Рішення № 137200116, 27.04.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1415/25

провадження № 2/492/122/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 36735,99 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 15 серпня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (далі за текстом - ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ») та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір № 1697353 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», згідно з умовами якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надало відповідачу кредит у сумі 7000,00 грн. на строк 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,5 % в день, зі зниженою процентною ставкою 1 % в день, а відповідач отримав кредит у вказаній сумі та зобов`язався повернути кредит та за користування кредитними коштами сплатити відсотки згідно графіку платежів, однак відповідач не здійснив повернення кредитних коштів, а також не сплатив відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» на загальну суму 36735,99 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 6999,99 грн.; заборгованості за процентами 18060,00 грн., пеня 11676,00 грн. Між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (далі за текстом ТОВ «СВЕА ФІНАНС»)укладено договір факторингу № 01.02-04/25 від 24 лютого 2025 року, згідно з умовами якого до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort». Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, відповідач добровільно не погасив заборгованість, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, але до суду від неї надійшло клопотання, згідно якого просила суд про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечувала щодо заочного розгляду справи.

Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі був повідомлений належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась відповідачу судова повістка про виклик до суду за адресою місця його проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами із судовими повістками, що повернулись до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Відповідач клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки відповідача в судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 07 жовтня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу в судове засідання не з`явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у поданому нею до суду клопотанні, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, було укладено договір № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» (далі за текстом Договір), згідно умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» надало, а ОСОБА_1 , відповідач у справі, отримав грошові кошти (позику) у сумі 7000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості на загальний строк 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,5 % в день, зі зниженою процентною ставкою 1 % в день.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) С007.

Підписавши Паспорт споживчого кредиту сторони Договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 2.1. Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

На виконання умов Договору ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» 15 серпня 2024 року перерахувало грошові кошти у сумі 7000,00 грн. на картковий рахунок ОСОБА_1 , відповідача у справі, що підтверджується листом № 20250227-698 від 27 лютого 2025 року ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПЕЙТЕК».

Згідно умов договору споживач зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (пункт 4.4 Договору).

В порушення умов зазначеного Договору ОСОБА_1 , відповідач у справі, взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого у нього перед ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком станом на 24 лютого 2025 року склала загальну суму 36735,99 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 6999,99 грн.; заборгованості за процентами 18060,00 грн., пені 11676,00 грн.

Кредитодавець має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача (пункт 4.1. Договору).

Між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС», позивачем у справі, укладено договір факторингу № 01.02-24/25 від 24 лютого 2025 року, згідно з умовами якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за договором № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» на загальну суму 36735,99 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 6999,99 грн.; заборгованості за процентами 18060,00 грн., пені - 11676,00 грн., що також підтверджується Витягом із Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-24/25 від 24 лютого 2025 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» прийняв публічні пропозиції (оферти) та підписав вказаний Договір (здійснив акцепт пропозицій товариства), тобто вказаний Договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Судом встановлено, що договір № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» був укладений виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, а також сторони вказаного Договору узгодили розмір кредиту, строки та умови користування кредитними коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідача у справі, для укладення вказаного Договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому договір № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» отримало його персональні дані та використали їх у власних цілях.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши вказаний Договір надав згоду на отримання та повернення кредитних коштів, сплату відсотків за користування кредитом та інших платежів у строки та порядок, встановленими вказаним Договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки ТОВ «СВЕ ФІНАНС», позивач у справі, на підставі укладеного між ним та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» договору факторингу № 01.02-24/25 від 24 лютого 2025 року набув право вимоги за договором № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», укладеного між ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та первісним кредитодавцем ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», то у позивача, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту, відсотків та інших платежів за вказаним Договором, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , відповідачем у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за Договором.

Доказів про визнання вказаного договору факторингу недійсним чи погашення ОСОБА_1 , відповідачем у справі, боргу первісному кредитодавцю матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі у повному обсязі у строки та на умовах, передбаченому вказаним Договором.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, договору № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак всупереч вимог чинного законодавства, умов вказаного кредитного договору належним чином свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, інших платежів, передбачених вказаним Договором, не виконав та не здійснив повернення кредиту, оплату відсотків та інших платежів у повному обсязі у встановлені вказаним Договором строки. Ці обставини не підлягають доказуванню, оскільки про них зазначено у позовній заяві та вони не спростовані відповідачем.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до ОСОБА_1 , відповідача у справі, останній не здійснив платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунок ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ».

Таким чином, зважаючи на викладене в своїй сукупності, беручи до уваги, що наявними матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, обумовлення сторонами розміру процентної ставки за користування наданим кредитом та строк надання кредиту, відсутність в матеріалах справи відомостей про повернення відповідачем отриманих в кредит грошових коштів та сплату відсотків у строки, визначені вказаним Договором, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, заборгованості за процентами, що складає загальну суму 25059,99 грн. (6999,99 грн. + 18060,00 грн.).

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 11676,00 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункту 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що нарахування пені за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 11676,00 грн. слід відмовити.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з позову, поданого до суду 09 жовтня 2025 року, ціна позову позивачем визначена у сумі 36735,99 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів № 990 від 22 вересня 2025 року.

Вимоги позову є частково задоволеними, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 25059,99 грн., що складає 68,22 % від ціни позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підлягає стягненню сума судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1652,56 грн. (2422,40 грн.* 68,22 %).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (місцезнаходження: вулиця Іллінська, будинок 8, місто Київ, 04070; код ЄДРПОУ: 37616221) заборгованість за договором № 1697353 від 15 серпня 2024 року про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» у розмірі 25059 (двадцять п`ять тисяч п`ятдесят дев`ять) гривень 99 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (місцезнаходження: вулиця Іллінська, будинок 8, місто Київ, 04070; код ЄДРПОУ: 37616221) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1652 (одна тисяча шістсот п`ятдесят два) гривня 56 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.