Рішення № 137173849, 08.06.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/3101/26 провадження №2/489/2067/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця»), третя особа Профспілковий комітет Локомотивного депо Миколаїв , про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У квітні 2026 року через систему «Електронний суд» позивач, через свого представника адвоката Проценко О.М., звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 321564,88 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 19.11.1991 по 26.07.2024 роки позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, дублером машиніста тепловоза, машиністом тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовий книжці НОМЕР_1 .

26.07.2024 позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до статті 38 КЗПП України, згідно наказу № 103/ос від 17.07.2024 про припинення трудового договору (контракту).

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 17.07.2024 на підставі пункту 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 7 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (28 років 03 місяців 14 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення позивач отримав письмове повідомлення про нараховані, але не виплачені суми при звільненні. Однак у вказаному повідомленні не вказана сума одноразової матеріальної допомоги при звільненні в розмірі 7 середньомісячних заробітків. Повідомлення про нараховані, але невиплачені суми при звільненні позивачу не видавалося.

Разом з тим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №103/ос від 17.07.2024 року вказано, що виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 17.07.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 173150,32 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Згідно довідки відповідача про середню зарплату за 2 місяці середньомісячна заробітна плата позивача склала 24735,76 грн.

Сума заборгованості, передбачена пункті 4.17 колективного договору складає 173150,32 грн. (24734,76 х 7), що підтверджується протоколом по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 17.07.2024.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 26.07.2024, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 26.01.2025 становить 6 місяців (з урахуванням частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія статті 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 24735,76 грн. свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 148414,56 грн. (24735,76 грн. х 6 місяців).

Крім того, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін.

При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022 у, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 було визнано незаконним та скасовано.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі статті 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статті 117 КЗпП України відповідальність.

Крім того, порушенням прав позивача у вигляді несвоєчасної виплати належних грошових сум на час звільнення у сумі 173150,32 грн, завдало йому моральної шкоди. Так як порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у постійному пошуку додаткових засобів існування, вживав зусилля, для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошуку грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Отже, загальна сума (ціна) позову становить 371564,88 грн. (173150,32 + 148414,56 + 50000,00).

Посилаючись на наведені порушення своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду за їх захистом.

Представник відповідача 27.04.2026 через систему «Електронний суд» надав відзив на позов в якому зазначає наступне.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

У той же час відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі закон № 2136-ІХ), який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» закону № 2136-ІХ регламентовано, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені цим законом. Отже, положення закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Пункт 4.17 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Локомотивне депо Миколаїв 2011-2015 років, зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Миколаївської міської ради за №04/11-04 від 02.03.2011 передбачає при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію за віком одноразову грошову допомогу у розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи у галузі. Зазначений колективний договір має статус колективного договору структурного підрозділу АТ «Укрзалізниця».

Крім того, у випадках звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців, передбачена виплата додаткової грошової допомоги в залежності від стажу роботи в галузі до 5 середньомісячних заробітків.

Протоколом засідання комісії по встановленню трудового стажу на залізничному транспорті від 17.07.2024 встановлений стаж роботи Позивача 28р.03м.14дн. та право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4.17 Колективного договору в розмірі 7 середньомісячних заробітків, що складає 173150,32 грн.

06.09.2022 працюючим та звільненим працівникам спільним листом адміністрації АТ «Укрзалізниця» та профспілки залізничників і транспортних будівельників №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 надано роз`яснення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

З витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 вбачається, що на засіданні правління ухвалено рішення про здійснення нарахування та виплати працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/ будуть звільнені у період з січня по грудень 2024 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).

Проте, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

З урахуванням вищевикладеного відповідач в цілому не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована в часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136- ІХ, відповідачем не відмовлено в їх виплаті. При стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, що також підтверджується в листі від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно пункту 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

У зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ «Укрзалізниця» понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ «Укрзалізниця» на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов`язань відповідача

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», відповідач є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають.

У складних умовах збройної агресії основною метою діяльності відповідача є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не вдосконалення діяльності та процесів Товариства. Всі сили та ресурси відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни.

Таким чином, з початку воєнної агресії (з 24.02.2022) підприємство не могло нормально здійснювати роботу з причин, що від нього не залежали.

Відтак, з врахуванням наведеного, на думку відповідача, відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо заявленого розміру середнього заробітку

Відповідач заперечує щодо розрахованого Позивачем середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнення на рівні 148414,56 грн.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата складає 1064,96 грн.

Кількість робочих днів за період з 27.07.2024 по 27.01.2025 складає при п`ятиденному 40-годинному робочому тижні на 2024-2025 рік 131 день. Таким чином, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнення повинен складати 139509,76 грн., а не 148414,56 грн., які розраховані Позивачем (середньоденний заробіток х кількість робочих днів за період затримки (але не більше 6 місяців).

Щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Розмір заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 148414,56 грн.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

З огляду на вищевикладене, оскільки призупинення виплат, передбачених колективним договором, було вимушеним рішенням, ухваленим в результаті понесення значних збитків через військову агресію проти України, враховуючи важке становище, в якому опинився відповідач, а також той факт, що виплати будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану відповідача, у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просили зменшити його розмір на 95%.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди

Розмір моральної шкоди на рівні 50000,0 грн. є завищеним та необґрунтованим.

Позивач не доводить належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою, її розміром, підстави для задоволення даної вимоги відсутні.

Щодо розміру судових витрат

Позивачем у справі подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Відповідач вважає за необхідне просити суд зменшити розмір витрат на професійну правову допомогу з огляду на його неспівмірність з складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Зокрема, неспівмірним, на думку відповідача, є розмір витрат на складання позовної заяви у розмірі 5500,00 грн., оскільки крім зазначеної послуги до витрат включено послуги щодо консультації клієнта, погодження правової позиції з клієнтом на загальну суму 500,00 грн. та 3000,00 грн. та збір доказів по справі.

На думку відповідача, результати зазначених послуг, що передували складанню тексту позовної заяви, значно спростили процедуру її написання, у зв`язку з чим адвокат не потребував додаткового вивчення норм чинного законодавства для надання послуги зі складання позовної заяви.

Крім того, вважаємо, що 3000,0 грн. за супроводження справи у суді першої інстанції також є завищеним, адже справа розглядається в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

У підсумку відповідач вважав за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. У випадку задоволення позовних вимог повністю або частково, просить суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95%, у разі задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди зменшити її розмір до 3000,0 грн., а також у різі задоволення позову зменшити розмір витрат на правову професійну допомогу до 2000,0 грн.

27.04.206 представник відповідача через систему «Електронний суд» звернувся із заявою про наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України , у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог відмовити.

12.05.2026 представник позивача через систему «Електроннйи суд» надав до суду відповідь на відзив та на заяву про пропуск позивачем строку звернення до суду, які вважає безпідставними.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 10.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи. Цією ухвалою витребувано у відповідача довідку про середню заробітну плату позивача.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що у період з 19.11.1991 по 26.07.2024 роки позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, дублером машиніста тепловоза, машиністом тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначене підтверджується записами у трудовий книжці НОМЕР_1 .

26.07.2024 позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до статті 38 КЗПП України, згідно наказу № 103/ос від 17.07.2024 про припинення трудового договору (контракту).

Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці та копією наказу.

Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 17.07.2024 на підставі пункту 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011 - 2015 роки, позивачу передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 7 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (28 років 03 місяців 14 днів).

Разом з тим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №103/ос від 17.07.2024 вказано, що позивач має право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 7 середньомісячних заробітків (без зазначення конкретної суми), але виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу, як слідує з письмових заяв, відповідачем не прийнято.

Наказ про звільнення та розрахункові листи позивач отримав під підпис в день звільнення.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 17.07.2025 з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 173150,32 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Сума заборгованості, передбачена пункті 4.17 колективного договору складає 173150,32 грн. (24734,76 х 7), що підтверджується протоколом по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 17.07.2024.

Отже, в день звільнення відповідач письмово в наказі повідомив про належні позивачу при звільненні виплати, зокрема про право позивача на виплату 7 середньомісячних заробітків (без визначення конкретної суми), передбачених п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки та не здійснив виплату коштів, на які позивач мав право, що є грубим порушенням ччастини першої статті 116 КЗпП України.

Крім того встановлено, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Згідно довідки відповідача про середню зарплату, яка додана до позову та на окремо надана на виконання ухвали суду від 10.04.2026, середньомісячна заробітна плата позивача за 2 місяці, що передували події, склала 24735,76 грн.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 26.07.2024, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 26.01.2025 року становить 6 місяців (з урахуванням частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія статті 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 24735,76 грн. свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (статті 117 КЗпП України) становить 148414,56 грн. (24735,76 х 6 місяців).

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України після 19.07.2022 Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Відповідач, з посиланням на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, заявив клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95%, посилаючись збитки, які завдані Укрзалізниці військовою агресією розбійської федерації проти України та отримання у 2024 році збитку у розмірі 2,7 мільярда гривень.

Однак, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на відсутність будь-яких об`єктивних та поважних обставин, що могли б слугувати підставою для такого зменшення.

Крім того, відповідачем не надано доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2024 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати.

Не надано доказів і врегулювання з працівниками, що звільнилися, до яких належить позивач, механізму компенсації призупиненої одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, незаконність призупинення якої встановлено в судовому порядку.

При цьому суд зазначає, що зменшення суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням встановлених обставин справи, призведе до очевидного порушення балансу інтересів працівника та роботодавця. Таке зменшення нівелює імперативні положення Кодексу законів про працю України щодо обов`язковості своєчасного та повного розрахунку при звільненні, позбавляє працівника ефективного правового захисту його права на своєчасне отримання заробітної плати, а також створює для роботодавця передумови для зловживання своїми правами та ухилення від виконання законодавчо встановлених обов`язків.

З урахуванням вищевикладеного, принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення на користь позивача одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 173140,32 грн. та середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який становить 148414,56 грн.

При вирішенні заяви відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Відтак, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат працівник вправі звертатися без обмеження трьохмісячним строком.

Частина ж друга цієї статті передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Згідно зі статтею 2 ЗУ «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців ;

- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій ;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати ,затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно пункту 2.3 наведеної вище Інструкції, до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що згідно цієї інструкції входять до фонду оплати праці ,відносяться винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать, винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи); одноразові заохочення, не пов`язані з конкретними результатами праці (наприклад, до ювілейних та пам`ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі);грошова винагорода за сумлінну безперервну працю і зразкове виконання трудових обов`язків; матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки заявлені позивачем вимоги стосуються стягнення інших належних працівникові виплат, що входять до структури заробітної плати та фонду оплати праці, враховуючи правову природу спірних виплат як складових заробітної плати, тому звернення позивача до суду з такими вимогами не обмежується будь-яким строком.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, зокрема наказу № 103/ос від 17.07.2024 про припинення трудового договору (контракту), він не містить суми одноразової грошової допомоги та про неї позивач дізнався лише з листа відповідача від 25.03.2026 №ТЧ-13-18/2, до якого доданий протокол комісії від 17.07.2025 з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 173150,32 грн.

Таким чином, саме з вказаної дати (25.03.2026) і починається для позивача відлік строку, коли він дізнався про порушення свого права.

Тому враховуючи зазначене, заява відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставною

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Порушення права позивача на повну та своєчасну оплату праці безумовно, призвело до зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання.

Суд також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам.

З огляду на обставини справи, та виходячи з засад розумності та справедливості, що буде співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому немайнової шкоди, справедливим буде присудження позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Стягнення у такому розмірі не є надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду наведені у постановах по справах № 905/1795/18 № 922/2685/19, де вказано, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: копію договору про надання правової допомоги № б/н від 19.02.2026; розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого вартість наданої позивачу адвокатом послуги складає 12000,00 грн.; копію квитанції про отримання коштів адвокатом від ОСОБА_1 в сумі 12000 грн.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи, відсутність судових засідань, відсутність витраченого часу представником позивача на представництво у суді, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

З врахуванням положень статті 141 ЦПК України, позивачу підлягають відшкодуванню витрати понесені на сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2252,28 грн. (квитанція №1495-1484-4574-1887 від 08.04.2026).

Так як позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення одноразової матеріальної допомоги (173150,32 грн.) інші вимоги, які мають майновий характер (148414,56 грн. середнього заробітку та 50000,00 грн. моральної шкоди), підлягають оплатою судовим збором відповідно до підпункту 1 пункт 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», тобто в розмірі 1587,31 грн. (198414,56 х 1% х 0,8).

Отже переплата судового збору становить 664,97 грн., які може бути повернуто відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» за клопотанням позивача.

Таким чином, відповідно пропорційно задоволеним вимогам (77,32%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1227,30 грн

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача сервісного збору у сумі 40,54 грн. необхідно відмовити, оскільки відшкодування зазначених витрат не передбачене чинним законодавством.

Так як позивач при пред`явленні позову щодо стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні звільнений від сплати судового збору, то на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1731,50 грн. (173150,32 х 1%).

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, у розмірі 326564,88 грн. (триста двадцять шість тисяч п`ятсот шістдесят чотири гривні 88 коп.), в тому числі: заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 7 (семи) середньомісячних заробітків (посадових окладів), що складає 173150,32 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 148414,56 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді у розмірі 9587,31 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят сім гривень 31 коп), в тому числі витрати на професійну правничу допомогу 8000,00 грн. та судовий збір 1587,31 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави 1731,50 грн. (одна тисяча сімсот тридцять одна гривня 50 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5;

третя особа Профспілковий комітет Локомотивного Депо Миколаїв, код ЄДРПОУ 25873169, місцезнаходження: м.Миколаїв, пл.Приврокзальна,1

Повний текст судового рішення складено 08.06.2026.

Суддя І.В.Коваленко