Рішення № 137191057, 08.06.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 646/8329/24

Провадження № 2/635/1164/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді Бондаренка І.Е.,

секретаря судового засідання Козлюк Е.І..

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

I. Процедура.

Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б.н. від 04.07.2020 у розмірі 38514,7 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, яка, за розрахунком банку станом на 21.07.2024, складається з: 21168,37 грн. заборгованості за кредитом, 17346,33 грн. заборгованості за відсотками, 0,00 грн. заборгованості за штрафами.

Ухвалою Червонозаводського суду міста Харкова справа була передана за підсудністю до Харківського районного суду Харківської області.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки спір стосується документально підтверджуваних обставин і може бути вирішений на підставі письмових доказів, поданих учасниками справи. Заслуховування усних пояснень не є необхідним, оскільки у справі не порушуються питання, що потребують безпосередньої оцінки достовірності показань чи поведінки сторін. Такий порядок розгляду відповідає положенням ЦПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на усне слухання не є абсолютним, а письмове провадження є допустимим, якщо сторони мали реальну можливість подати свої доводи і докази, а справа може бути належно вирішена за матеріалами справи (рішення у справі Jussila v. Finland).

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

II. Факти.

Позивач посилається на те, що 04.07.2020 ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначає, що відповідач ініціював встановлення кредитного ліміту на банківський рахунок та отримав платіжну картку як засіб доступу до рахунку.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

З поданої довідки про ліміти вбачається, що банк посилається на договір б.н. SAMABWFC1007399285 від 04.07.2020 та на зміну кредитного ліміту протягом користування рахунком. У довідці зазначено кредитний ліміт, який змінювався, зокрема до 21200 грн.

З поданої довідки за картами вбачається, що банком зазначено відкриття рахунку на ім`я ОСОБА_1 та видачу карток із номерами, закритими частково: картка із закінченням 0010 зі строком дії до червня 2027 року; картка із закінченням 0030 зі строком дії до березня 2027 року.

З поданого паспорта споживчого кредиту вбачається, що він стосується програми «Кредитна картка», продукту «Зелена», містить відомості про тип кредиту як кредитну лінію, строк кредитування 240 місяців, ліміт кредитної лінії до 500000 грн., процентну ставку 44,4 % річних, реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту залежно від способу користування. Разом із тим паспорт містить загальні параметри продукту та не підтверджує сам по собі факту надання відповідачу саме таких індивідуальних умов у момент приєднання.

Подана анкета-заява містить графічний підпис від імені відповідача. Подані Умови та Правила, тарифи, витяги з правил банківських послуг та інші багатосторінкові матеріали містять відбитки печатки банку або службові позначки, однак не містять графічного підпису відповідача на кожній редакції таких умов і не містять службових даних, які дозволяють встановити, яку саме редакцію умов банк показав відповідачу до приєднання.

Документи позивача.

Позивач подав: позовну заяву; копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 04.07.2020; копії документів, що посвідчують особу відповідача; паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка»; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг; витяг з тарифів; довідку за картами; довідку за лімітами; розрахунок заборгованості; виписки за рахунком і карткою; довідку про відсутність зареєстрованого електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд»; платіжне доручення про сплату судового збору; копії документів про повноваження представника.

Документи відповідача.

Відповідач доказів та відзиву на позов не подав.

Інші матеріали.

Інших матеріалів, які мають самостійне доказове значення для встановлення умов кредитування, акцепту конкретної редакції умов, фактичної видачі кожного кредитного траншу, післяукладеного інформування, дотримання процедури дострокової вимоги та поелементної перевірки розрахунку, у справі немає.

III. Право.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України «особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом». У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежується імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд при вирішенні спору зобов`язаний застосовувати не лише загальні положення цивільного законодавства, а насамперед, з урахуванням пріоритету спеціальної норми над загальною, спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та законодавства про захист прав споживачів, які визначають обов`язкові вимоги до змісту умов кредитування, порядку електронного укладення договору, інформування споживача та доведеності факту належного доведення таких умов до його відома до моменту укладення договору.

Суд кваліфікує спірні правовідносини як правовідносини у сфері споживчого кредитування, у яких предметом судової перевірки є не лише наявність грошової вимоги як такої, а весь ланцюг юридично значущих дій професійного кредитодавця: переддоговірне інформування споживача, оцінка його кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредиту, належне оформлення приєднання, фактичне надання кредитних коштів, післяукладене інформування, настання прострочення та правильність і прозорість розрахунку заявленої до стягнення суми. Саме тому у таких спорах суд застосовує імперативні приписи спеціального законодавства з власної ініціативи, оскільки кредит у значенні грошової суми є лише результатом правовідносин, тоді як споживче кредитування є врегульованим законом процесом, кожна істотна ланка якого підлягає перевірці судом.

Закон України «Про споживче кредитування» у ст. 2, 8, 9, 10, 11 встановлює обов`язок кредитодавця надати споживачу повну, зрозумілу та персоналізовану переддоговірну інформацію про кредит та його повну вартість, а також до укладення договору здійснити оцінку кредитоспроможності споживача.

За абз. 2, 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у разі укладення договору в електронній формі кредитодавець зобов`язаний забезпечити передання споживачу одного з оригіналів договору, змін до договору та додатків у спосіб, що дозволяє ідентифікувати особу, яка отримала примірник, зокрема із використанням контактних даних, наданих споживачем під час укладення договору. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначає умови дострокового повернення споживчого кредиту та вимагає належного повідомлення споживача у встановленому законом порядку, якщо кредитодавець пов`язує позовні вимоги з достроковістю виконання.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» визначає особливості відповідальності споживача та обмеження щодо застосування неустойки й інших платежів у разі прострочення. Тому кредитодавець повинен надати прозорий, поелементний і перевірюваний розрахунок із чітким розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій та санкцій, із зазначенням конкретних періодів і підстав нарахування.

Закон України «Про захист прав споживачів» у ст. 19 забороняє нечесну підприємницьку практику. Це має значення для оцінки добросовісності кредитодавця, прозорості умов кредитування та можливості судової перевірки повної вартості кредиту.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна - ЄС закріплює напрям високого рівня захисту прав споживачів. Суд враховує як орієнтир підхід Суду Справедливості Європейського Союзу щодо реальності захисту споживача та необхідності перевірки імперативних вимог незалежно від процесуальної активності слабшої сторони.

Норми про електронні правочини та електронні документи мають значення у тій частині, у якій позивач посилається на дистанційну модель банківського обслуговування. Юридичне значення має не сама роздруківка документа, а можливість перевірити, кому, коли, яку саме редакцію документа показано, у який спосіб споживач висловив згоду, чи був переданий примірник договору та додатків, і чи можна встановити цілісність та походження електронних даних.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Процесуальна пасивність відповідача не звільняє позивача від обов`язку доведення. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд не збирає докази замість сторін.

Стаття 100 ЦПК України визначає електронні докази як інформацію в електронній формі. Паперова копія або скановане зображення не замінює первинних електронних даних, якщо саме електронна подія укладення, підписання, прийняття умов або передання документа становить предмет доказування.

Суд не береться визначати які саме докази має надавати позивач, але, зокрема, для підтвердження показу умов і волевиявлення можуть бути подані журнали подій у форматах CSV/JSON (коли, кому і яку редакцію документа показано; подія прийняття; технічні ідентифікатори сесії), а для підтвердження одноразового ідентифікатора - такі самі файли з даними про створення, надсилання, доставку та введення коду і прив`язку цих подій до акцепту. Якщо заявляється підписання кваліфікованим електронним підписом, належним носієм може бути PDF з вбудованим підписом або пара документ + файл підпису (P7S) чи контейнер ASiC, що дозволяє перевірити підписувача, час і незмінність документа. Для доведення фактичної видачі та руху коштів можуть бути подані електронні виписки/реєстри операцій у PDF/CSV, а для зручності передачі до суду - один архів ZIP з переліком файлів і контрольними цифровими відбитками, який може бути поданий через «Електронний суд» або на електронному носії, що забезпечує відтворювану перевірку. Суд наводить ці приклади не як обов`язковий стандарт доведення, а лише як ілюстрацію об`єктивної можливості існування та надання перевірюваних електронних доказів у межах дистанційної моделі кредитування.

Подання документів через систему електронного звернення до суду саме по собі не перетворює скановані або роздруковані матеріали на первинні електронні докази. Суд оцінює зміст і походження документа, а не лише спосіб його подання.

Нормативні вимоги Національного банку України щодо організації діяльності фінансових установ і збереження інформації підтверджують, що професійний кредитодавець має бути організаційно спроможним формувати, зберігати та відтворювати дані про укладення договору, рух коштів, зміну умов, повідомлення споживача та розрахунок заборгованості.

IV. Оцінка суду.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

Кваліфікація правовідносин.

Суд кваліфікує спір як спір про споживче кредитування. Із матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на відкриття банківського рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування платіжною карткою. Отже, йдеться не про разовий кредит із фіксованим графіком повернення, а про кредитну лінію за картковим рахунком.

Суд не кваліфікує ці правовідносини як мікрокредит, оскільки із поданих матеріалів не випливає, що кредит відповідав ознакам мікрокредиту у значенні спеціального закону.

Антиказуїстичний тест полягає в тому, що формула позивача про надання відповідачу можливості користуватися кредитним лімітом не замінює доказування конкретних юридичних фактів: індивідуальних умов, належного приєднання, фактичного руху кредитних коштів, погашень, періодів нарахування та розміру боргу.

Переддоговірне інформування.

Позивач подав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». У ньому зазначено загальні умови продукту, зокрема тип кредиту, строк кредитування 240 місяців, ліміт кредитної лінії до 500000 грн., процентну ставку 44,4 % річних, реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Однак паспорт споживчого кредиту не містить достатніх даних для висновку, що саме цей документ, саме в цій редакції, саме до підписання анкети-заяви був вручений або показаний відповідачу у спосіб, який дозволяє ідентифікувати одержувача.

Отже, переддоговірне інформування у частині персоналізованого доведення до відповідача повної вартості кредиту, строків, реальної річної процентної ставки, графіка та наслідків користування кредитною лінією - не доведено.

Оцінка кредитоспроможності.

Матеріали справи не містять доказів того, що банк до укладення договору оцінив кредитоспроможність відповідача, дослідив його доходи, витрати, фінансове становище або інші дані, які дозволяли встановити спроможність відповідача виконувати зобов`язання за кредитною лінією.

Отже, виконання вимог ст. 10 Закону України «Про споживче кредитування» - не доведено.

Індивідуальна оферта та істотні умови.

Анкета-заява містить загальне приєднання до Умов та Правил банківських послуг. Вона не містить повного індивідуального договору з усіма істотними умовами кредитної лінії, не містить самостійного поелементного опису ціни кредиту, порядку зміни ліміту, механізму нарахування процентів, порядку погашення, наслідків прострочення та повної вартості кредиту в індивідуальному вигляді.

Паспорт споживчого кредиту містить типові параметри програми, але не доводить, що саме такі умови стали індивідуально погодженими умовами відповідача.

Отже, індивідуальна оферта з усіма істотними умовами - не доведена.

Належний акцепт.

Анкета-заява містить графічний підпис від імені відповідача. Це підтверджує лише наявність зображення підпису на анкеті-заяві, але не доводить приєднання до конкретної редакції всіх Умов та Правил, тарифів і паспорта споживчого кредиту.

Подані Умови та Правила не містять підпису відповідача на відповідній редакції. У матеріалах немає службових записів банку про показ відповідачу конкретної редакції умов, немає даних про дату, час, номер редакції, контрольний цифровий відбиток даних, підтвердження прийняття саме цієї редакції та передання примірника договору.

Отже, належний акцепт конкретних умов кредитування - не доведено.

Контроль редакцій.

Позивач подав витяги з Умов та Правил і тарифів. Проте матеріали не дозволяють встановити, яка саме редакція цих документів діяла 04.07.2020 та яку саме редакцію банк показав відповідачу до приєднання.

Відсутність контролю редакцій є істотною, оскільки саме редакція умов визначає проценти, комісії, порядок зміни кредитного ліміту, порядок погашення, відповідальність та інші наслідки для споживача.

Ризик невизначеності редакцій несе кредитодавець.

Електронна модель доказування.

Позивач фактично посилається на модель банківського обслуговування, у якій умови розміщені на сайті банку, а клієнт приєднується до них шляхом підписання анкети-заяви та користування рахунком.

Разом із тим подані матеріали є сканованими або роздрукованими документами. Сам факт їх подання через електронний спосіб звернення до суду не робить їх первинними електронними доказами.

У матеріалах справи немає службових записів банку про показ умов відповідачу, немає підтвердження прийняття умов одноразовим ідентифікатором, немає журналів подій, немає даних про доставку повідомлень, немає фіксації редакції документів із датою, часом, номером редакції та контрольним цифровим відбитком даних.

Це впливає на доведеність акцепту, редакції умов, передання примірника договору та межі усвідомленої згоди відповідача.

Фактична видача кредиту та рух коштів.

Позивач подав виписки за рахунком і карткою, а також розрахунок заборгованості. Однак тіло кредиту у споживчій справі доводиться не підсумковою цифрою, а перевірюваними даними про кожне кредитне зарахування, кожне використання кредитного ліміту, кожне погашення та залишок після кожної операції.

Подані виписки не усувають ключової проблеми: суд не може відокремити кредитні кошти від власних коштів відповідача в такий спосіб, щоб перевірити фактичну видачу саме того тіла кредиту, яке позивач просить стягнути.

Розрахунок містить підсумкові суми, але не надає суду достатньої можливості перевірити кожну операцію як кредитну, кожне погашення, кожен період нарахування процентів і кінцевий залишок.

Отже, фактична видача заявленого до стягнення тіла кредиту в перевірюваному вигляді - не доведена.

Післяукладене інформування.

Матеріали справи не містять доказів того, що банк після укладення договору належно інформував відповідача про стан заборгованості, зміну кредитного ліміту, нарахування процентів, зміну умов, строки платежів та наслідки прострочення у порядку ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, післяукладене інформування - не доведено.

Прострочення та дострокова вимога.

Позивач посилається на наявність заборгованості станом на 21.07.2024. Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідача про прострочення та, за потреби, дотримання процедури дострокової вимоги у порядку ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, прострочення у заявленому розмірі та дотримання процедури дострокового пред`явлення вимоги - не доведено в обсязі, достатньому для задоволення позову.

Поелементний розрахунок.

Позивач просить стягнути 38514,7 грн., з яких 2168,37 грн. - заборгованість за кредитом, 17346,33 грн. - заборгованість за відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за штрафами.

Такий розрахунок не є достатнім поелементним розрахунком у розумінні споживчого кредитування. Він не дозволяє суду перевірити, за які саме періоди нараховані проценти, яка база нарахування застосована, як банк відокремив кредитні операції від інших операцій за рахунком, як врахував погашення та чи не включив до заявленої суми платежі, які не можуть бути стягнуті без доведення належного інформування і належного погодження умов.

Отже, поелементний розрахунок заборгованості - не доведено.

Межа усвідомленої згоди.

У споживчому кредитуванні межа усвідомленої згоди споживача є одночасно межею допустимого стягнення. Споживач може відповідати лише за той економічний ризик, який кредитодавець зробив видимим до приєднання.

Граничний ліміт «до 500000 грн.» або сам факт відкриття кредитної лінії не є згодою споживача на будь-який борг у будь-якому майбутньому розмірі.

Ризик стає видимим не тоді, коли його описали загальними словами, а тоді, коли його неможливо не побачити.

У цій справі позивач не довів, що відповідач до приєднання побачив і усвідомив саме ту редакцію умов, саме ту ціну кредиту, саме той механізм нарахувань і саме ті наслідки користування кредитним лімітом, на яких ґрунтується позов.

Отже, межа усвідомленої згоди відповідача не доведена в розмірі заявлених вимог.

Доводи позивача та їх оцінка.

Позивач доводить, що відповідач підписав анкету-заяву 04.07.2020. Суд оцінює цей довід так: анкета-заява підтверджує лише факт оформлення заяви із графічним підписом, але не доводить прийняття відповідачем конкретної редакції Умов та Правил, тарифів і повної вартості кредиту.

Позивач доводить, що Умови та Правила розміщені на сайті банку і разом із анкетою-заявою становлять договір. Суд оцінює цей довід так: саме по собі розміщення умов на сайті не доводить, що відповідач до приєднання отримав або побачив конкретну редакцію цих умов, а також не доводить передання йому примірника договору та додатків.

Позивач доводить, що відповідачу встановлено кредитний ліміт і видано платіжну картку. Суд оцінює цей довід так: встановлення ліміту та видача картки не замінюють доказування фактичного використання кредитних коштів, кожного кредитного зарахування, кожного погашення та кінцевого залишку боргу.

Позивач доводить, що відповідач має заборгованість станом на 21.07.2024. Суд оцінює цей довід так: підсумковий розрахунок без належної перевірності кожної операції, періоду та підстави нарахування не є достатнім доказом заявленої заборгованості.

Позивач доводить, що проценти становлять 44,4 % річних. Суд оцінює цей довід так: наявність такої ставки в документах банку не доводить, що саме ця ставка була належно доведена до відповідача до приєднання та стала частиною індивідуально погоджених умов.

Доводи відповідача та їх оцінка.

Відповідач відзиву та письмових пояснень не подав. Тому окремих доводів відповідача, які потребують оцінки, у справі немає.

Водночас процесуальна пасивність відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести кожну істотну обставину, на яку він посилається як на підставу позову.

Відповідь на відзив та її оцінка.

Відзив не подано. Відповідь на відзив у справі відсутня. Цей блок не застосовується.

Підсумок оцінки доказів та доводів позивача.

Суд оцінив подані позивачем докази у їх сукупності та дійшов висновку, що вони не утворюють цілісного, послідовного і перевірюваного ланцюга доказування споживчого кредитування. Надані анкета-заява, витяги з Умов та Правил, паспорт споживчого кредиту, довідки та виписки підтверджують лише загальний факт оформлення банківського продукту, однак не доводять належного переддоговірного інформування відповідача, оцінки його кредитоспроможності, індивідуалізації істотних умов кредиту, прийняття відповідачем конкретної редакції умов, передання йому примірника договору та додатків у передбачений законом спосіб, а також не містять перевірюваних даних про фактичну видачу кредитних коштів і поелементний розрахунок заборгованості. Посилання позивача на розміщення умов на сайті та на можливість користування кредитним лімітом не замінюють доказування юридично значущих фактів, а подання сканованих або роздрукованих матеріалів без первинних електронних даних не дозволяє встановити належність, достовірність і повноту відомостей про укладення договору, рух коштів і нарахування. За таких умов суд дійшов висновку, що доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, а ризик недоведеності заявлених вимог несе саме позивач як професійний кредитодавець.

V. Висновки.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні "публічний порядок" означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою "наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань", а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами повний ланцюг споживчого кредитування як цілісний юридичний процес, суд не має підстав вважати доведеним його результат у вигляді заявленої до стягнення заборгованості.

Банк подав анкету-заяву, паспорт споживчого кредиту, витяги з умов і тарифів, довідки, виписки та розрахунок. Проте ці документи не доводять у сукупності, що відповідач до приєднання отримав повну, персоналізовану і зрозумілу інформацію про кредит, що банк оцінив його кредитоспроможність, що відповідач прийняв конкретну редакцію умов і тарифів, що банк передав йому примірник договору та додатків у спосіб, який дозволяє ідентифікувати одержувача, що банк належно інформував відповідача після укладення договору, а також що заявлений розрахунок боргу можна перевірити по кожній операції.

Суд не має підстав стягувати проценти, комісії або інші прибуткові нарахування, оскільки позивач не довів усвідомлену згоду відповідача на відповідну ціну кредиту і не надав перевірюваного поелементного розрахунку.

Суд також не має підстав стягувати навіть тіло кредиту, оскільки подані матеріали не дозволяють встановити перевірюваний залишок саме кредитних коштів без змішування з іншими операціями за рахунком.

Відмова у позові з підстав недоведеності заявлених вимог не позбавляє позивача права звернутися з іншими вимогами за інший період, з іншим предметом або іншими підставами, якщо такі вимоги ґрунтуватимуться на належних і допустимих доказах та не порушуватимуть принцип остаточності судового рішення.

VI. Судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову повністю, судовий збір, сплачений позивачем, залишається за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 100, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279 ЦПК України, ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. 2, 8, 9, 10, 11, абз. 2, 3 ч. 1 ст. 13, ч. 4 ст. 16, ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 415 Угоди про асоціацію Україна - ЄС, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі розмірі 38514,7 грн. яка складається з: 21168,37 грн. заборгованості за кредитом, 17346,33 грн. заборгованості за відсотками- відмовити.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», скорочена назва - АТ «А-Банк», адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080, рахунок № НОМЕР_1 , МФО № 307770, електронна пошта: 14360080@mail.gov.ua

.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1

Суддя: І.Е. Бондаренко