Рішення № 137154780, 25.05.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/7967/25

Провадження № 2/0203/618/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 27.08.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» Та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №4246122. В подальшому, за договором факторингу №15/12-2021-22 від 15.12.2021 року право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором було відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а останнім за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року №10-03/2023/01 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором становить 42515 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 7000 грн., заборгованість по процентам в сумі 34745 грн., заборгованість по комісії в сумі 770 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача вказану вище заборгованість, а також понесені по справі судові витрати.

В наданому відзиві відповідач посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо укладення із ним кредитного договору, щодо належності йому номеру мобільного телефону, вчинення дій із введенням одноразового ідентифікатора. Сам факт перерахування коштів не є безумовним підтвердженням укладання електронного договору. Також зазначив, що навіть якщо припустити, що договір було укладено, передбачений договором розмір процентів за ставкою 1,25% на день, приблизно 456% річних, є явно надмірним та несправедливим, оскільки порушує баланс прав та обов`язків сторін, фактично призводить до кабальної залежності споживача від кредитора. Крім того, позивач самостійно підвищив процентну ставку за кредитом після настання прострочення виконання зобов`язання, допустив ситуацію, коли проценти нараховуються без обмеження строку, що суперечить принципам добросовісності та розумності. В зв`язку з цим, відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В разі часткового задоволення позову, просив стягнути лише фактично отриману суму кредиту, без нарахування відсотків та штрафів. Також заперечував проти заявлених до стягнення витрат на правову допомогу в сумі 16000 грн., вважаючи цю суму необгрунтованою, завищеною та не підтвердженою належними доказами.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідачем було здійснено акцепт договору та підписано останній одноразовим ідентифікатором F49997, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію» Дата відправка ідентифікатора 27.08.2021 року, номер телефону НОМЕР_1 . На виконання умов договору первісним кредитором було перераховано кошти в сумі 7000 грн. на картку № НОМЕР_2 ., що підтверджується квитанцією №1746056433 від 27.08.2021 року. За користування кредитом відповідачу було нараховано проценти за період з 28.08.2021 року по 25.11.2021 року в сумі 9895 грн. та комісію в сумі 770 грн. первісним кредитором, а також проценти за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року в сумі 24850 грн. ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 06.11.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останній.

Відповідач за неодноразовими викликами до суду повторно не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив.

Враховуючи неодноразову неявку відповідача, надання ним відзиву на позову заяву, в якому останнім висловлено свою позицію щодо пред`явленого позову, а також призначення справи до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін, суд, з урахуванням положень ст.223 ЦПК України, визнав за можливе провести подальший розгляд справи по суті за фактичної явки сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання передбачені ст.611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.08.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_3 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит №4246122, підписаний останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором F49997 о 13:26 г. 27.08.2021 року, відправленому на номер телефону НОМЕР_3 .

В реквізитах сторін договору зазначено анкетні дані позичальника ОСОБА_4 , його РНОКПП, серію та номер паспорту, адресу реєстрації, адресу електронної пошти та номер телефону НОМЕР_3 .

Умова п.п.1.2,2.1 кредитного договору було передбачено надання позичальнику кредиту в сумі 7000 грн. шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно витребуваної за клопотанням позивача інформації з АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що на ім`я відповідача у банку було емітовано картку № НОМЕР_4 , за якою фінансовим номером телефону є номер НОМЕР_3 , тобто той, що зазначений в кредитному договорі в анкетних даних позичальника.

Відповідно до виписки по рахунку за вказаною вище карткою на останню в день укладення кредитного договору 27.08.2021 року від ТОВ «МІЛОАН» було зараховано кошти в сумі 7000 грн.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами факт укладання та підписання відповідачем кредитного договору в електронній формі та виконання кредитором своїх зобов`язань щодо видачі позичальнику обумовленого договору кредиту в сумі 7000 грн., а відповідні заперечення відповідача вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріали справи.

Також судом встановлено, що в подальшому, за договором факторингу №15/12-2021-22 від 15.12.2021 року право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором було відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а останнім за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року №10-03/2023/01 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Вказане підтверджується долученими до позовами копіями договору факторингу №15/12-2021-22 від 15.12.2021 року, актом приймання-передавання реєстру боржників до нього від 15.12.2021 року, реєстром боржників, платіжним дорученням №313550011 від 20.12.2021 року про сплату коштів за договором; копіями договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року №10-03/2023/01, акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.03.2023 року, акту прийому-передачі реєстру боржників від 10.03.2023 року та реєстром боржників, які підтверджують відступлення права вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та, в подальшому, на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Стосовно заперечень відповідача щодо правомірності нарахування процентів та їх розміру, що заявлений до стягнення, суд враховує наступне.

Умовами п.п.1.3,1.4 кредитного договору було передбачено надання кредиту строком на 30 днів, з 27.08.2021 року по 26.09.2021 року.

Підпунктом 1.5.2 п.1.5 договору було передбачено сплату процентів за користування кредитом в сумі 2625 грн., що нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 1.6 договору було визначено стандарту (базову) процентну ставку за користування кредитом в розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п.1.7 договору встановлено, що тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього договору.

