснєфть", які є нерезидентами. Працюючі представництва відповідачів 1-9 на території України наразі відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

З 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.

Суд зазначає, що національним законодавством України для консульських установ визначений судовий імунітет, окрім певних випадків, вичерпний перелік яких передбачений ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини.

У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, та статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти РФ, у т.ч. в особі Посольства РФ в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в Російській Федерації передати до Міністерства Закордонних справ Російської Федерації ноту МЗС з питання отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти РФ.

Разом із тим, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБCЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди РФ на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Зокрема, 25.02.2022 Акціонерне товариство "Укрпошта" розмістило на власному офіційному вебсайті повідомлення про те, що припинено поштове співробітництво з поштою Російської Федерації, посилки та перекази в цю країну не приймаються. Іншими операторами поштового зв`язку також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі, неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. № 100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022), у зв`язку з чим суд не здійснює повідомлення відповідачів про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення судових документів.

У зв`язку з вищевикладеним про дату, час і місце проведення судового засідання відповідачі 1 - 9 повідомлялися шляхом розміщення інформації про призначення судових засідань з розгляду по суті справи № 910/9809/24 на сторінці Господарського суду міста Києва на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет, що підтверджено наявними в матеріалах справи роздруківками з офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні".

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Суд зазначає, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992 року, шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської федерації.

Проте, 12.01.2023 року прийнято Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності".

Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

Отже, повідомлення відповідачів про розгляд даної справи є належним та можливим шляхом їх ознайомлення з даною ухвалою в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/, а також шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Також у мережі Інтернет судом було встановлено електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті Міністерства юстиції Російської федерації https://minjust.gov.ru.

Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду Росії, суд доходить висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак зазначена електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru вважається офіційною електронною поштою (адресою) Міністерства юстиції Російської Федерації.

Водночас, згідно підпункту 3.1. пункту 3 указу президента Російської федерації від 13.10.2004 року № 1313 основними завданнями Міністерства юстиції Російської федерації є, серед іншого, забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах.

Додатково судом враховано обставини направлення позивачем на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації та електронні адреси відповідачів 2-9 скан-копії перекладу на російську мову ухвал суду у справі № 910/9809/24, що підтверджується наявними в матеріалах справи прінт-скрінами поштової скриньки представника позивача, а також направлення копій зазначених документів засобами поштового зв`язку до Посольства Російської Федерації в Румунії в кількості, необхідній для вручення відповідачам 1-9.

З огляду на вищевикладене, з врахуванням отримання відповідачами 1-9 засобами електронного зв`язку направлених представником позивача матеріалів, факту розірвання дипломатичних відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України з 24.02.2022 року, а також неможливості надсилання поштової кореспонденції до Російської Федерації як засобами поштового зв`язку, так і за сприяння органів дипломатичної служби України, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідачів 1-9 та повідомлення їх про розгляд справи судом.

В свою чергу, про поважні причини неявки в судові засідання з розгляду справи по суті 05.05.2025 та 27.08.2025 представників відповідачів 1-9 суд не повідомлено.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 27.08.2025 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі № 910/9809/24 від 14.08.2024, у справі № 910/9878/24 від 14.08.2024, у справі № 910/9811/24 від 14.08.2024, у справі № 910/9812/24 від 14.08.2024, відповідачі мали подати відзиви на позовну заяву.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1 - 9 не скористалися наданим їм процесуальним правом на подання відзиву на позов, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1-9 на час розгляду справи по суті 09.07.2025 року, окрім листа Міністерства закордонних справ Російської федерації № 8775/2дснг від 07.07.2024 року, направленого на адресу Посольства України в Республіці Білорусь, до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідачів 1 - 9 станом на час розгляду справи по суті 17.08.2025 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзивів та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1-9 на час проведення судового засідання 17.08.2025 року до суду також не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та відповідачі 1 - 9 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, не забезпечили участь своїх представників в судовому засіданні з розгляду справи по суті 27.08.2025 року, відповідачі 1 - 9 не надали відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, за відсутності будь - яких заяв та клопотань від відповідачів станом на 27.08.2025 року та враховуючи клопотання представника позивача про розгляд справи без участі представника ТОВ «Агрофірма «Батьківщина», суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представників позивача та відповідачів 1 - 9.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 84 Цивільного кодексу України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством.

За приписами статті 62 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Загальний порядок створення юридичної особи унормовано статтею 87 ЦК України, яка передбачає, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 ЦК України).

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (пункт 4 частини першої статті 1).

Як встановлено судом за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та згідно матеріалів справи, 02.03.2000 створено та зареєстровано, відповідно до вимог діючого законодавства України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина», ідентифікаційний код юридичної особи 30791236, місцезнаходження юридичної особи: 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (до перейменування с. Чапаєвка), вул. Матросова, будинок 11, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10921200000000028.

Так, 15.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» змінило місцезнаходження юридичної особи з 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (до перейменування с. Чапаєвка), вул. Матросова, будинок 11 на 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Воскресенка (до перейменування с. Чапаєвка), вул. Коцюбинського, будинок 39, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10921050027000028.

30.12.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина», що підтверджується рішенням учасника № 43 від 27.12.2013р. та наказом № 104 від 30.12.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина».

Основним видом діяльності ТОВ «АФ «Батьківщина» є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Допоміжними видами діяльності ТОВ «АФ «Батьківщина» є, зокрема: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 01.63 Післяурожайна діяльність; 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками. ТОВ «АФ «Батьківщина» є платником єдиного податку 4-ї групи.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» здійснювало основну та допоміжну господарську діяльність з 02.03.2000 по 03.03.2022 на території Воскресенської, Федорівської сільських територіальної громади та Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області.

В обробітку ТОВ «АФ «Батьківщина» знаходилося 15 331,50 га посівних площ на території Воскресенської, Федорівської сільських територіальних громад Пологівського району, а також на території Пологівської міської територіальної громади Запорізької області.

Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, відповідно до положень чинного цивільного законодавства підставами набуття права власності можуть бути, зокрема, новостворене майно (ст. 331 ЦК України); переробка речі (ст. 332 ЦК України); привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК України); безхазяйна річ (ст. 335 ЦК України); набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК України); знахідка (ст. 338); бездоглядна домашня тварина (ст. 341); скарб (ст. 343 ЦК України); набувальна давність (ст. 344 ЦК України); викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352 ЦК України); реквізиція (ст. 353 ЦК України); конфіскація (ст. 354 ЦК України), а також цивільні правочини; спадкування за законом; спадкування за заповітом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, загальна вартість запчастин, що належить позивачу на праві приватної власності, які залишились на окупованій території з урахуванням ПДВ складає 2 455 934, 24 грн.

Факт наявності на складах, належності позивачу, та вартості зазначених вище запчастин підтверджується:

- оборотно-сальдова відомості по рахунку 207 за 03.03.2022;

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 207 та зберігаються у Матеріальній кладовій № 2 (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 207 та зберігаються на Складі бригади № 4 (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Квітнева (до перейменування Ватутіна), буд. 25А);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 207 та зберігаються на Складі запчастин № 5 (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Мічуріна, буд. 27);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 207 та зберігаються на Складі запчастин № 7 (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Федорівка (до перейменування Чубарівка), вул. Токова, буд. 2).

Як зазначає позивач, розрахунок збитків та застосування курсу дол. США здійснено відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (далі - Порядок), що становить 2 455 934,24 (два мільйони чотириста п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири гривні 24 копійки) гривні, що за курсом НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) по відношенню гривні до долара США (29,2549 грн. /1дол. США станом на 03.03.2022) становить 83 949,50 (вісімдесят три тисячі дев`ятсот сорок дев`ять доларів США 50 центів) доларів США.

Загальна вартість паливно-мастильних матеріалів, що належить позивачу на праві приватної власності, який залишився на окупованій території та був розкрадений збройними силами Відповідача, з урахуванням ПДВ складає 9 347 749,55 грн.

Факт наявності на складах, належності позивачу та вартість описаних у позовній заяві паливно-мастильних матеріалів підтверджується:

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 203 за 03.03.2022;

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються у Склад авто (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються на АЗС центральний склад (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються на Гараж (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 зберігаються в Матеріальній кладовій № 2 (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються в Мехотряд № 1 («Чапаєвка») (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються в Мехотряд № 4 («Прогрес») (Запорізька обл., Пологівський р-н., с.с. Кінські Роздори, вул. Мічуріна, буд. 27);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються в Мехотряд № 5 («Зоря») (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Федорівка (до перейменування Чубарівка), вул. Токова, буд. 2);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються в Мехотряд № 6 («Платан») (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Квітнева (до перейменування Ватутіна), буд. 25А);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються в Мехотряд № 7 («Україна нова») (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Квітнева (до перейменування Ватутіна), буд. 25А);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються на Паливній картці (Формула) (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39);

- інвентаризаційний опис запасів станом на 31.01.2022, які обліковуються на субрахунку № 203 та зберігаються на Складі горючого (Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39).

Розрахунок збитків та застосування курсу дол. США здійснено відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 (далі - Порядок), що становить 9 347 749,55 (дев`ять мільйонів триста сорок сім тисяч сімсот сорок дев`ять гривень 55 копійок) гривень, що за курсом НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) по відношенню гривні до долара США (29,2549 грн. /1дол. США станом на 03.03.2022) становить 319 527,65 (триста дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять сім доларів США 65 центів) доларів США.

За доводами позивача, перелічене майно у позовній заяві (запчастини), паливно - мастильні матеріали на момент захоплення збройними формуваннями відповідача знаходилась у власних складських приміщеннях позивача:

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.04.2024 № 374102400; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.12.2009 № 24760168);

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Квітнева (до перейменування Ватутіна), буд. 25А (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.04.2024 № 374226556; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.11.2010 № 28082421);

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Кінські Роздори, вул. Мічуріна, буд. 27 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.04.2024 № 374457862; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2012 № 33363848); Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Федорівка (до перейменування Чубарівка), вул. Токова, буд. 2 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.04.2024 № 374104288; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.11.2010 № 28172740).

Також, станом на 03.03.2022 у зерносховищах позивача на окупованій відповідачем території залишилась сільськогосподарська продукція, яка перелічена позивачем у позовній заяві.

При цьому між позивачем та ТОВ «Оптімусагро Трейд» (код ЄДРПОУ 41161689) було укладено договори поставки № 60857 від 03.02.2022 та № 61448 від 18.02.2022, відповідно до умов яких позивач зобов`язаний поставити у власність ТОВ «Оптімусагро Трейд» (код ЄДРПОУ 41161689) соняшник в загальній кількості 7 230,00 т. На часткове виконання зазначених договорів поставки позивачем було поставлено ТОВ «Оптімусагро Трейд» (код ЄДРПОУ 41161689) соняшник в кількості 1 972, 940 т.

Як зазначає позивач, останньому на праві приватної власності належить сільськогосподарська продукція, яка залишилась на окупованій відповідачем території (с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), с. Федорівка (до перейменування Чубарівка), сщ. Магедове Пологівського району Запорізької області), яка знаходилась у власних зерносховищах позивача:

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Шевченка 60 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.04.2024 № 374219019; витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.11.2010 № 28177917);

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Федорівка (до перейменування Чубарівка), вул. Токова, буд. 2 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.04.2024 № 374104288; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.11.2010 № 28172740);

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., сщ. Магедове, вул. Центральна 24 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.04.2024 № 374454669; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2021 № 266647781).

Факт належності зазначеної у позовній заяві сільськогосподарської продукції позивачу підтверджується:

- Оборотно-сальдова відомість по рахунку 271 за 01.03.2022-03.03.2022;

- Звіт про реалізацію продукції сільського господарства за 2021 р. (21-заг, річна);

- Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду у 2021 році (29-сг, річна);

- Складська довідка за березень 2022р.

Факт ринкової вартості сільськогосподарської продукції позивача підтверджується договором поставки та видатковими накладними, по яких позивач виступає продавцем, а також інформацією з сайту https://tripoli.land/ua, який містить середні ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію, зокрема:

- Видаткова накладна № 117 від 22.02.2022 (пшениця 8600,00 грн. з ПДВ / 1 тону);

- Видаткова накладна № 21 від 13.01.2022 (коріандр 33 253,80 грн. з ПДВ / 1 тону);

- Договір поставки №61448 від 18.02.2022 (соняшник 22 000,01 грн. з ПДВ/ 1 тону); інформацією розміщеною в мережі Інтернет за посиланням: https://tripoli.land/ua/analytics параметри пошуку: горох жовтий, Одеський зерновий термінал, за період 25.02.2022 - 05.03.2022 (скрін-шот) (горох 11 000,00 грн. з ПДВ / 1 тону);

- інформацією розміщеною в мережі Інтернет за посиланням: https://tripoli.land/ua/analytics параметри пошуку: ріпак, Одеський зерновий термінал, за період 25.02.2022 - 05.03.2022 (скрін-шот) (pinar 19 700,00 грн. з ПДВ/ 1 тону);

- інформацією розміщеною в мережі Інтернет за посиланням: https://tripoli.land/ua/analytics параметри пошуку: ячмінь, Трансбалктермінал, за період 25.02.2022 - 05.03.2022 (скрін-шот) (ячмінь 8 750,00 грн. з ПДВ/ 1 тону).

Для підрахунку збитків, окрім видаткових накладних, за якими Позивачем реалізовувалась сільськогосподарська продукція, позивачем було використано аналітичні дані з сайту https://tripoli.land/ua.

Оскільки позивач є виробником зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а також здійснює оптову торгівлю зерном, а Одеський зерновий термінал є одним з найбільших комплексів на чорноморському узбережжі України з перевалки зерна та включає в себе комбінат хлібопродуктів і портовий елеватор, а Трансбалктермінал є другим за величиною зерновим терміналом в країні, розташованим також в Одеській області, то і постачання сільськогосподарської продукції мало відбутися на Одеський зерновий термінал та Трансбалктермінал для продажу, і відповідно ціни, встановлені Одеським зерновим терміналом та Трансбалктерміналом, підтверджують вартість товару який ними придбавався, що є похідним для обрахування сум завданих збитків.

Розрахунок збитків та застосування курсу дол. США здійснено відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (далі - Порядок) та становить 327 241 712,90 (триста двадцять сім мільйонів двісті сорок одна тисяча сімсот дванадцять гривень 90 копійок) гривень, що за курсом НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) по відношенню гривні до долара США (29,2549 грн. /дол. США станом на 03.03.2022) становить 11 185 876,99 (одинадцять мільйонів сто вісімдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят шість доларів США 99 центів) доларів США.

Окрім того, позивачу на праві приватної власності належать засоби захисту рослин та добрива, які залишились на окупованій території та були розкрадені збройними силами відповідача згідно переліку, вказаного у позовній заяві.

Загальна вартість засобів захисту рослин та добрив, що належить позивачу на праві приватної власності, який залишився на окупованій території та був розкрадений збройними силами відповідача, з урахуванням ПДВ складає 54 859 699,43 грн.

Також, позивачу на праві приватної власності належать наступний насіннєвий матеріал, який залишився на окупованій території та був розкрадений збройними силами відповідача з урахуванням ПДВ складає 6 950 954,66 грн.

Перелічене у позовній заяві майно, засоби захисту рослин, добрива та насіннєвий матеріал на момент захоплення збройними формуваннями відповідача знаходилась у власних зерносховищах позивача:

- Комплекс, нежитлові будівлі майнового комплексу: Запорізька обл., Пологівський р-н., с. Воскресенка (до перейменування Чапаєвка), вул. Коцюбинського, буд. 39 (що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.04.2024 № 374102400;

- витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.12.2009 № 24760168).

Факт закупівельної вартості і належності зазначених вище насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин та добрив позивачу підтверджується:

-оборотно-сальдова відомість по рахунку 201 за 3 березня 2022 р.;

-оборотно-сальдова відомість по рахунку 208 за 3 березня 2022 р.;

-видаткова накладна № 25 від 06.10.2021;

-видаткова накладна № 26 від 06.10.2021;

-видаткова накладна № 31 від 12.10.2021;

-видаткова накладна № 3359 від 01.12.2021;

-видаткова накладна № 1440 від 30.04.2021;

-видаткова накладна № 1441 від 30.04.2021:

-видаткова накладна № 1464 від 06.05.2021;

-видаткова накладна № 1447 від 11.10.2021;

-видаткова накладна № 1464 від 18.10.2021;

-видаткова накладна № 1496 від 28.10.2021;

-видаткова накладна № 1497 від 28.10.2021;

-видаткова накладна № 1498 від 28.10.2021;

-видаткова накладна № 1499 від 28.10.2021;

-видаткова накладна № NG-210804001 від 04.08.2021;

-видаткова накладна № NG-210804003 від 04.08.2021;

-видаткова накладна № NG-210805003 від 05.08.2021;

-видаткова накладна № NG-210808002 від 08.08.2021;

-видаткова накладна № NG-210809001 від 09.08.2021;

-видаткова накладна № NG-211015004 від 15.10.2021;

-видаткова накладна № NG-211024001 від 24.10.2021;

-видаткова накладна № NG-211103006 від 30.10.2021;

-видаткова накладна № NG-211103003 від 03.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211106007 від 06.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211112003 від 12.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211118002 від 18.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211124001 від 24.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211127012 від 27.11.2021;

-видаткова накладна № NG-211203014 від 03.12.2021;

-видаткова накладна № NG-211204019 від 04.12.2021;

-видаткова накладна № NG-211209003 від 09.12.2021;

-видаткова накладна № NG-220123004 від 23.01.2022;

-видаткова накладна № NG-220130012 від 30.01.2022;

-видаткова накладна № NG-220206009 від 06.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220207011 від 07.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220210019 від 10.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220211001 від 11.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220212001 від 12.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220214004 від 14.02.2022;

-видаткова накладна № NG-220217023 від 17.02.2022;

-видаткова накладна № 30562 від 16.08.2019;

-видаткова накладна № 13097 від 26.03.2020;

-видаткова накладна № 16030 від 16.04.2020;

-видаткова накладна № 45814 від 18.11.2020;

-видаткова накладна № 45816 від 18.11.2020;

-видаткова накладна № 47573 від 15.12.2020;

-видаткова накладна № 18386 від 17.04.2021;

-видаткова накладна № 18381 від 26.04.2021;

-видаткова накладна № 18380 від 29.04.2021;

-видаткова накладна № 18399 від 29.04.2021;

-видаткова накладна № 18398 від 17.04.2021;

-видаткова накладна № 24245 від 17.05.2021;

-видаткова накладна № 24533 від 27.05.2021;

-видаткова накладна № 30822 від 16.06.2021;

-видаткова накладна № 36912 від 17.07.2021;

-видаткова накладна № 44862 від 10.09.2021;

-видаткова накладна № 46198 від 10.09.2021;

-видаткова накладна № 46200 від 10.09.2021;

-видаткова накладна № 49071 від 17.09.2021;

-видаткова накладна № 49097 від 24.09.2021;

-видаткова накладна № 51262 від 30.09.2021;

-видаткова накладна № 50773 від 08.10.2021;

-видаткова накладна № 53596 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53598 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53602 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53603 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53690 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53692 від 13.10.2021;

-видаткова накладна № 53738 від 14.10.2021;

-видаткова накладна № 54870 від 28.10.2021;

-видаткова накладна № 57239 від 08.11.2021;

-видаткова накладна № 57240 від 08.11.2021;

-видаткова накладна № 61384 від 28.12.2021;

-видаткова накладна № 997 від 12.01.2022;

-видаткова накладна № 2920 від 18.01.2022;

-видаткова накладна № 2200 від 20.01.2022;

-видаткова накладна № 2203 від 25.01.2022;

-видаткова накладна № 2922 від 25.01.2022;

-видаткова накладна № 2923 від 25.01.2022;

-видаткова накладна № 92691 від 22.10.2019;

-видаткова накладна № 14393 від 24.03.2020;

-видаткова накладна № 45042 від 29.04.2021;

-видаткова накладна № 50661 від 07.05.2021;

-видаткова накладна № 60587 від 24.05.2021;

-видаткова накладна № 63036 від 27.05.2021;

-видаткова накладна № 65198 від 31.05.2021;

-видаткова накладна № 2210 від 31.01.2022;

-видаткова накладна № 2215 від 31.01.2022;

-видаткова накладна № 3807063530 від 28.12.2020;

-видаткова накладна № 3807064790 від 10.02.2021;

-видаткова накладна № 3807065752 від 24.02.2021;

-видаткова накладна № 3807066872 від 04.03.2021;

-видаткова накладна № 3807069653 від 30.03.2021;

-видаткова накладна № 3807071247 від 07.04.2021;

-видаткова накладна № 8987 від 27.03.2019;

-видаткова накладна № 8990 від 28.03.2019;

-видаткова накладна № 13087 від 31.03.2020;

-видаткова накладна № 18561 від 05.05.2020;

-видаткова накладна № 18552 від 07.05.2020;

-видаткова накладна № 4969 від 23.02.2021;

-видаткова накладна № 6329 від 26.02.2021;

-видаткова накладна № 15662 від 14.04.2021;

-видаткова накладна № 15663 від 14.04.2021;

-видаткова накладна № 15708 від 21.04.2021;

-видаткова накладна № 24225 від 17.05.2021;

-видаткова накладна № 61357 від 28.12.2021;

-видаткова накладна № 2876 від 07.02.2022;

-видаткова накладна № 2886 від 07.02.2022;

-видаткова накладна № 3106 від 08.02.2022;

-видаткова накладна № 3704 від 09.02.2022;

-видаткова накладна № 4188 від 15.02.2022;

-видаткова накладна № 4636 від 16.02.2022.

Розрахунок збитків та застосування курсу дол. США здійснено відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 (далі - Порядок) та становить 61 810 654, 09 (шістдесят один мільйон вісімсот десять тисяч шістсот п`ятдесят чотири гривні 09 копійок) гривень, що за курсом НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) по відношенню гривні до долара США (29,2549 грн. /1дол. США станом на 03.03.2022) становить 2 112 830,81 (два мільйони сто дванадцять тисяч вісімсот тридцять доларів США 81 цент) доларів США.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Як зазначає у своїх позовних заявах Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина», у зв`язку з окупацією Російською Федерацією населених пунктів Запорізької області позивач втратив вищезазначене майно, яке перебувало на цих територіях та належало позивачу на праві приватної власності, зокрема: запчастини (с. Воскресенка, с. Кінські Роздори, с. Федорівка, Пологівський район, Запорізької області), паливно - мастильні матеріали (с. Воскресенка, с. Кінські Роздори, с. Федорівка, Пологівський район, Запорізької області), сільськогосподарська продукція (с. Воскресенка, с. Федорівка, Пологівський район, сщ. Магедове Запорізької області), засоби захисту рослин та добрив і насіннєвий матеріал (с. Воскресенка Запорізької області).

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на обставини, які є загальновідомими, а саме:

- 22.02.2022 Рада Федерації федеральних зборів Російської Федерації надала дозвіл президенту Російської Федерації на використання збройних сил Російської Федерації за межами Росії;

- 24.02.2022 президент Російської Федерації оголосив про проведення спеціальної військової операції в Україні.

- з лютого 2022 року Російська Федерація здійснювала систематичні та масовані обстріли цивільної інфраструктури України, в тому числі розміщеної у Харківській та Запорізькій областях.

Факт здійснення російською федерацією проти України так званої "спеціальної військової операції" зумовив введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб воєнного стану.

В подальшому Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738-IX, від 7.02.2023 № 2915-IX, від 2.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 № 3275-IX, від 8.11.2023 № 3429-IX, від 06.02.2024 № 3564-IX "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затверджено укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02. 2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 строк дії воєнного стану в Україні продовжено та триває на даний час.

Згідно ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

В подальшому 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

В свою чергу, Парламентська Асамблея Ради Європи 27 квітня 2022 року ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Так, в контексті положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї - Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 08.06.1977 року, одним із наслідків збройної агресії відповідача 1 проти України стала тимчасова окупація частини території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасове окупованих Російською Федерацією" установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік) затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (стаття 2 вказаного Закону).

Частиною 1 статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (чинним станом на день звернення з позовом до суду) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), Розділом ІІ якого визначено тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.

Судом встановлено, що відповідно до зазначеного наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 до окупованих територій належать (-ли), зокрема: з 03.03.2022 по цей час територія Воскресенської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, а з 04.03.2022 по цей час територія Федорівської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області відносяться до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Додатково про обставину окупації частини території України свідчить підписання 04.10.2022 року Президентом Російської Федерації федерального конституційного закону № 7-ФКЗ "Про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення у складі російської федерації нового суб`єкта - Запорізької області".

Частиною 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 922/3414/19 (пункт 58); постанова Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 905/1793/19 (пункт 14); постанова Верховного Суду від 23.03.2022 у справі № 917/674/17).

Отже, в поданих позовах позивач наголошує, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ТОВ «Агрофірма «Батьківщина» зазнало матеріальної шкоди, до складу якої входять збитки внаслідок знищення майна, які мають бути відшкодовані країною - агресором як компенсація за пошкодження майна та порушення майнових прав товариства, в тому числі на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

При цьому, зазначаючи про завдання збитків внаслідок знищення майна в загальній сумі 13 702 184, 85 доларів США, з яких: 83 949, 50 доларів США - збитки, завдані втратою запчастин; 2 112 830, 81 доларів США - збитки, завдані втратою засобів захисту рослин та добрив і насіннєвого матеріалу; 319 527, 65 доларів США - збитки, завдані втратою паливно - мастильних матеріалів; 11 185 876, 99 доларів США - збитки, завдані втратою сільськогосподарської продукції, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення вказаних сум.

В свою чергу, враховуючи факт тимчасової окупації Російською Федерацією частини території України, в тому числі на якій знаходиться та знаходилось майно позивача, а також відсутність доступу до останнього у товариства, в т.ч. до частини документів, пов`язаних з господарською діяльністю, суд приймає до уваги наявний обмежений обсяг бухгалтерської первинної документації, у зв`язку з чим розглядає даний спір виключно з урахуванням наявних у справі доказів.

Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, внаслідок окупації російською федерацією частини території України позивач як власник позбавлений можливості та обмежений в частині реалізації своїх правомочностей щодо належного йому майна, як рухомого, так і нерухомого.

Додатково суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) або шляхом відшкодування збитків у грошовій формі. Присудження грошової компенсації є формою повного відшкодування, спрямованою на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення, згідно з принципами цивільного законодавства.

Таким чином, якщо судовим рішенням присуджено відшкодування збитків з Росії за знищене або пошкоджене нерухоме та/або рухоме майно, власник отримує грошову компенсацію, що покриває ринкову вартість, і в подальшому втрачає право на повернення цього майна (або його залишків) у первісному стані, позаяк відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав, що компенсує знищене або пошкоджене майно, а не повертає його в натурі.

Суд констатує, що процедура виконання рішення про відшкодування шкоди, присудженої за рішенням суду за рахунок майна держави-агресора, що знаходиться на території України, досі не встановлена ні Цивільним кодексом України, ні будь-яким іншим національним актом законодавства України.

При цьому судом враховано, що відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Оскільки держава може виступати у правовідносини через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.

Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 "Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313" внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 "Питання Міністерства юстиції Російської Федерації" наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: " 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку".

За таких обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації, в т.ч. в межах цього спору.

Водночас, суд наголошує, що зазначення Міністерства юстиції Російської Федерації чи будь-якого іншого органу Російської Федерації не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається країна-агресор Російська Федерація.

Отже, суд зазначає про правомірність звернення з позовними вимогами про відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації, до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, яке є компетентним органом державної влади Російської Федерації та виконує від її імені відповідні функції, в тому числі з представництва інтересів РФ в судах.

Окрім цього, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, за клопотанням позивача Господарським судом міста Києва ухвалою від 25.11.2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів 2 - 9: Приватне акціонерне товариство "Алроса" (ПАТ "Алроса"), Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ПАТ "Аерофлот-Російські Авіалінії"), Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ" (ПАТ "Банк "ВТБ"), Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ" (ДКР "ВЕБ.РФ"), Публічне акціонерне товариство "Камаз" (ПАТ "Камаз"), Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ПАТ "НК "Роснєфть"), Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ПАТ "ФГК - Русгідро"), Публічне акціонерне товариство "Транснєфть" (ПАТ "Транснєфть").

Залучаючи зазначені компанії до участі у справі № 910/9809/24 як співвідповідачів судом врахована відсутність, наразі, ефективних механізмів стягнення з Російської Федерації збитків, завданих нею юридичним та фізичним особам на території України під час здійснення військової агресії.

Суд наголошує, що при вирішенні питання щодо законності звернення стягнення на майно співвідповідачів 2 - 9 за боргами Російської Федерації застосуванню підлягає доктрина "підняття корпоративної завіси" у формі "alter ego" (передбачає зворотнє підняття завіси - притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за її боргами).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (значним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява №36480/07).

Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації.

Верховний Суд вже застосовував доктрину підняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб`єктності юридичної особи, відокремленості її майна від майна учасників), зокрема, вирішуючи питання відповідальності за завдану шкоду (постанови Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі №826/11415/16, від 30.06.2021 року у справі №916/1914/20, від 04.08.2021 року у справі №910/10900/19, від 15.06.2022 року у справі №905/671/19). Водночас, застосування цього правила щодо юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку.

Як зазначено Верховним Судом у справі № 910/4210/20, загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

Міжнародний суд ООН у справі Barcelona Traction (яка стосувалась можливості Бельгії надавати дипломатичний захист від втручання Іспанії в майнові права компанії, зареєстрованої в Канаді, акціонерами якої були піддані Бельгії) зробив застереження, що "форми інкорпорації та юридична особистість іноді застосовувались не тільки для цілей, для яких вони були призначені. Іноді корпоративна особа не могла захистити права тих, хто передав їй свої фінансові ресурси; тому виникли ризики зловживання, як і в багатьох інших інститутах права. Отже, тут, як і в інших випадках, право, діючи в рамках економічної реальності, мало надати захисні заходи та механізми в інтересах тих, хто знаходився всередині корпоративних осіб, так і тих хто був ззовні, хто взаємодіяв з ними: незалежне існування юридичних осіб не може вважатись абсолютним. В цьому контексті процеси "підняття корпоративної вуалі", або "зневажання юридичною особою" були визнані виправданими та справедливими в деяких обставинах та для деяких цілей. Практика, акумульована щодо цього питання на національному рівні вказує на те, що вуаль піднімається для запобігання зловживання привілеями юридичної особи, як у деяких випадках шахрайства, для захисту третіх осіб таких як кредитори або набувачі, або для запобігання уникненню юридичних вимог або обов`язків" (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited, Judgment, I.C.J. Reports 1970, p. 3 at p 33-34 paras. 38-39).

Європейський суд з прав людини, застосовуючи вищезгадану доктрину у рішенні Європейського суду з прав людини Liseytseva and Maslov v. Russia від 09.10.2014 (за заявами № 39483/05 та № 40527/10, § 187-19) дійшов висновку про те, що ключовими критеріями, які використовувалися для визначення того, чи дійсно держава несе відповідальність за борги своєї компанії, є: (1) правовий статус компанії (згідно з публічним чи приватним правом); (2) характер її діяльності (публічна функція або звичайне підприємство); (3) контекст її функціонування (наприклад, монополія або суворо регульований бізнес); (4) її інституційна незалежність (ступінь державної власності) та (5) операційна незалежність (ступінь державного контролю, нагляду).

Застосовуючи кожен з критеріїв вищезазначеного тесту ЄСПЛ зазначив: "Що стосується юридичного статусу компанії згідно з національним законодавством [пункт 1], [ЄСПЛ] послідовно підходив до того, що цей статус, яким би важливим він не був, не є вирішальним для визначення відповідальності держави ... Справді, кілька разів [ЄСПЛ] визнавав державу відповідальною за борги компаній незалежно від їх формальної класифікації за національним законодавством".

Що стосується характеру діяльності компанії та контексту діяльності [пункти 2 та 3] ЄСПЛ зазначив, що "Фактори, які беруться до уваги Судом включають права, надані компанії, тобто те, чи ці права, як правило, зберігаються за державними органами..., характер її діяльності, тобто чи здійснює юридична особа публічну функцію або є типовим бізнесом, а також контекст, в якому вона здійснюється. Наприклад, Суд встановив, що юридичні особи можуть вважатися "урядовими організаціями", якщо вони виконують певні державні обов`язки під наглядом державних органів...".

Крім того ЄСПЛ "також бере до уваги ступінь державної власності, а також ступінь державного нагляду та контролю, а також контроль над активами компанії [пункти 4 та 5].У низці українських справ [ЄСПЛ] розглядав питання про те, чи належали державі більшість акцій, чи всі акції, таким чином, щоб підприємство повністю залежало від держави, контролювалося та управлялося нею (див., серед інших, Regent Company проти України, № 773/03, § 7, 3 квітня 2008 року). У справі Р. Качапора та інших [ЄСПЛ] встановив, що компанія-боржник належала холдинговій компанії, яка переважно складалася з соціального капіталу, і що вона відповідно перебувала під пильним контролем Агентства приватизації, яке є державним органом, а також уряду".[23]

Що стосується відокремлення майна компанії від власності держави, то ЄСПЛ включив це питання в операційну незалежність компанії [пункт 5], вказавши, що "в справі "Cooperativa Agricola Slobozia-Hanesei проти Молдави" [ЄСПЛ] зазначив, що держава здійснювала значний контроль над активами компанії".

Тобто, у цьому рішенні ЄСПЛ уточнив свій висновок: жоден із наведених вище критеріїв не є визначальним сам по собі; правовий статус компанії згідно з національним законодавством є важливим, але не є вирішальним для визначення відповідальності держави; на характер діяльності компанії вказує те, чи здійснює юридична особа публічну функцію або є типовим бізнесом, а також контекст, в якому вона здійснюється. Наприклад, суд визначив, що юридичні особи можуть вважатися "урядовими організаціями", якщо вони виконують певні державні обов`язки під наглядом державних органів; суд перевіряє, чи більшість або чи усі акції компанії належали компанії таким чином, що суб`єкти господарювання були повністю залежними від держави, перебували під її контролем та управлінням; питання операційної незалежності компанії охоплює також відокремлення майна компанії від власності держави, тобто наскільки значний контроль держава здійснювала над активами компанії.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 917/1212/21 зазначено, що акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна, порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури […] державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

За певних умов компанії, часткою у яких володіє держава, солідарно відповідають за борги держави, тобто майно таких організацій (установ) може бути звернено стягнення за боргами цією держави перед іншими особами, зокрема, у постанові від 20.07.2022 року у справі № 910/4210/20 Верховний Суд зазначив: якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідно до відомостей, розміщених в публічних та загальнодоступних джерелах інформації в мережі Інтернет, вищезазначені компанії володіють майном на території Росії та/або іноземних держав, в тому числі через представництва.

Судом враховано, що в Російській Федерації державні підприємства не лише виконують економічні функції, але й діють як продовження державного апарату, виконуючи прямі вказівки політичного керівництва, що створює ситуацію, коли такі компанії фактично перестають бути самостійними суб`єктами та функціонують як інструменти реалізації державної політики.

Зокрема, такі створені державою компанії мають конкретну публічну мету, їх контрольний пакет належить російській державі, і, згідно з російським законодавством, завжди буде мажоритарною власністю російської держави, в тому числі структура корпоративного управління товариств є такою, що забезпечує контроль з боку Російської Федерації. Незважаючи на те, що формально такі компанії (акціонерні товариства) є окремими юридичними особами, фактична та економічна реальність полягає в тому, що всі відповідачі 2 - 9 належать російській державі, контролюються нею та діють як єдине ціле.

Тобто, Приватне акціонерне товариство "Алроса" (ПАТ "Алроса"), Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ПАТ "Аерофлот-Російські Авіалінії"), Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ" (ПАТ "Банк "ВТБ"), Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ" (ДКР "ВЕБ.РФ"), Публічне акціонерне товариство "Камаз" (ПАТ "Камаз"), Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ПАТ "НК "Роснєфть"), Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ПАТ "ФГК - Русгідро"), Публічне акціонерне товариство "Транснєфть" (ПАТ "Транснєфть") мають формальну інстутиційну незалежність як юридичні особи від політичного керівництва Російської Федерації, проте фактично констатується відсутність такої незалежності.

Так, Приватне акціонерне товариство "Алроса" створено відповідно до указу Президента Російської Федерації "Про утворення акціонерної компанії "Алмази Росії - Саха" від 19.02.1992 року № 158С. При цьому Кодекс корпоративного управління цієї компанії був затверджений Урядом Російської Федерації 13.02.2014 та рекомендований Банком Росії (лист від 10.04.2014 № 06-52/2463).

Відтак, ПАТ "Алроса" фактично створено за ініціативою та в інтересах держави Російська Федерація.

Відповідно до відомостей, опублікованих на офіційному вебсайті компанії, Російська Федерація володіє 33,0256% акцій ПАТ "Алроса". При цьому Республіка Саха (Якутія), яка є адміністративною одиницею Російської Федерації, володіє 25,0002% акцій. Таким чином, в сукупності Російська Федерація фактично є акціонером на 58,0258% акцій, тобто є мажоритарним акціонером ПАТ "Алроса" та може безпосередньо суттєво впливати на усі рішення компанії, а отже, має ознаки "другого я" РФ.

Окрім цього, як свідчать надані позивачем докази, Російська Федерація володіє контрольним пакетом акцій Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії", а саме 73,77% від загальної кількості акцій, решта акцій є у вільному обігу, тобто фактичний контроль за рішеннями товариства здійснює РФ.

Компанія створена відповідно до постанов Уряду Російської Федерації від 28.07.1992 року № 527 "Про заходи організації міжнародних повітряних сполучень Російської Федерації", від 01.04.1993 року №267 "Про акціонерне товариство "Аерофлот - російські міжнародні авіалінії", від 12.04.1994 року №414 "Про затвердження статуту акціонерного товариства "Аерофлот російські міжнародні авіалінії". Відповідно до п. 9.1. Статуту засновником товариства є Уряд Російської Федерації.

До видів діяльності, які здійснює ПАТ "Аерофлот-Російські Авіалінії", входить, зокрема, робота з відомостями, які є державною таємницею (п. 7.2.1 Статуту).

Відтак, наведене у сукупності свідчить про повний контроль РФ за діяльністю та рішеннями ПАТ "Аерофлот-Російські Авіалінії".

Щодо підстав залучення до участі у справі як співвідповідача Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" позивач зазначає, що Російській Федерації належить понад 60% акцій ПАТ "Банк "ВТБ", що дозволяє державі контролювати діяльність товариства та суттєво впливати на його рішення.

Крім того, згідно п. 1.14 Статуту ПАТ "Банк "ВТБ" захист державної таємниці є видом його основної діяльності.

Також позивач зазначає в поданому клопотанні, що Державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ" є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Закону про ДКР "ВЕБ.РФ"). Частиною 1 статті 3 Закону "Про ДКР "ВЕБ.РФ" визначені цілі та завдання ДКР "ВЕБ.РФ", а саме: ДКР "ВЕБ.РФ" діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в Російській Федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої законом діяльності.

Прибуток ДКР "ВЕБ.РФ", отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР "ВЕБ.РФ" і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч.І цієї статті (ч. 2 ст. 3 Закону "Про ДКР "ВЕБ.РФ").

Отже, як наголошує позивач, головною метою існування ДКР "ВЕБ.РФ" є сталий соціально-економічний розвиток Російської Федерації. При цьому підприємницька діяльність є додатковим видом діяльності і здійснюється лише для досягнення основної мети.

Зокрема, ДКР "ВЕБ.РФ" ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агента Уряду Російської Федерації відповідно до бюджетного законодавства Російської Федерації, в тому числі щодо представництва інтересів Російської Федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.

ДКР "ВЕБ.РФ" є ексклюзивним агентом Російської Федерації щодо зовнішнього боргу країни, а до його функцій належать ті, що за загальним правилом притаманні міністерствам фінансів або центральним банкам країн. Окрім цього, ДКР "ВЕБ.РФ" виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, його потрібно вважати держаним органом Російської Федерації.

Тобто, з відповідних положень Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" вбачається, що Уряд Російської Федерації фактично розглядає ДКР "ВЕБ.РФ" як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом Російської Федерації контролю за діяльністю ДКР "ВЕБ.РФ" мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно Російської Федерації і ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації.

При цьому, судом враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 910/4210/20, згідно яких ДКР "ВЕБ.РФ" є по суті органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, на майно ДКР "ВЕБ.РФ", яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами Російської Федерації.

В частині залучення до участі у справі як відповідача Публічного акціонерного товариства "Камаз" судом враховано, що Російська Федерація через Державну корпорацію "Ростех" володіє часткою у ПАТ "Камаз" у розмірі 47,1%, що підтверджується відомостями з офіційного вебсайту ПАТ "Кама". Таким чином Російська Федерація є мажоритарним акціонером цієї компанії, має змогу впливати (лобіювати) рішення при голосуванні на зборах акціонерів.

Відповідно до статуту товариства воно здійснює діяльність, серед іншого, пов`язану із державною таємницею (п.п. 1.5.2, 1.5.3, 10.10.22 Статуту ПАТ "Камаз").

Наведене в сукупності свідчить про ознаки в ПАТ "Камаз" суб`єкта, що є "alter ego" Російської Федерації та може відповідати перед третіми особами за її боргами.

Також в судом враховано, що відповідач є учасником Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснефть" на загальну суму акцій 51,11%, тобто є контролюючим акціонером через Акціонерне товариство "Роснефтегаз" (100% власність РФ), Небанківську кредитну організацію акціонерне товариство "Національний розрахунковий депозитарій", Федеральне агентство (РФ) по управлінню державним майном. Крім того, акції в розмірі 10,36% належать товариствам, бенефіціаром якого є сама ПАТ "НК "Роснефть", тобто такі акції також є квазідержавними.

ПАТ "НК "Роснефть" створено відповідно до указу Президента Російської Федерації від 01.04.1995 року № 327 "Про першочергові заходи щодо удосконалення діяльності нафтових компаній", а також на підставі постанови Уряду Російської Федерації від 27.09.1995 № 971 "Про перетворення державного підприємства "Роснефть" у відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Роснефть".

Відповідно до п.п. 3.4.3, 3.4.11 Статуту ПАТ "НК "Роснефть" цілями товариства є, серед іншого, "організація здійснення замовлень для федеральних державних потреб і регіональних споживачів продукції [...] організація та проведення заходів у сфері мобілізаційної підготовки, державної оборони, робота із відомостями, які становлять державну таємницю, і захист відомостей, які становлять державну таємницю".

Окрім цього положеннями п. 3.4.6 Статуту ПАТ "НК "Роснефть" до основного виду діяльності віднесено надання сприяння у забезпеченні інтересів Російської Федерації при підготовці та реалізації угод про розподіл продукції щодо ділянок надр та родовищ вуглеводневої сировини.

З викладеного випливає, що ПАТ "НК "Роснефть" не просто комерційна компанія, а товариство, створене за ініціативою держави РФ, що у власному установчому документі чітко віднесло до своїх основних видів діяльності - забезпечення державних потреб та інтересів Російської Федерації, тобто товариство має ознаки державних органів РФ та є її "другим я".

Щодо співвідповідача Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча компанія - Русгідро" суд зазначає, що опублікована на офіційному вебсайті компанії структура ПАТ "ФГК "Русгідро" вказує на те, що 62,20% акцій товариства належить Російській Федерації, при цьому ще 12,37% належить ПАТ "Банк ВТБ", яким, як зазначалось вище, також володіє РФ.?

ПАТ "ФГК "Русгідро" створено відповідно до постанови Уряду РФ від 11.07.2001 №526 "Про реформування електроенергетики Російської Федерації", а також розпоряджень від 01.09.2003 № 1254-р, від 26.10.2004 № 1367-р, з метою реалізації державної політики у сфері гідроенергетики (п. 3.1. Статуту ПАТ "ФГК "Русгідро")

Положення п. 3.2. Статуту ПАТ "ФКГ "Русгідро" встановлюють одним з видів діяльності товариства - "організація і проведення заходів по питаннях мобілізаційної підготовки, державної оборони, забезпечення захисту відомостей, які становлять державну таємницю".

Отже, крім того, що РФ є контролюючим акціонером товариства, ПАТ "ФГК "Русгідро" також було створено за ініціативи держави Російська Федерація та для цілей реалізації державної політики та здійснення заходів державної оборони.

Додатково судом враховано, що Акції Публічного акціонерного товариства "Транснефть" у розмірі 78,55% належать безпосередньо Російській Федерації, тоді як ще 19,29% володіє Національний розрахунковий депозитарій РФ, таким чином, 97,84% акцій товариства фактично належать РФ, що свідчить про повний контроль Відповідача над діяльністю та рішеннями компанії.

ПАТ "Транснефть" створено відповідно до постанови Ради Міністрів Російської Федерації від 14.08.1993 № 810 "Про заснування акціонерної компанії по транспорту нафти "Транснефть".

Положення ст. 27 Статуту ПАТ "Транснефть" встановлює, що компанія зобов`язана: " (1) організовувати і забезпезпечувати проведення мобілізаційної підготовки і мобілізації відповідно до законодавства Російської Федерації, указів Президента Російської Федерації, нормативно-правових актів федеральних органів виконавчої влади і затверджених мобілізаційних планів; (2) укладати з відповідними державними органами і організаціями у порядку, визначеному законодавством Російської Федерації, договори (контракти, погодження) про виконання встановлених мобілізаційних завдань, а також використання об`єктів мобілізаційного призначення або мобілізаційних резервів (запасів), які не підлягають приватизації".

Отже, ПАТ "Транснефть" утворена за ініціативи Російської Федерації та, серед іншого, для забезпечення інтересів Російської Федерації, яка, в свою чергу, має повний контроль над цією компанією.

Акціонерні товариства з переважаючою державною часткою послідовно використовуються російським політичним керівництвом для досягнення внутрішніх і зовнішніх цілей Росії, визначених російським керівництвом, і в такій діяльності суб`єкти знаходяться під судовим контролем і управлінням з боку Російської Федерації.

Вищезазначені суб`єкти створені державою, контролюються нею та діють під особливим правовим режимом, відмінним від законодавства загального застосування, а їх контрольний пакет акцій постійно перебуває у власності держави.

В контексті вищенаведеного суд зазначає, що фактично жодна з наведених компаній не має інституційної незалежності від політичного керівництва Російської Федерації, враховуючи наявність в Росії бізнесу, який є продовженням політики іншими засобами та останньої, яка є специфічним продовженням бізнесу.

Незважаючи на формальне розмежування власності держави і кожної компанії, у фактичній та економічній реальності такого розмежування не існує.

Отже, виходячи із застосованих юридичних критеріїв суд встановив, що Публічне акціонерне товариство "Алроса", Публічне акціонерне товариство "Аерофлот-Російські Авіалінії", Публічне акціонерне товариство "Банк "ВТБ", Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ", Публічне акціонерне товариство "Камаз", Публічне акціонерне товариство "Нафтова Компанія "Роснєфть", Публічне акціонерне товариство "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" та Публічне акціонерне товариство "Транснєфть" є alter ego Російської Федерації, а отже у даній справі відповідачі несуть відповідальність за правопорушення в тій же мірі, що і Російська федерація.

З урахуванням вищенаведеного судом враховано, що наявність часток активів російських державних компаній у країнах світу у разі визнання компаній - власників alter ego Російської Федерації свідчить про наявність можливостей для їх потенційного арешту та стягнення, відтак значно збільшує шанси на можливість фактичного виконання судових рішень.

За таких умов, залучення державних компаній РФ як відповідачів у спорах про відшкодування збитків завданих збройною агресією у ролі alter ego держави Російська Федерація слід розглядати як перспективний правовий механізм, що підвищує ефективність захисту порушених прав та інтересів позивачів, адже він дозволяє розширити коло відповідачів та відповідно збільшити можливості для проведення стягнення суми понесених збитків.

Суд зазначає, що правила визнання та виконання рішень іноземних судів передбачаються або двосторонніми міжнародними договорами про правову допомогу, або у національному законодавстві відповідних країн, із якими спеціальні угоди з цього питання Україною підписані не були і в яких питання щодо виконання рішень українських судів розглядається за принципом взаємності.

Наразі, в Україні прийнято Закон № 2116-IX "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", реалізація норм якого дозволяє примусово вилучити на користь держави об`єкти права власності Російської Федерації, її резидентів, фізичних осіб - громадян РФ, осіб, які не є громадянами РФ, але мають тісний зв`язок з агресором (мають місце проживання або займаються основною діяльністю в РФ), юридичних осіб, що працюють в Україні, але бенефіціаром яких є РФ, та юридичних осіб в Україні, в яких РФ володіє прямо чи опосередковано часткою в капіталі чи є засновником або бенефіціаром. Також прийнято Закон України "Про санкції", яким запроваджується можливість стягнення в дохід держави активів, що належать фізичним або юридичним особам, а також активів, якими вони можуть прямо чи опосередковано розпоряджатися для посилення обороноздатності та відновлення України.

Слід звернути увагу на визначення термінів, які використовуються у цьому законі, зокрема, об`єкти права власності Російської Федерації та її резидентів - рухоме і нерухоме майно, кошти, вклади у банках, цінні папери, корпоративні права, інше майно (активи), що знаходяться (зареєстровані) на території України та безпосередньо або через афілійованих осіб належать Російській Федерації та її резидентам. Отже, фактично на законодавчому рівні закріплено примусове вилучення об`єктів права власності РФ та її резидентів, за рахунок яких у подальшому можна буде отримати компенсацію за збитки, які завдала РФ на території України.

Так, Конфіскація активів російської держави в Україні вже реалізується на практиці, враховуючи затвердження Верховною Радою 12.05.2022 Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", тобто вилучені в порядку застосування такого указу об`єкти та конфісковані активи можуть стати джерелом грошової компенсації певних збитків.

При цьому, відсутність в Україні майна Російської федерації, за рахунок якого може бути здійснено стягнення, не означає абсолютної неможливості подальшого виконання судового рішення, позаяк українське судове рішення може бути виконано на території іншої держави, де знаходиться майно Російської федерації та/або компаній alter ego росії.

Наразі, при умові недостатності активів Російської федерації і російських компаній в України для виконання судових рішень про стягнення збитків з Російської федерації в Україні, у зв`язку з чим останнє є практично ускладненим, доцільним є розшук активів Російської федерації поза межами Російської федерації та України, які є перспективними з погляду звернення стягнення на них, враховуючи їх цінність та знаходження в країнах, які як вводили проти Рф жорсткі санкції, так і мають сприятливе для виконання іноземних судових рішень законодавство.

Суд звертає увагу, що основною перешкодою на шляху до арешту російських активів і звернення стягнення на них є суверенний імунітет Рф. Доктрина суверенного імунітету є загальноприйнятою в міжнародному праві та передбачає, що іноземні держави не можна залучати як відповідачів до судових процесів без їх згоди та, без згоди іноземної держави неможливо вжити заходи забезпечення щодо її майна та звернути стягнення на це майно в процесі виконання судового чи арбітражного рішення.

Відтак, в даному випадку саме доктрина alter ego, яка визнається в багатьох розвинених країнах, сприяє арешту та стягненню таких комерційних активів та в контексті виконання судових рішень передбачає можливість звернення стягнення на активи, які не належать іноземній державі безпосередньо (тобто не є власністю її уряду чи органів влади). Це можуть бути акції, нерухомість, банківські рахунки та інше майно компаній, якими повністю або частково володіє держава.

Відтак, суд погоджується з твердженням позивача, що у разі задоволення позовних вимог та за умови залучення до участі у справі як співвідповідачів вищевказаних компаній, наведене забезпечить примусове виконання рішення у цій справі, а саме відшкодування збитків позивачу шляхом звернення стягнення на майно Російської Федерації (майно компаній, корпоративними правами яких володіє Російська Федерація) на території України/Росії або на території іноземних держав.

Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Пунктами 3, 7 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, справи про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; а також у випадках, коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Оскільки шкода була заподіяна позивачу на території України, а дії Російської Федерації та незаконна окупація частини України, які стали підставою для подання позовів мали місце на території України, дана справа належить саме до юрисдикції судів України.

Крім того, частина 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодуванні шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися за місцем заподіяння шкоди.

Згідно з частиною 10 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна.

Пункту 2.1 статті 2 Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про умови розміщення та обслуговування дипломатичних представництв Російської Федерації в Україні та України в Російській Федерації від 19.11.1998 передбачено, що українська сторона надає право власності Російській стороні на будинки, розташовані за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27 для розміщення Посольства Російської Федерації. Зазначена нерухомість передається Російській стороні після підписання цієї Угоди.

Відповідно до статті 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої 21.03.1964, функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, у представництві акредитуючої держави в державі перебування, а також у захисті держави перебування інтересів акредитуючої держави і її громадян в межах, допустимих міжнародним правом.

Оскільки і майно Російської Федерації, і останнє зареєстроване місцезнаходження Посольства Російської Федерації, яке здійснювало представництво інтересів відповідача - 1 в Україні, знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, то ця справа підсудна Господарському суду міста Києва.

Під час вирішення питання про наявність у цій справі у відповідачів судового імунітету судом враховано, що за загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Тобто, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Концепція судового імунітету держави передбачена у Європейській конвенції про імунітет держав 1972 року (стаття 11) та у Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12).

Водночас, концепція судового імунітету не може слугувати інструментом ухилення іноземної держави, яка грубо порушила норми міжнародного права та завдала шкоди особам (як юридичним, так і фізичним) інших держав, від відшкодування збитків (компенсації).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження .

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ обмеження права на справедливий суд, зокрема, шляхом застосування судового імунітету держави, є таким, що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду .

Крім того, ЄСПЛ неодноразово визнавав, що надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави .

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема, сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, неспровокована збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, вчинені її збройними силами міжнародні злочини (в тому числі акти тероризму) в Україні виключають питання ввічливості та добрих відносин між цими державами.

На переконання позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації та компаній, що є "alter ego" Російської Федерації, у цій справі обмежувало б право позивача на справедливий суд, позбавляло б єдиного розумно доступного засобу захисту права та заперечувало б саму сутність такого права.

Враховуючи безпрецедентний характер неспровокованого повномасштабного вторгнення однієї суверенної держави (Російської Федерації) на територію іншої суверенної держави (України) необхідно виходити не з принципу абсолютного судового імунітету іноземної держави, а з принципу його обмеженості. Так, на рівні міжнародних нормативно-правових актів, у національному законодавстві та судовій практиці окремих держав станом на зараз існують такі винятки з судового імунітету:

1) деліктний виняток ("tort exception"): держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду;

2) виняток стосовно порушення імперативних норм міжнародного права: держава не може посилатися на судовий імунітет у зв`язку із порушенням прав людини, які за своїм характером є порушенням імперативних норм міжнародного права (заборона геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, катування);

3) виняток тероризму ("terrorism exception"): держава не користується судовим імунітетом, якщо позов стосується шкоди, завданої внаслідок акту тероризму. Для застосування винятку тероризму необхідна одночасна сукупність таких умов: (і) позов може бути поданий лише за наявності реального та суттєвого зв?язку з державою суду, (іі) позов допускається лише проти держав, офіційно визнаних як таких, що підтримують тероризм (спонсори тероризму) та (ііі) позивачу необхідно довести, що дії держави відповідають ознакам терористичної діяльності відповідно до національного законодавства держави суду.

На переконання суду, у межах цих спірних правовідносин наявні підстави для застосування усіх трьох вище наведених винятків з судового імунітету, оскільки дії відповідача 1, в першу чергу, щодо окупації населених пунктів, на території яких було розташоване майно позивача, і подальша втрата такого майна внаслідок окупації, є грубим порушенням міжнародного права - терористичним актом зі сторони Російської Федерації на території України, що мало наслідком вчинення делікту Російською Федерацією на території України, який спричинив майнову шкоду позивачу.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з пунктом g статті 23 Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 крім заборон, передбачених спеціальними конвенціями, особливо забороняється знищувати або захоплювати власність ворога, крім випадків, коли таке знищення або захоплення настійно вимагається військовою необхідністю.

Відповідно до статті 25 Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно зі статтею 1 (1) Статуту Організації Об`єднаних Націй (далі також - "ООН") ООН має на меті підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв`язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

24.03.2022 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1, якою засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

У такий спосіб, серед іншого, міжнародними установами визнано факт системного і грубого порушення Російською Федерацією норм міжнародного права у зв`язку із здійсненням атак на цивільні об`єкти.

Відповідно до підпункту іі) пункту а) частини 2 статті 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального Суду від 17.07.1998 воєнним злочином вважається умисне спрямування нападів на цивільні об`єкти, тобто об`єкти, що не є військовими цілями.

Так, окупація територій України та, як наслідок, захоплення належного позивачу майна Російською Федерацією в ході здійснення збройної агресії проти України, є грубим порушенням вищезазначених норм міжнародного права і є достатньою підставою для обмеження судового імунітету Російської Федерації з метою відшкодування завданої Позивачу майнової шкоди.

Суд зазначає, що для застосування винятку тероризму необхідно довести одночасну наявність таких умов: (і) позов може бути поданий лише за наявності реального та суттєвого зв?язку з державою суду, (іі) позов допускається лише проти держав, офіційно визнаних як таких, що підтримують тероризм (спонсори тероризму) та (ііі) позивачу необхідно довести, що дії держави відповідають ознакам терористичної діяльності відповідно до національного законодавства держави суду.

Умова щодо наявності реального та суттєвого зв`язку позивача з державою суду підтверджується тим, що позивач у цій справі є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України і майнова шкода була заподіяна позивачу також на території України.

Відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" терористичною визнається діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України; проходження навчання тероризму; перетинання державного кордону України з терористичною метою; фінансування та інше сприяння тероризму.

Згідно з частиною 1 статті 258 Кримінального кодексу України терористичним актом є застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створюють небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

На переконання суду, дії Російської Федерації щодо захоплення/вилучення/знищення/пошкодження належного позивачеві майна, а також позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» можливості володіння, користування та розпорядження майном мають ознаки терористичного акту, оскільки за своєю суттю є застосуванням зброї, що створило небезпеку для життя та здоров`я людей, заподіяння майнової шкоди з метою порушення громадської безпеки, залякування населення України, а також з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади України в ході здійснення повномасштабної збройної агресії (капітуляції, погодження на умови, запропоновані Російської Федерацією в ході перемовин тощо). Реалізація терористичного акту є, зі свого боку, видом терористичної діяльності відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Окрім того, терористичний характер дій Російської Федерації в ході здійснення збройної агресії проти України визнаний як на національному, так і міжнародному рівнях, що підтверджується: […] невибірковими ударами Росія прагне просунути свою терористичну політику, щоб придушити волю українців до опору і захисту своєї країни та завдати максимальної шкоди цивільному населенню […] (пункт 6 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 2463 (2022) від 13.10.2022); […] з жовтня 2022 року Росія навмисно атакує критично важливу інфраструктуру України по всій країні, щоб тероризувати населення та перекрити йому доступ до газу, електроенергії, води, інтернету та інших основних товарів і послуг, що є особливо руйнівним з наближенням зими; […] метою цих нападів є тероризування населення України, придушення їхнього опору та рішучості продовжувати захищати свою країну (пункт G Резолюції Європейського парламенту 2022/2896 (RSP) від 23.11.2022).

Суд наголошує, що майно позивача, пошкоджене/знищене внаслідок військової агресії відповідача 1 не належало до об`єктів критичної чи військової інфраструктури та не мало жодного оборонного значення. Отже, така атака є навмисним і цілеспрямованим терористичним актом, що має на меті ескалацію страху серед населення, створення психологічного тиску та економічне виснаження України як елементу ширшої кампанії державного терору, тобто дії Російської Федерації відповідають всім ознакам терористичної діяльності відповідно до національного законодавства держави суду - України.

В свою чергу, умова щодо подання позову лише проти держав, офіційно визнаних як таких, що підтримують тероризм (спонсори тероризму), підтверджується тим, що Російська Федерація офіційно визнана Україною як держава-терорист, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах (частина 1 стаття 2 Закону України "Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну").

Таким чином, за висновками суду, у даній справі наявні усі три умови для застосування винятку тероризму ("terrorism exception") для цілей вирішення питання про відсутність судового імунітету відповідачів, зокрема, відповідача 1 - Російської Федерації.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Юрисдикційний імунітет включає: судовий імунітет - непідсудність однієї держави судам іншої держави; імунітет від попереднього забезпечення позову - неможливість застосовувати без згоди держави будь-які примусові заходи щодо її майна з метою попереднього забезпечення пред`явленого до неї позову; імунітет від примусового виконання судового рішення - неможливість без згоди держави здійснити примусове виконання рішення, ухваленого щодо неї юрисдикційним органом іншої держави.

У національному законодавстві України правило про юрисдикційний імунітет іноземної держави викладено у статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно якої пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Винятки з цього правила можуть бути передбачені міжнародним договором України або законом України. Тобто, по суті, чинним національним законодавством України встановлено принцип абсолютного юрисдикційного імунітету іноземної держави.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 р., та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 2 грудня 2004 р. Ці конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов в суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці.

Європейська конвенція про державні імунітети 1972 року та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхнього майна 2004 року спираються на принцип функціонального (а не абсолютного) характеру імунітетів і вводять "деліктний виняток" - держава не користується імунітетом у справах, пов`язаних із заподіянням шкоди здоров`ю, життю та майну осіб (однак вони не застосовуються до ситуацій, пов`язаних із збройним конфліктом).

Попри те, що перша з них укладена обмеженим колом держав, а друга не набула чинності, та Україна не є учасницею жодної із цих конвенцій, конвенції розглядаються як кодифікація звичаїв міжнародного права (Сase of Сudak v. Lithuania, Application №15869/02, 23.03.2010, §§ 50, 66, 67) та досить активно застосовуються державами й міжнародними судами. Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини Проект статей про юрисдикційні імунітети держав та їх власності Комісії ООН з міжнародного права 1991 року, що зараз втілений у Конвенції ООН, застосовується відповідно до звичайного міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала Конвенцію, якщо не заперечила їй. Отже, незалежно від того, чи набула Конвенція ООН чинності та чи ратифікували її Україна та Російська Федерація, резолютивні положення Конвенції ООН становлять "загальні принципи права", визнані цивілізованими націями, і самі по собі є обов`язковими для виконання суверенними державами, включно з Російською Федерацією.

На поступовому послабленні застосування принципу абсолютного імунітету держави та прийнятті у 2000 році Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 р. наголошено ЄСПЛ у Рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v Lithuania.

У Рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Російської Федерації" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Наразі, обидва вказані рішення ЄСПЛ було застосовано Верховним Судом при вирішенні питання щодо судового імунітету РФ у справі про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення у справі за позовом низки українських компаній до Рф про стягнення сум компенсації за втрачене нерухоме майно на території окупованої Рф Автономної Республіки Крим (постанова Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №796/165/18).

Як Європейська конвенція (стаття 11), так і Конвенція ООН (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд також підтримав можливість обмеження судового імунітету Російської Федерації для цілей відшкодування збитків, завданих її протиправними діями на території України в умовах збройної агресії. Верховний Суд вказав, що "РФ, вчинивши неспровокований і повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України". "Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає".

Верховний Суд України у рішенні у справі №760/17232/20-ц від 15 травня 2022 року зазначив: "Збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети…Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом".

Отже, Верховний Суд України виходить із позиції, що скоєння міжнародного злочину, зокрема агресії проти іншої держави, не є тотожним здійсненню суверенних прав, тому виключає наявність юрисдикційних імунітетів суверенної власності.

Суд зазначає, що для застосування "деліктного винятку" необхідно довести, що смерть чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрата в результаті дій чи бездіяльності держави мали місце повністю або частково на території держави суду.

Обставини заподіяння шкоди позивачу у цій справі відповідають розробленим у міжнародному праві критеріям, що необхідні для застосування "деліктного винятку" з судового імунітету держави: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Таким чином, дії відповідача - 1 щодо захоплення та знищення майна позивача внаслідок незаконної окупації території України є грубим порушенням норм міжнародного права, терористичним актом, що одночасно є вчиненням делікту (протиправних дій, що завдали майнової шкоди) щодо позивача. У зв`язку з цим, у межах цієї справи наявні підстави для застосування винятків з судового імунітету Російської Федерації через деліктний виняток, виняток тероризму та виняток щодо грубого порушення норм міжнародного права. Отже, згода Російської Федерації на розгляд цієї справи судом відповідно до вимог статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" не вимагається.

Крім того, в аспекті наведеного суд також зважає на те, що ухвали суду у даній справі направлялись до одного з посольств Російської Федерації у країнах Європи, а саме Посольства Російської федерації в Румунії. Вжиття судом заходів повідомлення Російської Федерації про розгляд національними судами України спорів, в яких Російська Федерація є відповідачем, є сталою судовою практикою.

Зокрема, наданими позивачем доказами належним чином підтверджується факт надсилання копій позовних заяв, а також процесуальних документів господарського суду на адресу Посольства Російської Федерації в Румунії.

При цьому, за наслідками такого надсилання у даній справі Російської Федерацією не надано жодних заперечень проти розгляду даного спору Господарським судом міста Києва.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, вирішуючи питання щодо застосування матеріального права судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з статтею 1 (1) Статуту Організації Об`єднаних Націй (ООН) ООН має на меті підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв`язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до статті 2 (4) Статуту ООН усі Члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Станом на дату подання позовів Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до статті 1 Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року Договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Згідно із статтею 3 цієї Конвенції Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Статтею 46 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) встановлено, що приватна власність повинна поважатися та не підлягає конфіскації.

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, визнано геноцидом Українського народу.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Наведене дає достатні підстави суду дійти висновку, що дії Російської Федерації щодо окупації території України, яка розпочалась 03.03.2022 року, а також заволодіння військовослужбовцями збройних формувань Російської Федерації майном, яке належить на праві приватної власності приватним особам, в тому числі юридичним особам (позивачу), є протиправними та загальновідомими, оскільки визнані на найвищому міжнародному рівні.

З огляду на положення національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача 1 за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України, відтак суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності дій Російської Федерації, позаяк протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності), а протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

У частині доведення вини відповідача 1 суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Оскільки цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, то саме на відповідачів 1- 9 покладено тягар доведення того, що в їх діях відсутня вина у заподіянні збитків. З огляду на це, позивач не зобов`язаний доводити такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина відповідачів, у межах цієї справи.

Суд зазначає, що наявна протиправність дій Російської Федерації полягає у порушенні Конституції України (суверенітет, територіальна цілісність, захист від непорушності права власності та захист від протиправного позбавлення цього права тощо), низки статей КК України, Статуту ООН, зокрема, про те, що всі держави повинні утримуватися від погрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави чи в будь-який інший спосіб, несумісний із цілями Організації Об`єднаних Націй. Окрім цього влучання боєприпасами у майно позивача та знищення цього майна в результаті застосування зброї - є складовою військової агресії Російської Федерації, тобто протиправним діянням, що передбачено ст. 438 КК України "Порушення законів та звичаїв війни".

Суд наголошує, що Російська Федерація здійснює протиправні діяння з прямим умислом, позаяк її агенти, посадові особи, військові тощо усвідомлюють суспільно небезпечний характер своїх дій, а саме порушення міжнародного законодавства та законодавства України - геноцид Українського народу, передбачають його суспільно небезпечні наслідки (загибель людей, знищення майна тощо) і бажають їх настання - попри міжнародні санкції продовжують війну, а отже вина відповідача 1 є очевидною.

Разом із тим судом встановлено, що відповідачі 1 - 9 не скористалися наданим їм процесуальним законом правом довести відсутність вини у своїх діях, не висловили жодних заперечень та не надали відповідних доказів, які б спростували доводи, наведені позивачем у позовних заявах.

Таким чином, доводи позивача у цій частини не були спростовані у межах цієї справи, що дозволяє суду зробити висновок про наявність елементу вини відповідачів 1- 9 у вчиненні протиправних дій, які спричинили майнові збитки позивачу.

У такий спосіб відповідач 1 своїми протиправними діями порушив право власності позивача на майно, яке перебувало на території населених пунктів с. Воскресенка, с. Федорівка, с. Кінські Роздори, сщ. Магедове Запорізької області, які перебувають в статусі тимчасово окупованих Російською Федерацією територій з 03.03.2022 року та на даний час.

Порушення прав позивача полягає у відсутності доступу до його майна, що, у свою чергу, позбавляє його можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном за місцем його знаходження. Внаслідок цього Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» зазнало майнових збитків у розмірі вартості запчастин, вартості засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу, сільськогосподарської продукції та паливно - мастильних метеріалів.

При визначенні розміру збитків позивачем враховано постанову Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації" (далі - Порядок), та Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Згідно пункту 9 розділу 1 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18 жовтня 2022 року № 3904/122 (далі - Методика), для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Так, Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року. Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами, зокрема, економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються:

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

- вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);

- упущена вигода підприємств недержавної форми власності;

- втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;

- втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях (підпункт 18 пункту 2).

Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).

Зокрема, у даній справі розмір збитків розраховано з застосуванням курсу долара США, встановленого Національним Банком України станом на день втрати майна, тобто 03.03.2022 року (29, 2549 гривень за 1 долар США).

Також суд зазначає, що Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Агресія проти України" A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і якою від Російської Федерації вимагається припинити збройну агресію проти України, негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Відповідно до проміжного рішення Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16.03.2022 на найвищому юридичному рівні констатовано факт вторгнення Росії на територію України.

Суд, дослідивши подані позивачем докази, дійшов висновку про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями Російської Федерації, що полягають у збройній агресії та тимчасовій окупації населених пунктів с. Воскресенка, с. Федорівка, с. Кінські Роздори, сщ. Магедове Запорізької області та негативними наслідками у вигляді майнових збитків, завданих позивачу втратою запчастин, засобів захисту рослин, добрива та насіннєвого матеріалу, сільськогосподарської продукції та паливно - мастильних матеріалів, обставини перебування яких на окупованій території підтверджено належними та допустимими доказами.

У зв`язку з цим суд вважає доведеним, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач поніс збитки щодо втрати запчастин у розмірі 2 455 934, 24 грн, що еквівалентно 83 949, 50 доларів США, втрата засобів захисту рослин та добрив і насіннєвого матеріалу у розмірі 61 810 654, 09, що еквівалентно 2 112 830, 81 доларів США; втрата паливно - мастильних матеріалів у розмірі 9 347 749, 55 грн, що еквівалентно 319 527, 65 доларів США, втрати сільськогосподарської продукції у розмірі 327 241 712, 90 грн, що еквівалентно 11 185 876, 99 доларів США за курсом Національного Банку України гривні до долара США (29,2549 грн. /1 дол. США станом на 03.03.2022).

Таким чином, за висновками суду, на підставі наявних у справі доказів позивачем належним чином доведено обставини позбавлення позивача належного останньому майна та завдання шкоди діями відповідача 1, підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача 1 та завданою позивачеві шкодою, а також наявність вини відповідача 1 у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами та на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону, у зв`язку з чим позивач набув право на відшкодування заподіяної йому шкоди у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

В частині солідарного стягнення завданих позивачеві збитків з відповідача 1 та відповідачів 2 - 9 суд зазначає, що відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За приписами ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно загальновизнаного правового принципу будь-яка держава здійснює свої функції через різні органи, такі як міністерства, урядові установи та, за певних обставин, компанії, що контролюються державою. Інакше кажучи, поняття або ідентичність "держави" включає в себе її різні органи та інструменти.

Наразі, у даній справі наведений вище висновок про те, що відповідачі є alter ego російської держави, відтак, в силу того, що вони є частиною Російської Федерації, відповідачі 2-9 також є частиною особи заподіювача шкоди згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України та несуть відповідальність за борги Російської Федерації, що виникають за рішенням суду у даній справі. Для цих цілей абсолютно неважливо, чи брали відповідачі 2 - 9 активну - або будь-яку іншу - участь у вчиненні делікту, про який йде мова у даному спорі, чи ні, оскільки важливим є те, що на момент вчинення делікту відповідачі 2-9 були частиною Російської Федерації, яка, за висновками суду, вчинила делікт.

Судом під час розгляду справи визначено, що відповідачі були alter ego на момент вчинення Російською Федерацією делікту проти власності позивача, таким чином, виходячи з вищевикладеного суд доходить висновку, що відповідачі несуть відповідальність за це правопорушення в тій же мірі, що і Російська Федерація.

При цьому оскільки, як встановлено судом, між позивачем та Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) відносини, за відсутності існування жодного закону чи нормативно-правового акта, який регулює вид відповідальності відповідачів у даному спорі, зокрема, який би прямо регулював солідарну відповідальність первинного боржника (Російської Федерації) та його alter ego в рамках положення про загальну деліктну відповідальність, тобто статті 1166 ЦК України, суд вважає за можливе застосувати приписи ст. 8 ЦК України, згідно якої у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Тобто, Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, ПАТ "Алроса", ПАТ "Аерофлот-Російські Авіалінії", ПАТ "Банк "ВТБ", Державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ", ПАТ "Камаз", ПАТ "Нафтова Компанія "Роснєфть", ПАТ "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" та ПАТ "Транснєфть" як alter ego Російської Федерації, за аналогією, у деліктних правовідносинах мають розглядатись як єдиний заподіювач шкоди і нести солідарну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем - 1 не спростований, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно (п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір").

У відповідності до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

При цьому судом враховано, що у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Відтак, враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі та оскільки максимальний розмір судового збору у 2024 році становив 1 059 800,00 грн. (3028х350), з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, тобто судовий збір підлягає стягненню з відповідачів 1-9 до Державного бюджету України у повному обсязі, тобто у розмірі 1 059 800,00 грн. в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 46, 74, 80, 123, 129, 238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991), Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» (адреса: 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Восресенка, вулиця Коцюбинського, будинок 39; код ЄДРПОУ 30791236) збитки, завдані втратою запчастин у розмірі 83 949 (вісімдесят три тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) долари США 50 центів.

3. Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991), Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» (адреса: 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Восресенка, вулиця Коцюбинського, будинок 39; код ЄДРПОУ 30791236) збитки, завдані втратою засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу у розмірі 2 112 830 (два мільйони сто дванадцять тисяч вісімсот тридцять) доларів США 81 цент.

4. Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991), Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» (адреса: 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Восресенка, вулиця Коцюбинського, будинок 39; код ЄДРПОУ 30791236) збитки, завдані втратою паливно - мастильних матеріалів у розмірі 319 527 (триста дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять сім) доларів США 65 центів.

5. Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991), Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Батьківщина» (адреса: 70624, Запорізька область, Пологівський район, с. Восресенка, вулиця Коцюбинського, будинок 39; код ЄДРПОУ 30791236) збитки, завдані втратою сільськогосподарської продукції у розмірі 11 185 876 (одинадцять мільйонів сто вісімдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят шість) доларів США 99 центів.

6. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991), Публічного акціонерного товариства "Алроса" (ОДРН: 1021400967092; адреса: вул. Леніна, буд. 6, м. Мирний, ул. Мирнинський, Республіка Саха (Якутія), 678175, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Аерофлот-Російські Авіалінії" (ОДРН: 1027700092661; адреса: вул. Арбат, буд. 1, м. Москва, 119019, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Банк "ВТБ" (ОДРН: 1027739609391; адреса: пер. Дегтярний, буд. 11, літ. А, м. Санкт-Петербург, 191144, Російська Федерація), Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (ОДРН: 1077711000102; адреса: вул. Воздвиженка, буд. 10, вн. тер. м. муніципальний округ Арбат, м. Москва, 125009, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Камаз" (ОДРН: 1021602013971; адреса: пр-кт Автозаводський, буд 2, м. Набережні Челни, Республіка Татарстан (Татарстан), 423827, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Нафтова Компанія "Роснєфть" (ОДРН: 1027700043502; адреса: наб. Софійська, буд 26/1, м. Москва, 115035, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Федеральна Гідрогенеруюча Компанія - Русгідро" (ОДРН: 1042401810494; адреса: вул. Дубровинського, буд 43, стр. 1, м. Красноярськ, Красноярський край, 660017, Російська Федерація), Публічного акціонерного товариства "Транснєфть" (ОДРН: 1027700049486; адреса: наб. Пресненська, буд 4, стр. 2, м. Москва, 123112, Російська Федерація) в дохід держави України судовий збір по 117 755 (сто сімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 55 коп. з кожного.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова