Рішення № 137201722, 08.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.06.2026 р. справа №520/10274/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2025 по день фактичної виплати 24.04.2026 (включно); 2) зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2025 по день фактичної виплати 24.04.2026.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що з боку суб`єкта владних повноважень мала місце затримка в остаточному повному розрахунку при звільненні, який поетапно проведено: 26.03.2026р. у сумі 584.391,94 грн, 10.04.2026р. у сумі 545.281,95 грн та 24.04.2026р. у сумі 666.949,64 грн (на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. у справі №520/16470/25), а також 24.04.2026р. у сумі 260.300,00 грн (на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №520/16311/25), у зв`язку із чим має бути виплачений середній заробіток за час такої затримки.

Відповідач з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що затримка у виплатах зумовлена наявністю спору про розміри належних заявнику сум і вимагала рішень суду для їх встановлення, що виключає кваліфікацію бездіяльності відповідача як протиправної.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив військову службу у лавах Державної прикордонної служби України, зокрема в ІНФОРМАЦІЯ_1 ; відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 04.03.2025р. №400-ОС полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу бойової та спеціальної підготовки штабу, звільнено за підп. "а" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.04.2025р. №288-ОС заявника виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.04.2025р.

Отже, датою припинення публічної служби заявника є 07.04.2025р.

За правовою позицією сторони позивача, після звільнення зі служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 було виявлено порушення права на повну оплату праці в частині ненарахування та невиплати окремих складових грошового забезпечення за період проходження військової служби.

У зв`язку із зазначеним заявником у судовому порядку було ініційовано спори у справах №520/16470/25 та №520/16311/25.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. по справі №520/16470/25 було визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із червня 2023 року по квітень 2025 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із червня 2023 року по квітень 2025 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду від 15.09.2025р. по справі №520/16470/25 відповідачем здійснено виплати на користь ОСОБА_1 , зокрема, проведено три платежі: 26.03.2026р. у сумі 584.391,94 грн, 10.04.2026р. у сумі 545.281,95 грн та 24.04.2026р. у сумі 666.949,64 грн (загальна сума виплат за вказаним рішенням склала - 1.796.623,53 грн до виплати з утриманням податків (зборів; т.з. арифметична величина - нетто); 1.891.182,66 грн до нарахування без урахуванням податків (зборів); т.з арифметична величина - брутто).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026р. по справі №520/16311/25 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невключення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, до складу суми грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 - 2025 роки та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015 - 2025 роки. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015-2025 роки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, із урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №520/16311/25 (залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026р.) на користь заявника 24.04.2026р. проведено платіж у сумі 260.300,00 грн (до виплати з утриманням податків (зборів; т.з. арифметична величина - нетто); 274.000,00 грн до нарахування без утримання податків (зборів); т.з. арифметична величина - брутто).

Загальна сума нарахувань, проведених суб`єктом владних повноважень на виконання вказаних рішень суду, склала - 2.165.182,66 грн з урахуванням податків та зборів (1.891.182,66 грн + 274.000,00 грн; тобто до нарахування без утримання податків (зборів); т.з. арифметична величина - брутто).

Згідно з довідкою про виплати при звільненні №09/40-2026 від 24.02.2026р. розмір грошової суми, нарахованої суб`єктом владних повноважень під час звільнення заявника з публічної служби, склав за квітень 2025р. - 1.461.164,28 грн; за травень 2025р. - 84.385,60 грн (всього 1.545.549,88 грн).

Згідно з довідкою про середньоденне грошове забезпечення №09/41-2026 від 24.02.2026р. розмір середньоденного грошового забезпечення заявника за два повні календарні місяці, що передували події звільнення із військової служби (лютий 2025р. - 51.590,40 грн (без урахування додаткової грошової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168), березень 2025р. - 51.590,40 грн (без урахування додаткової грошової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 та одноразових виплат матеріального характеру), дорівнював - 1.748,83 грн.

Суд відзначає, що показник середньоденного грошового забезпечення заявника був обчислений за алгоритмом розрахунків - "брутто) (тобто до нарахування без утримання податків (зборів)).

Водночас суд зазначає, що за підрахунками позивача розмір середньоденного грошового забезпечення заявника за лютий 2025р. - березень 2025р. складав 2.711,30 грн.

За викладеними у позові твердженнями, до цієї суми були враховані додаткова грошова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

З наведених нижче міркувань суд вважає, що обчислений заявником показник середньоденної заробітної плати є помилковим, позаяк враховує додаткову винагороду за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168, але за правовим висновком постанови Великої Палати Верховного суду від 07.05.2026р. у зразковій справі №280/8933/24 правова природа цього виду грошового забезпечення була кваліфікована як одноразова грошова виплата, тоді як за п.п. "б" п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються будь-які одноразові виплати.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною публічної служби в органах та підрозділах прикордонної служби унормовані, насамперед, приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок та військову службу", Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018р. №558, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306; далі за текстом - Інструкція №558).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в Збройних Силах України.

Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із особами рядового і начальницького складу при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України.

Положеннями ст.47 Кодексу законів про працю у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ було визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Утім, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Звідси слідує, що ст.116 Кодексу законів про працю України запроваджено два строки розрахунку роботодавцем із найманим працівником у випадку звільнення, а саме: 1) у день звільнення (у разі, коли найманий працівник у цей день працював); 2) не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (у разі, коли заявник у день звільнення не працював).

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично значимих факторів як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет у застосуванні за правилами ієрархічності та часу формулювання.

Отже, складовими елементами правопорушення з боку публічного роботодавця згідно з положеннями ст.117 Кодексу законів про працю України є: 1) подія звільнення працівника з роботи/служби; 2) подія невиконання у повному обсязі зобов`язань з приводу виплати винагороди за працю/службу у повному обсязі станом на дату звільнення; 3) подія проведення грошового платежу як еквіваленту винагороди за працю/службу після календарної дати звільнення публічного службовця; 4) існування затримки в остаточному розрахунку при звільненні, котра включає проміжок часу від наступної за звільненням календарної дати до попередньої календарної дати перед здійсненням остаточного розрахунку.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк служба заявника була припинена - 07.04.2025р., у той час як остаточні платежі за рішеннями судів у справах №520/16470/25 та №520/16311/25 були проведені суб`єктом владних повноважень лише 26.03.2026р., 10.04.2026р. та 24.04.2026р.

При цьому, спори у зазначених справах вирішено на користь позивача, що відповідно до ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю України є підставою для однократного застосування запровадженої цією статтею міри юридичної відповідальності у межах максимального фінансового розміру за одним і тим же протиправним діянням (непроведенням повного розрахунку при звільненні згідно з ст.ст.47 та 166 Кодексу законів про працю України) безвідносно до кількості епізодів проведених суб"єктом владних повноважень платежів з погашення боргу з винагороди за працю (службу) після припинення проходження публічної служби.

Суд наголошує, що і вимога про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення), і вимога про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з ч.5 ст.122 КАС України до набрання чинності ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ могла бути заявлена протягом 1 місяця від настання події фактичної виплати будь-якої грошової суми, котра кваліфікується як частина заробітної плати (грошового забезпечення, тобто винагороди за виконану роботу (оплату праці/служби).

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ з урахуванням ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05) максимальний строк заявлення таких вимог до суду після припинення проходження публічним службовцем публічної служби може бути збільшений до 3 місяців від дати проведення платежу.

У спірних правовідносинах склад правопорушення за ознаками ст.117 Кодексу законів про працю України припинив фізичне існування - 26.03.2026р., 10.04.2026р. та 24.04.2026р. із настанням події виплати заявникові платежів на виконання рішень суду у справах №520/16470/25 та №520/16311/25.

Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні за період 08.04.2025р. - 23.04.2026р. складає 380 днів (22 дні квітня 2025р., 31 день травня 2025р., 30 днів червня 2025р., 31 день липня 2025р., 31 день серпня 2025р., 30 днів вересня 2025р., 31 день жовтня 2025р., 30 днів листопада 2025р., 31 день грудня 2025р., 31 день січня 2026р., 28 днів лютого 2026р., 31 день березня 2026р., 23 дні квітня 2026р.), позаяк календарний день припинення служби (07.04.2025р.) та календарний день отримання останньої виплати (24.04.2026р.) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати компенсації.

Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За правилами п.5 розділу І Інструкції №558 в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення публічного службовця прикордонної служби бере участь така величина як календарний день місяця.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для включення до складу місячного грошового забезпечення у цілях обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення з метою використання при обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні такого виду грошового забезпечення як додаткова винагорода за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 та грошова допомога на оздоровлення, суд зазначає, що відповідно до п.п. «б» п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168, якою було первісно запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30.000,00грн. та до 100.000,00грн.

Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" передбачено установити, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX: військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також здійснюють бойові (спеціальні) завдання, у період здійснення зазначених заходів (завдань) щомісячно виплачується додаткова винагорода від 30000 до 100000 гривень на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які загинули (померли) внаслідок отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, нараховується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень за місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер), на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям строкової військової служби щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 6000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісячно виплачується винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час дії воєнного стану (особливого періоду) у розмірі 2350 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісячно виплачується додаткова винагорода від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.92 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження з приводу визначення умов, розмірів та порядку виплати військовослужбовцям під час дії воєнного стану щомісячної додаткової винагороди були передані законодавцем у відання Уряду України, а відтак саме Кабінет Міністрів України є компетентним субєктом права стосовно запровадження кваліфікуючих ознак для призначення означеного вище платежу у межах від 30.000,00 грн до 100.000,00 грн.

При цьому, саме приписами п.2 розділу ІІ Закону України від 28.06.2023р. №3161-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" указано, що підставою для виплати додаткової винагороди є або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення бойових дій; або здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах ведення бойових дій, або виконання бойових (спеціальних) завдань.

Відтак, сам по собі факт проходження військової служби та обіймання штатної військової посади в організаційній структурі військового формування об`єктивно не здатен призвести до виникнення у військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди.

Постановою КМУ від 09.08.2023р. №836 на подальший розвиток абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану було викладено у новій редакції п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 (унаслідок чого п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 09.08.2023р. №836 став незастосовним відносно правовідносин за участі військовослужбовців Збройних Сил України), а постанова КМУ від 28.02.2022р. №168 була доповнена п.11 та п.12.

Зі змісту наведених норм права чітко та однозначно слідує, що додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, котрий у розмірі до 100.000,00грн. або у розмірі до 30.000,00грн. з моменту набрання чинності Законом України від 28.06.2023р. №3161-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" підлягає виплаті виключно: 1) за безпосередню та особисту участь у бойових діях; 2) за безпосередню та особисту участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в районах ведення бойових дій; 3) за безпосередню та особисту участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями).

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025р. у справі №460/2645/24 зазначив, що: «Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов. Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. За змістом пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків. Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку №100. Отже, саме норми положення Порядку №100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України."

Відповідно до п.п. 1-2 розділу 7 Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Оскільки платежі за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 та грошова допомога на оздоровлення є одноразовими виплатами, то ці платежі не підлягають включенню до загального розміру місячного грошового забезпечення з метою обчислення середнього заробітку у цілях ст.117 Кодексу законів про працю України.

Суд підсумовує, що публічна служба заявника була припинена - 07.04.2025р., виплата боргу остаточно проведена - 26.03.2026р., 10.04.2026р. та 24.04.2026р.; згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ з 19.07.2022р. оплаті підлягає період у 6 місяців, що у звичайній хронологічній послідовності обчислення течії (плину) часу складає 183 дні; загальна сума боргу (тобто недоплати) з винагороди за службу, що виплачена на виконання рішень судів у справах №520/16470/25 та №520/16311/25, склала - 2.165.182,66 грн до нарахування без утримання податків (зборів); т.з. арифметична величина - брутто); розмір грошової суми, виплаченої суб`єктом владних повноважень під час звільнення заявника з публічної служби, склав - 1.545.549,88 грн до нарахування без утримання податків (зборів); т.з. арифметичена величина - брутто); загальна сума належних позивачу виплат при звільненні складає - 3.710.732,54 грн до нарахування без утримання податків (зборів); т.з. арифметична величина - брутто; (1.545.549,88 грн + 2.165.182,66 грн); співвідношення між сумою недоплати та загальною сумою належних позивачу виплат при звільненні складає - "58,35%"; співвідношення між виплаченою при звільненні грошовою сумою та загальною сумою належних позивачу виплат при звільненні складає - "41,65%"; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника дорівнює - 1.748,83 грн; максимальний розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за період у 6 місяців складає - 320.035,89 грн (1.748,83 грн х 183 дні).

Інший механізм обчислення загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у випадку коли добуток співвідношення обчислюється із використанням суми грошового забезпечення, отриманого колишнім публічним службовцем вже після припинення публічної служби; тобто грошового забезпечення до виплати з утриманням податків (зборів); т.з. арифметичної величини - нетто) суперечить принципу юридичної визначеності як невід"ємного складового елемента запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права, позаяк арифметичний показник середньоденного грошового забезпечення завжди обчислюється до нарахування без утримання податків (зборів) (тобто за алгоритмом обчислення нетто), а усі розрахункові величини повинні мати однокову правову природу.

Суд зазначає, що відповідно до редакції ст.117 Кодексу законів про працю України, чинної після внесення змін Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022р., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується періодом не більш як шість місяців.

Отже, оскільки законодавцем установлено граничний період відповідальності роботодавця у шість місяців, то конкретні дати фактичної виплати заборгованості на виконання рішень судів у справах №520/16470/25 та №520/16311/25 не мають самостійного юридичного значення для визначення розміру компенсації за ст.117 КЗпП України.

За таких обставин суд виходить із того, що при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає застосуванню саме максимальний передбачений законом період у 183 календарні дні (шість місяців), незалежно від фактичної тривалості прострочення та дат проведення остаточних виплат.

Окремо суд зауважує, що у межах спірних правовідносин ст.ст.47, 116 та 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ підлягають застосуванню з урахуванням п.2 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України, де указано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Згідно з ч.3 ст.10 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ХІ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

У розумінні ч.3 ст.78 КАС України суд визнає загальновідомими обставини початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р.

Відтак, суд вважає, що з 19.07.2022р. у контексті застосування ст.ст.47, 116, 117 Кодексу законів про працю України спеціальною нормою права є ч.3 ст.10 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ХІ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", обставину збройної агресії ворога слід кваліфікувати у якості обставини непереборної сили, котра зумовила виникнення у суб`єкта владних повноважень безальтернативного обов`язку спрямування усіх публічних фінансових ресурсів на виплати у порядку постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 особам, котрі ціною власного життя та здоров`я забезпечують щоденне існування Держави Україна.

При відправленні правосуддя у цій справі, суд зважає на сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024р. по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої (у тому числі і за рахунок належної фінансової мотивації публічних службовців, котрі здійснюють збройний опір ворогу у спосіб отримання платежів у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності як за ст.117 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, так і за ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.

У ході розгляду справи субєкт владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України не довів існування підстав для висновку про те, що у межах спірних правовідносин склад правопорушення за ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ виник саме унаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обовязку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк не нарахував на не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, тобто вчинив управлінське волевиявлення у формі бездіяльності, котра не має розумного виправдання дією факторів нездоланної та непереборної сили, а тому підлягає визнанню протиправною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі №489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

При цьому, у справі № 489/6074/23 розрахунки середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку здійснювались із врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

Так, позивачу у процедурі звільнення було нараховано 1.545.549,88 грн грошового забезпечення та виплат без утримання податків (зборів) (тобто т.з. арифметична величина - брутто), передбачених при звільненні з публічної служби з урахуванням податків та зборів.

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 3.710.732,54 грн до нарахування без утримання податків (зборів) (т.з. арифметична величина - брутто; (1.545.549,88 грн + 2.165.182,66 грн заборгованості з грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень судів у справах №520/16470/25 та №520/16311/25)).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні - 2.165.182,66 грн у відсотковому виразі дорівнює - "58,35%" від 3.710.732,54 грн.

Виходячи з того, що середній заробіток за 183 дні затримки виплати грошового забезпечення (1.748,83 грн х 183 дні) склав 320.035,89 грн, то 58,35% (співвідношення суми заборгованості до загального розміру належних при звільненні виплат) від 320.035,89 грн складає - 186.740,94 грн.

Окремо суд зважає, що у межах спірних правовідносин суд не знаходить підстав для урахування у якості окремого фактору, який дозволяє суду у межах спірних правовідносин застосувати інший, а не саме указаний показник арифметичного співвідношення загальної належної заявнику суми винагороди на працю (службу) до суми боргу (недоплати) - факт невиправданого дією факторів нездоланного і непереборного характеру звернення заявника до суду із позовом про належну оплату винагороди за працю (службу) у істотному часовому віддаленні від події припинення проходження публічної служби поєднаний із невикористанням механізму отримання відомостей про оплату власної праці у порядку Закону України від 13.01.2011р. №2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

Також окремо суд зважає, що у межах спірних правовідносин суд не знаходить підстав для урахування у якості окремого фактору, який дозволяє суду у межах спірних правовідносин застосувати саме інший, а не саме указаний показник арифметичного співвідношення загальної належної заявнику суми винагороди на працю (службу) до суми боргу (недоплати) - факт відсутності будь-яких майнових втрат заявника від вчинення суб"єктом владних повноважень протиправного діяння у вигляді недотримання приписів ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України у зв"язку із реалізацією механізму компенсації за Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Отже, у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк не нарахував та не виплатив середній заробіток у сумі - 186.740,94 грн. за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 08.04.2025р.-24.04.2026р., що спонукає суд до застосування ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позову і надання праву заявника захист у спосіб, котрий сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

Суд вважає саме такий розмір компенсації справедливою мірою майнової відповідальності суб`єкта владних повноважень з урахуванням усіх факторів триваючої з 24.02.2022р. повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, потреба у відсічі якої об`єктивно вимагає першочергового спрямування коштів Державного бюджету України на цілі, котрі знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із прагненням до збереження у майбутньому Держави Україна та Українського народу, у тому числі і за рахунок проведення на користь діючих військовослужбовців Державної прикордонної служби України, які наразі ціною власного життя і здоров`я здійснюють захист від збройної агресії Російської Федерації, поточних грошових платежів у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Також суд вважає, що у межах спірних правовідносин застосована до суб"єкта владних повноважень максимально можлива міра юридичної відповідальності у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України не може бути не підданою справедливому зменшенню, адже усі майнові (фінансові) втрати учасника суспільних відносин від несвоєчасного отримання грошового забезпечення у повному обсязі нівелюються механізмом за Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" з огляду на співвідношення показника нарахованого під час припинення публічної служби грошового забезпечення до показника виплаченого боргу з винагороди за службу після припинення проходження публічної служби.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з приводу непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 08.04.2025р. - 23.04.2026р.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 08.04.2025р. - 23.04.2026р. у сумі - 186.740,94 грн (сто вісімдесят шість тисяч сімсот сорок гривень 94 копійки) з утриманням належних податків і зборів (обов`язкових платежів).

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко