Рішення № 137211281, 29.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2026Справа № 910/3392/26Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Національної поліції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Текс»

про стягнення 385 279,48 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національна поліція України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Текс» про стягнення 23 425,14 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 06.05.2025 № 106НП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі своїх заяв по суті спору.

Відповідачем 14.04.2026 сформовано у системі «Електронний суд» заяву про долучення доказів у справі та відзив на позов, яким позовні вимоги заперечено повністю.

Позивач 18.04.2026 сформував у системі «Електронний суд» (20.04.2026 зареєстровано) відповідь на відзив.

Відповідач 22.04.2026 сформував у системі «Електронний суд» заперечення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 06.05.2025 укладено договір № 106НП, за умовами пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, а позивач - оплатити його вартість.

Згідно з пунктом 1.2 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, вартість товару та ціна за одиницю товару визначається у специфікації товару (додаток № 1 до договору), а його розміри в ростовці товару (додаток № 2 до договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору відповідач зобов`язаний поставити позивачу товар, якість якого відповідає узгодженому сторонами зразку товару, наданого відповідачем згідно з пунктом 2.2 договору, технічній специфікації товару, ТО 1833.40108578-401:2020 (зі змінами) (додаток № 3 до договору) та законодавству України щодо показників якості такого роду/виду товарів.

Ціна договору становить 6 933 420,00 грн. (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 5.1-5.2 договору відповідач зобов`язується здійснити поставку товару в термін до 25 серпня 2025 року включно, за адресою позивача у місті Києві.

Датою поставки товару вважається дата отримання його позивачем і підписання уповноваженими особами сторін накладної.

Відповідно до пункту 14.1 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін, реєстрації у позивача та діє до 31 грудня 2025 року, але в будь якому випадку - до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 5.1 договору та змісту специфікації товару відповідач зобов`язався здійснити поставку товару у кількості 13 000 штук загальною вартістю 6 933 420,00 грн. до 25 серпня 2025 року включно.

Сторонами підписано накладні від 22.08.2025 № 4395 на суму 3 002 704,20 грн. щодо постачання товару у кількості 5 630 штук, від 29.09.2025 № 5165 на суму 693 342,00 грн. щодо постачання товару у кількості 1 300 штук, від 15.10.2025 № 5688 на суму 1 429 351,20 грн. щодо постачання товару у кількості 2 680 штук та від 05.11.2025 № 6362 на суму 1 808 022,60 грн. щодо постачання товару у кількості 3 390 штук.

Враховуючи умови договору та специфікації, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару у кількості 13 000 штук до 25.08.2025, прострочення постачання частини предмету договору почалось 26.08.2025.

Проаналізувавши заперечення відповідача про незначне прострочення виконання зобов`язання за договором через настання форс-мажорних обставин, зокрема пошкодження складських приміщень 31.07.2025, внаслідок масованої повітряної атаки в яких знаходилось полотно, необхідне для виготовлення предмету договору, судом встановлено наступне.

Відповідачем долучено до матеріалів справи сертифікат від 05.11.2025 № 0500-25-2297 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Згідно з пунктами 11.1, 11.3-11.4 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо доведуть, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у частині другій статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та які почали свою дію після укладення сторонами договору.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила це зобов`язання, права посилатися на ці форс-мажорні обставини як на підстави звільнення від відповідальності.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою регіональною торгово-промисловою палатою - у випадку уповноваження Торгово-промисловою палатою України регіональних торгово-промислових палат на засвідчення форс-мажорних обставин з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, у тому числі передбачених пунктом 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44 (5).

Відповідач повідомив позивача про настання 18.08.2025 форс-мажорних обставин, які впливають на виконання умов договору та про надання відповідного сертифікату після його оформлення (лист від 19.08.2025 № 19/08-3).

Позивачем наголошено на необхідності надання документів, що підтверджують настання обставин непереборної сили (лист від 27.08.2025 № 127344-2025).

Відповідач листом від 02.10.2025 № 02/10-3 повідомив про постачання товару до 25.10.2025 та про очікування отримання від свого контрагенту сертифікату щодо настання форс-мажорних обставин.

У подальшому, відповідач листом від 13.11.2025 № 13/11 просив позивача розглянути можливість укладання додаткової угоди до договору про продовження термінів постачання товару до 05.11.2025, до якого долучив висновок Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати про істотну зміну обставин.

Позивач висловив категоричну незгоду щодо зміни строку постачання товару з огляду на фактичне виконання договору та на непідтвердження належними доказами настання форс-мажорних обставин саме для відповідача (лист від 02.12.2025 № 180025-2025).

Позивач 19.12.2025 звернувся до відповідача з вимогою сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 385 279,48 грн. за порушення строків постачання товару за договором (претензія № 272/26/3-2025).

Відповідач вимогу позивача не виконав, штрафні санкції не сплатив. Протилежного суду не доведено.

Щодо доказів, наданих відповідачем на підтвердження настання форс-мажорних обставин, як підстави для застосування розділу 11 договору для звільнення від відповідальності, суд зазначає наступне.

Сертифікат від 05.11.2025 № 0500-25-2297 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено пожежу, що спричинена потраплянням невідомого літального пристрою (або його уламків) у складські приміщення, розташовані за адресою: місто Київ, Соломянський район, бульвар Вацлава Гавела, 8, видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Тексіка».

Відповідачем долучено до матеріалів справи договір від 01.04.2024 № 24060 укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тексіка», предметом якого є постачання текстильних товарів та фурнітури.

Відповідач стверджує, що товар за договором № 106НП мав бути виготовлений з матеріалу, постачальником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Тексіка».

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач, з метою участі у процедурі публічної закупівлі та подальшого підписання договору, 17.04.2025 надав позивачу гарантійний лист № 17/04/24, яким підтвердив та гарантував наявність необхідної кількості основних та допоміжних матеріалів для виготовлення товару.

Крім того, умовами укладеного позивачем та відповідачем у справі правочину не узгоджено та не поставлено у залежність виконання відповідачем свого обов`язку щодо постачння позивачу товару від дій іншої юридичної особи - контрагента відповідача щодо виконання обов`язку поставити товар відповідачу за іншим правочином.

Також, суд звертає увагу, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Щодо надання відповідачем позивачу висновку Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати про істотну зміну обставин в якості доказу наявності підстав для зміни умов договору щодо продовження строку поставки, суд зазначає, що під час розгляду даної справи до предмету дослідження не входять обставини законності / незаконності вимог відповідача щодо ініціювання зміни умов договору щодо постачання товару після його фактичного виконання в цій частині.

Разом із тим, суд вважає за необхідне наголосити, що частиною другою статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.

Правова оцінка, що наведена у висновку Торгово-промислової палати про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі та не є обов`язковою для суду.

Висновок Торгово-промислової палати про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування цих обставин. Такі обставини доводяться в загальному порядку і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21.

Отже, враховуючи навдене у сукупності, відповідачем не подано суду належних доказів на підтвердження неналежного виконання зобов`язань за спірним договором внаслідок дії обставини непереборної сили (форс-мажорних обставин) та наведені відповідачем обставини не звільняють його від відповідальності за неналежне виконання ним зобов`язання за договором.

Таким чином, поставка товару за накладними від 29.09.2025 № 5165, від 15.10.2025 № 5688 та від 05.11.2025 № 6362 здійснена відповідачем поза межами узгодженого сторонами строку з порушенням умов договору.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пунктів 9.1-9.2 договору за порушення строків (термінів) виконання зобов`язання щодо поставки товару з відповідача на користь позивача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.

За порушення строків (термінів) виконання зобов`язання щодо поставки товару понад 35 днів з відповідача на користь позивача стягується штраф у розмірі 5 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, що не виключає стягнення пені, передбаченої в пункті 9.2 договору.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 223 410,79 грн., нараховану за період часу з 26.08.2025 по 04.11.2025 та штраф у розмірі 161 868,69 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 100 000,00 грн., обґрунтоване незначним характером порушення строків поставки; простроченням не з вини відповідача; вжиттям усіх можливих заходів для їх належного виконання; суттєвістю розміру нарахованої неустойки; відсутністю доказів понесення позивачем збитків та фактичним виконанням відповідачем зобов`язань за договором.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статі 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Аналогічний висновок неодноразово викладено Верховним Судом зокрема, але не виключно у постановах: від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19 від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Статтею 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та Об`єднаною Платою Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2268/24.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Як було встановлено, відповідач порушив умови договору, тому суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності негативних наслідків та збитків, які зазнав позивач, які до того ж суперечать засадам розумності, добросовісності та справедливості.

Крім того, форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач, не мають прямого відношення до відповідача та фактично можуть свідчити тільки про опосередковані обставини для відповідача у межах правовідносин з позивачем щодо неможливості виконання контрагентом відповідача обов`язків за укладеним з ним правочином.

Також, суд критично оцінює листи від 21.08.2025 № 328/2 та від 22.08.2025 № 873, якими інші юридичні особи повідомили відповідача про неможливість здійснення постачання трикотажного полотна, долучені в якості доказів підтвердження вжиття відповідачем заходів, спрямованих для належного виконання зобов`язання за договором, з огляду на наданий відповідачем гарантійний лист про наявність у нього тканини, необхідної для виготовлення предмету договору (без зауваження, що тканина наявна не у нього, а у його контрагента), а також, враховуючи встановлені судом висновки відсутності форс-мажорних обставин у діяльності саме відповідача.

За таких обставин, встановивши наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та врахувавши, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто з урахуванням сукупності з`ясованих обставин, зважаючи на відсутність у наведеному випадку тих виключних обставин, з якими положення законодавства (стаття 551 Цивільного кодексу України) пов`язують можливість зменшення розміру санкцій, відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, у тому числі з урахуванням їх розміру (відсоткове співвідношення ціни договору до нарахованих штрафних санкцій становить 5,56 %).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення нарахованої пені до 100 000,00 грн.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статей 74 та 75 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, з урахуванням встановленої судом дати прострочення, у межах розрахунку позивача, Господарський суд міста Києва встановив, що позовні вимоги є арифметично вірні та належним чином доведені і тому підлягають повному задоволенню.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші заперечення відповідача не мають належного обґрунтування і тому не змінюють висновки суду, наведені вище.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Текс» (04107, місто Київ, вулиця Татарська, будинок 3/2, квартира 75; ідентифікаційний номер 40432475) на користь Національної поліції України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця Академіка, будинок 10; ідентифікаційний номер 40108578) 223 410,79 грн. пені, 161 868,69 грн. штрафу та 4 623,36 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.06.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк