Рішення № 137194987, 02.06.2026, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/369/26

2-о/705/61/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м.Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Єщенко О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Щербакової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , подануадвокатом ОСОБА_2 , заінтересована особа: Уманська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гребенюк С.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 , звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, в якій просив установити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п`яти років, починаючи з 22.01.2003 по день його смерті. Заява обґрунтована тим, що 22.04.1972 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, після чого прізвище обох із подружжя зазначено « ОСОБА_5 ». Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.01.2023 зазначений шлюб між ними був розірваний, проте вони продовжували проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Весь цей час вони мали спільний побут, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , та всіма заходами щодо його поховання займалася заявниця ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/3 частка квартири АДРЕСА_2 , тому, з метою оформлення своїх спадкових справ,заявниця звернулася до державного нотаріуса Другої уманської державної нотаріальної контори із заявою щодо видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину. Постановою про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 07.01.2026 їй було відмовлено у вчиненні цієї нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю документального підтвердження факту спільного проживання з померлим однією сім`єю не менше, ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, тому за захистом своїх прав заявниця вимушена звернутися до суду із даною заявою.

У судовому засіданні 13.05.2026 представник заявниці адвокат Гребенюк С.А. уточнив заявлені у даній справі вимоги та просив установити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п`яти років, починаючи з 01.01.2004, з дати набрання чинності Сімейним кодексом України, по день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судовому засіданні 13.05.2026 заявниця ОСОБА_1 уточнені вимоги заяви підтримала та просила задовольнити.

У судове засідання 02.06.2026 заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Гребенюк С.А. не з`явились. Від адвоката Гребенюка С.А. надійшла заява, в якій він просить справу розглядати без його участі та участі заявниці. Уточнені вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи Уманської міської ради у судове засідання не з`явився. Матеріали справи містять заяву представника ОСОБА_6 , у якій зазначено, що заперечень стосовно заявлених вимог ОСОБА_1 міська рада не має та просить справу розглядати у відсутність представника.

Суд, вислухавши заявницю та її представника, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Відповідно до Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12.04.1972 був зареєстрований шлюб, після чого прізвище чоловіка « ОСОБА_5 » та прізвище дружини « ОСОБА_5 ».

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний 22.01.2003, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.01.2003.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 05.02.2016. Заходами щодо його поховання займалася заявниця ОСОБА_1 , на підтвердження чого надала Договір № 42 від 04.02.2016 про отримання послуг відповідно до ЗУ «Про поховання та похоронну справу», укладений між замовником ОСОБА_1 та виконавцем ФОП ОСОБА_7 ритуальна агенція «Похоронний Дім».

Відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_4 про право власності на житло на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 належить квартира АДРЕСА_2 .

Вказане також підтверджується Технічним паспортом на квартиру, що знаходиться у власності громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Із наданої копії Будинкової книги для прописки громадян, які проживають у квартирі АДРЕСА_3 , вбачається запис про те, що у вказаній квартирі були зареєстровані, у тому числі громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Заявниця ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 з метою оформлення своїх спадкових справ звернулася до державного нотаріуса Другої уманської державної нотаріальної контори із заявою щодо видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину, а саме на 1/3 частку квартири, яка належала покійному.

Постановою державного нотаріуса Другої уманської державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 07.01.2026 ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні цієї нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю документального підтвердження факту спільного проживання із померлим однією сім`єю не менше, ніж п`ять років до часу відкриття спадщини.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому засіданні надали пояснення, з яких вбачається, що вони є сусідами заявниці ОСОБА_1 , тривалий час проживають у будинку АДРЕСА_4 , завжди спілкувалися та перебували у дружніх стосунках із сім`єю ОСОБА_5 , тому їм достовірно відомо, що не дивлячись на розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2003 році, вони продовжували проживати однією сім`єю, спільно виховувати дочку та вести спільне господарство. Навіть у той час, коли ними було прийняте рішення про розірвання шлюбу, у зв`язку із тимчасовими непорозуміннями, вони продовжували проживати однією сім`єю у спільній їхній квартирі.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_8 , яка є спільною дочкою подружжя ОСОБА_5 , з якої вбачається, що вона свідомо відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька на користь матері, оскільки вважає, що батькова частка квартири після його смерті повинна належати матері.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно із роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та інше.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що і є ознаками сім`ї.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справа № 758/16153/19 зроблено висновок, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р.) Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає з п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже, такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 294 ЦПК України визначено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Судом встановлено, що заявниці необхідно встановити факт постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для оформлення права на спадщину, отже, встановлення факту проживання заявниці з її чоловіком ОСОБА_3 на момент його смерті породжує юридичні наслідки, оскільки із визначенням їх спільного проживання законодавство пов`язує прийняття спадщини, при цьому спір про встановлення даного факту відсутній.

З огляду на викладене, дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви, оскільки встановлення зазначеного факту породжує для заявниці юридичні наслідки, від яких залежать її майнові права на спадщину, при цьому заявницею доведений факт їхнього спільного проживання як чоловіка та жінки.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 264, 265, 315 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Установити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , більше п`яти років, починаючи з 01.01.2004 до часу відкриття спадщини, тобто смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Заінтересована особа: Уманська міська рада; площа Соборності, 1 м. Умань, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 26535796.

Суддя О.І.Єщенко