Рішення № 137170534, 04.06.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/1680/26

Категорія 38

2/295/2310/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі головуючого судді Перекупки І.Г., за участю секретаря судового засідання Хробуста А.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

1. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

Представник Лойфер А.Е., діючи в інтересах АТ «Сенс Банк», звернувся через підсистему «Електронний суд» до Богунського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з останнього заборгованість в сумі 78 608, 78 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклав з АТ "Альфа Банк" Договір про надання споживчого кредиту № 501435152. За умовами Кредитного договору банк зобов`язався видати кредит, а позичальник зобов`язався повернути такий, сплатити проценти за користування кредитом, комісію, інші платежі.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 78 608, 78 грн.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Станом на 30.10.2025 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 78 608,78 грн, з яких: 18 949, 66 грн - заборгованість по тілу кредиту, 28 025, 32 грн - заборгованість по відсотках, 31 633, 80 грн заборгованість по комісії.

З метою добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Вимогу залишено відповідачем без реагування. У зв`язку з вищевикладеним позивач і був вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

2. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу положень частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина 1 статті 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 дав судам роз`яснення, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача в межах заявлених ним вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 18.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг. 18.02.2022 підписанням оферти на укладання угоди про надання кредиту № 501435152 відповідач запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі Угода). Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та Банком.

Банк прийняв пропозицію Відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано Відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис.

У Додатку № 1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.

За умовами Кредитного договору, кредит видається в розмірі 18 969, 66 грн на строк 60 місяців зі сплатою 39.99 % річних.

18.02.2022 відповідачем ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк», заяву (акцепт) від 18.02.2022 про прийняття пропозиції укласти договір добровільного страхування фінансових ризиків за програмою «АЛЬФА-СЕРВІС» від 22.11.2017.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору № 501435152 заборгованість станом 30.10.2025 становить 78 608, 78 грн, з яких 18 949, 66 грн - заборгованість по тілу кредиту, 28 025, 32 грн - заборгованість по відсотках, 31 633, 80 грн заборгованість по комісії..

3. Норми матеріального права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Передбачених частиною 2 статті 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін.

Враховуючи наявність клопотання позивача та відповідача про розгляд справи у їхню відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності таких.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, суд, з дотриманням положень частини 6 статті 259, частини 5 статті 268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів. На виконання вимог частини 4 статті 268 ЦПК України підписав судове рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами на виконання вимог статтей 76, 81 ЦПК України які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог, та з`ясувавши фактичні обставини справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частини 1статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми.

Згідно з частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що укладаючи кредитний договір, відповідач отримав від АТ «Альфа банк» кредит в сумі 18 969, 66 грн на строк, визначений у договорі. Однак, свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, та після спливу строку, на який укладено договір гроші кредитодавцю не повернув.

Судом також встановлено, що 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Ці обставини, як і отримання відповідачем кредиту у розмірі 18 948, 66 грн, останнім не оспорювалися.

У суду відсутні докази про те, що відповідач мав перешкоди для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості, однак він належним чином не виконував свої зобов`язання по поверненню кредиту, сплаті відсотків, порушивши умови кредитного договору.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України в разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, тобто у межах погодженого сторонами кредитування.

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Так, статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом частиною 1статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), яка в силу частини 4статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4528/16 ( пункти 81-85), проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд бере до уваги вищевказані висновки Верховного Суду та вважає, що нарахування відсотків за користування кредитом може здійснюватися на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України виключно протягом строку кредитування.

За таких обставин, оцінивши надані позивачем докази, за відсутності будь-яких заперечень та доказів спростувань сторони відповідача, суд дійшов висновку, що позичальник порушив свої зобов`язання щодо вчасного повернення кредитних коштів, а тому стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість в загальній сумі 78 608, 78 грн.

Щодо судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов АТ «Сенс банк» до ОСОБА_1 задоволено, з останнього на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2 662 ,40 грн.

Щодо судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу в сумі 6 770, 79 грн, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано довіреність № 025516/26, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 000963 від 01.08.2018, договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025, додаткову угоду № 1 від 26.01.2026 до договору № 1006 про надання послуг від 28.01.2025.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6 770, 79 грн є завищеними та неспівмірними із незначною складністю справи; обмеженим обсягом процесуальних документів, та, в цілому, становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір до 2 000 грн.

Керуючись статтями. 2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст. ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитом в сумі 78 608, 78 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 2 662, 40 грн сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку до апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714), місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя І.Г. Перекупка