Постанова № 13717073, 03.02.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року Справа № 2а/2370/14/2011

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Трофімової Л.В.,

при секретарі Кириченко Н.В.,

за участю представників: позивача Головченка Г.А. за довіреністю; відповідача Кривошиї О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»до державної податкової інспекції у Корсунь-Шевченківському районі про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Корсунь-Шевченківському районі про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2010р. № 0012141700/2.

Позивач зазначав, що на підставі акту перевірки від 01.10.2010р. № 16/1700/33003857 щодо повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010р. № 0012141700/0, яким позивачу визначено зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 669 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1338 грн. Надалі позивач зазначав, що за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2010р. № 0012141700/1 та податкове повідомлення-рішення від 02.12.2010р. № 0012141700/2, зокрема останнім податковим повідомленням-рішенням залишено в силі податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010р. № 0012141700/0. За твердженням позивача податкове повідомлення-рішення від 02.12.2010р. № 0012141700/2 є недійсним, оскільки податкове зобовязання збільшено без врахування вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», зокрема п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 зазначеного Закону.

На підставі наведених обставин, позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Корсунь-Шевченківському районі від 02.12.2010р. № 0012141700/2 та скасувати його.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наголосивши на тому, що спірне рішення прийнято без врахувань діючого законодавства, а тому зазначене рішення є нечинним.

Відповідач позов не визнав із підстав, викладених у запереченні.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності Корсунь-Шевченківською районною державною адміністрацією Черкаської області 30.06.2005 р. (ідентифікаційний код 33003857).

Відповідно до статті 11 (що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 4 грудня 1990 року № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

У період з 19.08.2010 р. по 28.09.2010 р. державною податковою інспекцією у Корсунь-Шевченківському районі проведено планову виїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. Перевіркою встановлено порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 4.2.9.г п. 4.2 ст. 4., п.п. 19.2.а п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. №889-ІV у частині неоподаткування доходу, отриманого платниками податку від його працедавця, як додаткове благо, за суми грошового відшкодування вартості проїзду працівників у громадському транспорті у сумі 4460 грн., що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 669 грн. Результати перевірки оформлено довідкою від 01.10.2010 р. №16/1700/33003857 як складової акту комплексної перевірки.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991 року № 1251-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

На період спірних правовідносин обовязок щодо здійснення підприємствами, установами та організаціями нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992 року № 13-92 (надалі за текстом «Декрет») та Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-IV, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (надалі за текстом Закон №889-IV).

Підпунктами 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону №889-IV визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Пункт 1.15 статті першої Закону № 889-IV визначає податкового агента як юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізичну особу чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до статті восьмої Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Відповідно до пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи.

Пунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до підпункту 4.3.24 пункту статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку - члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно підпункту 8.1.1 пункту 8.1. статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Частинами першою та другою статті 9 Декрету визначено, що нарахування, утримання i перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів. Обчислення податку протягом року провадиться з суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за ставкою, визначеною відповідно до статті 7 цього Декрету.

Згідно частини першої статті 10 Декрету підприємства, установи i організації усiх форм власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності після закінчення кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на виплату належних громадянам сум зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого i утриманого прибуткового податку за минулий місяць.

Частиною другою статті 19 Декрету встановлено обовязок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності: своєчасно i в повному обсязі нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суми податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню у джерела виплати; своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою центральним податковим органом формою про нараховані та виплачені громадянам суми доходів та суми утриманих з них податків, що підлягають обліку і оподаткуванню.

У разі невиконання обовязку з нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів громадян, статтею 20 Декрету надано право державним податковим органам стягувати суми прибуткового податку з доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 вказаного закону і складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, повязані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з п.5.6 ст.5 Закону України «Оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

У пункті 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.4.8 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або э членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, та к і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд, обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат. Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу валових витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

З урахуванням викладених вище норм законодавства, Декрету та Закону № 889-IV позивач несе відповідальність за нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Законом, що установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (надалі за текстом «Закон № 2181-III.

Стаття перша Закону № 2181-III визначає податкове зобов'язання, як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України

Відповідно до пункту 1.3. статті 1 названого Закону податковий борг (недоїмка) це податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з підпунктом 17.1.9 статті 17 Закону № 2181-III У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

З огляду, на думку суду, на системний аналіз викладених вище положень законодавчих актів та обставин викладених в акті перевірки від 01.10.2010 р. №16/1700/33003857 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010р. № 0012141700/0, яким позивачу визначено зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 669 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1338 грн.

За приписами підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-III у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього. З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту. Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Позивач зазначеною можливістю адміністративного оскарження скористався. Проте податковими повідомленнями-рішеннями від 10.11.2010р. № 0012141700/1 та від 02.12.2010р. № 0012141700/2 прийнятими за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010р. № 0012141700/0, яким позивачу визначено зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 669 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1338 грн. залишено без змін.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд зауважує, що будь-які витрати на відрядження, можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку. Із аналізу зазначених норм вбачається, що витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податків за наявності документів, що засвідчують вартість фактичних витрат осіб, які відряджені, та звязок такого відрядження з основною діяльністю цього платника.

У цьому контексті суд зазначає, що під час судового розгляду справи позивачем не надано документів, що підтверджували би звязок із господарською діяльністю товариства переміщення працівників (проїзд до місця/з місця роботи чи для виконання функціональних обовязків з огляду на посадову інструкцію чи згідно із займаною посадою), зокрема, щодо положень колективного договору, що передбачав би забезпечення відшкодування витрат на проїзд працівникам, робота яких має такий характер, маршрутних листів, звітів про відрядження, відміток у табелі про відпрацьований робочий час тощо, тому витрати здійснені позивачем (як компенсація додаткових витрат та/або додаткове благо без нарахування зборів у відповідні фонди і без утримання податку з такого доходу) на перевезення до місця роботи працівників не можуть включатися до складу валових витрат платника податку у звязку з не підтвердженням первинними та звітними документами.

Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З огляду на викладене, дослідивши аргументацію позивача (наказ від 28.12.2007р. №26 щодо переміщення у межах міста та службових цілях на громадському транспорті, звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт у 2010р., наявність службового автомобіля, відсутність проїзного квитка у провідного спеціаліста ОСОБА_3 чи доказів щодо розподілу інших проїзних квитків, письмові пояснення), виходячи з сукупності наявних доказів, суд приймає заперечення відповідача (а.с.38-42, акт із незгодою генерального директора і довідки щодо перевірки, акт відмови від підпису платника податків) і не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки відшкодування працівникам (а.с.42, а.с.44) вартості проїзду транспортом загального користування як виплати соціального характеру відносяться до заохочувальних і компенсаційних виплат, що є складовою фонду оплати праці.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність дій щодо прийняття податкового повідомлення-рішення № 0012141700/2 від 02.12.2010р. у сумі 2007 грн. відповідно до вимог п. п. «б»п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому не вбачається підстав для його скасування.

Дослідивши обставини і докази адміністративної справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, враховуючи доводи сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 160, 162 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, що може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання копії постанови.

Постанова складена в повному обсязі 8 лютого 2011 р.

Суддя Л.В.Трофімова