Рішення № 137191092, 08.06.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/7821/24

Провадження № 2/635/856/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

за участю секретаря Козлюк Е.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Процедура.

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2001132349201 у загальному розмірі 58 131 грн. 62 коп.

Позивач обґрунтовує позов тим, що відповідач приєднався до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, отримав можливість користуватися кредитною карткою з відновлювальною кредитною лінією, користувався кредитними коштами, однак належним чином не виконав обов`язок щодо повернення кредиту та сплати процентів.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач належним чином повідомлявся судом про відкриття провадження у справі, про свої процесуальні права, обов`язки та право подати відзив із доказами у встановлений судом строк.

Відзиву на позов, заяв про розгляд справи за участю відповідача, клопотань про проведення судового засідання або інших процесуальних заяв відповідач до суду не подав.

Суд враховує, що справа ґрунтується переважно на письмових доказах, предмет спору стосується оцінки документів та розрахунку заборгованості, а матеріали справи містять достатній обсяг письмових даних для вирішення спору по суті.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі матеріалів.

Процесуальна пасивність відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести кожну істотну обставину, на яку він посилається як на підставу позову.

ІІ. Факти.

Позивач пов`язує виникнення спірних правовідносин із приєднанням відповідача 21.09.2018 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ «ПУМБ».

На підтвердження цього позивач подав графічну копію заяви на приєднання, копії паспорта відповідача, документ з інформацією щодо споживчого кредиту, публічну пропозицію банку, довідку про зміну кредитного ліміту, виписки по рахунках, розрахунок заборгованості, письмову вимогу про погашення боргу, документи поштового направлення та платіжну інструкцію про сплату судового збору.

У поданих графічних копіях суд бачить рукописні підписи відповідача, рукописні підписи працівників банку, відбитки печаток та посвідчувальні написи про відповідність копій оригіналам. Ці зображення підтверджують, що позивач подав до суду копії паперових документів із графічними підписами та посвідчувальними написами.

Водночас подання таких матеріалів у вигляді сканованих або графічних копій не змінює їх доказової природи. Суд оцінює їх як зображення документів, а не як первинні електронні дані про створення, показ, вручення, підписання або зміну умов договору.

Публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» затверджена протоколом правління № 694 від 06.03.2018 та введена в дію з 06.04.2018. У ній зазначено, що договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб складається з публічної пропозиції, заяв на приєднання, тарифів та інших документів банку.

Із поданих матеріалів також убачається, що банк неодноразово змінював кредитний ліміт відповідача. Зокрема, у довідці про зміну кредитного ліміту зазначено збільшення ліміту 18.10.2019 до 17 200 грн., 12.02.2020 до 22 200 грн., 16.10.2020 до 30 200 грн., 20.04.2021 до 33 100 грн., 19.05.2021 до 36 100 грн., 19.08.2021 до 37 100 грн. Надалі банк також здійснював зменшення кредитного ліміту.

Позивач заявив до стягнення 58 131 грн. 62 коп., із яких 35 024 грн. 05 коп. визначив як заборгованість за тілом кредиту, а 23 107 грн. 57 коп. як заборгованість за процентами.

Письмова вимога від 05.06.2024 містить твердження банку про те, що станом на 04.06.2024 за відповідачем існує заборгованість за договором № 2001132349201 у розмірі 58 131 грн. 62 коп., яку банк вимагав погасити протягом тридцяти днів з моменту отримання листа.

Виписки по рахунках містять значний масив операцій різного характеру: перекази між рахунками, поповнення рахунку, оплати товарів і послуг, погашення процентів, погашення комісій, нарахування процентів, перекази коштів, а також бухгалтерські операції з перекласифікації заборгованості.

Суд окремо фіксує, що відповідач не подав письмових доказів, заперечень, відзиву чи власного розрахунку. Однак відсутність заперечень відповідача не перетворює доводи позивача на доведені факти.

ІІІ. Право

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України «особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом». У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежується імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд при вирішенні спору зобов`язаний застосовувати не лише загальні положення цивільного законодавства, а насамперед, з урахуванням пріоритету спеціальної норми над загальною, спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та законодавства про захист прав споживачів, які визначають обов`язкові вимоги до змісту умов кредитування, порядку електронного укладення договору, інформування споживача та доведеності факту належного доведення таких умов до його відома до моменту укладення договору.

Суд кваліфікує спірні правовідносини як правовідносини у сфері споживчого кредитування, у яких предметом судової перевірки є не лише наявність грошової вимоги як такої, а весь ланцюг юридично значущих дій професійного кредитодавця: переддоговірне інформування споживача, оцінка його кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредиту, належне оформлення приєднання, фактичне надання кредитних коштів, післяукладене інформування, настання прострочення та правильність і прозорість розрахунку заявленої до стягнення суми. Саме тому у таких спорах суд застосовує імперативні приписи спеціального законодавства з власної ініціативи, оскільки кредит у значенні грошової суми є лише результатом правовідносин, тоді як споживче кредитування є врегульованим законом процесом, кожна істотна ланка якого підлягає перевірці судом.

Відповідно до ст. 6, ч. 2 ст. 627 та ч. 3 ст. 1054 ЦК України свобода договору не є безмежною. У споживчому кредитуванні її межі визначають імперативні норми спеціального закону, спрямовані на захист слабшої сторони договору споживача.

Статті 2, 8, 9, 10, 11 Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язують кредитодавця забезпечити споживачу повну, зрозумілу, персоналізовану та своєчасну інформацію про кредит, його повну вартість, реальну річну процентну ставку, строки, порядок погашення, можливі платежі та наслідки прострочення. Ці норми не є формальністю. Вони визначають умови, за яких згода споживача може вважатися усвідомленою.

Абзаци 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» покладають на кредитодавця обов`язок довести, що споживач отримав один з оригіналів договору, додатків і змін до нього у спосіб, який дозволяє ідентифікувати отримувача. Отже, банк має довести не просто існування загальних правил, а факт доведення конкретного комплекту умов до конкретного споживача.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» пов`язує право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту з належним повідомленням споживача і наданням йому строку для виконання вимоги.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» вимагає, щоб відповідальність споживача була визначеною, обмеженою і перевірюваною, а розрахунок боргу поелементним, без змішування тіла кредиту, процентів, комісій та інших платежів.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє оманливу підприємницьку практику. У спорах щодо споживчого кредитування це означає, що умови кредиту мають бути не лише десь описані в загальних правилах банку, а доведені до споживача так, щоб він міг реально зрозуміти майбутній фінансовий ризик.

Стаття 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом орієнтує державу на забезпечення високого рівня захисту прав споживачів. Це також узгоджується із підходом Суду Європейського Союзу, за яким суд повинен забезпечити реальність, а не декларативність захисту споживача у кредитних правовідносинах.

Суд також враховує підхід Суду Європейського Союзу щодо реальності захисту споживача: захист не може бути лише формальним, а суд повинен перевіряти, чи мав споживач реальну можливість зрозуміти економічні наслідки договору.

Нормативні вимоги Національного банку України щодо організації діяльності банку та зберігання даних мають значення для оцінки доказів, оскільки професійний кредитодавець повинен мати можливість підтвердити процедури укладення, зміну умов, операції за рахунком та повідомлення споживача.

Електронні докази визначені ст. 100 ЦПК України як інформація в електронній (цифровій) формі; такі докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом; учасники справи мають право подавати електронні докази і в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Подання електронного доказу у паперовій формі саме по собі не усуває потреби перевірити його походження, цілісність і зв`язок із конкретними обставинами справи, а також не звільняє сторону, яка посилається на такий доказ, від обов`язку вказати на наявність оригіналу електронного доказу та забезпечити можливість його перевірки у разі спору щодо достовірності.

Суд не береться визначати які саме докази має надавати позивач, але, зокрема, для підтвердження показу умов і волевиявлення можуть бути подані журнали подій у форматах CSV/JSON (коли, кому і яку редакцію документа показано; подія прийняття; технічні ідентифікатори сесії), а для підтвердження одноразового ідентифікатора такі самі файли з даними про створення, надсилання, доставку та введення коду і прив`язку цих подій до акцепту. Якщо заявляється підписання кваліфікованим електронним підписом, належним носієм може бути PDF з вбудованим підписом або пара документ + файл підпису (P7S) чи контейнер ASiC, що дозволяє перевірити підписувача, час і незмінність документа. Для доведення фактичної видачі та руху коштів можуть бути подані електронні виписки/реєстри операцій у PDF/CSV, а для зручності передачі до суду один архів ZIP з переліком файлів і контрольними цифровими відбитками, який може бути поданий через «Електронний суд» або на електронному носії, що забезпечує відтворювану перевірку. Суд наводить ці приклади не як обов`язковий стандарт доведення, а лише як ілюстрацію об`єктивної можливості існування та надання перевірюваних електронних доказів у межах дистанційної моделі кредитування.

Для оцінки доведеності електронної форми волевиявлення та належного інформування суд виходить з того, що професійний кредитор має довести не загальні твердження, а конкретні перевірювані факти: що саме було показано споживачу до приєднання, коли, у якій редакції, і що споживач усвідомлено погодився з умовами, які визначають повну вартість кредиту та межі його ризиків.

У разі, коли кредитодавець фактично поєднує паперові та дистанційні елементи взаємодії зі споживачем, суд оцінює доведеність істотних умов окремо для кожного етапу: первинного приєднання та подальших змін умов. Паперовий документ з графічним підписом підтверджує факт підписання саме цього документа, але не замінює доказів електронної частини процесу, якщо банк посилається на дистанційні механізми підтвердження і доставки повідомлень. Відсутність відтворюваних службових записів та фіксації редакцій умов унеможливлює перевірку того, які умови діяли та які саме зміни були прийняті, а ризик такої невизначеності несе професійний кредитодавець.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

Позивач подав значний обсяг матеріалів. Проте обсяг документів не замінює їх доказової якості. Для задоволення позову необхідно, щоб із поданих матеріалів можна було послідовно і без припущень встановити: які умови погодив відповідач, коли і як він їх отримав, який кредитний ліміт йому встановили, на якій підставі цей ліміт змінювали, які саме операції є використанням кредитних коштів, які платежі були погашенням, як утворилося тіло кредиту, за які періоди і за якою ставкою нараховані проценти, чи отримував відповідач інформацію про зміну умов та борг.

Такого безперервного і перевірюваного ланцюга матеріали справи не містять.

Щодо характеру кредиту.

Із матеріалів справи випливає, що спір стосується кредитної картки з відновлювальною кредитною лінією. Це означає, що борг не виникає як одноразово видана фіксована сума. У такій моделі заборгованість формується поступово через операції використання ліміту, поповнення, погашення, нарахування процентів, можливі комісії та зміну доступного ліміту.

Саме тому для такого спору особливо важливим є поопераційний розрахунок. Суд повинен бачити не лише кінцеву суму, а весь шлях її формування.

Матеріали не містять персоналізованого строку кредитування, персоналізованої реальної річної процентної ставки, персоналізованої повної вартості кредиту та персоналізованого графіку погашення, які суд міг би прямо пов`язати із заявленою сумою боргу.

Щодо хронології та редакцій документів.

Позивач подав публічну пропозицію банку у редакції, введеній у дію з 06.04.2018. Дата приєднання, на яку посилається позивач, 21.09.2018. Тобто подана редакція формально передувала даті приєднання.

Однак для спору про споживчий кредит цього недостатньо.

Суд має перевірити не лише те, що певна редакція існувала в банку, а й те, що саме її споживач отримав або мав перед собою до моменту приєднання. Публічна пропозиція є загальним документом банку. Вона не доводить автоматично, що конкретний відповідач отримав повний комплект умов, тарифів, додатків, правил користування кредитною карткою та інформацію про повну вартість кредиту.

Матеріали не містять службового запису про вручення відповідачу повного комплекту документів. Матеріали не містять підтвердження, що відповідач отримав саме ту редакцію тарифів, яка застосовувалась до заявленого боргу. Матеріали не містять даних про номер редакції тарифів, дату та спосіб вручення умов, підтвердження отримання відповідачем додатків і змін до договору.

Це має істотне значення, оскільки договір, на який посилається позивач, складається не з одного короткого документа, а з публічної пропозиції, заяви на приєднання, тарифів, додатків та інших документів банку. Якщо банк обирає таку конструкцію договору, саме банк повинен довести, що споживач отримав і розумів не лише заяву, а весь комплект істотних умов.

Щодо підпису відповідача.

Суд бачить у матеріалах графічні зображення рукописних підписів відповідача.

Наявність підпису має доказове значення. Вона підтверджує, що позивач подав копії документів, які зовні містять підпис відповідача.

Однак у споживчому кредитуванні підпис не замінює перевірку змісту того, під чим саме особа підписалася. Суд не може звести всю справу до формули: якщо підпис є, то всі умови доведені. Такий підхід ігнорував би спеціальні гарантії Закону України «Про споживче кредитування».

Підпис під заявою може підтверджувати факт приєднання до певної моделі банківського обслуговування. Але він не доводить автоматично, що відповідач погодився з кожною майбутньою зміною ліміту, з усіма подальшими нарахуваннями процентів, з кожною редакцією тарифів та з кінцевою сумою боргу, сформованою банком через кілька років.

Щодо переддоговірного інформування.

Переддоговірне інформування має показати суду, що до моменту приєднання відповідач отримав зрозумілу відповідь на практичні питання: скільки кредиту він може отримати, скільки він має повернути, коли він має платити, за якою ставкою нараховуються проценти, як змінюється ліміт, які платежі входять до вартості кредиту, які наслідки матиме прострочення.

Матеріали містять документ з інформацією щодо споживчого кредиту. Проте позивач не довів, що цей документ у поєднанні з іншими матеріалами дає повну і персоналізовану картину саме того кредитного ризику, який надалі реалізувався у сумі 58 131 грн. 62 коп.

Суд не може встановити з поданих матеріалів персоналізовану повну вартість кредиту саме для відповідача, персоналізовану реальну річну процентну ставку саме для відповідача, конкретний графік платежів, конкретний строк кредитування та межі майбутнього ризику при зміні кредитного ліміту.

Загальна інформація банку не є рівнозначною індивідуальному інформуванню. Споживач не повинен самостійно виводити свої майбутні фінансові наслідки з великого масиву загальних правил, додатків і тарифів. Обов`язок зробити ці наслідки зрозумілими до приєднання лежить на кредитодавцеві.

Тому суд не вважає доведеним належне переддоговірне інформування у тому обсязі, який дозволив би стягнути заявлену суму.

Щодо оцінки кредитоспроможності.

Закон України «Про споживче кредитування» покладає на кредитодавця обов`язок оцінити кредитоспроможність споживача до укладення договору. У цій справі це має особливе значення, оскільки кредитний ліміт не залишався незмінним. Він поступово зростав і, за довідкою позивача, досягав 37 100 грн.

Матеріали не містять доказів, на підставі яких банк оцінював платоспроможність відповідача при первісному встановленні ліміту та при його подальшому збільшенні. Суд не бачить відомостей про доходи відповідача, його фінансове навантаження, джерела погашення, внутрішній аналіз банку або інші дані, які пояснювали б збільшення кредитного ризику.

За відсутності таких доказів суд не може перевірити, чи діяв банк як відповідальний кредитодавець, чи належно оцінив здатність відповідача виконувати зобов`язання, і чи не сформував борг через механічне збільшення доступного ліміту без належної перевірки платоспроможності.

Щодо індивідуальної оферти.

Індивідуальна оферта у споживчому кредитуванні має містити не загальні фрази про можливість користування кредитом, а конкретні умови, які дозволяють суду встановити межі згоди споживача.

У матеріалах є загальна публічна пропозиція і є заява на приєднання. Однак із них суд не може без припущень встановити початковий кредитний ліміт, конкретну процентну ставку, конкретний строк кредитування, порядок зміни ставки, порядок зміни ліміту, повну вартість кредиту та межу відповідальності відповідача.

Банк фактично просить суд виходити з того, що підписання заяви означає прийняття всіх подальших фінансових наслідків. Суд такий підхід не приймає, оскільки він перетворює споживача на сторону, яка погодилась не з конкретними умовами, а з невизначеним майбутнім обсягом боргу.

Щодо акцепту.

Акцепт є юридично значущим лише в межах тих умов, які особа могла усвідомити і прийняти.

Суд не заперечує, що у матеріалах є копія заяви з підписом відповідача. Але суд не може прирівняти цей підпис до згоди на всі наступні редакції правил, всі зміни кредитного ліміту, усі проценти та кінцевий борг.

Підпис під заявою підтверджує формальне приєднання. Він не доводить повної усвідомленої згоди на заявлену суму боргу, якщо позивач не довів, які саме умови були відкриті, вручені, показані або іншим належним способом доведені до відповідача до моменту приєднання.

Щодо електронної моделі доказування

Суд окремо оцінює форму поданих доказів.

Скановані копії, подані через електронний спосіб звернення до суду, самі по собі не стають первинними електронними доказами. Вони можуть бути лише зображенням паперового документа.

У матеріалах є саме такі графічні копії. Вони містять зображення підписів і печаток. Але вони не містять первинних цифрових даних, які дозволяли б перевірити події показу документів, прийняття умов, доставки повідомлень, зміни редакцій, зміни ліміту або підтвердження отримання споживачем конкретних документів.

Матеріали не містять службових журналів подій, технічних підтверджень прийняття умов, підтверджень доставки повідомлень, контрольних цифрових відбитків редакцій документів, записів про дату і час показу умов відповідачу.

Це не формальна претензія до способу подання доказів. Це питання змісту доказування. Якщо банк посилається на складну модель обслуговування, яка передбачає правила, тарифи, зміну лімітів, повідомлення, виписки та внутрішній облік, банк повинен надати суду перевірюваний слід ключових подій.

Щодо видачі тіла кредиту.

Позивач заявляє до стягнення 35 024 грн. 05 коп. тіла кредиту.

Тіло кредиту у кредитній лінії не доводиться одним підсумковим рядком. Воно доводиться послідовністю операцій: використання кредитного ліміту, дата операції, сума операції, залишок після операції, погашення, призначення платежу, порядок зарахування платежу.

Виписки, подані позивачем, містять багато різних операцій. Частина з них є оплатами, частина поповненнями, частина переказами між рахунками, частина погашенням процентів або комісій, частина внутрішніми бухгалтерськими операціями банку.

Без поопераційного пояснення суд не може самостійно визначити, яка саме операція збільшила тіло кредиту, яка зменшила тіло кредиту, які суми були власними коштами відповідача, а які кредитними коштами банку.

Суд не може виконувати за позивача бухгалтерське розкладання виписки і самостійно будувати розрахунок боргу. Обов`язок подати зрозумілий, перевірюваний і поелементний розрахунок лежить на позивачеві.

Тому тіло кредиту у сумі 35 024 грн. 05 коп. суд не вважає доведеним у перевірюваному вигляді.

Щодо процентів.

Позивач просить стягнути 23 107 грн. 57 коп. процентів.

Для стягнення процентів суд повинен бачити, яка ставка діяла, за який період вона застосована, до якого залишку тіла кредиту її застосовано, коли і на якій підставі ставка змінювалась, які платежі погашали проценти, а які тіло кредиту.

Подані виписки містять записи про нарахування та погашення процентів. Але сам запис у виписці не доводить правомірність нарахування. Він лише показує, що банк у своєму обліку провів відповідну операцію.

Суд не може перевірити, чи відповідає сума 23 107 грн. 57 коп. погодженим умовам, оскільки самі погоджені індивідуальні умови процентів належно не доведені. Також немає прозорого розрахунку за періодами, ставками і залишками.

Отже, проценти не доведені.

Щодо комісій і впливу платежів на залишок боргу.

Позивач формально заявив до стягнення тіло кредиту та проценти. Однак виписки містять також операції щодо комісій.

Це важливо, тому що порядок зарахування платежів може впливати на залишок тіла кредиту, на подальше нарахування процентів і на кінцевий розмір боргу.

Якщо в русі коштів присутні комісії, суд повинен мати можливість зрозуміти, чи вони включалися до боргу, чи погашалися, чи впливали на залишок, чи не змішувалися з тілом кредиту або процентами.

Позивач такого пояснення не подав. Тому суд не може перевірити чистоту структури заявленої заборгованості.

Щодо післяукладеного інформування.

Після укладення договору споживач має отримувати інформацію, яка дозволяє йому контролювати стан зобов`язання. У цій справі це особливо важливо, оскільки кредитний ліміт неодноразово змінювався, а заборгованість формувалась упродовж тривалого часу.

Матеріали не містять належних доказів, що банк повідомляв відповідача про кожне збільшення кредитного ліміту, про нові межі ризику, про мінімальні платежі, про нараховані проценти, про зміну умов та про наслідки невиконання.

Довідка про зміну кредитного ліміту є внутрішнім або обліковим документом банку. Вона показує, що банк змінював ліміт. Вона не доводить, що відповідач отримував належні повідомлення про такі зміни і погоджувався з їх наслідками.

Щодо прострочення і письмової вимоги.

Письмова вимога від 05.06.2024 підтверджує, що банк сформував вимогу до відповідача про сплату 58 131 грн. 62 коп.

Однак вимога не доводить правомірність самої суми. Банк не може довести борг лише тим, що направив лист із зазначенням боргу.

Крім того, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» пов`язує правові наслідки дострокової вимоги з отриманням повідомлення споживачем. Матеріали повинні дозволяти суду встановити не тільки факт складання вимоги, а й факт її отримання відповідачем. Такого належного підтвердження суд не має.

Щодо доводів позивача.

Довід позивача про укладення договору суд оцінює критично. Матеріали підтверджують наявність графічної копії заяви з підписом. Але цього недостатньо для висновку, що доведені всі істотні індивідуальні умови кредитування.

Довід позивача про надання кредиту суд також оцінює критично. Виписки містять рух коштів, але не містять зрозумілого поопераційного розрахунку, який дозволяє відокремити кредитні кошти від власних коштів, а тіло кредиту від процентів, комісій і внутрішніх операцій.

Довід позивача про правомірність процентів суд відхиляє, оскільки позивач не довів погоджену ставку, періоди, базу нарахування і залишки боргу за кожний період.

Довід позивача про наявність письмової вимоги не змінює висновку суду. Вимога підтверджує позицію банку, але не замінює доказів формування боргу.

Щодо процесуальної пасивності відповідача.

Відповідач не подав відзиву і не спростував доводів позивача.

Однак цивільний процес не дозволяє стягувати кошти лише через пасивність відповідача. Позивач повинен довести обставини, на які посилається. Суд не може вважати суму доведеною лише тому, що відповідач її не оспорив.

У споживчих кредитних спорах це правило має особливе значення, оскільки йдеться про професійного кредитодавця, який володіє документами, обліком, технічними системами, історією повідомлень та розрахунками.

Межа усвідомленої згоди.

Межа допустимого стягнення у споживчому кредитуванні визначається межами усвідомленої згоди споживача.

Ризик стає видимим не тоді, коли його описали у загальних правилах, а тоді, коли його неможливо не побачити.

У цій справі банк не довів, що відповідач до приєднання або під час подальшої зміни ліміту реально бачив і усвідомлював можливість формування саме такого фінансового результату: 35 024 грн. 05 коп. тіла кредиту, 23 107 грн. 57 коп. процентів та 58 131 грн. 62 коп. загальної заборгованості.

Сам факт підписання заяви не є згодою на будь-який майбутній борг.

Сам факт існування кредитного ліміту не є згодою на будь-які проценти.

Сам факт користування карткою не звільняє банк від обов`язку довести, як саме сформувався заявлений борг.

Позивач подав значний обсяг документів, однак вони не утворюють безперервного та перевірюваного ланцюга споживчого кредитування. Наявність заяви з підписом відповідача, загальних правил банку, виписок і підсумкового розрахунку не доводить належного переддоговірного інформування, оцінки кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредитної лінії, вручення конкретної редакції правил і тарифів, належного післяукладеного інформування та правомірного формування заявленої суми боргу.

Подані виписки підтверджують рух коштів по рахунках, однак без поопераційного розрахунку не дозволяють суду відокремити кредитні кошти від власних коштів відповідача, тіло кредиту від процентів, комісій та внутрішніх бухгалтерських операцій банку. Тому заявлені 35 024 грн. 05 коп. тіла кредиту і 23 107 грн. 57 коп. процентів не підтверджені у спосіб, який дозволяє суду перевірити їх законність, розмір і зв`язок із погодженими умовами.

Доводи позивача зводяться до існування договору, користування кредитною карткою, внутрішнього обліку заборгованості та направлення вимоги, однак ці обставини не замінюють доказів повного юридичного процесу споживчого кредитування. Процесуальна пасивність відповідача не звільняє позивача від обов`язку доведення. За таких умов суд не має підстав вважати доведеною заявлену заборгованість у розмірі 58 131 грн. 62 коп.

V. Висновки.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами повний юридично значущий процес споживчого кредитування, який передував формуванню заявленої заборгованості.

Подані матеріали не дозволяють суду перевірити у взаємному зв`язку та без припущень: які саме індивідуальні умови кредитування були доведені до відповідача; яку саме редакцію правил, тарифів та додатків він отримав; у якому порядку та на яких підставах банк неодноразово змінював кредитний ліміт; чи проводилась оцінка кредитоспроможності; який саме обсяг коштів є фактично непогашеним тілом кредиту; за якими правилами, ставками та за які періоди нараховані проценти; чи не відбулося змішування тіла кредиту, процентів, комісій та внутрішніх бухгалтерських операцій банку.

Суд враховує, що у справах щодо кредитної картки з відновлювальною кредитною лінією сама наявність виписок та підсумкової цифри боргу не дає можливості автоматично встановити структуру заборгованості. У такій моделі кредитування заборгованість формується поступово через значну кількість різнорідних операцій, а тому потребує саме поопераційного, прозорого та перевірюваного розрахунку. Натомість подані матеріали містять лише внутрішньобанківське відображення руху коштів та нарахувань без належного пояснення їх юридичного змісту для цілей судового контролю.

Суд також враховує, що позивач є професійним кредитодавцем, для якого споживче кредитування є системною підприємницькою діяльністю, організованою через стандартизовані процедури приєднання, супроводу договорів, зміни лімітів, обліку операцій та нарахувань. Саме тому обов`язок мати і зберігати первинні дані щодо цих процедур є звичайним елементом внутрішньої організації кредитодавця, а не надмірним тягарем доказування. За відсутності таких даних суд не має права замінювати їх припущеннями або переносити ризик недоведеної підприємницької практики на споживача.

У цій справі позивач фактично просить суд визнати доведеною значну суму боргу лише на підставі внутрішнього розрахунку банку, виписок та загального посилання на існування договору. Однак така модель доказування несумісна з природою споживчого кредитування, у якому закон прямо вимагає прозорості умов, перевірюваності нарахувань та реальної поінформованості споживача.

За відсутності належно доведеного переддоговірного інформування, належно підтверджених індивідуальних умов кредитування, доказів належного післяукладеного інформування, прозорого поопераційного розрахунку тіла кредиту та процентів, а також перевірюваного зв`язку між поданими виписками і заявленою до стягнення сумою, суд не має правових підстав вважати доведеними ані заявлене тіло кредиту у сумі 35 024 грн. 05 коп., ані проценти у сумі 23 107 грн. 57 коп.

Оскільки позивач не довів повний юридичний процес споживчого кредитування як підставу виникнення заявленої суми боргу, суд не має підстав вважати доведеним і його результат у вигляді заборгованості 58 131 грн. 62 коп., а тому позов не підлягає задоволенню.

Відмова у позові з підстав недоведеності заявлених вимог не позбавляє позивача права звернутися з іншими вимогами за наявності належних доказів, іншого предмета або інших підстав, у межах закону та без порушення принципу остаточності судового рішення.

VI. Судові витрати.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2422 грн. 40 коп.

Оскільки суд відмовляє у позові, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 274279 ЦПК України, ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. 2, 811, абз. 2, 3 ч. 1 ст. 13, ч. 4 ст. 16, ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 58 131 грн. 62 коп., із яких 35 024 грн. 05 коп. заборгованість за тілом кредиту, а 23 107 грн. 57 коп. я заборгованість за процентами. відмовити.

Судовий збір у сумі 2422 грн. 40 коп. залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте Харківським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Харківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», код ЄДРПОУ 14282829, адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: І.Е.Бондаренко