Рішення № 137186287, 01.06.2026, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/17945/24

Провадження №2/592/635/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючої судді Титаренко В.В.,

за участю секретаря судового засідання Каплін А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сивенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про стягнення середньої заробітної плати,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» (далі - відповідач) та просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість із сплати середнього заробітку у розмірі 219375 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.22 по справі № 592/4480/22 визнано незаконним та скасовано наказ № 91-Л від 18.04.22 КПСОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору із ОСОБА_1 ». Зазначене судове рішення залишено у силі постановою Сумського апеляційного суду від 31.01.23. Крім того постановою Сумського апеляційного суду від 25.04.24 по справі № 592/9686/22 стягнуто на його користь середній заробіток за період з 19.04.2022 по 31.01.2023 у розмірі 139050 грн 00 коп. Цим же рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що в силу вимог ст. 236 КЗпП України позивач має право на стягнення середнього заробітку, починаючи із 01 лютого 2023 року у зв?язку із не допуском до виконання посадових обов?язків. Наказом від 30.04.24 № 21-Л його було звільнено з посади головного юрисконсульта КПСОР «Паливокомуненерго» у відповідності до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Зазначає, що станом на момент подання цього позову роботодавцем не проведено розрахунків із працівником за період з 01.02.23 по 30.04.24. Оскільки, починаючи з 01.02.2023 і до моменту звільнення 30.04.2024 між сторонами продовжували існувати трудові правовідносини, роботодавець зобов`язаний сплачувати на його користь заробітну плату. Однак, враховуючи фактичне недопущення його до роботи, то вважає що на його користь повинно бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи, що у зазначений період було 325 робочих днів, то роботодавець зобов`язаний сплатити на його користь 219375 грн. середнього заробітку, що не було зроблено у день звільнення.

Від представника відповідача надійшла заява, в якій зазначає, що проти задоволення позовних вимог заперечують, адже ОСОБА_1 прийшов на роботу 24.11.2022, однак відмовився підписатися в наказі № 132/к/тр від 22.11.2022 про ознайомлення з ним, про що було складено відповідний акт. Цього ж дня позивачу було вручено наказ № 133/л від 24.11.2024 про зміну істотних умов праці, в якому встановлювався графік роботи ОСОБА_1 , однак підписатися в наказі про ознайомлення з ним позивач теж відмовився, про що складено акт. Після 24.11.2022 позивач не з`явився на роботі. Тому вважають, що позивач був допущений до роботи, натомість останній не виходив на роботу та про причини своєї неявки не повідомляв підприємство, а тому відсутні підстави для стягнення на його користь середньої заробітної плати за мовби не виконання рішення суду та не допуск позивача до роботи.

У судовому засіданні позивач свою позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у письмовій заяві.

Ухвалою від 22 січня 2026 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні, з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» з 30.04.2024, згідно з п. 1 ст. 36 КЗ пП України, за угодою сторін, що підтверджується копією наказу № 21-Л від 30.04.2024 (а.с. 3, 11).

З розрахунку заборгованості із виплати середнього заробітку, складеного ОСОБА_1 за період з 01.02.2023 по 30.04.2024 було 325 робочих днів, розмір середньоденної заробітної плати становить 675 грн, усього 219375 грн (а.с. 5).

Відповідно до постанови Сумського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 592/9686/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про стягнення заробітної плати, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2022 до 31.01.2023 в сумі 139050 грн з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 6-9).

Згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 за період з липня 2022 року по січень 2024 року суми нарахованих доходів відсутні (а.с. 10).

Рішенням Ковпаквського районного суду м. Суми від 22.10.2024 у справі № 592/8615/24 позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, інфляційних збитків, 3 % річних, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди; зобов`язано Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» видати ОСОБА_1 письмове повідомлення про щомісячні за період з 19.04.2022 до 30.04.2024 включно нараховані та виплачені суми при звільненні із відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень; зобов`язано Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» подати до відповідного управління Пенсійного Фонду України відомості про утримання із заробітної плати ОСОБА_1 зборів та необхідних платежів за період з 01.02.2023 до 30.04.2024 включно (а.с. 20-26, 71-77).

Відповідно до Акту про відмову від ознайомлення з наказом № 133/л від 24.11.2022 про зміну істотних умов праці від 24.11.2022, 24.11.2022 об 11:00 в офісному приміщенні підприємства (м. Суми, вул. Шишкарівська, 9, перший поверх, ліворуч) головний юрисконсульт підприємства Руденко О.М., у свій перший робочий день після скасування призупинення трудового договору, відмовився від ознайомлення з наказом № 133/л від 24.11.2022 про зміну істотних умов праці з 25.11.2022 (а.с. 90).

Згідно з Актом про відмову від ознайомлення з наказом № 132/к/тр від 22.11.2022 про скасування наказу № 58/кт/ч від 18.04.2022 про призупинення трудового договору від 24.11.2022, 24.11.2022 о 10:30 в офісному приміщенні підприємства (м. Суми, вул. Шишкарівська, 9, перший поверх, ліворуч) головний юрисконсульт підприємства Руденко О.М., у свій перший робочий день після скасування призупинення трудового договору, відмовився від ознайомлення з наказом № 132/к/тр від 22.11.2022 про скасування наказу № 58/кт/ч від 18.04.2022 про призупинення трудового договору та необхідності приступити до роботи (а.с. 91).

Також представник відповідача надав копію листа в.о. директора КП СОР «Паливокомуненерго» на ім`я ОСОБА_1 № 209.1 від 29.11.2022, в якому просять повідомити останнього про причини відсутності на робочому місці 24.11.2022 у період з 11:30 до кінця робочого дня та 28 листопада 2022 року (а.с. 92).

Відповідно до наказу від 24.11.2022 № 133/л про зміну істотних умов праці головного юрисконсульта Руденка О.М., встановлено для головного юрисконсульта Руденко О.М. з 25 листопада 2022 р. неповний робочий час (неповний робочий день з неповним робочим тижнем) один день на тиждень тривалістю 1 час в день з наступним графіком роботи: початок - 9:00, закінчення - 10:00 у понеділок (а.с. 93).

Зазначений наказ 24.11.2022 було направлено поштою з описом вкладення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 94).

З табелю обліку використання робочого часу за період лютий 2023 року по квітень 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній у КП СОР «Паливокомуненерго», умовні позначення інші причини неявок (а.с. 95-102).

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Ст. 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Що також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18).

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Ст. 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

У порушення вимог ч. 8 ст. 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, КП СОР «Паливокомуненерго» рішення Ковпаківського районного суду від 30.09.2022, яким визнано незаконним та скасовано наказ КП від 18.04.2022 про призупинення трудового договору, набрало законної сили 31.01.2023, не виконало, у період з 01.02.2023 до моменту звільнення ОСОБА_1 , а саме до 30.04.2024, останній не перебував на робочому місці, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу за вказаний період.

Доказів допущення ОСОБА_2 до роботи після 31.01.2023 (дата набрання законної сили рішенням суду від 30.09.2022) відповідач не надав. Видання наказу №133/л про зміну істотних умов праці з 25.11.2022 та направлення його позивачу суд не бере до уваги, оскільки зазначені дії відповідача не свідчать про належне виконання роботодавцем рішення Ковпаківського районного суду від 30.09.2022, яке набрало законної сили 31.01.2023.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, аналізуючи положення ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», виклав правовий висновок, відповідно до якого виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, постанові від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18.

За нормами ст. 236 КЗпП України в разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18), за змістом норм ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неможливості працевлаштування.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

У справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 Верховний Суд зробив такі правові висновки: вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 5 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд установив, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення Ковпаківського районного суду від 30.09.2022, яким визнано незаконним та скасовано наказ КП від 18.04.2022 про призупинення трудового договору, та яке набрало законної сили 31.01.2023, що відповідно до ст. 236 КЗпП України є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Як вбачається з постанови Сумського апеляційного суду від 25.04.2024, з КП СОР «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2022 (наступний день після видання наказу №91-Л «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 ») по 31.01.2023 (день набрання законної сили рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.04.2022 про скасування цього наказу).

За таких обставин, при встановленні періоду затримки виконання рішення, суд приходить висновку, що його необхідно рахувати від наступного дня після набрання законної сили рішенням суду, яким визнано незаконним та скасовано наказ КП від 18.04.2022 про призупинення трудового договору, тобто з 01.02.2023, до дати видання наказу про звільнення позивача з угодою сторін 30.04.2024.

Отже, період затримки виконання рішення з 01.02.2023 по 30.04.2024 та становить 325 робочих днів.

У постанові Сумського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 25.04.2024, суд установив, що розмір середньоденної заробітної плат позивача, ОСОБА_1 , становить 675 грн 00 коп.

Відтак, з огляду на розмір середньоденної заробітної плати позивача, що становить 675 грн 00 коп., та кількість робочих днів у період з 01.02.2023 по 30.04.2024 325 робочих днів, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду становить 219375 грн 00 коп., з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов?язкових платежів.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 , на користь якого ухвало рішення суду, звільнений від сплати судового збору, то з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263- 265, 268, 352 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 219375 грн 00 коп. з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення в разі оголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливокомуненерго», місцезнаходження: м. Суми, вул. Гетьмана Мазепи, 2, ЄДРПОУ 38522721.

Дата складання повного судового рішення 08.06.2026.

Суддя Вікторія ТИТАРЕНКО