Рішення № 137185079, 29.05.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 29.05.2026

Справа № 334/184/26

Провадження № 2/334/1280/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Новікової Н.В.,

за участю секретаря Сухової С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №334/184/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат та витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що 28.03.2017 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки на відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 75 000 грн. Процентна ставка 36% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

АТ "Альфа-Банк" прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії, тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами, що діяли на час його підписання.

20.09.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС" укладений договір факторингу, у відповідності до умов якого АТ «Альфа-Банк» передає (відступає) ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЛІТ ФІНАНС» приймає належні АТ «Альфа-Банк» права вимоги до боржників.

Станом на 20.09.2021 року загальна сума заборгованості становить 35912,17 грн. Відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення наданих йому кредитних коштів, що й стало підставою звернення до суду.

Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.

14.01.2026 ухвалою судді відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.

06.03.2026 року від представника відповідача - адвоката Огійченко Є.В. надійшов відзив на позов, відповідно до якого зазначено, що на підтвердження підстав позову та заявлених вимог позивач посилається, та додає до матеріалів справи копії таких документів: оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії; анкету-заяву про акцепт; копію паспорта відповідача; договір факторингу; витяг із додатку до договору факторингу (реєстру боржників); акт прийому-передачі реєстру боржників; платіжне доручення на підтвердження оплати за договором факторингу; виписку по рахунку відповідача; розрахунок заборгованості. На підтвердження заявлених судових витрат на правничу допомогу позивач додає: договір про надання юридичну послуг №03-07/24 від 03.07.2024 року, акт приймання-передачі виконаних робіт, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцію про сплату юридичних послуг, а також виписку з ЄДР щодо позивача та копію позовної заяви з додатками для інших учасників справи.

Відповідач із позовними вимогами не погоджується частково, вважає їх недоведеними в частині розміру, з огляду на таке.

Суду подано пакет документів, посилання на анкету/заяву, загальні умови/тарифи", виписку за рахунком та розрахунок заборгованості, а також документи щодо відступлення права вимоги. Водночас саме по собі посилання на існування кредитних відносин та додавання одностороннього розрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести як факт укладення договору з погодженням істотних умов, так і правильність суми, що заявляється до стягнення, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц прямо виходила з того, що витяги з "Тарифів" та "Умов і правил" (у тому числі розміщені на сайті) не можуть вважатися частиною договору, якщо вони не містять підпису позичальника та/або позичальник їх не визнає, а отже не доведено домовленості сторін щодо нарахувань (проценти, пеня, штрафи тощо).

Зі змісту матеріалів вбачається, що у структурі заявленої заборгованості позивач фактично об`єднує різні за своєю природою складові: можливе «тіло» (фактичне користування коштами) та нарахування/списання у вигляді процентів, комісій, платних сервісів, можливих "страхових пакетів", розрахунково-касового обслуговування, SMS-інформування тощо. При цьому у позові відсутнє належне обґрунтування того, що кожна з таких складових прямо передбачена договором та погоджена відповідачем, а також відсутні зрозумілі формули, періоди, ставка й механізм, за яким позивач виводить фінальну суму.

У подібних правовідносинах ключовим є питання: чи доведено, що саме ті "Умови та Правила/Тарифи", на які посилається кредитор (або його правонаступник), становили частину договору та були прийняті (акцептовані) позичальником. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц сформулювала правовий висновок, відповідно до якого банк (кредитодавець) зобов`язаний довести, що конкретні умови кредитування (у тому числі щодо процентів, санкцій та платежів) були доведені до відома позичальника та погоджені ним, а не існували як односторонні типові правила кредитора. Відсутність належних доказів такого погодження виключає можливість стягнення нарахувань, штрафи санкцій та інших платежів, які ґрунтуються на непідтверджених "умовах/тарифах".

Водночас, коли позивач посилається на "виписку", то саме вона має бути подана як доказ руху коштів і здійснених операцій: Верховний Суд виходить з того, що виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, формуються на підставі первинних документів і призначені, зокрема, для надання клієнту як підтвердження виконаних операцій; однак навіть за наявності виписки позивач зобов`язаний показати суду юридичну підставу кожного виду нарахувань (проценти/комісії/платні сервіси) саме як погоджених умов договору. З наданої виписки (руху коштів) вбачається, що у відносинах сторін фактично відображено не лише операції користування коштами, а й значний масив банківських нарахувань/сервісних платежів, які позивач включає до структури боргу. Так, за випискою зафіксовано надходження (поповнення) на загальну суму 87 160,03 грн., а також додаткові зарахування у вигляді cash back 49,91 грн. та відсотків на залишок 0,95 грн.

Водночас, як "відсотки (списання)" у виписці відображено списання на загальну суму 24 800,08 грн., з яких: відсотки за кредитом (покупки) 16 124,67 грн.; відсотки за кредитом (готівка) 8 339,37 грн.; відсотки (овердрафт) 323,84 грн.;відсотки (прострочення) 12,20 грн.

Окрім процентів, як "комісії та обслуговування" у виписці відображено списання на загальну суму 5 829,30 грн., у тому числі: РКО 3 120,00 грн., страхова комісія 1 043,70 грн.; комісія за надання кредиту/розстрочка 1 166,60 грн.; комісія за поповнення (банкомат) 150,00 грн.; SMS-інформування - 270,00 грн.; комісія за переказ (card2card) 20,00 грн.; комісія за зняття готівки 40,00 грн.

Також окремо у виписці відображено платежі за розстрочкою, а саме: "погашення щомісячного платежу (розстрочка)" 21 243, 40 грн.; "погашення процентів (розстрочка)" 1,07 грн.

Крім того, у розділі "інше (операції витрат)" відображено безпосередні витратні операції відповідача: покупки (merchant) 1 826,14 грн.; зняття готівки (ATM) 1 000,00 грн.; перекази card2card (вихідні) 111,05 грн.; а також "штрафи та податки": штрафи 700,00 грн.; ПДФО 0,21 грн., військовий збір 0,02 грн.

За таких обставин виписка підтверджує, що значна частина сум, які позивач фактично включає у заявлену заборгованість, є не основним боргом, а відсотками, комісіями та сервісними платежами, що вимагають доведення їх договірної природи та погодження відповідачем.

Слід врахувати, що платежі за послуги, які споживач фактично не замовляв і які кредитором не доведені як погоджені, не можуть покладатися на позичальника лише через їх технічне списання у виписці. Такий підхід узгоджується з висновком Об`єднаної палати КЦС ВС у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, де зазначено, що з міркувань справедливості та добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц, кредитор зобов`язаний довести, що конкретні умови кредитування (включно з процентами, комісіями, штрафами та іншими платежами) були доведені до відома позичальника і погоджені ним як складова договору, а не існували як односторонні "тарифи/умови". За відсутності такого доказування не може бути визнано доведеними та не підлягають стягненню як складові боргу в розмірі 31329,61 грн.: - усі "проценти (списання)" 24 800,08 грн. (у т.ч. відсотки за покупки 16 124,67 грн., за готівку 8 339,37 грн., овердрафт 323,84 грн., прострочення 12,20 грн.); - усі "комісії та обслуговування" 5 829,30 грн. (РКО 3 120,00 грн.; страхова 1 043,70 грн.; комісія за надання кредиту/розстрочка 1 166,60 грн.; комісії за поповнення/переказ/зняття та SMS); - штрафи - 700 грн., як санкційні нарахування, які так само потребують чіткої договірної підстави і розрахунку; - «податкові» утримання (ПДФО 00,21 грн., військовий збір 0,02 грн.) як похідні списання, які не є ані тілом кредиту, ані доведеними умовами кредитування.

Разом з тим, виписка підтверджує, що відповідачем фактично здійснювалися платежі/списання на користь кредитора, які банк відносив на проценти, комісії та обслуговування. У такому разі відповідач просить суд виходити з того, що, фактично списані суми процентів і комісій мають бути зараховані насамперед у погашення основної суми боргу (тіла кредиту), оскільки відсутність належно доведеного договору з погодженими тарифами/умовами не може погіршувати становище відповідача та призводити до ситуації, коли значні суми фактичних списань (проценти 24 800,08 грн. та комісії/обслуговування 5 829,30 грн.) не зменшують основну заборгованість, а враховуються як самостійні "надбудови" без належної договірної бази.

З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц (про обов`язок кредитодавця довести погодження Умов/Тарифів саме позичальником і неможливість стягнення платежів, що ґрунтуються на непідтверджених правилах), усі перелічені вище "надбудови" (проценти, комісії, сервісні платежі, страхові пакети, SMS, РKO тощо) це можуть вважатися доведеними складовими боргу, якщо позивач не надав суду належних доказів того, що: - ці платежі прямо передбачені договором у відповідній редакції; - відповідач їх прийняв (акцептував), - визначено ставку/формулу/період нарахування і базу, від якої вони рахуються, - надано прозорий розрахунок із відокремленням "тіла" від нарахувань.

За таких обставин, без доведеного кредитного договору з погодженими умовами, не підлягають врахуванню як належно підтверджені до стягнення: 1.будь-які суми, які у русі коштів позначені як "списання процентів"; 2.будь-які щомісячні/регулярні списання типу РKO/обслуговування картки; 3.списання типу "страховий пакет/фінансові ризики"; 4. списання SMS-інформування; 5. списання комісій за "програмою розстрочки" та інші комісійні платежі, які не є власне отриманням кредитних коштів.

Разом з тим, з руху коштів убачається здійснення відповідачем платежів користь кредитора, які відображені як оплата або як списані банком проценти комісії.

У такому випадку відповідач просить суд виходити з того, що будь-які фактично списані/сплачені суми, які банк відносив на проценти/комісії/ обслуговування, мають бути зараховані насамперед у рахунок погашення основної суми боргу (тіла кредиту) як реально здійснені платежі, оскільки інше призводить до ситуації, коли відповідач фактично сплатив кошти, але вони не зменшують основний борг, а "розчиняються" у недоведених нарахуваннях.

За наведених обставин позовні вимоги в частині стягнення процентів, комісій та будь-яких додаткових платежів не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки позивач не довів ані підстав їх виникнення, ані погодження відповідачам, ані правильність та прозорість розрахунку.

Окремої оцінки потребує й факт відступлення права вимоги. Наявність договору факторингу як такого не є підтвердженням ні самого розміру боргу, ні правильності його структури. Позивач, як правонаступник, набуває лише те право, яке реально існувало у первісного кредитора, і в тому обсязі, у якому воно було належно підтверджене. Відступлення права вимоги не "легалізує" недоведені нарахування, не замінює первинні документи та не звільняє від обов`язку доведення.

Крім того, з наданих виписок/переліків операцій вбачається, що первісний кредитор здійснював списання платежів, які позивач фактично відносить до боргу як "відсотки - витрати". За змістом таких операцій це не є видача кредитних коштів, а є односторонні утримання/нарахування. У разі якщо позивач стверджує, що такі суми "увійшли у борг" через механізм списань, то ці платежі вже вплинули на баланс заборгованості, а отже не можуть бути стягнуті повторно як окремий самостійний блок без доведення їх договірної природи та правомірності.

З огляду на засади змагальності та розподілу обов`язку доказування; встановлені ЦПК України, саме позивач має надати суду належні й допустимі-докази: факту укладення договору з погодженням умов, чинної на відповідний період редакції тарифів, підтвердження їх прийняття відповідачем, а також детального розрахунку з розмежуванням тіла кредиту та нарахувань, із зазначенням ставок і періодів. За відсутності такого доказування позов підлягає відмові.

Позивач заявив до стягнення 35 912,17 грн. як "заборгованість" єдиною сумою, не розкривши її структуру та методику обчислення: що саме є тілом кредиту, що процентами, що комісіями/платними послугами/штрафними санкціями, за який період і з якої бази нарахування. Такий спосіб формулювання вимог є процесуально дефектним, оскільки не дозволяє суду перевірити правильність розрахунку, а відповідачу реалізувати право на заперечення щодо конкретних складових боргу.

Окремо звертає увагу, що подання "розрахунку боргу", сформованого позивачем на власний розсуд, без підтвердження первинними документами, Верховний Суд оцінює критично. Так, у постанові КЦС ВС від 12.02.2025 у справі №679/1103/23 зафіксовано доводи сторони захисту щодо необґрунтованості розрахунку, який не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, а також щодо нарахування відсотків всупереч умовам договору та ст. 19 Закону України "Про споживчий кредит" (зокрема, без урахування фактично, сплачених сум).

Таким чином, з наданої виписці руху коштів обсяг недоведених нарахувань становить 31 329,61, а отже максимальна сума, яка може обговорюватися як боргова сума яка підлягає стягненню = 4582,56 грн. ( 35912,17 - 31329,61 грн.). Відповідач визнає позовні вимоги саме в такому розмірі.

Щодо судових витрат відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.

Просить позовні вимоги задовольнити частково, а саме в розмірі 4582,56 грн., в іншій частині відмовити за необґрунтованістю. Застосувати пропорційно розподіл судового збору відповідно до частки задоволених позовних вимог. Витрати на правничу допомогу позивача в заявленому розмірі 9 200,00 грн. додатково зменшити до розумного розміру, а вже після цього розподілити пропорційно виходячи з фактично задоволеної частини позову.

16.03.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог закону. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п.57 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75, інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в реєстрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Пунктом 62 Положення №75 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

В силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову4 звітність» виписка є первинним документом, який підтверджує розмір та наявність заборгованості про що наголосив Верховний суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц.

Таким чином надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розмірі вищевказаних вимог законодавства (просить суд надати оцінку даним випискам, які складені програмним забезпеченням АТ «Альфа Банк).

Якщо порахувати сумарно суму виданих з рахунку коштів і суму коштів, які надійшли на рахунок, то ця сума буде повністю корелюватись із розрахунком заборгованості (з самого початку грошові кошти, що знаходились на рахунку, були кредитними, а не відповідача (овердрафт).

Отже, підсумовуючи вищевикладене заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів.

Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

23.03.2026 представником відповідача - адвокатом Огійченко Є.В. подано заперечення на відповідь на відзив, наступного змісту.

У відповіді на відзив позивач основну увагу приділяє доводам щодо існування кредитних правовідносин та підтвердження руху коштів по рахунку, водночас не надаючи належного спростування заперечень відповідача щодо складу і розміру заявленої до стягнення суми.

Предметом спору у цій справі є не лише сам факт існування кредитних правовідносин, а насамперед правомірність, склад і розмір заявленої до стягнення заборгованості у сумі 35 912,17 грн.

Саме на позивача, відповідно до загальних засад цивільного процесу та правил розподілу обов`язку доказування, покладений обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто не лише факт укладення договору та відкриття рахунку, а й належність кожної окремої складової боргу до умов договору, погоджених сторонами, а також правильність її розрахунку за конкретний період.

Натомість у відповіді на відзив позивач не спростував доводів відповідача щодо відсутності належного покомпонентного розрахунку боргу, відсутності належних доказів погодження відповідачем усіх заявлених до стягнення платежів, відсутності чіткої договірної та розрахункової підстави для включення до боргу процентів, комісій, страхових, штрафних та сервісних списань.

Фактично позивач повторно виклав первинну позовну позицію, не усунувши тих її недоліків, на які прямо вказано у відзиві.

Щодо доводів позивача про належне укладення кредитного договору.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що між сторонами нібито належним чином укладено кредитний договір шляхом акцепту оферти, оскільки в оферті містилися істотні умови, а кредитні кошти були видані, що підтверджується випискою.

Водночас відповідач звертає увагу суду на те, що навіть за умови існування між сторонами кредитних правовідносин це саме по собі не доводить автоматично весь заявлений розмір заборгованості.

Наявність оферти, відкритого рахунку та руху коштів по ньому не звільняє позивача від обов`язку довести: - які саме умови щодо процентів, комісій, штрафів та інших платежів були погоджені відповідачем; - яка редакція умов і тарифів діяла на момент виникнення відповідних нарахувань; яким саме чином кожна спірна сума була обчислена; - за який конкретно період такі нарахування здійснювалися; - яка частина позовної суми є тілом кредиту, яка - процентами, яка - комісіями, а яка - штрафними чи сервісними списаннями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц виходила з того, що у договорах приєднання банк повинен довести, що саме ті умови, на які він посилається, були доведені до відома споживача і саме з ними останній погодився; сам по собі факт підписання анкети або заяви не підміняє доказування змісту погоджених умов.

Аналогічний за суттю підхід простежується у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20, де наголошено на необхідності доведення саме тих умов кредитування, які кредитор покладає в основу свого розрахунку.

Отже, відповідь на відзив у цій частині не спростовує головного: сам факт існування кредитних правовідносин не тотожний доведеності всіх заявлених до стягнення нарахувань.

Щодо посилань позивача на виписку по рахунку як на достатній доказ усієї суми боргу.

Основний зміст відповіді на відзив зводиться до того, що надані виписки по рахунку, на думку позивача, є належним і достатнім доказом не лише руху коштів, а й повного розміру заборгованості.

Такий висновок не відповідає предмету спору у цій справі.

Відповідач не заперечував, що банківська виписка може бути доказом руху коштів за рахунком та в певних випадках - доказом частини обставин щодо виконання кредитного договору. Однак виписка не є самодостатнім доказом правомірності кожного виду списань лише тому, що такі списання технічно відображені у внутрішньому банківському обліку.

Виписка може показувати, що банк здійснював певні нарахування або списання, однак сама по собі не доводить: що відповідне нарахування передбачене погодженими сторонами умовами; що воно здійснене у передбаченому договором розмірі; що відповідна послуга була реально замовлена відповідачем; що такий платіж узагалі міг бути включений до складу кредитної заборгованості як складова позовної вимоги.

Верховний Суд дійсно виходив із того, що виписки з особових рахунків можуть бути належними доказами виконаних банком операцій та руху коштів. Разом із тим судова практика не зводить це питання до автоматизму. Навпаки, Верховний Суд окремо звертав увагу, що належність виписок як доказів не скасовує необхідності перевірки повноти та змісту таких документів і не усуває потреби встановити, які саме суми і на яких підставах включені до боргу. Це випливає і з тих правових позицій, на які сам позивач послався у відповіді на відзив.

Отже, саме по собі посилання на виписку не спростовує довід відповідача про те, що у складі позовної суми містяться платежі різної правової природи, які потребують окремого доказування.

Щодо фактичної структури заявленої до стягнення суми.

У відзиві відповідача вже було наведено детальний аналіз змісту банківської виписки, з якого вбачається, що значна частина суми, яку позивач фактично включає до позову, складається не з чистого тіла кредиту, а з нарахованих банком процентів, комісій, страхових, штрафів та інших сервісних списань.

Зокрема, у виписці відображені: проценти (списання) - 24 800,08 грн.; комісії та обслуговування - 5 829,30 грн.; штрафи - 700,00 грн.; ПДФО - 0,21 грн.; військовий збір -0,02 грн. Разом - 31 329,61 грн., що становить значну частину заявленої до стягнення суми.

Ці доводи у відповіді на відзив не спростовані.

Позивач не надав суду деталізованого розрахунку 35 912,17 грн., розмежування між тілом кредиту та всіма іншими нарахуваннями, пояснення, чому саме кожен із перелічених видів списань підлягає стягненню, обґрунтування того, що такі платежі передбачені договором у погодженій сторонами редакції, розрахунку процентів із зазначенням бази, періоду, процентної ставки, формули та дати виникнення прострочення, розрахунку комісій із посиланням на конкретні умови та тарифи, прийняті відповідачем, доказів замовлення та надання платних додаткових послуг, зокрема SMS-інформування, страхових чи інших сервісів, окремого розрахунку штрафних санкцій та правової підстави їх застосування.

Щодо недоведеності процентів, комісій, страхових та сервісних платежів.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що комісії за кредитом підлягають стягненню лише тоді, коли кредитор чітко довів їхню договірну й законну підставу, а також конкретний зміст послуг, за які така комісія стягується. Так, Об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц відмовила у стягненні комісії, виходячи з відсутності належної правової підстави для такого платежу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 зазначила, що умова про платність інформації щодо стану кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно один раз на місяць, є нікчемною. Об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21 наголосила: якщо банк не визначив і не довів перелік додаткових чи супутніх послуг, за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, така умова не може вважатися належною підставою для стягнення. Отже, саме по собі включення комісії до виписки чи розрахунку боргу не доводить її правомірності.

Позивач не спростував, що до складу позовної суми включені - зокрема проценти за покупки, проценти за готівкові операції, проценти за овердрафт, проценти за прострочення, РКО, страхова комісія, комісія за надання кредиту/розстрочка, комісія за поповнення, переказ, зняття готівки, SMS-інформування, штрафи, податкові утримання, похідні від банківських списань.

Разом із тим, позивач не довів: - що всі ці платежі прямо передбачені письмово погодженими сторонами умовами договору; - що відповідач був ознайомлений саме з тією редакцією умов і тарифів, на які фактично спирається позивач; - що такі платежі є частиною кредитного зобов`язання, а не окремими внутрішніми списаннями банку; - що додаткові послуги, пов`язані з обслуговуванням, страхуванням чи інформуванням, були замовлені відповідачем та фактично надані.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що включені ним до позовної суми комісії, сервісні та інші аналогічні платежі відповідають погодженим сторонами умовам договору, мають законну підставу та відображають фактично надані відповідачу послуги.

Щодо штрафів та інших санкційних нарахувань.

Наявність у виписці запису про штраф у розмірі 700,00 грн. не є достатньою підставою для його стягнення. Для цього позивач повинен був довести договірну підставу застосування відповідної санкції, момент виникнення права на її нарахування, порядок обчислення, період нарахування та відсутність дублювання з іншими видами платежів.

Належного окремого аналізу підстав та розрахунку штрафних сум відповідь на відзив не містить.

Щодо відступлення права вимоги.

Відповідач і надалі наполягає, що сам факт відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» не легалізує недоведені нарахування та не замінює первинні документи.

Новий кредитор набуває права лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги. Тому саме по собі посилання на факторинг або заміну кредитора не усуває необхідності довести дійсний склад боргу, законність кожної складової, порядок її обчислення, наявність у первісного кредитора права на відповідне нарахування.

Зі змісту відповіді на відзив, можна дійти висновку, що позивач фактично не спростував такі ключові обставини: - позовна сума не розкрита покомпонентно; - більша її частина складається з процентів, комісій, штрафів і сервісних платежів; - належних доказів погодження всіх цих платежів відповідачем не надано; - повного і прозорого розрахунку із зазначенням ставок, бази, періодів і формули не подано; - відповідь на відзив не містить окремого правового обґрунтування для кожної спірної категорії нарахувань; - посилання на виписку підтверджує рух коштів, але не усуває спір щодо правової природи та допустимості включення цих сум до боргу.

Саме позивач обрав спосіб обґрунтування позову і саме позивач визначив до стягнення суму 35 912,17 грн. Отже, негативні процесуальні наслідки неналежного розкриття структури цієї суми, відсутності деталізованого розрахунку та недоведення правової природи окремих нарахувань не можуть бути перекладені на відповідача або усунуті за рахунок суду.

З урахуванням наведеного та з урахуванням здійсненого відповідачем аналізу виписки і розмежування сум, належно доведеною може вважатися лише сума 4 582,56 грн., тоді як решта заявленої до стягнення суми складається з недоведених або неналежно обґрунтованих платежів.

Просить врахувати, що доводи, викладені позивачем у відповіді на відзив, не спростовують по суті заперечень відповідача щодо недоведеності складу та розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково, а саме в розмірі 4582,56 грн.

Застосувати пропорційний розподіл судового збору та інших судових витрат відповідно до частки задоволених позовних вимог.

Витрати на правничу допомогу позивача додатково зменшити до розумного розміру, а вже після цього - розподілити пропорційно, виходячи з фактично задоволеної частини позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовну заяву підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, при розгляді справи врахувати доводи на правову позицію сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.03.2017 між ПАТ «Альфа Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до умов Угоди банк відкриває клієнту рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня та випускає міжнародну платіжну картку MC GOLD строком дії 2 роки з моменту її випуску (п.2 Угоди).

Ліміт відновлюваної кредитної лінії встановити у розмірі 75 000 грн. (п.3.1 Угоди).

Сума кредиту, що є доступною на момент укладення Угоди складає 75 000 грн. (п.3.1.1 Угоди).

Процентна ставка за користування коштами відновлюваної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою складає 36% річних (п.3.2 Угоди).

Розмір обов`язкового мінімального платежу встановлено у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за відновлюваною кредитною лінією, при цьому розмір обов`язкового мінімального платежу не може бути меншим за 50 грн. дата сплати обов`язкового мінімального платежу до останнього операційного дня платіжного періоду, який починається з дня наступного за останнім днем попереднього розрахункового періоду і закінчується на 25 день з моменту закінчення попереднього розрахункового періоду (п.3.3 Угоди).

Відповідно до п.8 Угоди клієнт підписанням цієї Угоди підтверджує, що попередньо ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі з вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які їй роз`ясненні, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими вона цілком згодна, клієнт ознайомлений з умовами договору, що затверджений розпорядженням банку, та усіма змінами та доповненнями, зокрема його положеннями, що регулюють порядок та умови оформлення «Максимум», які оприлюднені на Інтернет-сторінці банку, та які їй роз`яснені, зрозумілі та з якими вона цілком згодний.

З виписки по рахунку з кредитної картки World Debit Mastercard за період з 28.03.2017 по 20.09.2021 вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами, зокрема неодноразово поповнював кредитну картку, погашав заборгованість, робив перекази з картки на картку, робив покупки.

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №3, відповідно до умов якого «ФК «Еліт Фінанс» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Альфа-Банк» за плату, а АТ «Альфа-Банк» відступає ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуває належне АТ «Альфа-Банк» право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до договору. (п.2.1 Договору)

Відповідно до п.2.3 Договору право вимоги вважається відступленим ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» з дати оплати ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» ціни вимоги відповідно до п.4.2 договору. В дату здійснення оплати ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» ціни вимоги відповідно до п.4.2 Договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників за формою встановленою в Додатку № 2 до цього договору.

Ціна права вимоги за цим Договором становить 12844800 грн. (п. 4.2. Договору).

20.09.2021 АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 за договором факторингу № 3 від 20.09.2021.

Згідно платіжного доручення №559 від 20.09.2021 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перерахувало АТ «Альфа-Банк» оплату в розмірі 12844800 грн.

Представником позивача надано суду витяг з реєстру боржників до договору факторингу №3 від 20.09.2021 (Додаток №1-1) згідно якого ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Загальна сума заборгованості за кредитом 35 912,17 грн., з яких: 32 161,74 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 0,00 - заборгованість за відсотками та комісією, 3 750,43 грн. заборгованість за штрафними санкціями.

Згідно з наданим ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 20.09.2021 становить 35 912,17 грн., з яких: 31 542,70 грн. заборгованість за прострочене тіло кредиту; 3 751,06 грн. заборгованість за відсотками; 0,00 заборгованість за тілом кредиту; 619,04 грн. заборгованість за овердрафт (несанкціонована заборгованість).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ПAT «Альфа Банк» виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» просить стягнути з відповідача, заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 35 912,17 грн.

Ураховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальник добровільно товариству не повернув, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 32 161,74 грн.

При вирішенні позову в частині стягнення 3 750,43 грн. заборгованості за нарахованими штрафними санкціями, суд виходить із того, що у Додатку № 1-1 до Договору факторингу №3 від 20.09.2021 у графі сума заборгованості (відсотки та комісія) на дату укладення договору факторингу вказано 0,00 грн., а у графі штрафні санкції на дату укладення договору факторингу вказано суму в розмірі 3 750,43 грн.

Натомість відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, наданого ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» вказана сума в розмірі 4 035,18 грн. є сукупною заборгованістю за відсотками (3 416,14 грн.) та овердрафт (несанкціонована заборгованість) у розмірі 619,04 грн. Тобто 3 416,14 грн. + 619,04 грн. = 4 035,18 грн.

Враховуючи, що надані позивачем докази суперечать один одному, тому не доведено достовірними доказами, яка дійсна правова природа заборгованості в цій частині. Отже, суд не знаходить правових підстав для її стягнення.

Крім того, якщо виходити з того, що станом на дату відступлення права вимоги (20.09.2021) згідно витягу з додатку до Договору факторингу №3 від 20.09.2021 заборгованість за відсотками була відсутня та складала 0,00 грн., то впродовж періоду нарахування відсотків з 28.03.2017 по 20.09.2021 в розмірі 4 035,18 грн. у позивача ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не було прав та обов`язків кредитора, та відповідно права нараховувати відсотки, як це вбачається з розрахунку.

За наведених обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 31 542,70 грн.

Доводи представника відповідача, які зазначені у відзиві та запереченнях спростовуються матеріалами справи.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив витрати на правничу допомогу в заявленому розмірі 9 200,00 грн. додатково зменшити та розподілити пропорційно, виходячи з фактично задоволеної частини позову.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем надано суду докази на підтвердження понесених витрат: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 03.07.2024 р., акт №4 приймання передачі наданих послуг від 02.06.2025 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжна інструкція №2708 від 10.06.2025 р.

Враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, враховуючи виконані в акті прийому передачі виконаних робіт, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правничої допомоги на користь позивача у розмірі 3000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, задоволеним вимогам та виконаної адвокатом роботи.

Таким чином, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 659,58 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 133, 141, 247, 258-259 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 542,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати в сумі 2 659,58 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на правничу допомогу у розмірі сумі 3 000 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повний текст рішення складено 29.05.2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», місцезнаходження: 01035, м. Київ, вул. Солом`янська, буд.2, ІКЮО 40340222.

Відповідач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача - адвокат Огійченко Євгенія Валеріївна, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Гребельна, буд.1, оф.1.

Суддя: