Рішення № 137180532, 05.06.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

711/2136/25

2/712/218/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

судді Борєйко О.М.

за участю секретаря судового засідання Чорнуцької І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Совентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Пінг-Понг» звернулось до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №1591621, згідно умов якого ТОВ « Мілоан» надає ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у розмірі 14 999 гривень строком на 30 днів з 12 лютого 2020 року; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії з надання кредиту та процентів за користування кредитом - 13 березня 2020 року (п.1.3 1.5 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року)

Згідно п.1.5.1 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, комісія за надання кредиту становить 1 499 гривень, яка нараховується за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2 проценти за користування кредитом: 6 749 гривень 55 копійок, які нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором : фіксована.

Згідно п.1.6 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього договору.

Відповідно до п.1.7 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Умови кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року виконані ТОВ « Мілоан» належним чином і в повному обсязі, надано відповідачу грошові кошти в сумі 14 999 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 15145929 від 12 лютого 2020 року.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, у останньої виникла заборгованість перед ТОВ «Мілоан» за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок.

01 квітня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладений договір факторингу 01/04, відповідно до умов якого клієнт - ТОВ «Мілоан» відступає фактору - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор їх приймає та передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.4.1 договору факторингу № 01/04 від 01 квітня 2020 року, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору.

Згідно реєстру прав вимог №2 від 21 травня 2020 року,який міститься в додатку №1 до договору факторингу № 01/04 від 01 квітня 2020 року, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок.

13 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» укладений договір факторингу № 1/4, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за плату, а клієнт зобов`язується відступити фактору свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги до договору факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року, який міститься в додатку №1 до договору факторингу 1/4 від 13 грудня 2021 року, ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в сумі розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в сумі розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок, яку останньою до цього часу не погашено.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2025 року матеріали цивільної справи за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передані до Соснівського районного суду м. Черкаси за підсудністю.

Після визначення системою автоматизованого розподілу головуючого судді матеріали цивільної справи № 711/2136/25 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передані судді Борєйко О.М.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2025 року відкрито провадження в цивільній справі та призначено судове засідання.

Представником відповідача адвокатом Кучер Ю.В. надано відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення заявлених позовних вимог у зв`язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю; просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.

В обґрунтування заперечень при заявлених позовних вимог зазначає, що позивачем позивачем не доведено належним доказами факт підписання відповідачем кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року з ТОВ «Мілоан» відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, розмір заборгованості відповідача перед позичальником не підтверджений документами первинного бухгалтерського обліку відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік».

Розрахунок заборгованості не документом первинного бухгалтерського обліку, а тому не може вважатись належним доказом на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Крім того, матеріали позовної заяви взагалі не містять розрахунку заборгованості, а тому з матеріалів позовної заяви не зрозумілим, з чого складається заборгованість та яким чином здійснювався розрахунок розміру позовних вимог.

Позивачем не доведено достовірними доказами факт отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ; додана позивачем до позовної заяви копія платіжного доручення № 15145929 від 12 лютого 2020 року про зарахування грошових коштів в сумі 14 999 гривень на картку НОМЕР_1 ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» не є достатнім доказом на підтвердження факту перерахування вказаних грошових коштів саме відповідачу, оскільки не містить повного номера банківської картки.

Крім того, згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 , старший лейтенант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 16 вересня 2022 року.

Відповідно до ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та перебуває на військовій службі з 16 вересня 2022 року.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит укладеного після набрана чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає не частіше, ніж один раз на місяць, є нікчемною згідно ч.2 ст. 11,ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимоги п.2.2.1 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, яким передбачено обов`язок відповідача сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Позивачем не доведено належними доказами набуття позивачем права вимоги з відповідача за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Наданий позивачем лист ТОВ «Він Фінанс» №1/4 від 13 листопада 2024 року про повний розрахунок за договором факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року не є належним, достатнім та допустимим доказом переходу до позивача права вимоги за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, оскільки ТОВ «Він Фінанс» не є стороною договорів факторингу, на які посилається позивач у своїй позовній заяві.

Крім того, зазначила, що вимоги п. 2.2.1 кредитного договору щодо обов`язку відповідача сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, оскільки за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року відповідачу надано кредит на споживчі цілі.

Так, пунктом 2.2.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року передбачено плату за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено обов`язок відповідача за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Також представник позивача заперечила проти стягнення з відповідача витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги, як документально не обґрунтованих.

Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому остання заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Зазначила, що укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України « Про електронну комерцію» в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта,вказаний при вході, або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС товариства.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили його умови, оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який згідно домовленості, є електронним підписом позичальника, який використовується останнім як аналог його власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем не веб-сайт за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором (позикодавцем) не був би укладений.

Таким чином, кредитний договір №1591621 від 12 лютого 2020 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, а тому його укладення між сторонами підтверджено належними допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення на номер мобільного телефону, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінет пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений.

Доказів протилежного відповідачем у відзиві на позовну заяву не надано. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13, факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів або щодо визнання їх недійсними протягом тривалого часу, а також користування кредитними коштами та сплата відповідачем грошових коштів в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором є нічим іншим як визнання вище наведеного кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов,а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитним договором.

12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №1591621, згідно умов якого ТОВ « Мілоан» надає ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у розмірі 14 999 гривень строком на 30 днів з 12 лютого 2020 року; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії з надання кредиту та процентів за користування кредитом - 13 березня 2020 року (п.1.3 1.5 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року)

Відповідно до п.1.5.2 проценти за користування кредитом: 6 749 гривень 55 копійок, які нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором : фіксована.

Згідно п.1.6 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього договору.

Відповідно до п.2.31 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, позичальник (відповідач) за наявності відповідної пропозиції позикодавця (ТОВ «Мілоан») має право на продовження строку користування /повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції, відповідно розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник (відповідач) має вчинити дії, передбачені розділом6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження строку кредитування та певну частку заборгованості по кредиту.

Згідно п.2.3.2 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, волевиявлення позичальника (відповідача) продовжити строк користування / повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14 Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 договору.

Відповідач отриманий ним 12 лютого 2020 року кредит в сумі 14 999 гривень не повернув, продовжував користуватись кредитними коштами, то ТОВ «Мілоан» згідно умов кредитного договору№1591621 від 12 лютого 2020 року, з якими погодився відповідач, нарахував відповідачу проценти за користування кредитом згідно п. 1.5.2, 2.3.1, 1.6, 2.3.2 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року в межах погодженого сторонами строку кредитування (з урахуванням його пролонгації), що підтверджується доданим до позовної заяви деталізованим розрахунком заборгованості (відомістю про щоденні нарахування та погашення) за договором про споживчий кредит №1591621 від 12 лютого 2020 року, сформованим первісним кредитором ( позикодавцем) ТОВ «Мілоан».

Крім того, згідно вказаного деталізованого розрахунку заборгованості, відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, що є підтвердженням факту погодження відповідачем умов цього договору та належного виконання останнім протягом певного періоду часу його умов, що також є доказом укладення відповідачем кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року з ТОВ «Мілоан».

Відповідачем не вчинялось жодних дій з метою розірвання та/або визнання недійсними кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року та/або договорів факторингу, на які посилається позивач в позовній заяві. Вказані договори є чинними, недійсними не визнані; спори щодо їх розірвання та/або визнання їх недійсними в судовому порядку відсутні.

Від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача - адвокат Кучер Ю.В. заперечила проти доводів представника позивача, викладених у відповіді на відзив у зв`язку з їх необґрунтованістю, з підстав,викладених в відзиві на позовну заяву. В запереченнях на відповідь на відзив повторно звернулась з заявою про застосування строку позовної давності.

Крім того, зазначила, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений первинними документами, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік». Розрахунок заборгованості не документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Позивачем не доведено достовірними доказами факт отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ..

Додані до позовної заяви документи не містять даних про те, що відповідач була належним чином ідентифікована при її реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису. Позивачем не доведено належним доказами факт підписання відповідачем кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року з ТОВ «Мілоан» відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 202 року за клопотанням позивача, змінено найменування позивача з ТОВ «ФК «Пінг Понг» та ТОВ «ФК «Солвентіс» у зв`язку з перейменуванням з 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг- Понг» та ТОВ «ФК «Солвентіс» згідно наказу № 70-к від 01 липня 2025 року на виконання рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» № 1778 від 01 липня 2025 року.

В судове засідання представник позивача не з`явився, по дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечує.

В судове засідання відповідач та представник відповідача не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, представник відповідача звернулась до суд з заявою про розгляд справи без участі відповідача та представника відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, дослідивши їх всебічно, повно, об`єктивно, безпосередньо в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного.

Щодо укладення кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів.

12 лютого 2020 року на сайті: «miloan.ua» ОСОБА_1 було заповнено анкету-заяву на кредит №1591621.

Також 12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №1591621, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 999 гривень строком на 30 днів до 13 березня 2020 року

Згідно п. 1.5.1 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, комісія за надання кредиту становить 1 499 гривень 90 копійок, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно п.1.5.2 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, проценти нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки - фіксована.

Згідно п.1.6 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього договору.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року визначено графік розрахунку, який відповідно до п.1.7 цього договору, є його невід`ємною частиною, згідно якого вказана сума до сплати разом становить 23 248 гривень 45 копійок.

Згідно копії платіжного доручення 15145929 від 12 лютого 2020 року, на картковий рахунок № НОМЕР_1 було перераховані грошові кошти у розмірі 14 999 гривень; призначення платежу: «кредитні кошти від ТОВ « Мілоан» згідно договору 1591621».

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 24 червня 2025 року за вих. № 20.1.0.0/7-250617/96958-БТ, наданої на виконання ухвали Соснівського районного суду м Черкаси від 28травня 2025 року у справі № 712/2136/25, на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» емітовано карту № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), на яку здійснено переказ коштів 12 лютого 2020 року в сумі 14 999 гривень.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року в сумі 33 316 гривень 81 копійка.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, п. п. 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, позивачем доведений належними доказами факт укладення кредитного договору № 1591621 (індивідуальної частини) від 12 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , а також тримання нею грошових коштів в сумі 14 999 гривень від ТОВ «Мілоан» відповідно до умов цього договору.

Щодо нарахування позивачем комісії за кредитним договором.

12 лютого 2020 року на сайті: «miloan.ua» ОСОБА_1 було заповнено анкету-заяву на кредит №1591621, в якій вказані її персональні дані, як позичальника, визначена сума кредиту 14 999 гривень, строк кредитування - 30 днів з 12 лютого 2020 року по 13 березня 2020 року (дата повернення кредиту), комісія за надання кредиту 1499 гривень 90 копійок, проценти за користування кредитом 6 749 гривень 55 копійок, сума до повернення 23 248 гривень 45 копійок.

Також 12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №1591621, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 999 гривень строком на 30 днів до 13 березня 2020 року

Згідно п. 1.5.1 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, комісія за надання кредиту становить 1 499 гривень 90 копійок, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечила проти задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача комісії в розмірі 1499 гривень 90 копійок, передбаченої умовами кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року.

Обгрунтовуючи заперечення, зазначила, що вимоги п. 2.2.1 кредитного договору щодо обов`язку відповідача сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, оскільки за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року відповідачу надано кредит на споживчі цілі.

Так, пунктом 2.2.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року передбачено плату за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено обов`язок відповідача за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, застосування якої судами згідно з оскаржуваними рішеннями є релевантним у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування, управління кредитом), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування, управління кредитом тощо) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2020 року у справі № 496/3134/19 виснувала наступне:

«Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту».

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК країни, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача комісії в розмірі 14 99 гривень 90 копійок за надання кредиту, передбаченої умовами кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, погодженими відповідачем та ТОВ «Мілоан», що згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2020 року у справі № 496/3134/19, відповідно до ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», є правом банку.

Вимог про стягнення з відповідача інших комісій, ніж комісії за надання кредиту, позивачем не заявлено.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1499 гривень 90 копійок відповідно до умов кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 202 року підлягають задоволенню.

Щодо нарахування процентів за кредитним договором.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача процентів за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 17 567 гривень 86 копійок.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені безпосередньо в судовому засіданні.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ч.2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору

Відповідно до ч.5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №1591621, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 999 гривень строком на 30 днів до 13 березня 2020 року.

Крім того, 12 лютого 2020 року на сайті: «miloan.ua» Наконечною О.Д. було заповнено анкету-заяву на кредит №1591621, в якій вказані її персональні дані, як позичальника, визначена сума кредиту 14 999 гривень, строк кредитування - 30 днів з 12 лютого 2020 року по 13 березня 2020 року (дата повернення кредиту), комісія за надання кредиту 1499 гривень 90 копійок, проценти за користування кредитом 6 749 гривень 55 копійок, сума до повернення 23 248 гривень 45 копійок.

Згідно копії платіжного доручення 15145929 від 12 лютого 2020 року, на картковий рахунок № НОМЕР_1 було перераховані грошові кошти у розмірі 14 999 гривень; призначення платежу: «кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору 1591621».

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 24 червня 2025 року за вих. № 20.1.0.0/7-250617/96958-БТ, наданої на виконання ухвали Соснівського районного суду м Черкаси від 28травн я2025 року у справі № 712/2136/25, на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» емітовано карту № НОМЕР_3 ( IBAN НОМЕР_4 ), на яку здійснено переказ коштів 12 лютого 2020 року в сумі 14 999 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно п.1.5.2 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, проценти нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки - фіксована.

Згідно п.1.6 кредитного договору №1591621 від 12 лютого 2020 року, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього договору.

Відповідно до п. 2.2.2 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п.1.7 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року визначено графік розрахунку, який відповідно до п.1.7 цього договору, є його невід`ємною частиною.

Розмір процентів згідно з додатком №1 «Графік розрахунків» до цього договору встановлено в сумі 6 749 гривень 55 копійок.

Пунктом 2.3 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року передбачена пролонгація кредиту.

Згідно п.2.3.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, позичальник має право на продовження строку кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Пунктом 2.3.2 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року визначено, що волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 цього договору.

Разом з тим, в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи не містять доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.1 договору, як і доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків розрахунків, передбачених п. 4.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року.

В додатку №1 до кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року «Графік розрахунків» вказано, що у випадку зміни будь-яких відомостей, зазначених у графіку розрахунку у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, позичальник доручає товариству самостійно оновити графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника.

Як вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення, відповідачу нараховувались проценти за користування кредитом за період з 13 лютого 2020 по 20 березня 2020 року згідно п.1.5.2 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 1,5% за кожен день користування кредитом, а за період з 21 березня 2020 року по 19 травня 2020 року в розмірі 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом згідно п.1.6 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що позивачем було здійснено пролонгацію кредиту згідно умов п.2.3.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, посилаючись при цьому виключно на відомість про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан», копію якої додано позивачем до позовної заяви останнього.

Представник відповідача адвокат Кучер Ю.В. у відповіді на відзив заперечила проти стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем поза межами строку кредитування, встановленого п. 1.3, 1.4 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року, тобто після 13 березня 2020 року, зазначила, що позивачем не доведено належними достовірними допустимим доказами факт пролонгації кредиту.

Обгрунтовуючи заперечення, зазначила, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений первинними документами, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік».

Розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) не документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Відповідач заперечує факт часткової сплати нею за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року згідно п.2.3.1 для пролонгації кредиту та факт здійснення нею платежу згідно п. 2.3.2 цього договору.

Вказані доводи відповідача та представника відповідача позивачем не спростовані допустимими достовірними доказами; факт часткової сплати 13 березня 2020 року грошових коштів відповідачем на користь АТ «Мілоан» не підтверджений первинними документами, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік».

За клопотанням представника позивача ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси було витребувано докази у АТ КБ «Приватбанк» отримання позивачем грошових коштів 12 лютого 2020 року.

Разом з тим, з клопотанням про витребування у АТ КБ «Приватбанк» чи ТОВ «Мілоан» доказів сплати відповідачем грошових коштів на користь АТ «Мілоан» 13 березня 2020 року,ао з клопотанням про витребування у АТ КБ «Приватбанк» виписки про рух коштів по рахунку відповідача, відкритому в АТ КБ «Приватбанк», за 13 березня 2020 року або за період включаючи 13 березня 2020 року, позивач до суду не звертався.

Крім того, в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи не містять доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.1 договору, як і доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків розрахунків, передбачених п. 4.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року.

В додатку №1 до кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року «Графік розрахунків» вказано, що у випадку зміни будь-яких відомостей, зазначених у графіку розрахунку у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, позичальник доручає товариству самостійно оновити графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника.

Разом з тим, матеріали позовної заяви не містять і позивачем суду не надано доказів оновлення графіку розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розміщення даних графіку в особистому кабінеті позичальника, тобто позивачем не надано доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків розрахунків, передбачених п. 4.1 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року.

Враховуючи викладене, нарахування процентів за користування кредитом, починаючи з 13 березня 2020 року, тобто після закінчення строку повернення кредиту, встановленого в пункті 1.3 кредитного договору № 1591621 від 12 лютого 2020 року та в Графіку розрахунків, є безпідставним, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку кредитування.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року підлягають задоволенню частково в розмірі 6 749 гривень 55 копійок.

Щодо набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 у справі № 905/306/17 виснував, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені містяться і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

01 квітня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладений договір факторингу 01/04, відповідно до умов якого клієнт - ТОВ «Мілоан» відступило фактору - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор їх прийняв та передав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором ( п.2.1).

Згідно п.4.1 договору факторингу № 01/04 від 01 квітня 2020 року, право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання цього договору.

Відповідно до п.8.1, 8.2 договору факторингу 01/04 від 01 квітня 2020 року, цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до 31 грудня 2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Згідно реєстру прав вимог №2 від 21 травня 2020 року, який міститься в додатку №1 до договору факторингу № 01/04 від 01 квітня 2020 року, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок.

На підтвердження факту здійснення оплати за договором факторингу №1/4 від 01 квітня 2020 року позивачем до позовної заяви додано копії платіжних інструкцій, а саме: №1 від 03 червня 2020 року на суму 111 622 гривні 50 копійок; №1 від 04 вересня 2020 року на суму 55 196 гривень 48 копійок; №2 від 03 червня 2020 року на суму 74 864 гривні 47 копійок; № 2 від 04 вересня 2020 року на суму 143 759 гривень 45 копійок; № 4 від 05 травня 2020 року на суму 166 264 гривні 84 копійки; № 4 від 02 липня 2020 року на суму 78 978 гривень 38 копійок; № 4 від 05 жовтня 2020 року на суму 44 004 гривні 10 копійок; № 02 липня 2020 року на суму 390 671 гривні 89 копійок; № 5 від 05 жовтня 2020 року на суму 66 263 гривні 47 копійок; №7 від 05 серпня 2020 року на суму 86 373 гривні 18 копійок; №7 від 09 жовтня 2020 року на суму 37 285 гривень 00 копійок; № 8 від 05 серпня 2020 року на суму 244 854 гривні 06 копійок; № 9 від 23 жовтня 2020 року на суму 37 285 гривень 00 копійок; № 11 від 05 листопада 2020 року на суму 117 786 гривень 97 копійок; № 14 від 04 грудня 2020 року на суму 71 003 гривні 10 копійок; № 17 від 12 січня 2021 року на суму 93 681 гривня 21 копійка; № 23 від 14 травня 2021 року на суму 2 310 гривень 03 копійки; № 208 від 18 грудня 2020 року на суму 93 681 гривня 00 копійок; № 758 від 13 листопада 202 року на суму 12 412 гривень 00 копійок; № 1225 від 30 грудня 2020 року на суму 93 681 гривня 00 копійок.

Наказом № 55-к від 25 липня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія» Довіра та гарантія» перейменовано на ТОВ « Фінансова компанія «Він Фінанс» без зміни ідентифікаційного номера юридичної особи.

13 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» укладений договір факторингу № 1/4, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» передав грошові кошти в розпорядження клієнта - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за плату, а клієнт відступив фактору свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п.8.1 договору факторингу 1/4 від 13 грудня 2021 року, цей договір набирав чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно п.1.3 договору факторингу № 1/4 від 13 грудня 2021 року, право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру.

Відповідно до реєстру прав вимоги до договору факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року, який міститься в додатку №1 до договору факторингу 1/4 від 13 грудня 2021 року, ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року в сумі розмірі 33 316 гривень 81 копійка, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 17 567 гривень 86 копійок; заборгованість за комісією 1 499 гривень 90 копійок.

Згідно п.3.2 договору факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року, фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти ( суму фінансування) в розмірі 1000 гривень та 50% всіх надходжень, що будуть отримані фактором в процесі реалізації свої прав як кредитора відносно прав вимог, що предметом цього договору шляхом перерахування на рахунок клієнта, вказаний в цьому договорі.

Факт виконання позивачем умов п.3 договору факторингу № 1/4 від 13 грудня 2021 року підтверджується наданими позивачем:

- листом ТОВ «Він Фінанс» від 13 листопада 2024 року за вих. №1/4, згідно якого ТОВ «ФК «Пінг Понг» здійснено повний розрахунок, передбачений умовами п.3 договору факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року;

- листом ТОВ «Він Фінанс» (попередне найменування ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») від 17 квітня 2026 року за вих. №1/4 про належне виконання фактором всіх грошових зобов`язань перед клієнтом за договором факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року, строк виконання яких настав на вказану дату, що підлягали виконанню виходячи з обсягу отриманих платежів;

- платіжною інструкцією № 360 від 19 листопада 2024 року на суму 9 765 гривень 27 копійок;

- платіжною інструкцією № 77 від 23 січня 2024 року на суму 16 314 гривень 37 копійок,

копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, вказані договори факторингу є чинними, не визнані недійсними і позивачем не оскаржувались.

Враховуючи викладене позивачем доведено достовірними, допустимим достатніми доказами позивачем належними та допустимими доказами факту набуття останнім права вимоги з відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №1591621 від 12 лютого 2020 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Щодо строку позовної давності.

07 травня 2025 представником відповідача надано відзив на позовну заяву разом з заявою про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи встановлено, що 12 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1591621 (індивідуальну частину) строком на 30 днів, з 12 лютого 2020 року по 13 березня 2020 року (п. 1.3,1.4 кредитного договору № 1591621 (індивідуальної частини) від 12 лютого 2020 року).

13 грудня 2021 року на підставі договору факторингу № 1/4 від 13 грудня 2021 ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло право вимоги в тому числі за кредитним договором № 1591621 (індивідуальною частиною) від 12 лютого 2020 року.

ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості через систему «Електронний суд» 15 березня 2025 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року ( з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року, №855 від 11 серпня 2021 року, № 981 від 22 вересня 2021 року, № 1336 від 15 грудня 2021 року, № 229 від 23 лютого 2022 року, № 630 від 27 травня 2022 року, № 928 від 19 серпня 2022 року, № 1423 від 23 грудня 2022 року, № 383 від 25 квітня 2023 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX п. 19 було викладено у наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Ураховуючи викладене, позивачем строк позовної даності при зверненні до суду не пропущений; строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє станом на теперішній час.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №911/79/24.

Щодо застосування ч.15 статті 14 Закону України «Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , копію якого додано відповідачем до відзиву на позовну заяву, Великохутірською сільською радою Драбівського району Черкаської області 29 травня 2007 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Відповідно до ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 , старший лейтенант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 16 вересня 2022 року.

Таким чином, відповідач - ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та перебуває на військовій службі з 16 вересня 2022 року.

Разом з тим, ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 1591621 з ТОВ «Мілоан» 12 лютого 2020 року, тобто до призову ОСОБА_2 на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період.

Згідно ч.5 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 12 лютого 2020 року: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно доданого позивачем до позовної заяви розрахунку (відомості про щоденні нарахування та погашення, виконані ТОВ «Мілоан») відповідачу нараховано проценти за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 202 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , лише за період з 12 лютого 2020 року по 19 травня 2020 року, розмір яких, з урахуванням часткового погашення відповідачем процентів в розмірі 1649 гривень 92 копійки 13 березня 2020 року, становить 17 567 гривень 86 копійок, що відповідає змісту заявлених позовних вимог. (Так, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами в розмірі 17 567 гривень 86 копійок).

Доказів нарахування відповідачу процентів за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року за період, починаючи з 16 вересня 2020 року, після призову ОСОБА_2 на військову службу за мобілізацією в особливий період в період перебування чоловіка відповідача на військовій службі матеріали справи не містять і відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, доводи позивача про застосування ч.15 статті 14 Закону України «Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин є помилковими.

Щодо стягнення судових витрат.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 7 000 гривень.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст. 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1) ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу;

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

Згідно ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц:

«На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані:

договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

розрахунок наданих послуг;

документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.»

На підтвердження розміру фактично понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду наступні документи:

- договір про надання правової допомоги між адвокатом Білецьким Є.М. та ТОВ « ФК «Пінг Понг» від 01 листопада 2024 року;

- додаткову угоду № 1591621 від 03 березня 2025 року до договору № 43657029 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року;

- акт № 1591621 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт , надання послуг) від 03 березня 2025 року на суму 6 000 гривень;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ ФК «Пінг Понг» щодо стягнення кредитної заборгованості;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10 від17 березня 2016 року;

- довіреність ТОВ «Фінансова компанія «Пінг- Понг».

Згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 19 квітня 2023 року у справі №760/10847/20-ц, «для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиція є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України».

Згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 24 січня 2022 року у справі №757/36628/16-ц, «відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні заявлених вимог про стягнення з відповідача понесених судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

Зазначила, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження; представник позивача адвокат Білецький Є.М. не був присутнім у судових засіданнях. Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 6 000 гривень, представником позивача не дотримано вимоги стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Представником позивача не вчинялось жодних дій, пов`язаних з наданням правової допомоги у вказаній справі, крім складення позовної заяви, не зроблено жодного адвокатського запиту, останнім не вчинялись дії щодо збирання доказів у справі.

Частину доказів було подано представником позивача, з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України, незважаючи на їх наявність у позивача на момент звернення останнього до суду з вказаним позовом, що призвело до виникнення у відповідача обґрунтованих сумнівів у добросовісності здійснення позивачем своїх процесуальних прав та необхідності витребування судом у позивача доказів відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України з метою ухвалення обгрунтованого рішення відповідно до вимог ч.5 ст. 263 ЦПК України.

Врахувавши клопотання представника позивача щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги позивачу , та їх розміру, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, представник в судових засіданнях не був присутнім, підготовка справа не потребувала збирання додаткових доказів, з клопотаннями та адвокатськими запитами адвокат не звертався; о позовної заяви представником не було подано частину доказів, які разом з тим були наявними у позивача і мали істотне значення для вирішення справи по суті, вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги позивачу, підлягають задоволенню частково з розмірі 2 500 гривень.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 22 498 гривень 50 копійок, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 гривень 05 копійок; заборгованість за процентами 6 749 гривень 55 копійок; заборгованість за комісією за надання кредиту 1 499 гривень 90 копійок, що становить 67,51% від розміру заявлених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції в національній валюті № 1591621 від 10 березня 2025 року позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом сплачений судовий збір в розмірі 2 422 гривні 40 копійок.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 635 гривень 36 копійок (67,51% від суми сплаченого судового збору 2 422 гривні 40 копійок).

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст. 15,16, 203- 205, 207, 253 256, 257, 261, 509, 517, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629, 634, 638, 1048 Цивільного кодексу України, згідно ст. 1, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись ст.ст. 12, 13, 76 - 81, 83, 89, 95, 133, 137, 141, 263, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43657029, заборгованість за кредитним договором № 1591621 від 12 лютого 2020 року в розмірі 22 498 (двадцять дві тисячі чотириста дев`яносто вісім) гривень 50 (п`ятдесят) копійок у томі числі: заборгованість за тілом кредиту 14 249 (чотирнадцять тисяч двісті сорок дев`ять) гривень 05 (п`ять) копійок; заборгованість за процентами 6 749 (шість тисяч сімсот сорок дев`ять) гривень 55 (п`ятдесят п`ять) копійок; заборгованість за комісією за надання кредиту 1 499 (одна тисяча чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 90 (дев`яносто) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43657029, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 635 (одна тисяча шістсот тридцять п`ять) гривень 36 (тридцять шість) копійок та судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43657029;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Суддя О.М. Борєйко