Рішення № 137201721, 08.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.06.2026 р. справа №520/10856/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021; 4) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум; 5) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 20.06.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022; 6) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 20.06.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум; 7) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021; 8) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021 із урахуванням раніше виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації неправомірно здійснював нарахування та виплату належних йому видів грошового забезпечення без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, унаслідок чого основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премія, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань були обчислені у меншому розмірі.

Ухвалою суду від 01.05.2026р. було прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в порядку ст. 262 КАС України. Роз`єднано в окремі провадження об`єднані у позові вимоги.

У межах справи №520/10856/26 залишити вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 із урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для використання під час обчислення грошового забезпечення військовослужбовця показника прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.", оскільки п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосовувався з урахуванням рішення Уряду України, бюджетних призначень та положень закону про Державний бюджет України.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 21.10.2019р. по 20.06.2022р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2022р. №180 солдата ОСОБА_1 , майстра відділення технічних засобів охорони роти охорони батальйону охорони, призначеного наказом командувача Сил Логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.06.2022р. №31-РС на посаду СТРІЛЬЦЯ ВЗВОДУ ОХОРОНИ РОТИ ОХОРОНИ БАТАЛЬЙОНУ ОХОРОНИ 47 АРСЕНАЛУ СИЛ ЛОГІСТИКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, ВОС 100915А, шпк «солдат», вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до новою місця служби. З 20 червня 2022 року виключити із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з інформаційною довідкою відповідача грошове забезпечення заявника станом на 01.02.2020 становило 10.649,57 грн, а саме: 1) посадовий оклад - 2.640,00 грн; 2) оклад за військовим званням - 530,00 грн; 3) надбавка за вислугу років 30% - 951,00 грн; 4) надбавка за особливості проходження служби 65% - 2.678,65 грн; 5) премія 138% - 3643,20 грн; 6) індексація - 206,72 грн.

Згідно з інформаційною довідкою відповідача заявник у червні 2020р. отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 10.442,85 грн, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань не отримував.

Стверджуючи про невідповідність закону владного управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення грошового забезпечення військовослужбовця у період 01.02.2020р.-31.12.2020р. без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", а також з приводу обчислення таких видів грошового забезпечення як допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020р. без урахування підвищеного грошового забезпечення військовослужбовця заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на зло/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 - 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.102,00грн. замість - 1.762,00грн.), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ Про Державний бюджет України на 2021 рік (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.270,00грн. замість - 1.762,00грн.), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.481,00грн. замість - 1.762,00грн.), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.684,00грн. замість - 1.762,00грн.) (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік, ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік, ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ Про Державний бюджет України на 2024 рік) зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22, від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник загального прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2022р. - 2.481,00грн.).

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України Про Державний бюджет України на 2020 рік, Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет на 2023 рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Разом з тим, оскільки вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування грошового забезпечення з 01.02.2020р. по 31.12.2020р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб владний суб`єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком здійснити перерахунок грошового забезпечення заявника, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто з 01.02.2020р. по 31.12.2020р. станом на 01.01.2020р.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу обчислення і виплати розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань суд керується такими підставами та мотивами.

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Звідси слідує, що приводом для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є виключно рапорт військовослужбовця, а умовами проведення означеного платежу є окреме рішення Міністра оборони України та фізична наявність видатків на асигнування у кошторисі Міністерства оборони України.

Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.

З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець набув право на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн." (станом на 01.01.2020р.), у той час як суб`єктом владних повноважень за цей проміжок служби заявнику було призначено, обчислено, нараховано і виплачено грошове забезпечення, обчислені із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." (станом на 01.01.2018р.).

Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020р.

Разом з тим, доказів подання рапорту заявником за період 2020р. матеріали справи не містять.

Доказів оскарження заявником бездіяльності суб"єкта владних повноважень з приводу не призначення за поданим письмовим рапортом матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020р.матеріали справи не містять.

Навпаки - наданою відповідачем інформаційною довідкою підтверджується, що за вказаний період 2020р. заявник не отримував матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Тож, позов за даним епізодом належить залишити без задоволення у зв"язку із відсутністю доказів вжиття заявником необхідних дій для виникнення у суб"єкта владних повноважень приводу для вирішення питання про вчинення управлінського волевиявлення стосовно призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2020р., суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

За правилами пунктів 1 і 2 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули або набувають право на отримання щорічної основної відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є місячне грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного отримання у минулому платежу - грошової допомоги на оздоровлення.

З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у разі фактичного призначення і виплати заявнику у 2020р. грошової допомоги на оздоровлення розрахунковою базою для її обчислення мало бути грошове забезпечення військовослужбовця, обчислене із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн." станом на 01.01.2020р., а не показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." станом на 01.01.2018р.

Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2020р.

Згідно з інформаційною довідкою відповідача у червні 2020 р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі - 10.442,85 грн, а тому владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 01.02.2020р. по 31.12.2020р.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника у період 01.02.2020р.-31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в даній частині позовних вимог.

Оскільки за приписами Порядку №260 усі види грошового забезпечення (окрім фіксованих сум на кшталт додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) обчислюються із використанням в алгоритмі розрахунків розміру окладу за посадою, то підтверджена судовим розглядом неправильність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення відносно заявника у межах спірних правовідносин розміру окладу за посадою із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." спричиняє виникнення підстав для обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком проведення належного обчислення винагороди за службу, позаяк існування будь-яких інших юридичних факторів, котрі повинні бути враховані суб"єктом владних повноважень згідно з ч.4 ст.245 КАС України, судом не знайдено.

Тож позов за цим епізодом підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об`єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 139, 211, 241-246, 255, 262, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з приводу використання протягом 01.02.2020р.-31.12.2020р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця, грошової допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ) усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.02.2020р.-31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко