Рішення № 137211526, 08.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2026Справа № 910/2667/26

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Азов-Експорт, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Вознесенка

про стягнення 10 785,60 грн, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2026 року Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Азов-Експорт (відповідач) суми заборгованості в розмірі 7 828,32 грн, суми штрафу в розмірі 1 174,27 грн, суми пені в розмірі 973,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 588,33 грн та суми 3% річних в розмірі 221,68 грн, у зв`язку з непроведенням відповідачем розрахунку за надані позивачем послуги згідно Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності в територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу №242/19 від 05.03.2021 року.

Ухвалою від 25.03.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

01.04.2026 року позивачем надано до матеріалів справи докази усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом було розміщено оголошення на сайті суду.

Таким чином, суд вказує на те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2021 року між Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма Азов-Експорт» (далі Рекламорозповсюджувач) укладено Договір №2429/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламного засобу (надалі Договір), відповідно до умов якого, на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), рекламорозповсюджувачу надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі право тимчасового користування).

Відповідно до пункту 2.2 договору адресний перелік є невід`ємною частиною цього договору, який містить перелік місць для розміщення РЗ, на які за рекламорозповсюджувачем встановлено пріоритет та/або на які надано дозволи на розміщення РЗ, із зазначенням адреси та місця для розміщення РЗ, типу, виду, площі, дати та строку дії пріоритету, тощо.

Згідно з пунктом 5.2.3 договору рекламорозповсюджувач зобов`язаний не пізніше 20 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за тимчасове користування, у тому числі у разі встановлення/продовження пріоритету.

У пункті 6.1 договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.

Плата за тимчасове користування місцем нараховується, розраховується та використовується робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу (пункт 6.2 договору).

Відповідно до пункту 6.3 договору підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення рекламорозповсюджувачем відповідної плати є рішення робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти відповідно до пункту 4 частини 2 статті 11 ЦК України, цей Договір.

За змістом пункту 6.4 договору плата щомісячно перераховується рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору.

Пунктами 6.13, 6.14 договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць. Плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується робочим органом щомісячно та перераховуються рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Відповідно до пункту 6.15 договору акт користування місцем із наведеним у ньому розрахунком плати за тимчасове користування місцем підтверджує факт тимчасового користування цим місцем у відповідному розрахунковому періоді.

В матеріалах справи наявні адресні переліки (додатки до Договору), якими передбачено, зокрема, місце розташування рекламних засобів, дати початку та кінця дії пріоритету, розмір плати за місяць.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що згідно з рахунками за період з 05.01.2024 по 11.02.2026 та розрахунками коригування до рахунків-фактур за відповідачем утворилась заборгованість із плати за тимчасове користування місцями розміщення РЗ у сумі 7 828,32 грн, що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про стан розрахунків станом на 01.03.2026.

Враховуючи вищевикладене та за відсутності у матеріалів справи доказів сплати наявної заборгованості заборгованість із плати за тимчасове користування місцями, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 7 828,32 грн.

Щодо заявлених позивачем 15% штрафу у розмірі 1 174,27 грн, пені у розмірі 973,00 грн, 3% річних у розмірі 221,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 588,33 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 договору позивач застосовує до рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Також позивач має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 15% штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин чи погашення заборгованості за Договором, у зв`язку з чим позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма Азов-Експерт» (код ЄДРПОУ 37644154, місцезнаходження: 72360, Запорізька область область, Мелітопольський район, с. Вознесенка, вул. Миру, буд. 295-к) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 41348526, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) суму заборгованості в розмірі 7 828,32 грн (сім тисяч вісімсот двадцять вісім гривень 32 копійки), суму штрафу в розмірі 1 174,27 грн (одна тисяча сто сімдесят чотири гривни 27 копійок), суму пені в розмірі 973,00 грн (дев`ятсот сімдесят три гривни 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 221,68 грн (двісті двадцять одна гривня 68 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 588,33 грн (п`ятсот вісімдесят вісім гривень 33 копійки) та суму судового збору в розмірі 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