Рішення № 137160850, 05.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. справа № 300/2067/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє Горлов Артем Миколайович до військової частини НОМЕР_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Горлов Артем Миколайович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій.

Представник позивача вказує на те, що ОСОБА_1 є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . На думку представника позивача, у період проходження служби ОСОБА_2 , Відповідачем-1 нараховувалось грошове забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, а також не виплачувалась індексація грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) з 25.02.2022. Представник позивача вказує, що такі дії відповідача вплинули на призначення невірного розміру пенсії у разі втрати годувальника. Як наслідок, слід зобов`язати Відповідача-1 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 , та надати до Відповідача-2 виправлений грошовий атестат та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії, а Відповідача-2 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням оновлених даних.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Також, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

23.04.2026 на адресу суду від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що під час проходження військової служби ОСОБА_2 виплачувалось грошове забезпечення в належному розмірі, а після загибелі останнього, було проведено повний розрахунок з усіма членами його сім`ї, які мали право на отримання належного загиблому грошового забезпечення. У зв`язку з цим просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на пропуск позивачем строку на звернення до суду.

24.04.2026 Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що законодавством передбачено виплату, а не перерахунок вже сплачених коштів, належних загиблому військовослужбовцю.

Представник позивача своїм правом на подання відповідей на відзиви, не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вважаючи, що Відповідачем-1 нараховувалось грошове забезпечення ОСОБА_2 без урахування розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, а також не виплачувалась індексація грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) з 25.02.2022, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Статтями 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктом 6-1 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (в редакції на момент смерті військовослужбовця), разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пункту 2 розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Отже, члени сім`ї загиблого військовослужбовця мають право на належні військовослужбовцю, але не отримані ним до дня смерті основні та додаткові види грошового забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя не було нараховане грошове забезпечення у розмірі, із застосуванням прожиткового мінімуму встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" на 2022-2024 роки, та з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078.

У справі, що розглядається, позивач звернулась до суду з вимогами про проведення перерахунку грошового забезпечення загиблого військовослужбовця, який за життя не звертався до суду з такими вимогами.

Згідно положень статей 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), при цьому до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема: суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Водночас, не входять до складу спадщини права і обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця: зокрема 1) особисті немайнові права; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Тобто, виходячи з аналізу вище зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 наведено тлумачення статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, щодо видів грошових сум, які входять до складу спадщини.

В цій постанові Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов`язане з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). За таких обставин, Суд висновував, що "Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати".

У постанові від 22 жовтня 2024 року по справі № 520/15186/23 Верховний Суд констатував, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, то, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Отже право на перерахунок певних виплат, мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов`язане з його суб`єктивним правом, тому у членів сім`ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що вимоги зобов`язального характеру, заявлені позивачем у цій справі, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця і не допускають правонаступництва, (постанови від 27 вересня 2023 року у справі № 420/16546/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 420/18164/21 та від 10 липня 2024 року у справі № 420/10899/21).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справа № 560/3390/23.

Таким чином, право на перерахунок грошового забезпечення належить виключно до особистих прав особи, яких вона набуває за наявності передбачених законом умов, та таке право не може переходити в порядку правонаступництва до іншої особи.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що загиблому сину позивача за життя під час проходження військової служби до дня смерті відповідачем було нараховане/перераховане, але не виплачене грошове забезпечення враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078.

Отже, за відсутності нарахованих, але невиплачених грошових коштів, належних до дня смерті загиблому сину позивача, зокрема здійснення перерахованого грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, за період з 2022 по 2024 рік на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078, у позивача відсутні підстави вимагати провести такий перерахунок після загибелі сина.

В свою чергу, право на пред`явлення позовних вимог нерозривно пов`язане з особою військовослужбовця та належало виключно ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що право на перерахунок певних виплат, мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, воно пов`язане з його суб`єктивним правом, тому у членів сім`ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум.

Відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.