Рішення № 137155522, 26.05.2026, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/1841/25

Номер провадження по справі 2/387/228/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І.П.

за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача

До Добровеличківського районного суду Кіровоградської області 25.11.2025 надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 12.04.2025-100001459, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 6 000 грн строком на 140 днів зі сплатою процентів за користування кредитом.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, однак відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку із чим станом на день звернення до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 10 783,42 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою. Оскільки в добровільному порядку зазначена заборгованість відповідачем не погашена, позивач просить стягнути її в судовому порядку, а також понесені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача подав до суду письмові додаткові пояснення, відповідно до яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

На обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення саме відповідачем кредитного договору в електронній формі. Зокрема, на думку сторони відповідача, матеріали справи не містять належних доказів проходження відповідачем процедури реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, його належної ідентифікації та верифікації, а також доказів використання саме відповідачем одноразового ідентифікатора (SMS-коду) під час укладення договору.

Крім того, представник відповідача вказав, що сам по собі факт направлення одноразового ідентифікатора на певний номер телефону не підтверджує отримання такого коду саме відповідачем та його волевиявлення на укладення кредитного договору. На думку сторони відповідача, позивач не довів належними доказами факт підписання відповідачем електронного договору відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Також представник відповідача зазначив, що позивачем не надано належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу. Долучена до матеріалів справи довідка ТОВ «Українські платіжні рішення», на думку сторони відповідача, не є первинним бухгалтерським документом та не може беззаперечно підтверджувати факт надання кредитних коштів саме відповідачу та належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором.

Окрім цього, представник відповідача звернув увагу суду на відсутність належного та детального розрахунку заборгованості. Подана позивачем довідка-розрахунок не містить відомостей щодо бази нарахування процентів, періодів їх нарахування, застосованих процентних ставок, розміру та дат здійснених відповідачем платежів, порядку їх зарахування на погашення тіла кредиту, процентів чи інших платежів. За таких обставин перевірити правильність заявленого до стягнення розміру заборгованості не видається можливим.

Також представник відповідача вважає безпідставною вимогу про стягнення неустойки в сумі 3 000 грн, оскільки її нарахування, на його переконання, суперечить вимогам чинного законодавства у сфері споживчого кредитування, а позивачем не доведено правових підстав для її стягнення у заявленому розмірі.

Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані факт виникнення у відповідача заявленої заборгованості, ані її розмір, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Також представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Процесуальні дії суду

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04.12.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду на позов не подавав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, зустрічного позову не пред`являв, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІ. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що 12.04.2025 ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №12.04.2025-100001459. Відповідачем під час укладення кредитного договору №12.04.2025-100001459 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи ВаnkID Національного банку. Під час ідентифікації Позичальника з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн, строком на 140 дні. Відповідно до умов заявки, процентна ставка-фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом усього всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора E491 про, що свідчить інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 .

Факт видачі кредитних коштів підтверджується чеком про електронний переказ коштів від 12.04.2024, сформований платіжним сервісом ТОВ "Універсальні платіжні рішення" ТОВ «УПР».

За загальними умовами вказаного договору позичальник ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на умовах платності користування та зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

ТОВ "Споживчий центр" виконало зобов`язання за договором, надавши відповідачу грошові кошти, однак останній не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, грошові кошти та відсотки за їх користування не повернув, у зв`язку з чим йому нарахована заборгованість в розмірі 10783,42 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4578,47 грн та по процентах в розмірі 3204,95 гривень, 3000,00 неустойка, що підтверджується довідкою-розрахунком за період з 12.04.2025 по 29.08.2025, таблицею обчислення загальної вартості кредиту.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, частиною 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

З наведених норм вбачається, що укладення договору про споживчий кредит у електронній формі не суперечить вимогам законодавства, за умови дотримання особливостей його укладення в такій формі.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Частинами 1 та 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

З наведеного можливо дійти висновку, що дійсно 12.04.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ "Споживчий центр" з дотриманням наведених норм законодавства було укладено договір про споживчий кредит та відповідач був ознайомлений з усіма його істотними умовами та прийняв їх.

Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними, як приклад у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору. Розрахунок підтверджує існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на недоведеність факту укладення кредитного договору, відсутність належних доказів отримання кредитних коштів, неналежність доказів переходу права вимоги до позивача, а також на відсутність належних доказів належності банківської картки відповідачу.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що 12.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №12.04.2025-100001459 в електронній формі шляхом акцепту відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця.

Зміст наданих позивачем заяви про укладення кредитного договору, повідомлення про прийняття пропозиції (акцепту), паспорта споживчого кредиту та інших документів свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а саме щодо суми кредиту, строку кредитування, порядку повернення кредиту та розміру процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що під час оформлення кредиту була проведена електронна ідентифікація позичальника через систему BankID Національного банку України. Надана позивачем інформація, отримана із центрального вузла системи BankID НБУ, містить персональні дані відповідача, зокрема його прізвище, ім`я та по батькові, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, номер телефону та адресу реєстрації.

Зазначені відомості були отримані від АТ КБ «ПриватБанк» та використані кредитодавцем під час укладення спірного кредитного договору.

Таким чином, наданий доказ підтверджує проходження відповідачем процедури електронної ідентифікації та спростовує твердження про відсутність належного підтвердження особи позичальника під час укладення кредитного договору.

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №134-2810 від 28.10.2025, згідно з яким між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024.

Зазначеним листом підтверджується, що 12.04.2025 о 14 год. 51 хв. 40 сек. на платіжну картку № НОМЕР_1 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 6000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua 709258022, із призначенням платежу: «Видача за договором кредиту №12.04.2025-100001459».

Вказаний документ містить конкретні відомості про дату та час проведення операції, суму переказу, номер платіжної картки одержувача, номер транзакції та безпосередньо пов`язує здійснений платіж із кредитним договором №12.04.2025-100001459.

Суд вважає зазначений доказ належним та допустимим у розумінні статей 76-78 ЦПК України, оскільки він підтверджує обставину фактичного перерахування кредитних коштів на платіжний інструмент, вказаний позичальником під час оформлення кредиту.

При цьому відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на спростування зазначених відомостей, зокрема не доведено, що вказана платіжна картка йому не належала, що кредитні кошти ним не отримувалися або що зазначена транзакція була здійснена на користь іншої особи.

Також суд враховує, що після отримання кредитних коштів відповідач не звертався до кредитодавця із заявами про помилкове перерахування коштів, не заявляв вимог про визнання кредитного договору неукладеним чи недійсним та не надав доказів вчинення дій, спрямованих на повернення помилково отриманих коштів.

Крім того, матеріалами справи підтверджується укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Таким чином, сукупність наявних у справі доказів підтверджує як факт укладення кредитного договору, так і факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 6000 гривень.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за основною сумою кредиту становить 4578 грн 47 коп., а за процентами за користування кредитом 3204 грн 95 коп.

Суд також зазначає, що в оферті та акцепті містяться умови щодо процентної ставки та графік платежів. Водночас відповідачем не надано контррозрахунку заборгованості, доказів повного або часткового погашення кредиту, а також доказів неправильності здійсненого позивачем розрахунку.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту і процентами, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач порушив умови договору споживчого кредиту, не розрахувався за отримані в борг грошові кошти, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню, а саме за договором № 12.04.2025-100001459 від 12.04.2025 в розмірі 7783,42 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4578,47 грн та по процентах в розмірі 3204,95 гривень.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування ним у строки та на умовах, визначених договором.

Факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та неналежного виконання ним зобов`язань щодо їх повернення підтверджується наданими позивачем письмовими доказами та відповідачем належними доказами не спростований.

Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 3 000 гривень.

Судом встановлено, що пунктом 7.6, 9.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) 15 Заяви (оферти) на укладення кредитного договору передбачено право кредитодавця нарахувати позичальнику неустойку у випадку порушення останнім умов кредитного договору.

Разом із тим суд перевірив обґрунтованість вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі 3000 гривень.

Суд також враховує доводи позивача про те, що кредитний договір укладено після 24.01.2024, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України №3498-ІХ від 22.11.2023, якими передбачено можливість нарахування неустойки за договорами споживчого кредиту, укладеними після набрання чинності зазначеними змінами.

Водночас сама наявність у договорі умови про неустойку не є безумовною підставою для її стягнення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтями 546, 549 ЦК України неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання та формою цивільно-правової відповідальності боржника.

Із наданої позивачем довідки-розрахунку вбачається лише зазначення суми неустойки у розмірі 3000 грн, проте матеріали справи не містять окремого розрахунку цієї суми, не містять відомостей про дату виникнення підстав для її нарахування, тривалість прострочення, а також не містять доказів дотримання кредитодавцем умов договору, з якими сторони пов`язали виникнення права на застосування такої санкції.

Крім того, позивачем не надано суду належного розрахунку неустойки, який би давав можливість перевірити правильність її визначення та відповідність умовам укладеного договору.

Суд звертає увагу, що заявлена до стягнення неустойка має фіксований розмір 3000 грн та становить понад 65 відсотків від суми неповернутого кредиту (4578 грн 47 коп.), що свідчить про необхідність перевірки її співмірності наслідкам порушення зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він є явно завеликим порівняно з наслідками порушення зобов`язання.

Однак за відсутності належного розрахунку неустойки та доказів, які б дозволяли встановити порядок її формування та перевірити її співмірність, суд позбавлений можливості здійснити таку перевірку.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави та розмір заявленої до стягнення неустойки, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3000 грн неустойки задоволенню не підлягають.

Крім того відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Суд враховує доводи позивача про те, що Законом України № 3498-ІХ від 22.11.2023 були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», якими для договорів споживчого кредиту, укладених після 24.01.2024, передбачено можливість нарахування неустойки.

Однак зазначені положення Закону України «Про споживче кредитування» не скасовують та не виключають дію пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який є чинною нормою цивільного законодавства та безпосередньо регулює питання відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами під час дії воєнного стану.

При цьому відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом, однак такі особливості не можуть тлумачитися як такі, що скасовують пряму дію чинної норми Цивільного кодексу України, якщо законодавцем прямо не внесено відповідних змін до самого Кодексу.

Матеріалами справи встановлено, що неустойка у сумі 3000 грн нарахована позивачем саме у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором під час дії воєнного стану.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким відповідача звільнено від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3000 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Зазначеною нормою було встановлено, що у період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Суд бере до уваги, що нарахування позивачем неустойки здійснено саме у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання кредитного зобов`язання під час дії воєнного стану.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, на момент виникнення підстав для нарахування неустойки відповідач був звільнений від обов`язку її сплати в силу прямої вказівки закону, а тому позовні вимоги в частині стягнення неустойки у розмірі 3000 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 7783 грн 42 коп., яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково на суму 7783 грн 42 коп. із заявлених 10783 грн 42 коп., з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1748 грн 48 коп. (7783,42 грн ? 2422,40 грн ? 10783,42 грн).

Керуючись статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, статтями 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №12.04.2025-100001459 від 12 квітня 2025 року в розмірі 7783 (сім тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 42 копійки, з яких: 4578 грн 47 коп. заборгованість за основною сумою кредиту; 3204 грн 95 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1748 (одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень 48 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення ( виклику ) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (01032, місто Київ вулиця Саксаганського, будинок 133-А, код ЄДРПОУ 37356833);

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.