Зокрема пп.2.3.1.2 п.2.3 кредитного договору було передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, яка передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загальний строк не може перевищувати 60 днів.

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору.

Таким чином, наведеними вище умовами кредитного договору було встановлено строк кредитування з 27.08.2021 року по 26.09.2021 року зі сплатою процентів в сумі 2625 грн. (1,25% на день від залишку кредиту), з можливістю його автоматичної пролонгації на строк не більше 60 днів, в разі неповернення позичальником кредиту та продовження користування останнім, зі сплатою процентів в розмірі 5% на день від залишку кредиту.

Підписавши договір відповідача погодився з такими умовами.

Як зазначив позивач, вбачається з долученої до позову відомості про щоденні нарахування та погашення, та не спростовано відповідачем, останнім кошти на погашення кредиту не вносились, в зв`язку з цим первісний строк кредитування до 26.09.2021 року у відповідності до умов пп.2.3.1.2 п.2.3 кредитного договору було пролонговано на 60 днів, тобто по 25.11.2021 року включно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) наведено наступні правові висновки щодо змісту поняття «користування кредитом».

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

В пред`явленому позові позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по процентам в сумі 34745 грн., що згідно доводів,, наведених у відповіді на відзив, складається із процентів нарахованих первісним кредитором за період з 28.08.2021 року по 25.11.2021 року в сумі 9895 грн., а також процентів за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року в сумі 24850 грн., нарахованих ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

З долученої до позову відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що нарахуванням процентів за користування кредитним коштами здійснювалось відповідно до наведених вище умов кредитного договору в межах первісного строку кредитування до 26.09.2021 року в розмірі 87,50 грн. на день (7000 : 100% х 1,25% = 87,50), що відповідає умовам пп.1.5.2 п.1.5 кредитного договору.

25.09.2021 року відповідачем на погашено процентів було сплачено 10 грн.

З 27.09.2021 року по 07.10.2021 року проценти за користування кредитом нараховувались в розмірі 350 грн. на день (7000 : 100% х 5% = 350), що відповідає умова п.п.1.6,1.7, пп.2.3.1.2 п.2.3 кредитного договору.

08.10.2021 року по 25.11.2021 року, тобто в межах строку кредитування, з урахування пролонгації на 60 днів відповідно до п.2.3.1.2 п.2.3 договору, проценти первісним кредитором нараховувались в розмірі 70 грн. на день.

Заборгованість по процентам за цей період, з урахуванням сплачених процентів в сумі 10 грн., склала 9895 грн.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що нарахування процентів після 25.11.2021 року, тобто поза межами погодженого сторонами строку кредитування, за відсутності посилань на їх нарахування та стягнення в порядку ст.625 ЦПК України, є незаконним, оскільки протирічить умовам кредитного договору та наведеним вище положенням законодавства.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по процентам підлягають частковому задоволенню щодо стягнення заборгованості по процентам за період 26.09.2021 року по 25.11.2021 року в сумі 9895 грн.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11.02.2021 року №16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п.8 Правил про споживчий кредит).

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості.

З урахуванням наведеного, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовній вимоги в частині стягнення одноразової комісії в сумі 770 грн., що передбачена умовами пп.1.5.1 п.1.5 кредитного договору, що погоджені сторонами.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №4246122 від 27.08.2021 року, яка утворилась станом на 03.11.2025 року (дату пред`явлення позову) у вигляді заборгованості по тілу кредиту в сумі 7000 грн., заборгованості по процентам в сумі 9895 грн., заборгованості по комісії в сумі 770 грн., а також у відповідності до ст.141 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог, витрати по сплаті судового збору в сумі 2386 грн. 55 коп.

В частині стягнення з відповідача понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Частина 2 ст.141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

При визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

В своєму позові позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 16000 грн., на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявку на надання юридичної допомоги №2492 від 01.09.2025 року, витяг з акту №14 від 30.09.2025 року про надання юридичної допомоги.

Відповідно до заявки та акту адвокатським об`єднанням позивачу було надано послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_4 на суму 16000 грн., що включає в себе надання усної консультації з вивчення документів (2 години, вартість за годину 2000 грн., ціна 4000 грн.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (4 години, вартість за годину 3000 грн., ціна 12000 грн.).

Суд враховує, що стосовно справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об`єднанням роботи, критерії необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, співмірність ціні позову, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 16000 грн. є завищеними.

З урахуванням наведеного, враховуючи відповіді заперечення відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір та стягнувши вказані витрати в сумі 3000 грн.

Керуючись ст.ст.3,6,11,207,512,514,525,549,612,616,627,629,638,642,1054,1055,1077,1078 ЦК України, ст.ст. 3,11,12 Закону України Про електронну комерцію», ст.ст.4,5,10-13,76-81,141,211,223,258,259,263-268,280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором про споживчий кредит №4246122 від 27 серпня 2021 року, яка утворилась станом на 03 листопада 2025 року, в сумі 41885 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 7000 грн., заборгованість по процентам за період з 27 серпня 2021 року по 25 грудня 2021 року включно в сумі 34115 грн., комісія в сумі 770 грн.; а також стягнути судові витрати в сумі 5386 грн. 55 коп., з яких: витрати по сплаті судового збору в сумі 2386 грн. 55 коп. витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29 травня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак