Рішення № 13718188, 03.02.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "03" лютого 2011 р. Справа № 18/1466

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Єфременко І.М., довіреність №01/04-2010 від 01.04.2010р.;

від відповідача: ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець;

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велика Ведмедиця" (м.Київ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)

про стягнення 19 453,01грн.,

з перервами в судових засіданнях з 13.01.2011р. до 01.02.2011р., з 01.02.2011р. до 03.02.2011р., згідно ст.77 ГПК України.

Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення 19453,01грн. заборгованості, з яких: 19407,00грн. - основного боргу за перевезення вантажу та 46,01грн. - 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково в розмірі 8566,98грн. з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.41-43), в якому відповідач зазначає, що під час розвантаження автотранспортного засобу представником фірми вантажоотримувача виявлено, що вантаж (заготівки для європіддонів) був неналежної якості, у зв'язку із чим вантажоотримувач відмовився від прийому вантажу. На думку відповідача псування вантажу виникло з вини позивача по причині збільшення терміну доставки позивачем вантажу з 4-х днів до 8 днів, що призвело до понесення відповідачем збитків у розмірі 1058,31 євро, що становить 10886,03грн., які представництво фірми "FILOTEX s.r.o" в Україні не оплатило Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за доставлений товар. Враховуючи викладене, відповідач визнав позов в сумі 8566,98грн., в решті позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заявок на перевезення вантажу №1032 від 27.08.2010р. (а.с.11) та №1037 від 06.09.2010р. (а.с.16) Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (замовник, відповідач) замовив ТОВ "Велика Ведмедиця" (позивач, перевізник) здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом відповідно за маршрутом м.Овруч (Україна) - DЕ-94474 (Німеччина) та за маршрутом Вишгород (Україна) - DЕ-66482 (Німеччина).

Умовами заявки №1032 від 27.08.2010р. сторони узгодили, що фрахтова сума по замовленню на автопроїзд складає 1000,00 Євро по курсу НБУ в гривнях. Курс євро на дату одержання вантажу становив 10,149384грн.; а по замовленню №1037 від 06.09.2010р. - фрахтова сума на автопроїзд складає 900,00 Євро по курсу НБУ в гривнях. Курс євро на дату одержання вантажу становив 10,286249грн.

На підставі вказаних замовлень позивач здійснив для відповідача перевезення вантажу за вказаними у замовленнях маршрутах. Факт здійснення перевезення вантажу згідно заявки №1032 від 27.08.2010р. підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0293108, рахунком-фактурою №1387 від 20.09.2010р.(а.с.12-13). Факт перевезення вантажу згідно заявки №1037 від 06.09.2010р. підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR б/н, рахунком-фактурою №1456 від 05.10.2010р. (а.с.17-19). Відповідач не заперечує факту здійснення позивачем перевезення вантажу згідно відповідних замовлень відповідача.

На виконання умов замовлень позивач 21.09.2010р. направив на адресу відповідача оригінали документів, а саме: рахунок-фактуру №1387 від 20.09.2010р., акт виконаних робіт №1387 від 06.09.2010р., податкову накладну №3534 від 06.09.2010р. та оригінал товарно-транспортної накладної CMR №0293108 для підписання та здійснення оплати згідно заявки №1032 від 27.08.2010р. (а.с.14)

08.10.2010р. позивач направив на адресу відповідача для підписання та оплати згідно заявки №1037 від 06.09.2010р. оригінали документів, а саме: рахунок-фактуру №1456 від 05.10.2010р., акт виконаних робіт №1456 від 16.09.2010р., податкову накладну №3652,3653, від 16.09.2010р. (а.с.20).

Таким чином, матеріалами справи стверджується виконання позивачем замовлених відповідачем послуг по перевезенню вантажу.

У вищевказаних заявках сторони погодили, що розрахунки за надані послуги з перевезення здійснюються протягом 3-4 днів після отримання оригіналу товарно-транспортної накладної (CMR).

Отже, з урахуванням умов, викладених у заявках, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за надані послуги згідно заявки №1032 - до 29.09.2010р., а згідно заявки №1037 - до 16.10.2010р. включно, однак свої зобов'язання щодо оплати послуг в погоджені сторонами строки не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 19407,00грн. (10149,38грн. + 9257,62грн.).

22.10.2010р. та 28.10.2010р. позивач направив на адресу відповідача претензії (а.с.8-9) з вимогами оплатити заборгованість згідно заявки №1032 в сумі 10149,38грн. та згідно заявки №1037 у розмірі 9257,62грн., однак останній залишив їх без відповіді та задоволення, чим спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, зокрема, 19407,00грн. заборгованості за виконані роботи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Беручи до уваги, що між сторонами підписано заявки на перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем правочин вчинено у письмовій формі.

Таким чином, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплати виконані роботи, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з перевезення вантажу, згідно якого у відповідача внаслідок виконання позивачем робіт по перевезенню вантажу для відповідача на загальну суму 19407,00грн., виник кореспондуючий обов'язок оплатити їх.

Відповідно до п.1, п.2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно п.1 ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, в заявках на перевезення вантажу передбачено термін оплати наданих послуг з перевезення, а саме протягом 3-4 днів після отримання оригіналу товарно-транспортної накладної (CMR).

Товарно-транспортні накладні відповідач отримав відповідно 25.09.2010р. (а.с.14) та 12.10.2010р. (а.с.20), тому з урахуванням викладених у заявках умов відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за надані послуги до 29.09.2010р., та до 16.10.2010р. включно.

Враховуючи, що відповідач не провів розрахунки з позивачем в установлені терміни, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 19407,00грн. заборгованості за виконані роботи обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач за порушення строків оплати відповідно до п.2 ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 46,01грн. 3% річних.

Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача (а.с.3, 4) вважає, що річні нараховані позивачем обґрунтовано, тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 46,01грн. 3% річних.

Щодо доводів відповідача про завдання йому збитків, які відповідач просить вирахувати із загальної суми за перевезення вантажу, господарський суд зазначає наступне:

У відзиві на позовну заяву (а.с.41-43) відповідач, зокрема, посилається на статті 17, 19, 25 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - Конвенція) та ст.ст.313, 314 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що вважається, що мало місце прострочення, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, або за відсутності узгодженого терміну, якщо приймаючи до уваги обставини, в яких здійснювалось перевезення, а при частковому завантаженні особливо приймаючи до уваги час, необхідний для складання партії часткових вантажів в нормальних умовах, - фактична тривалість перевезення перевищує час, необхідний за звичайних умов для виконання перевезення сумлінним перевізником.

Приписами п.1 статті 25 Конвенції встановлено, що у випадках пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, що відповідає знеціненню вантажу, яке обчислюється з вартості вантажу, яка встановлена відповідно до пунктів 1, 2 і 4 статті 23.

Разом з тим, приписами ч.1 ст.30 вищевказаної Конвенції передбачено, що якщо одержувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу у присутності перевізника або найпізніше у момент прийняття вантажу, коли йдеться про помітні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі та інші неробочі дні, коли йдеться про непомітні зовні втрати або пошкодження, не зробив перевізнику зауважень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, та оскільки не доведене зворотнє, є підстава для презумпцій, що вантаж був прийнятий одержувачем в стані, описаному в накладній. Коли йдеться про непомітні зовні втрати або пошкодження, вказані вище зауваження мають бути здійснені у письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони не узгоджували строки перевезення вантажу, у замовленнях на перевезення вантажу відсутні строки доставки вантажу.

В накладних про перевезення вантажу (CMR) відсутні будь-які відмітки та зауваження, які б зазначали про характер можливих втрат та ушкоджень.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно, нормами чинного законодавства, зокрема ст.ст. 313, 314 Господарського кодексу України, встановлена відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу, за втрату, нестачу, пошкодження вантажу.

Однак, господарський суд розглядає справи не інакше як за зверненням юридичних осіб, поданим відповідно до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, відповідно до ст.4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження.

З огляду на викладене, вимоги сторони про відшкодування збитків (або про іншу господарсько-правову відповідальність перевізника), заподіяних їй внаслідок прострочення доставки вантажу, повинні розглядатись судом в окремому позовному провадженні, тобто шляхом звернення такої сторони до суду із відповідним позовом (зустрічним позовом).

Оскільки відповідач не звернувся у встановленому ГПК України порядку із відповідним позовом (або зустрічним позовом) за захистом свого порушеного права, тому вимоги, заявлені у відзиві на позовну заяву, не підлягають розгляду.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов в частині факту здійснення перевезення вантажу згідно заявок №1032 від 27.08.2010р. та № 1037 від 06.09.2010р. визнав, доводів позивача не спростував.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 19453,01грн., з яких: 19407,00грн. основного боргу та 46,01грн. 3% річних.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велика Ведмедиця" (03148, м.Київ, вул. Жмеринська, 26, код ЄДРПОУ 33305962):

- 19407,00грн. основного боргу;

- 46,01грн. 3% річних;

- 194,53грн. витрат по сплаті державного мита;

- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

Суддя Соловей Л.А.

Повне рішення складено 08.02.2011р.

Віддрукувати 3прим:

1 - в справу

2 - позивачу;

3 - відповідачу (10014, м.Житомир, вул.Любарська, 10-а, кімн.2)