Рішення № 137176924, 26.03.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7781/25

№ 2/183/2492/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Самарівської міської ради Дніпропетровської області, третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганна Василівна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

24 липня 2025року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя, 21 листопада 2017 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Голубовою О.С. за реєстровим № 2-608, яким належний їй житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку при ньому, заповіла позивачу ОСОБА_1 .

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганни Василівни з заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом та законом на нерухоме майно, проте постановою приватного нотаріуса від 18 березня 2025 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з тих підстав, що нею не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на спірне домоволодіння, оскільки з наданого технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Новомосковське МБТІ» станом на 07 жовтня 2022 року вбачається, що успадкований спадкодавцем ОСОБА_2 житловий будинок був знесений, а на його місці самовільно збудований новий будинок, право власності на який не було узаконене спадкодавцем, у зв`язку з чим, рекомендовано було звернутися до суду з відповідним позовом.

В той же час, позивач зазначає, що нею додано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 грудня 2003 року; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП «Новомосковське МБТІ» від 29 січня 2004 року; рішення Виконавчого комітету Новомосковської міської ради депутатів № 136 від 20 лютого 2008 року «Про дозвіл будівництва житлових будинків»; затверджений проект ТОВ «Укрбудпроект» на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та технічний паспорт, виготовлений станом на 07 жовтня 2022 року КП «Новомосковське МБТІ» ДОР, з яких вбачається можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.

Крім того, згідно технічного паспорта на спірний новозбудований житловий будинок, виготовленого станом на 07 жовтня 2022 року КП «Новомосковське МБТІ» ДОР слідує, що в переліку назв об`єктів господарських будівель та споруд на земельній ділянці кадастровий номер 1211900000:02:012:0214 розташовані: житловий будинок літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.; ганок літ. «е2»; літня кухня літ. «Б1»; погріб літ. «пг»; літній душ літ. «Д1»; вбиральня літ. «Ж1»; хвіртка № 1; ворота № 2; огорожа № 4; колодязь № 5. Будівництво вказаного домоволодіння було завершено в 2014 році.

Позивач ОСОБА_1 наголошує на тому, що її мати ОСОБА_2 за життя вчинила усі необхідні дії щодо введення в експлуатацію належного їй нерухомого майна, проте не встигла належним чином зареєструвати право власності на спірне домоволодіння. Отже, житловий будинок було збудовано на підставі всіх необхідних дозвільних документів, який готовий та безпечний до експлуатації, а тому не може вважитися самочинним будівництвом.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 суд:

- визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: житлового будинку літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.; ганку літ. «е2»; літньої кухні літ. «Б1»; погребу літ. «пг»; літнього душу літ. «Д1»; вбиральні літ. «Ж1»; хвіртки № 1; воріт № 2; огорожі № 4; колодязя № 5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 01 серпня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року зобов`язано Приватного нотаріуса Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганну Василівну надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та ї представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника остання просила розглянути справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представники відповідача Самарівської міської ради та третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Г.В., кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно заяв просили розглянути справу без їх участі.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років померла мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , про що 18 вересня 2024 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис про смерть № 1557, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 18 вересня 2024 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема на: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка в садовому товаристві «Клен» та автомобіль.

Спадкова справа № 111/2024 після смерті ОСОБА_2 була заведена 16 листопада 2024 року Приватним нотаріусом Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Г.В., номер у спадковому реєстрі 73301342, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 79178564 від 16 листопада 2024 року.

За життя, 21 листопада 2017 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Голубовою О.С. за реєстровим № 2-608, яким належний їй житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку при ньому, заповіла позивачу ОСОБА_1 .

Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Відповідно до приписів ч.ч. 2-4 ст. 1254 ЦПК України заповідач має у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Встановлено, що у визначений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганни Василівни з заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом та законом на спадкове майно, у зв`язку з чим нотаріусом в межах спадкової справи після смерті ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину, а саме: серії НТР № 266240 від 24.04.2025 року за р. № 619 (номер у спадковому реєстрі 73982198); серії НТР № 266241 від 24.04.2025 року за р. № 620 (номер у спадковому реєстрі 73982231) та серії НТТ № 837772 від 28.06.2025 року за р. № 1065 (номер у спадковому реєстрі 74270026), що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 82900240 від 15 жовтня 2025 року.

Проте, постановою приватного нотаріуса Шевченко Г.В. від 18 березня 2025 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав, що спадкоємцем не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на спірне домоволодіння, оскільки з наданого технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Новомосковське МБТІ» станом на 07 жовтня 2022 року вбачається, що успадкований спадкодавцем ОСОБА_2 житловий будинок був знесений, а на його місці самовільно збудований новий будинок, право власності на який не було узаконене спадкодавцем.

Встановлено, що ОСОБА_2 на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею були зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 21 листопада 2024 року за вих.№ 2536/02-24.

Суд припускає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є сином спадкодавця ОСОБА_2 , а тому вважається таким, що прийняв спадщину за законом після смерті матері, оскільки на день смерті був зареєстрований та проживав разом зі спадкодавцем.

При цьому, зі спадкової справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом, що посвідчений державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Голубовою О.С. за реєстровим № 2-608, яким спадкодавець належний їй житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку при ньому, заповіла позивачу ОСОБА_1 . Інших спадкоємців за заповітом судом не встановлено.

Як встановлено вище, позивачу ОСОБА_1 постановою приватного нотаріуса Шевченко Г.В. від 18 березня 2025 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки спадкоємцем не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на спірне домоволодіння, оскільки з наданого технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Новомосковське МБТІ» станом на 07 жовтня 2022 року вбачається, що успадкований спадкодавцем ОСОБА_2 житловий будинок був знесений, а на його місці самовільно збудований новий будинок, право власності на який не було узаконене спадкодавцем.

Разом з тим, судом встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_2 у відповідності до свідоцтва про право на спадщину серії ВВА № 954392 від 31 грудня 2003 року, виданого державним нотаріусом Новомосковського державного нотаріального округу Яковлевою І.М. за р. № 1-5719 належав житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 22,6 кв.м., житловою площею 13,8 кв.м.; вбиральні літ. «В»; сараю літ. «Г»; колодязя літ. «к»; огорожі №1-4. Площа земельної ділянки 875 кв.м.

Її право власності зареєстровано в КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 29 січня 2004 року за р.№ 4219840, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2687685 від 29 січня 2004 року.

Також встановлено, що спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Новомосковської міської ради депутатів № 136 від 20 лютого 2008 року було надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку по індивідуальному проекту, будівництво гаражу, туалету та зливної ями за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим ТОВ «Укрбудпроект» був затверджений проект на будівництво спірного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Так, згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 07 жовтня 2022 року КП «Новомосковський МБТІ» ДОР, замовником якого була спадкодавець ОСОБА_2 вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,0942 га. кадастровий номер 1211900000:02:012:0214 за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.; ганку літ. «е2»; літньої кухні літ. «Б1»; погребу літ. «пг»; літнього душу літ. «Д1»; вбиральні літ. «Ж1»; хвіртки № 1; воріт № 2; огорожі № 4; колодязя № 5. Будівництво вказаного домоволодіння було завершено в 2014 році.

З вказаного технічного паспорта слідує, що на земельній збудовано житловий будинок літ «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м. відповідно до рішення № 776 від 29 вересня 2004 року, літня кухня літ «Б1», не є самовільно побудованою. Згідно постанови КМУ № 406 від 07 червня 2017 року, п. 6 про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, ганок літ «е2», літній душ літ. «Д1», вбиральня літ. «Ж1», не потребує дозволу на виконання будівельних робіт. на земельній ділянці знесено: сарай літ. «Г» та вбиральня літ. «В». Згідно наказу Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України № 186 від 26 липня 2018 року про внесення змін до Інструкції про порядок проведення технічної документації об`єктів нерухомого, згідно розділу V пункту 2, змінено літерування будівель та споруд.

З матеріалів справи та інвентаризаційної справи судом встановлено, що житловий будинок було збудовано на підставі всіх необхідних дозвільних документів, який готовий та безпечний до експлуатації. Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя вчинила усі необхідні дії щодо введення в експлуатацію належного їй нерухомого майна, проте не встигла належним чином зареєструвати право власності на спірне домоволодіння.

Суд зауважує, що в даному випадку спадкування відбувається за заповітом, а не за законом, оскільки наявний заповіт, що залишається чинним.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

У відповідності до ст.328 ЦК України,1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно до ст. 375 ЦК України, 1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. 2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. 3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. 4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 376 ЦК України: 1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

В судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Статтею 331 ЦК України визначено, що: 1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. 2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. 3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

У постанові Верховного Суду України від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19, провадження № 61-655св21 зроблено такі правові висновки:

«…Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме:

- право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва;

- право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця замінений у порядку спадкування забудовник);

- право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт;

- право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності й зареєструвати право власності».

Таким чином, спадкоємець має право звернутися до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини, зокрема одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності й зареєструвати за собою право власності.

З огляду на вищенаведене, судом встановлено, що спірний житловий будинок не може вважитися самочинним будівництвом, оскільки він збудований на підставі всіх необхідних дозвільних документів, який готовий та безпечний до експлуатації. При цьому, спадкодавець ОСОБА_2 за життя вчинила ряд необхідних дій щодо введення в експлуатацію належного їй нерухомого майна, проте не встигла належним чином зареєструвати право власності на спірне домоволодіння.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

Враховуючи те, що: 1) спадкодавець ОСОБА_2 за життя вчинила усі належні дії щодо введення в експлуатацію належного їй нерухомого майна, проте не встигла належним чином зареєструвати право власності на спірне домоволодіння; 2) житловий будинок не може вважитися самочинним будівництвом, оскільки він збудований на підставі всіх необхідних дозвільних документів, який готовий та безпечний до експлуатації; 3) позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до ст. 1270 ЦК України прийняла спадщину, але отримати свідоцтва про право на спадщину за заповітом не змогла через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно та реєстрації права власності за спадкодавцем на спірне майно, за нею належить визнати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: житлового будинку літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.; ганку літ. «е2»; літньої кухні літ. «Б1»; погребу літ. «пг»; літнього душу літ. «Д1»; вбиральні літ. «Ж1»; хвіртки № 1; воріт № 2; огорожі № 4; колодязя № 5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відсутністю вини відповідача, судові витрати покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Самарівської міської ради Дніпропетровської області, третя особа Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганна Василівна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: житлового будинку літ. «Е1», загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 46,8 кв.м.; ганку літ. «е2»; літньої кухні літ. «Б1»; погребу літ. «пг»; літнього душу літ. «Д1»; вбиральні літ. «Ж1»; хвіртки № 1; воріт № 2; огорожі № 4; колодязя № 5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Самарівська міська рада Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34359199, місцезнаходження за адресою:Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14;

- третя особа: Приватний нотаріус Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Ганна Василівна, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Гідності, буд. 21.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 26 березня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький