Рішення № 137183001, 20.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5002/26

Провадження № 2/761/8354/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, інфляційних втрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з даним позовом до АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, інфляційних втрат та 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2024 у справі № 761/25917/22, зокрема, визнано незаконним і скасовано наказ Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» від 23.03.2022 № 294-к про звільнення позивача та поновлено його на роботі. Позивач також вважає, що оскільки зазначене вище судове рішення було виконано відповідачем 30.07.2024 (видання наказу про поновлення) підлягають застосуванню приписи ст. 236 КЗпП України. Посилаючись на ст. 116 КЗпП України, яка передбачає обов`язок роботодавця здійснити повний розрахунок у день звільнення працівника позивач вказує на те, що в день його звільнення (30.07.2024) йому не було виплачено середній заробіток за липень 2024 року за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. На думку позивача, загальний розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботіскладає 139 755,45 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 7 362,17 грн. Також просить застосувати до середнього заробітку норми ст. 625 Цивільного кодексу України та стягнути інфляційні втрати за період з 30.07.2024 по 01.02.2026 в розмірі 22 296,34 грн та 3 % річних за період з 30.07.2024 по 09.02.2026 в розмірі 6 427,72 грн.

Ухвалою суду від 25.02.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

10.04.2026 на адресу суду надійшли відзив відповідача на позовну заяву, 13.04.2026 відповідь позивача на відзив, а 15.04.2026 заперечення на відповідь на відзив відповідача, де, зокрема додатковими доводами сторін по суті спірних правовідносин були аргументи щодо строків звернення до суду.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, встановлений ст. 236 КЗпП України, дезаявлені вимоги розглядаються в межах провадження про поновлення на роботі.

Окремо відповідач зазначає: про наявні підстави для зменшення матеріальної відповідальності, оскільки у судовому рішенні про поновлення на роботі було допущено описку у найменуванні відповідача; позивачем неправильно зроблено розрахунок середнього заробітку; вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними та необґрунтованими. Додатково зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, представником позивача через ЄСІТС «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість та підтримала доводи наведені у її заявах по суті справи.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи обставни справи судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2024 у справі № 761/25917/22 визнано незаконним і скасовано наказ Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 23.03.2022 № 294-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », а також поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з фінансів та бюджетування Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

У цьому судовому рішенні в резолютивній частині відсутнє застереження, що рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, разом з тим відповідно до імперативних приписів ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Проте лише 30.07.2024 відповідач видав наказ № 857-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а відповідно до наказу від 30.07.2024 № 858-к звільнив позивача на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Сам по собі факт подальшого звільнення позивача за власним бажанням після фактичного поновлення на роботі не впливає на факт допущеної відповідачем затримки виконання судового рішення та не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України.

Так само і факт подання касаційної скарги не звільняє роботодавця від обов`язку негайного виконання рішення суду в частині поновлення працівника на роботі.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з дня видання роботодавцем відповідного наказу про поновлення працівника на посаді.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №760/9521/15-ц (провадження №61-24060св18).

Отже, обов`язок роботодавця щодо видання наказу про поновлення працівника на роботі виникає негайно після ухвалення відповідного судового рішення.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024 у справі № 761/25917/22 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме за період з 04.07.2024 по 29.07.2024.

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024 у справі № 761/25917/22 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 143 562,32 грн, а середньоденна - 7 362,17 грн.

Таким чином, розмір виплат позивачу у зв`язку з вимушеним прогулом, що підлягає оплаті, за період з 04.07.2024 по 29.07.2024, становить 112353,12 грн (143562,32грн : 18 р.дн. = 112 353,12 грн).

В матеріалах справи міститься заява позивача від 08.07.2024 про поновлення на роботі на підставі постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024, яка направлена на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, що не заперечувалось сторонами. Оскільки позивач знаходився на лікарняному, просив направити йому копію наказу про поновлення на роботі на електронну пошту.

10.07.2024 представник позивача подала до Київського апеляційного суду заяву про виправлення описки в частині назви підприємства на якому поновлено позивача. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.07.2024 виправлено описку у всьому тексті постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024 у справі № 761/25917/22, а саме зазначено вірну назву відповідача: «Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Вказана ухвала на адресу відповідача надійшла 26.07.2024, про що свідчить вхідний реєстраційний номер товариства на супровідному листі до цієї ухвали.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що допущення судом описки в рішенні суду призвело до затримки в поновленні на роботі позивача, оскільки останній не надав жодних переконливих обґрунтувань, що допущена описка в судовому рішенні стала основною поважною причиною неможливості негайного виконання постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024 в частині поновлення працівника на роботі. Крім того, відповідачу, саме як роботодавцю, було достеменно відомо, що позивач працював саме у нього.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо неправильно обраного позивачем способу захисту своїх прав, виходячи з такого.

У постанові від 14.06.2023 у справі № 745/207/21 (провадження № 61-12346св22), на яку посилається відповідач, Верховний Суд зазначив, що «Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив, що стягнення судом на користь працівника середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника здійснюється на підставі ухвали суду, а отже такі вимоги розглядаються в рамках справи про поновлення на роботі. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що питання затримки виконання рішення про поновлення на роботі згідно з вимогами статті 236 КЗпП України повинен вирішувати орган, який розглядав спір про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що є можливим за умови звернення позивача з заявою в порядку статті 236 КЗпП України до суду першої інстанції, тобто в межах позовного провадження у цивільній справі № 745/207/21 за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не в порядку звернення з окремим позовом».

Тобто, надаючи правову оцінку застосуванню судом апеляційної інстанції статті 236 КЗпП України у згаданій справі № 745/207/21, Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про стягнення судом на користь працівника середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є можливим у межах позовного провадження у справі, предметом якої, зокрема, було поновлення такого працівника на роботі, шляхом подання до цього суду заяви, за наслідками вирішення якої суд постановляє ухвалу. При цьому Верховний Суд не зазначав про те, що це питання підлягає вирішенню виключно в рамках справи про поновлення на роботі.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 761/44002/23 (провадження № 61-12304св24).

Стосовно твердження відповідача про застосування ст. 233 КЗпП України, то судом встановлене наступне.

Трудовим законодавством чітко визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зазначені строки не перериваються і не призупиняються.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частини перша статті 233 КЗпП України).

Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 08.09.2023 у справі № 593/1156/21 (провадження №61-11963св23)).

Оскільки суд дійшов висновку про доведеність порушення права позивача у зв`язку з невиконанням відповідачем постанови Київського апеляційного суду від 03.07.2024 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що має наслідком застосування приписів ст. 236 КЗпП України щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, де слід задовольнити позовні вимоги, питання про строк звернення до суду в даному випадку має бути вирішеним судом.

Невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежно від тривалості затримки його видачі.

Зважаючи на те, що розрахунковий листок за липень 2024 року, який є письмовим повідомленням про нараховані та виплачені при звільненні суми позивач отримав 30.07.2024, висловивши незгоду з невиплатою йому при звільненні середнього заробітку за період затримки у поновленні на посаді, а отже йому було відомо про порушення його права; із заявою про поновлення строку для звернення до суду з позовом він не звертався.

За таких обставин строк звернення до суду за захистом порушеного права позивача в частині стягнення середнього заробітку період затримки у поновленні на посаді закінчився, а тому суд вважає, що у позові в цій частині необхідно відмовити, застосувавши тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Суд відхиляє посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24), оскільки у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі не відноситься до структури заробітної плати, а тому до цих правовідносин застосовується строк пред`явлення до суду позовних вимог у три місяці з дня коли особа дізналася про порушення свого права.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18), де зазначено, що «середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, то вони є похідними, а враховуючи відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки строк звернення до суду за захистом порушеного права позивача закінчився, суд вадмовляє у задоволенні цієї вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 5,12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 275, 279, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, інфляційних втрат та 3% річних

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: