Рішення № 137196275, 08.06.2026, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №750/15107/25

Провадження №2/751/82/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Діденко А. О.

секретаря судового засідання Рак Я.М.

в складі: головуючого судді Діденко А.О.

при секретарі судового засідання Рак Я.М.

за участю представника позивача адвоката Святної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради та Чернігівської міської ради про визнання недійсним рішення та державного акту на право приватної власності,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, Чернігівської міської ради про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів (п. 2-7) від 17 червня 1996 року № 114 в частині передачі у власність безоплатно ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 та визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧН, видного 04 липня 1996 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів № 144 від 17 червня 1996 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що позивач є власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 08 грудня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. Назва вулиці була змінена розпорядженням Чернігівської міської ради № 54-р від 19 лютого 2016р. Станом на дату отримання в дар житлового будинку з господарськими спорудами позивач була ще неповнолітньою (було 16 років). Житловий будинок АДРЕСА_1 колись належав рідній сестрі її дідуся по материнській лінії ОСОБА_2 . Вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадок за заповітом після її смерті прийняв її дідусь по материній ліній ОСОБА_3 , який помер через декілька місяців ІНФОРМАЦІЯ_2 . І спадкові права на житловий будинок уже оформляла її бабуся ОСОБА_4 , яка і подарувала його потім позивачу. В 2024 році позивач прийняла рішення про отримання у власність в порядку приватизації земельної ділянки на якій розташований належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 . Але в ході подальшої роботи, направленої на виготовлення документації із землеустрою вияснилось, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 1000 кв.м. рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів № 114 від 17 червня 1996 року була передана у власність ОСОБА_2 . На підставі цього рішення 04 липня 1996 року був виготовлений Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧН, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349. І це при тому, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином після своєї смерті ОСОБА_2 не могла набути у власніть земельну ділянку і не могла отримати Державний акт на право приватної власності на землю. З цих же причин дана земельна ділянка не могла і не може бути об`єктом спадкування після смерті ОСОБА_2 . Тому що не належала їй на праві власності на день її смерті.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Деснянський районний суд міста Чернігова ухвалою від 05.11.2025 року передав до Новозаводського районного суду міста Чернігова дану справу за підсудністю.

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 04.12.2025 року відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

19.12.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив, у якому зазначили, що якщо спадкодавець помер до прийняття рішення про приватизацію, то до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимоги такої приватизації. Окрім цього, зазначили, що позивач має право звернутись до суду з позовною заявою про визнання відповідного права в порядку спадкування права на завершення процедури безоплатної передачі земельної ділянки.

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 03.03.2026 року закрив підготовче провадження у цивільній справі та призначив справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 24.04.2026 року задовольнив клопотання представника позивача задовольнити, витребував у Ріпкинської державної нотаріальної контори копію спадкової справи №24 за 1997 рік, зареєстрованої в реєстрі за №2636 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , а також витребував у Державного нотаріального архіву Чернігівської області копію спадкової справи №24 за 1997 рік, зареєстрованої в реєстрі за №2636 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 .

У судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, вказаних у позові.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України після відкладення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивач є власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 08 грудня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г.(а.с.14).

Назва вулиці була змінена розпорядженням Чернігівської міської ради № 54-р від 19 лютого 2016(а.с.21).

На підтвердження даних обставин до позовної заяви додаються копія договору дарування будинку з реєстраційним посвідченням Чернігівського МБТІ та копія Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна(а.с.14,15,16).

Як встановлено судом, станом на дату отримання в дар житлового будинку з господарськими спорудами позивачу було 16 років.

Житловий будинок АДРЕСА_1 колись належав рідній сестрі ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27).

Спадок за заповітом після смерті ОСОБА_2 прийняв ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 24.09.1996.

Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_3 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.22).

Згідно листа від 05.05.2025 №2568/2-08/25 від Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 1000 кв.м. га рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів № 114 від 17 червня 1996 року була передана у власність ОСОБА_2 (а.с.24).

На підставі цього рішення 04 липня 1996 року був виготовлений Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧН, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349(а.с.26).

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 цього кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч.1 ст. 155 ЗК України).

Стаття 193 ЗК України визначає поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», №3613-VI,від 07.07.2011, з наступними змінами та доповненнями, надалі-Закон) державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно ч.1,5,6 ст.16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Стаття 24 Закону регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки, підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Частиною 6 статті 24 Закону передбачено, що підставою для відмови у здійснення державної реєстрації земельної ділянки є розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених ч.4 цієї статті не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно з частиною 10 статті 24 Закону у цій же редакції Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Частиною 5 статті 37 Закону визначено, що виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Разом з тим, варто відмітити, що згідно із пунктом 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті158 ЗК України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що, особи у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивачі, чиї права порушені у результаті невідповідності інформації землевпорядної документації фактичним даним щодо площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок, так і даним, визначеним державними актами, що є порушення вимог земельного законодавства, можуть звернутись до суду за захистом порушених прав.

Такої ж правової позиції дійшов Верховний Суд, виклавши її в постанові від 19.01.2022 у справі № 449/1165/17.

Відповідно до п.4 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр .

Пунктом 60 Порядку визначено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Тобто, саме до повноважень Держгеокадастру належить здійснення державної реєстрації земельних ділянок та скасування такої реєстрації, у тому числі скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 була власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 08.12.2000 ОСОБА_2 подарувала будинок ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів (п. 2-7) від 17 червня 1996 року № 114 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств міста та надання земельних ділянок для державно та індивідуального будівництва» передано у приватну власність, безоплатно, земельні ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарчих споруд ОСОБА_2 .

04.07.1996 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м., яка розташована в м. Чернігові, землю передано для обслуговування обслуговування житлового будинку та господарчих споруд.

Під час оформлення спадкових прав на майно позивач встановила, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та після її смерті, ОСОБА_2 не могла набути у власність земельну ділянку і не могла отримати Державний акт на право приватної власності на землю. З цих же причин дана земельна ділянка не могла і не може бути об`єктом спадкування після смерті ОСОБА_2 . Тому що не належала їй на праві власності на день її смерті.

Крім того, суд бере до уваги принцип нерозривності нерухомого майна та земельної ділянки, на якій безпосередньо знаходиться дане нерухоме майно. Іншими словами, придбання нерухомого майна особою зумовлює її право оформити у встановленому порядку право власності на землю, на якій знаходиться дане нерухоме майно. Однак наслідок реєстрації права вланості за померлою особою дане право позивача порушено.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що належним способом зщахисту прав в даноум випадку є визнання за позивачкою права на завершення приватизації, адже приватизація в даному випадку фактично була завершена, однак на неналежну особу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи неможливість врегулювання спору в позасудовому порядку, суд з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позов в повному обсязі та визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів (п.2-7) від 17 червня 1996 року № 114 в частині передачі у власність безоплатно ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлого будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧН, виданий 04 липня 1996 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів № 144 від 17.06.1996 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349.

V. Розподіл судових витрат

Згідно з ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач не просить стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати, суд залишає їх за нею, та не стягує з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,13,141, 247, 258,259,263-265,268, 352,354 ЦПК України, суд-

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради та Чернігівської міської ради про визнання недійсним рішення та державного акту на право приватної власності задовольнити.

Визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів (п.2-7) від 17 червня 1996 року № 114 в частині передачі у власність безоплатно ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлого будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧН, виданий 04 липня 1996 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів № 144 від 17.06.1996 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 349.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 08.06.2026

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 )

Відповідач Виконавчий комітет Чернігівської міської ради (місцезнаходження: вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000)

Відповідач Чернігівська міська рада (місцезнаходження: вул. Магістратська, буд. 7, м. Чернігів, 14000, ЄДРПОУ 34339125)

Суддя А. О. Діденко