Рішення № 137198915, 08.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року Справа №320/11956/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Представництва "Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Представництва «Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті» у якому просить суд:

- стягнути з Представництва «Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій у розмірі 209 150,68 грн та пені в розмірі 55 279,12 грн, а разом 264 429,80 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста двадцять дев`ять гривень 80 копійок).

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що призвело до порушення приписів частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/11956/23 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І.

24.04.2023 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, що відповідно до Звіту про фінансові результати за три квартали 2022 року Представництво «Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті» є збитковим - чистий збиток становить: за три квартали 2022 року 4 824 500 грн. Також, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану по всій території України Представництво об`єктивно не мало можливості виконувати свої зобов`язання перед контрагентами та державними органами, тобто можливі порушення щодо соціального захисту осіб з інвалідністю та які спричинили адміністративно-господарські санкції сталися внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт форми №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік.

За даними звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві становить 73 особи, з них:

- середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 1 особу;

- кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 3 особи;

- фонд оплати праці штатних працівників визначено на рівні 7 634 тис.грн;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника визначена у сумі 104 575,34 грн;

- сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 209 150,68 грн.

Позивач зазначає, що оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, він зобов`язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті відповідачем у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 209 150,68 грн.

Відповідачу нараховано пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 55 279,12 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров`я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а стаття 43 Конституції гарантує право кожного на працю, включаючи рівні можливості у виборі професії та створення державою умов для реалізації цього права.

Згідно зі статтею 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Міжнародні зобов`язання України, зокрема стаття 15 Європейської соціальної хартії (European Social Charter; ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V), також підкреслюють необхідність забезпечення особам з інвалідністю права на самостійність, соціальну інтеграцію та доступ до праці через створення відповідних умов, у тому числі шляхом заохочення роботодавців створювати робочі місця.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №875-XII особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як передбачено частиною другою статті 1 вказаного Закону центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Отже, представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, відносяться до кола суб`єктів, на яких Законом №875-ХІІ покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій у разі його невиконання.

Судом встановлено, що Представництво «Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті» не є юридичною особою, однак, з урахуванням частини 2 статті 1 Закону №875-XII, в якому надано визначення застосованому у законі терміну «підприємства, установи та організації», відповідач відносяться до кола суб`єктів, на яких Законом №875-ХІІ покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій у разі його невиконання.

Згідно з нормою частини 3 статті 18 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина 2 статті 19 Закону №875-XII).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина 3 статті 19 Закону №875-XII).

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875-XI).

Отже на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 12 та 13 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно приписами частин 1 та 2 статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Положеннями частин 4, 5 статті 20 Закону №875-XII, а також відповідно до норм пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 та 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до норм частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

З наведеного слідує, що законодавством встановлено обов`язки для підприємств щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачено сплату підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Судом досліджено, що згідно поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік, відповідачем не було виконано норматив щодо працевлаштування інвалідів у кількості 3 робочих місць (працевлаштовано одну особу з інвалідністю). Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 209 150,68 грн, детальний розрахунок якої проведено позивачем та надано до позовної заяви, при цьому, відповідачем не було поставлено під сумнів його обґрунтованість та правильність арифметичних розрахунків.

Оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, в частині виконання нормативу з працевлаштування інвалідів за 2021 рік, він зобов`язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 суд дійшов висновку про безпідставність посилання на даний лист, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, з огляду на наступне.

Так, Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії Торгово-промислова палата України від 15 липня 2014 року за № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (пункт 6.12 Регламенту).

Таким чином, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Тобто, введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Вказане свідчить, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 дійшов наступних висновків:

- Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний Факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист Торгово-промислової палати України не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд вказав, що сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Також, суд критично ставиться до посилань сторони відповідача, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання нормативу, на наявність кризових явищ та скрутне фінансове становищ підприємства, оскільки законодавство не містить приписів, які б відповідали наведеним вище обставинам, як підстави для звільнення від сплати фінансово-господарських санкцій та пені за встановлене порушення. Крім того, зазначені доводи жодним чином не спростовують існування самого факту порушення відповідачем норм чинного законодавства України щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

У контексті доводів відповідача, суд зазначає, що, дійсно, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 03.12.2020 у справі №812/1189/18), а підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, у разі якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

У свою чергу, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження створення ним робочого місця у встановленій нормативом кількості для працевлаштування інвалідів, доказів подання до центру зайнятості або органів місцевого самоврядування інформації про вакантні місця для працевлаштування інвалідів, або доказів добровільної сплати суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Доказів того, що відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, так і не було надано, а основні доводи відповідача фактично зводяться до посилань на скрутне фінансове становище підприємства, однак, як вже зазначалось вище, підставами для задоволення позовних вимог є: 1) відсутність активних дій з боку відповідача по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю у визначеній законодавством кількості та відсутність факту інформування органу зайнятості про їх наявність/ чи альтернативних заходів, як то розміщення на сайтах з пошуку роботи відкритих вакансій; 2) скрутне матеріальне становище, у силу вимог Закону №875-XII, не є визначеною підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій та пенсі за невиконання нормативу.

Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 264 429,80 грн.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Аналіз змісту частин 1 - 3 статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Стягнути з Представництва «Озалтин іншаат тіджерет Ве Санаї анонім шіркеті» (код ЄДРПОУ 26633317) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 209 150,68 грн та пеню в розмірі 55 279,12 грн, разом 264 429,80 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста двадцять дев`ять гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.