Рішення № 13718165, 09.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.02.11 р. Справа № 15/276

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Декоративні культури” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 03362063)

до відповідача державного підприємства “Макіїввугілля” м. Макіївка (код ЄДРПОУ 32442295)

про стягнення заборгованості в сумі 7475,40 грн., пені в сумі 473,62 грн., 3% річних у розмірі 89,70 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко О.Л. за довіреністю № 1 від 04.01.2011 р.

від відповідача: Тіщук С.М. за довіреністю № 08-81/60д від 04.01.2011 р., Сидоренко Я.М. № 08-81/61д від 04.01.2011 р. (після перерви в судове засідання не з’явилися)

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 02.02.2011 р. до 09.02.2011 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Декоративні культури” м. Маріуполь до державного підприємства “Макіїввугілля” м. Макіївка про стягнення заборгованості в сумі 7475,40 грн., пені в сумі 473,62 грн., 3% річних у розмірі 89,70 грн.

Ухвалою суду від 22.12.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/276, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Позивач надав до суду клопотання № 33 від 01.02.2011 р., в якому просить суд витребувати в податковій інспекції за місцем реєстрації відповідача інформацію стосовно розбіжностей системи співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту ДП “Макіїввугілля” та СТОВ “Декоративні культури” за період квітень – липень 2010 року.

Вказане клопотання судом відхиляється, тому як вирішення спору між сторонами про стягнення заборгованості можливо на підставі наявних у справі документів.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:

01.03.2010 р. сторони уклали договір купівлі–продажу № 2, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався передати у власність покупця товар, вказаний в специфікації (додаток № 1), що є невід’ємною частиною даного договору, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість. Ціна договору складає 28197,00 грн. у відповідності до додатку № 1 до даного договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату продавцю по факту поставки товару.

Згідно п. 8.1 договору строк дії договору встановлюється з моменту його підписання до виконання сторонами своїх зобов’язань. Позивач додав до позову завірену копію договору, підписаного сторонами та скріпленого відбитками печатки, а також завірену копію специфікації до нього із зазначенням найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості. Дана специфікація підписана з боку позивача директором – Павлюченко Е.А. та скріплена відбитком печатки. Підпис та відбиток печатки з боку відповідача відсутні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 2 від 01.03.2010 р. ним в період з 20.04.2010 р. по 17.05.2010 р. було поставлено відповідачу товару на загальну суму 28197,00 грн. за видатковими накладними: № РН–0000107 від 25.05.2010 р. на суму 420,00 грн., № РН–0000108 від 25.05.2010 р. на суму 16000,00 грн., № РН–0000109 від 25.05.2010 р. на суму 1800,00 грн., № РН–0000150 від 09.06.2010 р. на суму 7300,00 грн., № РН–0000181 від 07.07.2010 р. на суму 2677,00 грн. Факт отримання відповідачем вказаного товару за цими видатковими накладними позивач підтверджує підписами уповноваженої особи, яка фактично отримала товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Отримав”, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей, податковими накладними, рахунками–фактурами. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи. Оригінали документів оглянуті судом в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 11.01.2011 р.

Відповідач отриманий товар оплатив частково на загальну суму 20721,60 грн., в результаті чого за розрахунком позивача станом на момент подачі позову до суду заборгованість склала 7475,40 грн. Факт здійснення часткової оплати підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями з відмітками банку про проведення платежу на вказану суму. Завірені копії банківських виписок та оригінали платіжних доручень містяться в матеріалах справи. Призначенням платежу у вказаних платіжних документах вказана оплата саджанців, розсади, торфу згідно договору № 2 від 01.03.2010 р.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Відповідач надав до суду відзив (вх. № 02–41/588 від 11.01.2011 р.) на позовну заяву, в якому підтвердив факт укладення між сторонами договору № 2 від 01.03.2010 р. При цьому відповідач посилається на те, що пунктом 2.1 договору передбачена ціна договору в сумі 20721,60 грн. у відповідності до додатку № 1 до даного договору. Відповідач вказує, що з позивачем він не укладав більш ніяких інших договорів ані в усній, ані в письмовій формі, ані шляхом обміну телеграмами та листами, окрім вказаного договору № 2 від 01.03.2010 р. В обґрунтування викладених обставин додав до відзиву завірену копію договору купівлі–продажу № 2 від 01.03.2010 р., на якому є тільки відтиск печатки СТОВ “Декоративні культури”, підпис директора – Павлюченко Е.А. відсутній.; а також завірену копію специфікації до договору за власним підписом директора відповідача – Романишина П.Н., скріпленим відбитком печатки підприємства. На примірнику специфікації підпис керівника позивача та відбиток його печатки відсутні.

За вказаних обставин відповідач стверджує про повну оплату ним отриманого товару згідно умов спірного договору та специфікації до нього, укладених в редакції покупця, на загальну суму 20721,60 грн. При цьому посилається на той факт, що позивач специфікацію до договору на суму 20721,60 грн. не підписав у зв’язку з наявністю у нього наміру в односторонньому порядку збільшити ціну товару. Відповідач стверджує, що під час поставки товару в спірний період продавець надавав йому попередні видаткові накладні тільки із зазначенням кількості товару без визначення його ціни. Належно оформлені видаткові накладні із зазначенням найменування, кількості, ціни та загальної суми поставленого товару позивач надавав відповідачу нібито пізніше, на підставі чого і виникли розбіжності сторін в ціні товару. За вказаних обставин відповідач позовні вимоги вважає необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

В матеріалах справи містяться завірені копії специфікації до спірного договору в редакції позивача та відповідача за окремими підписами кожної зі сторін тільки в своєму екземплярі та під власною редакцією. Оригінали вказаних специфікацій оглянуті судом в судових засіданнях, що підтверджується протоколами судових засідань від 11.01.2011 р., 02.02.2011 р.

Доводи сторін стосовно досягнення домовленостей шляхом підписання специфікації до спірного договору суд не приймає до уваги у зв’язку з наступним:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 180 цього ж Кодексу передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В матеріалах справи відсутня підписана представниками обох сторін та скріплена відбитками печатки специфікація до договору купівлі–продажу № 2 від 01.03.2010 р. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що сторони таку специфікацію не укладали, а на момент підписання спірного договору його істотні умови (предмет, кількість, ціна) залишилися непогодженими. Тобто, договір купівлі–продажу № 2 станом на 01.03.2010 р. фактично був неукладений.

Сторони надали до суду письмові пояснення стосовно існування між ними правовідносин купівлі–продажу виключно на підставі спірного договору, у зв’язку з відсутністю будь–яких інших договорів або домовленостей, позадоговірних відносин у спірний період. Тобто, суд дійшов висновку, що прийом та передача товару за спірними видатковими накладними відбувалася саме на виконання умов договору № 2 від 01.03.2010 р., про що свідчить наступне:

Наявність між сторонами усної домовленості самими сторонами спростовується. Будь–які листи, телеграми та інше в обґрунтування факту укладення договору в усній формі або у спрощений спосіб, а також будь–який письмовий договір, окрім спірного, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, ч. 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 642 ч. 2 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ст. 640 ч. 1 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Проаналізувавши обставини справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що істотні умови договору № 2 від 01.03.2010 р. стосовно найменування товару, його кількості та ціни сторони узгоджували безпосередньо під час виконання договору купівлі–продажу шляхом підписання спірних видаткових накладних, які окрім функцій передатних актів виконували роль специфікацій до договору. Відповідач підписав спірні видаткові накладні, якими підтвердив факти отримання товару без будь–яких заперечень, в тому числі щодо ціни товару, зазначеної у видаткових накладних. Крім того, доказів вчинення дій, направлених на повернення товару, отриманого нібито за завищеною ціною, повернення рахунків на оплату та податкових накладних, повідомлення продавця про повернення помилково перерахованих часткових оплат отриманого товару та довіреностей на отримання товарно–матеріальних цінностей, відповідач до суду не надав.

За вказаних обставин суд не приймає заперечення відповідача до уваги, тому що вони не відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 2 від 01.03.2010 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Згідно ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Висновок стосовно того, що товар за спірними видатковими накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 2 від 01.03.2010 р. суд робить виходячи з письмових пояснень сторін про те, що будь-яких інших договорів або домовленостей, в тому числі в усній формі або у спрощений спосіб у спірний період між сторонами не існувало. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В договорі № 2 від 01.03.2010 р. сторони погодили здійснення оплати вартості отриманого товару за фактом постачання. Тобто, початок строку оплати для відповідача настає наступного дня від дати, зазначеної на спірних накладних, а ось закінчення строку оплати на умовах договору визначити неможливо. Таким чином, з умов спірного договору вбачається, що сторони не погодили конкретний строк оплати товару, у зв’язку з чим застосуванню підлягає загальна норма закону – ст. 530 ч. 2 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред’явлена вимога. В даному випадку в якості вимоги на оплату виступає претензія № 202 від 01.09.2010 р. на оплату заборгованості в сумі 7475,40 грн. Факт отримання даної претензії відповідачем підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення 06.09.2010 р. представнику відповідача, оригінал якого міститься в матеріалах справи. За таких обставин з врахуванням вимог ст. 253 ЦК України семиденний строк виконання грошового зобов’язання для відповідача наступив у період з 07.09.2010 р. по 13.09.2010 р. включно, а вже з 14.09.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором з урахуванням загальної норми закону строк вартість отриманого від позивача товару на суму 7475,40 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

На підставі п. 4.2 договору позивач за прострочення виконання грошового зобов’язання нарахував відповідачу за період з 08.07.2010 р. по 30.11.2010 р. пеню в сумі 473,62 грн., а також, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував за той же період 3% річних в розмірі 89,70 (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 4.2 договору за несвоєчасне виконання зобов’язань по даному договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення порушеного зобов’язання.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та з врахуванням обмеженого періоду нарахування пені 6–ти місячним строком, передбаченим ст. 232 ч. 6 ГК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку пені та 3% річних судом встановлено, що позивач неправильно визначив початок прострочення виконання грошового зобов’язання з 08.07.2010 р., не врахувавши семиденний строк оплати згідно ст. 530 ч. 2 ЦК України, а також той факт, що претензія № 172 від 08.07.2010 р. не є вимогою в розумінні ст. 530 ч. 2 ЦК України, тому як в матеріалах справи відсутні докази направлення її відповідачу. Самим відповідачем факт отримання даної претензії заперечується в письмових поясненнях (вх. № 02–41/4204 від 02.02.2011 р.). Фактично прострочення виконання грошового зобов’язання для відповідача почалося з 14.09.2010 р., про що судом було вказано вище. Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається.

За власними розрахунками суду сума пені нараховується за період з 14.09.2010 р. (початок прострочення оплати згідно ст. 530 ЦК України) по 30.11.2010 р. (кінець періоду прострочення, визначений самим позивачем) та складає: 7475,40 грн. х 2 х 7,75% х 78 днів : 365 днів = 247,61 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 473,62 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 247,61 грн. В частині стягнення пені на суму 226,01 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За власними розрахунками суду сума 3% річних за період з 14.09.2010 р. по 30.11.2010 р. складає: 7475,40 грн. х 3% х 78 днів : 365 днів = 47,92 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 89,70 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 47,92 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 41,78 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Макіїввугілля” (юридична адреса: 86157, Донецька область, м. Макіївка, пл. Радянська, буд. 2; код ЄДРПОУ 32442295; рахунок 26000301528430 в Філії Центрального міського відділення „Промінвестбанку” м. Макіївка, МФО 334516) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Декоративні культури” (юридична адреса: 87533, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, буд. 119; код ЄДРПОУ 03362063; рахунок 26007900175454 в Філії ПАТ „ПУМБ” м. Маріуполя, МФО 335742) суму 7770,93 грн. (а саме основний борг на суму 7475,40 грн., пеню в розмірі 247,61 грн., 3% річні в розмірі 47,92 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 98,60 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 228,14 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 226,01 грн., 3% річних на суму 41,78 грн.

У судовому засіданні 09.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.02.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Богатир К.В.